Застосування Росією в Україні нової балістичної ракети, яка може нести ядерну боєголовку, і череда погроз з боку російських топ-посадовців, яка за цим послідувала, викликали нову хвилю обурення на Заході. Обурення, але не страху, як, імовірно, розраховували в Москві. Як звернули увагу у The New York Times, після того як Україна вперше використала американську дальнобойну ракету для удару по Росії, Росія знову почала залякувати Захід застосуванням ядерної зброї. Вона оголосила нову ядерну доктрину, яка допускає застосування ядерної зброї, зокрема, у відповідь на “критичну загрозу” її територіальній цілісності. У NYT зрозуміли це як натяк на бої в Курській області, де Україні і дозволили застосовувати західні далекобійні ракети. У виданні також звернули увагу, що нова доктрина допускає удар ядерною зброєю по країні, яка сама не має ядерної зброї, але користується підтримкою держави, яка має. Очевидно, що йдеться про Україну, троє з найпотужніших союзниць якої, США, Британія і Франція, є ядерними державами. Тим не менш, зазначили у NYT, у Вашингтоні у відповідь тільки позіхнули: за майже три роки війни в Україні світ встиг звикнути до ядерного шантажу. “Це оповіщувальна вправа, якою намагаються налякати аудиторію в Європі і, меншою мірою, в США для послаблення підтримки України, – сказав Метью Банн, професор Гарвардського університету, який відстежує ядерні ризики протягом десятиліть. – Дійсна короткострокова ймовірність застосування Росією ядерної зброї не збільшилася. Довгострокова ймовірність ядерної війни, ймовірно, дещо зросла, тому що готовність США підтримати удари вглиб Росії посилює ненависть і страх Путіна перед Заходом і може спровокувати російську відповідь, яка посилить страх і ненависть Заходу до Росії”, – процитували у The New York Times. Також NYT дали зрозуміти, що в разі застосування Росією ядерної зброї, США готові відповісти. “Незалежно від того, який поріг він спробує встановити, рішення Путіна застосувати нестратегічну ядерну зброю в будь-якому місці, в будь-який час і в будь-якому масштабі все одно матиме серйозні наслідки, як неодноразово зазначав президент Байден”, – сказав Віпін Наранг, професор Массачусетського технологічного інституту і експерт з ядерних питань, який нещодавно повернувся з дворічного відрядження в Пентагон. Там він працював над новими, значною мірою засекреченими “рекомендаціями з використання ядерної зброї” для Сполучених Штатів, які більше зосереджуються на зростаючому арсеналі Китаю та його партнерстві з Росією”, – написали в американському виданні. Тим не менш, нове московське брязкання зброєю, імовірно, справить враження на росіян. The New York Times, посилаючись на інформацію від директора російського “Левада-Центру” Дєніса Волкова, зазначив, що хоча “майже половина” росіян вважають застосування ядерної зброї недопустимим, цього року у порівнянні з попереднім збільшилася – до 34 відсотків – кількість тих, хто вважають його прийнятним. На думку Волкова, завдяки поточним зусиллям російської пропаганди прихильників застосування Росією ядерної зброї може стати ще більше. “В наших інтересах упевнитися, щоб це місце не захопила Росія” Оглядачі звертають увагу на загальну ескалацію на фронті в ці дні, з обох сторін, бо обидві, як вважають, намагаються отримати якнайбільше переваг до 20 січня, коли Дональд Трамп займе посаду президента США і, імовірно, змінить американську політику щодо України і Росії. Союзники України демонструють втому, а Трамп хоче швидкої мирної угоди, що може означати: найгіршої, такої, що тільки заохочує і розпалює путінську агресію, а також надихає інших диктаторів ставати на шлях агресії, наголосили у The Washington Post. “Українці воювали доблесно, але часто з зав’язаними руками, – нагадали в американському виданні. – Американська та європейська допомога була щедрою з самого початку, але часто надходила із запізненням і з надто великою кількістю умов. Спочатку було небажання відправляти танки M1 Abrams, потім постачати винищувачі F-16, потім надати дозвіл на використання ракет дальнього радіусу дії для нанесення ударів вглиб російської території. Зрештою, Байден погоджувався в кожному випадку, але задовго після того, як ця зброя могла мати вирішальне значення на полі бою. Страх щоразу стосувався ескалації у відносинах з Росією. Здавалося, що намір полягав у тому, щоб не дозволити Росії перемогти, але дати Україні достатньо тільки для того, щоб не програти”. Розмірковуючи про обіцянку Трампа швидко припинити війну, що, імовірно, означатиме прийняття російської окупації великої частини України, у The Washington Post додали, що “залишити Україну зі шматком її східної території під російською окупацією рівнозначно поразці – як для України, так і для Заходу. Під час президентської кампанії Трамп багато говорив про поспішне і погано сплановане виведення військ адміністрації Байдена з Афганістану, яке, за його словами, продемонструвало світові американську слабкість. Залишення України після майже трьох років об’єднаного американського та європейського фронту буде таким самим сигналом. І якщо це станеться в результаті домовленостей, досягнутих Трампом, то вся відповідальність ляже на нього. У нього більше не буде Байдена для звинувачень”. Поки немає ніяких певних сигналів ні про те, що Росія дійсно допускає якісь мирні переговори, ні про те, що Трамп знає, як її до цього схилити, Київ шукає способів привабити нового-старого президента США бізнесовими пропозиціями в обмін на збереження підтримки. Йдеться, зокрема, про родовища корисних копалин в Україні, перш за все, необхідного розвиненим промисловим економікам літію для виробництва мікрочіпів. До просування пропозицій вже, як видно, долучилися симпатики України з числа республіканців. Сенатор Ліндсі Грем в ефірі Fox News нещодавно розповідав про великі поклади рідкоземельних мінералів в Україні, зазначивши, що “Україна готова мати справу з нами, а не з росіянами. Тож це в наших інтересах упевнитися, щоб це місце не захопила Росія”, розповіли у The Washington Post. До переконування Дональда Трампа продовжувати підтримувати Україну долучаються все більше впливових посадовців, політиків, інтелектуалів і митців з різних країн. Міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна у тексті для The Wall Street Journal написав про небезпеки заохочення подальшої російської агресії несправедливим миром. “Мир, безумовно, бажаний, але угода про припинення бойових дій не завжди закінчується миром, – нагадав Цахкна. – Угода може бути справедливою і тривалою, а може прокласти шлях до подальшого кровопролиття. У 1938 році Чемберлен був переконаний, що, пішовши на поступки Адольфу Гітлеру, він принесе мир в Європу. Але, як стверджував тоді Черчилль, примус Чехословаччини до передачі Німеччині територій, населених судетськими німцями, підбадьорив Гітлера. Для диктатора, якого спонукали імперіалістичні ідеї, така мовчазна згода демонструвала слабкість і заохочувала вимагати ще більше. Те саме відбувається з Владіміром Путіним”. Дональд Трамп може стати або новим Чемберленом, дав зрозуміти Цахкна, або новим Черчиллем. Трамп неодноразово порівнював себе якраз з останнім. Зворушливі коментарі на підтримку України зробила також колишня президентка Тайваню Цай Інвень. На міжнародному безпековому форумі у США вона закликала надавати перевагу Україні перед Тайванем у озброєнні, не дивлячись на загрозу останньому з боку Китаю. “У нас ще є час”, – сказала вона. “Хоча Тайвань значною мірою залежить від закупівлі американської зброї та отримання військової допомоги США для своєї оборони, Цай сказала, що американська підтримка України допоможе стримати Китай від нападу через протоку, – написали у Politico. – “Перемога України слугуватиме найефективнішим стримуючим фактором майбутньої агресії” в глобальному масштабі, сказала Цай”. “Проблеми України, тим часом, поглиблюються” Нові російські ядерні погрози відволікли оглядачів від іншої воєнної теми, яка донедавна панувала в медіа: залучення Росією військ з Північної Кореї. The Wall Street Journal хіба що звернули увагу, що командувати північнокорейськими військами у війні проти України на боці Росії Пхеньян відправив генерала, який є, імовірно, найбільш наближеним до диктатора Кім Чен Ина. Про нього фактично нічого не відомо, що дуже незвично для Північної Кореї, де військовий істеблішмент стало присутній в публічному просторі, але на фотографіях генерала часто видно безпосередньо поруч з північнокорейським вождем, звернули увагу журналісти. Зате про бойові дії в Курській області писали чимало. The Wall Street Journal, зокрема, розповіли, що українські військовослужбовці в Курській області значно поступаються росіянам за чисельністю, є багато втрат пораненими. Вони не можуть оборонятися від планерних бомб, якими Москва посипає лінії постачання і склади, і мають труднощі з комунікацією, тому що супутниковий інтернет від Starlink не працює на території Росії. “В'ячеслав Хоменко, командир взводу 21-ї окремої механізованої бригади, порівняв ці бої з найсмертоноснішою битвою цієї війни за Бахмут. Хоменко розповів, що біля села Погребки, яке росіяни захопили кілька тижнів тому, їхні сили переважали приблизно у співвідношенні 3 до 1. За його словами, його підрозділ відступив за дамбу, яку Москві буде важко повернути. Але на третьому році війни, сказав Хоменко, мотивувати солдатів стало важко. Приблизно 90 відсотків військовослужбовців його взводу – мобілізовані, які не мають досвіду або бажання воювати. “Люди втомилися, – сказав він. – Щонайменше раз на місяць мені доводиться нагадувати їм, що вони воюють, щоб цього не довелося робити їхнім внукам. У перший рік війни я б навіть не подумав про те, щоб виголошувати такі промови””, – процитували у WSJ. The Economist, своєю чергою, вказав на небезпеку іншого великого наступу Росії. Українська розвідка припускає, говорилося в його тексті, що Росія готує також великий наступ на Запоріжжя. На думку The Economist, для росіян це мало б сенс, оскільки йдеться про один з небагатьох промислових центрів, які залишаються під контролем Києва, який “є критичним для виживання України як держави, що функціонує”. Україна готується до захисту, зазначили у британському виданні. “Нові фортифікаційні споруди будуються кільцями, що розходяться від обласного центру. Робота ведеться ретельно: мінні поля, інженерні загородження, споруди з бетону та заліза, на відміну від більш хаотичної картини в сусідній Донецькій області, де досі точаться найжорстокіші бої. Там Росія просувається швидше, ніж будь-коли з перших днів вторгнення. Загартовані помилками 2022 року, російські командири розробили похмуру формулу, яка працює: безпілотники, радіоелектронна боротьба, керовані авіабомби, безжальне командування і хвилі одноразової піхоти. Вони б'ють по Україні там, де вона найслабша, перерізаючи лінії постачання і оточуючи цілі, а не наносячи удари в лоб, як колись. Це нелегко: вони втрачають до 1500 військовослужбовців щодня під час наступу, який триває вже рік. Але вони набирають більше, ніж втрачають. “Послухайте, у них ніколи не буде проблем з живою силою, – каже полковник Хільченко. – Вони заганяють людей в борги, в кредити, і змушують їх воювати за них. Вони не зупиняться””. “Проблеми України, тим часом, поглиблюються головним чином через питання особового складу, – наголосили у The Economist. – В армії давно не вистачає добровольців, а мобілізаційна кампанія провалилася, набравши заледве дві третини від запланованого обсягу. Високопоставлений український посадовець каже, що переживає, що ситуація може стати незворотною до весни. Ще більшою проблемою є якість новобранців. “Ліс”, командир батальйону 65-ї бригади, каже, що люди, яких надсилають зі штабу армії, здебільшого занадто старі або немотивовані, щоб бути корисними. Усі вони, за винятком кількох, старші 45 років. “Мені присилають хлопців, яким за 50, з довідками від лікарів про те, що вони занадто хворі, щоб служити, – каже він. – Іноді мені здається, що я керую центром денної опіки, а не бойовим підрозділом”. “Відвідування полігону бригади підкреслює слова командира, – говорилося далі в тексті британського видання. – Новобранці перебувають тут для злагодження – офіційного введення в свої підрозділи. Це завершальний етап підготовки перед тим, як за кілька днів вони вирушать на фронт. Найновіший з новобранців – Григорій, 51-річний колишній робітник з центральної Полтавщини. Золотозубий, з рум'яним обличчям, він мружиться крізь окуляри з лінзами +9, а його бронежилет, що погано сидить, розстібається на короткому, кремезному тілі. Григорій зізнається, що був здивований, як ніхто інший, коли його призвали в армію; він не очікував, що офіцери мобілізують наполовину сліпого. Не дивно, що йому важко даються фізичні навантаження: ходити в бронежилеті досить важко. Але він звик до поводження зі зброєю. “Стріляти може будь-хто, – каже він. – Це влучати в ціль я не дуже добре вмію””. “Системна слабкість України явно позначається на моральному дусі її бійців на передовій. Не маючи надії на ротацію чи демобілізацію, деякі з колись найпереконаніших бійців тепер задаються питанням, чи може припинення вогню бути єдиним виходом. “Чеченець”, офіцер бригади, який керує тренуванням нових солдатів, каже, що він, як і раніше, сповнений рішучості боротися до кінця. “Віддача територій цим огидним людям не гарантує, що це припиниться”. Але він визнає, що його рішучість поділяють менше солдатів, ніж будь-коли. “Вже навіть не 50 на 50, а 30 на 70”. “Лемберг” описує ситуацію ще більш жорстко. “У 2022 році я був готовий розірвати росіян зубами, – каже він. – У 2023 мені просто потрібен був відпочинок. А цього року? Мені майже похуй””, – процитував The Economist. Інфраструктурні проєкти Підтримка України в світі зменшується, зокрема, через втому від війни і внутрішні проблеми у союзників, спричинені, в тому числі, війною. Імовірно, не останнім фактором є і поведінка самих українців. Проблеми, про які пишуть, одні й ті самі: недостатня мобілізація громадян і корупція, зловживання і недбалість у владі, що найгірше – корупція, зловживання і недбалість, пов’язані з війною. Свіжий текст про це опублікував The Times. “У секретному місці під Києвом командир спостерігав, як вибухи розбивають бетонну конструкцію, яку його команда з десяти британських військових інженерів, офіцерів розвідки і дипломатів таємно допомагала створювати, – починався текст. – Випробування, описане джерелами The Sunday Times, стало кульмінацією місяців напруженої роботи під постійною загрозою російських авіаударів. Коли вона завершилася в лютому, британські інженери, разом з командами з Америки, Німеччини та Японії, порадили українським колегам будувати такі конструкції для захисту української енергосистеми від російських атак. Проте дев'ять місяців по тому уряд президента Зеленського не зробив цього, на тлі звинувачень, що роботу загальмувала корупція в уряді”. Мустафа Найєм, який до червня очолював агенцію, відповідальну за відновлення і захист критичної інфраструктури, розповів The Times, що уряд заблокував фінансування будівництва захисних споруд, так що виконавці робіт були змушені його припинити. Сергій Сухомлин, який очолює агенцію зараз, стверджує, що підрядники розраховували на надмірний прибуток, тож тепер агенції доводиться вести переговори про зміну їхніх контрактів, і що деякі захисні споруди “перепроєктували”, щоб здешевити. Підрядники, своєю чергою, зазначили, що їм довелося позичати гроші, щоб продовжувати будівництво хоча б повільно, і що захисні споруди ще далекі до завершення. Один з підрядників також поскаржився журналістам на обшуки в офісах компанії, вилучення комп’ютерів, телефонів і документів. Тож “поки що, щоб запобігти колапсу енергетичної системи, Україна покладається на захист “першого і другого рівня” з габіонів – примітивних кліток, заповнених каменем – і великих бетонних захисних арок над землею, а також на низку сучасних систем протиповітряної оборони, наданих її західними партнерами”, зазначили у The Times. Про війну і пошкоджену нею інфраструктуру в останні дні писали й інше. Західним медіа стало відомо, що американський бізнесмен з багаторічним досвідом роботи в Росії намагається отримати дозвіл на купівлю пов’язаної з “Газпромом” швейцарської компанії, яка формально контролює трубопроводи “Північного потоку-2”, якими Росія планувала постачати газ Німеччині. Компанія перебуває на початку процесу банкрутства, але до того, як його завершать, інвестор міг би придбати її задешево – очевидно, з планом поновити постачання російського газу в Німеччину, щойно буде досягнуто якийсь мир між Україною і Росією. Дозвіл на купівлю має дати департамент міністерства фінансів США, який відповідає за дотримання санкцій. Чи має ця справа шанси на позитивне для бізнесмена рішення, поки незрозуміло, але у The Washington Post припускають, що пропозиція співпадає з бажаннями канцлера Німеччини Олафа Шольца. Як зазначила авторка тексту, Шольц може скоро втратити посаду канцлера в результаті парламентського голосування про недовіру, і дехто вважають, що своїми миротворчими активностями на зразок телефонної розмови з Путіним він шукає можливості відкласти голосування. Є думка, що Шольц може спробувати домовитися з Росією про припинення війни і перезапуск “Північного потоку”, щоб зміцнити свою політичну позицію. Німецька економіка, донедавна найпотужніша в Європі, переживає стагнацію – в тому числі, але далеко не тiльки, через відмову від дешевого російського газу. У Німеччині є впливові лобісти відновлення економічних стосунків з Росією, і їх стає все більше. Про деяких відомо, що вони продовжували відвідувати Москву після її повномасштабного вторгнення в Україну і зустрічатися з російськими високопосадовцями, зокрема, з “Газпрому”, розповіли у The Washington Post. У виданні нагадали, що росіяни добудували “Північний потік-2” перед повномасштабним вторгненням в Україну, але Шольц припинив його сертифікацію власне через російську агресію. А у вересні обидва потоки постраждали від диверсій: цілою залишилася лише одна труба “Північного потоку-2”. Їй пощастило, бо не спрацювала прикріплена до неї вибухівка, розповів Der Spiegel, який днями опублікував детальну і гарно написану історію про те, хто і як підірвали “потоки”. Це були десяток чоловіків і одна жінка з України, які приїхали в Німеччину саме для виконання цієї запланованої місії, видаючи себе за туристів. Журналісти не назвали їхні імена, щоб вберегти їх від російських кілерів, а також від небезпек, пов’язаних з інтригами в спецслужбах самої України, пояснили у Der Spiegel. “Довгий час залишалося загадкою, хто і навіщо підірвали трубопроводи. Співробітники кримінальної поліції, шпигуни та прокурори з майже десятка країн шукали винних. Дехто підозрювали Москву, посилаючись на російські кораблі, які перед атаками курсували Балтійським морем. Інші підозрювали, що за атакою стоять американські бойові водолази. Але тепер ясно: “Північний потік” підірвав не елітний підрозділ, оснащений передовими технологіями, а різношерстна команда з бюджетом менше 300 тисяч доларів США, – написали у німецькому виданні. – Це був божевільний план, який міг увінчатися успіхом лише завдяки дикій рішучості та величезному везінню, але якому також сприяли некомпетентні органи безпеки та політичні інтриги. Голлівуд, напевно, зняв би це все як відважний подвиг: героїчну історію про згуртовану групу українських патріотів, які завдають удару переважаючому ворогу”. На чолі операції, як стверджують у Der Spiegel, стояв Роман Червінський, який раніше очолював департамент контррозвідки СБУ, а згодом працював у ГУР. В Україні його і без того вважають героєм, зазначили журналісти, бо він спланував не одну відчайдушну спецоперацію, як-то викрадення на окупованій Донеччині колаборанта, який був причетний до збиття малазійського Боїнга МН17, чи приземлення в Києві літака з найманцями російської приватної військової компанії “Вагнер”. Але коли журналісти з Німеччини приїхали до Києва, щоб поговорити з ним, Червінський був під домашнім арештом як підозрюваний у перевищенні повноважень після невдалої спецоперації, яку він не узгодив на вищих рівнях. Коли журналістам все ж таки вдалося перехопити Червінського під час його виїзду до лікарні, він сказав, що не хотів би говорити про диверсію в Балтійському морі, не визнав своєї участі в ній, але додав, що “наслідки атаки були благом не тільки для України, але й для Німеччини”, бо звільнили її від російського газового шантажу. Для того, щоб виконати спецоперацію, організаторам потрібно було знайти спеціаліста по вибухових речовинах і пристроях, щоб сконструювати достатньо потужний вибуховий пристрій, який до того ж спрацював би під водою на великій глибині. Це виявилося важко – в Україні знайшовся, зрештою, лише один, літній чоловік. Потім були труднощі з отриманням потрібних матеріалів, бо їх не було в Україні. Зрештою, потрібні були водолази, які погодилися би встановити вибухівку. У Der Spiegel стверджують, що з пропозицією зверталися до 20 людей, жоден з яких не був професіоналом, але всі погодилися. Частину, зрештою, відібрали і з погано виконаними фальшивими документами відправили у Німеччину. За інформацією Der Spiegel, про операцію не повідомляли офіс президента, бо не довіряли ні Володимиру Зеленському, ні його оточенню, але в неї посвятили Валерія Залужного, на той час головнокомандувача ЗСУ. Залужному нібито так сподобався план, що він запропонував підірвати заодно “Турецький потік”, але від спецоперації в Чорному морі зрештою довелося з якихось причин відмовитися. Про плани підриву якимось чином довідалися також розвідки кількох країн ЄС, але коли попередження передали у відповідальні структури Німеччини, там не надали їм значення. Деталі і виконавців спецоперації німецькі розслідувачі і їхні партнери з інших країн змогли з’ясувати по фотографіях і показах свідків – українці розвантажували яхту після мінування труб на популярному серед туристів узбережжі. Інформацію про ідентифікованих людей передали Польщі, бо один з учасників команди проживав з сім’єю там. Але замість того, щоб заарештувати чоловіка, поляки попередили українських дипломатів, які вивезли його в Україну. “Органи безпеки в Берліні були шоковані. Вони запитали у польських чиновників, як таке могло статися. Відповідь, кажуть у Берліні, була однозначною: “Чому б ми його арештовували? Для нас він герой!”” – Процитували у Der Spiegel. Огляд підготувала Софія Петровська, “ОстроВ”
