Протягом тижня західні медіа багато писали про втрату Україною територій на сході, передусім, про втрату Вугледару. Західні оглядачі наголошували, що втрата стратегічної ділянки відкриває росіянам легший шлях вглиб Донеччини, зокрема, в напрямку Покровська, а також спрощує їм військову логістику. Але в той же час, йшлося про великі втрати росіян, які можуть зрештою сповільнити їхнє просування. Як зазначили у The Wall Street Journal, “тактика, яку використовувала російська армія для захоплення східного міста Нью-Йорк, нагадувала Сталінград, одну з найкривавіших битв Другої світової війни. Солдати наступали групами по троє, прориваючись уперед вулицею, керовані безпілотником. Коли українські захисники відкривали вогонь, ті, хто вижили, ховалися в будинку. Потім до позиції просувалася інша трійка. Вони продовжували наступати хвилями, несучи великі втрати, поки в одному місці не збиралися з десяток російських піхотинців. Тоді вони починали процес знову. “Їхні командири не виявляють до них жодного жалю”, – сказав командир української роти, відомий як “Водолій”, який керував військами, що воювали в місті”. “У високотехнологічній війні, яку ведуть за допомогою дронів, високоточної зброї та станцій радіоперешкод, територію захоплюють і утримують все ще чоботи на землі, – написали у WSJ. – Росія розраховує розгромити українську армію хвилями ненавченої піхоти, яку відправляють уперед з примарною надією на виживання. Це дорогий підхід: за оцінками західної розвідки, Росія щодня втрачає близько 1200 осіб убитими і пораненими. Російські війська просуваються вперед на східному фронті, хоча українські посадовці і деякі аналітики кажуть, що втрати, що зростають, можуть призвести до їхнього виснаження”. Але у The Washington Post також звернули увагу, що “російські війська здобували територію в серпні та вересні темпами, небаченими з 2022 року, заявив Пасі Паройнен, аналітик Black Bird Group, колективу з аналізу розвідувальних даних з відкритих джерел, що базується в Гельсінкі. Тиск здебільшого відчувався на півдні Донецької області. За словами Паройнена, російські війська за цей період збільшили окуповану територію по всій Україні на 318 квадратних миль, з яких близько 268 захопили вздовж фронту між Бахмутом і Вугледаром. Найбільші втрати території відбулися з середини серпня до середини вересня, сказав Паройнен, що збігається з українським вторгненням у Курську область Росії”. “Несподіваний наступ на Курськ у серпні, в якому брали участь 30 тисяч українських солдатів, частково був спробою відірвати ворожі війська від їхніх позицій на східному фронті. На думку деяких аналітиків, цей гамбіт поки не виправдав себе і, хоча і підбадьорив український бойовий дух, ймовірно, спричинив втрати в Донецькій області, оскільки в ньому брали участь досвідчені підрозділи, які отримували першочергове поповнення і свіжі війська, які в іншому випадку було б відправлено на схід”, – додали в американському виданні. Протриматися до 2026 Здається, домінуюча думка стосовно війни в Україні, як не дивно в за таких обставин, – що Заходу потрібно посилити підтримку, щоб Україна могла протриматися до скорого знесилення Росії. Втім, йшлося, в кінцевому рахунку, не про перемогу, як би того хотіли в Україні, а про мирні переговори, до яких Москва схилиться, щойно почне суттєво слабнути. Так, у The Times звернули увагу, що “Москва щойно оголосила про свої плани щодо федерального бюджету на 2025 рік, 40 відсотків якого буде виділено на оборону і безпеку. На даний момент вона може собі це дозволити, оскільки занурюється в резерви, що залишилися, і підвищує податки, але справа не лише в грошах. Ринок праці болісно перенапружений. Безробіття впало до історичного мінімуму. Це означає, що немає місця для промислового розширення, а зарплати зростають по спіралі, оскільки роботодавці конкурують за дефіцитних працівників. Навіть на оборонних заводах, які працюють 24/7 і пропонують зарплати, що в чотири рази перевищують середні місцеві, фіксують 90 тисяч незаповнених вакансій. Поліція недоукомплектована вже майже на третину, злочинність зростає”. “Еліта незадоволена, суспільство пригнічене: наприклад, святкування Дня возз'єднання пройшло без особливого ентузіазму, – продовжувався текст на сайті британського видання. – Мер Москви Сергій Собянін був більше зацікавлений у святкуванні Дня працівників метрополітену та оголошенні про збільшення інвестицій у клініки, ніж у коментуванні анексій. Життєво необхідні запаси бронетехніки радянських часів, готової до ремонту, вичерпуються. З 2000 танків, задіяних у війні минулого року, лише 200 були новими, решта – злегка модернізовані старі зразки. На полі бою з'являються навіть вінтажні танки Т-55 1950-х років випуску. Російська пенітенціарна система, яку інтенсивно використовували як джерело новобранців, втратила на війні так багато засуджених, що закриває колонії”. “Україна, слід визнати, стикається з власними проблемами у підготовці військ, але західне виробництво боєприпасів розширюється, а допомога спрямовується на розвиток власного оборонно-промислового сектору. Нещодавно Данія пообіцяла виділити 470 мільйонів фунтів стерлінгів на підтримку цього розширення. І навпаки, російські союзники, як Китай, Північна Корея та Іран, очікують, що їм заплатять за будь-яку допомогу, яку вони надають, що ще більше виснажує московську казну. Наступного року Путін майже напевно зможе збалансувати весь цей тиск. Але він буде робити ставку на те, що зможе нав’язати якийсь мир на своїх умовах, перш ніж навантаження на його власну систему стане надто великим”, – припустив кореспондент The Times. The Wall Street Journal написали власне про допомогу від Данії, а також від інших союзників. З цієї історії випливає, що для України і її союзників найважливіше завдання зараз – власне протриматися до ослаблення Росії. Збільшення виробництва західних боєприпасів очікують якраз приблизно в той час, коли вони почнуть закінчуватися у Москви. “Зіткнувшись зі зростаючою військовою машиною Росії та її агресією в Україні, європейські країни збільшили оборонні бюджети до найвищого рівня з часів закінчення Холодної війни, – говорилося в тексті WSJ. – Потреба озброїти Україну і саму Європу стала більш нагальною в останні місяці, коли європейські лідери занепокоєні тим, як потенційний другий президентський термін Дональда Трампа може вплинути на зобов'язання США щодо підтримки України у військових діях. Сенатор від штату Огайо Джей Ді Венс, який балотується на посаду віцепрезидента США, заявив, що не вірить у спроможність Заходу озброїти Україну і що Київ повинен поступитися Росії територією”. В американському виданні нагадали, що “найбільші європейські виробники озброєнь пообіцяли виробляти швидше більше зброї, щоб протистояти російській загрозі і поповнити порожні запаси в регіоні. Деякі з них досягли прогресу. Британська BAE Systems потроїла виробництво 155-мм артилерійських снарядів після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, а німецька Rheinmetall розпочала будівництво кількох нових заводів. Проте загальні зусилля залишаються загрузлими в бюрократії, вузьких місцях, настороженості громадськості щодо виробництва зброї і відмові банків надавати кредити”. Тож “навіть європейські країни, які очолили підтримку України, стикаються зі значними перешкодами. В кінці минулого року Данія, країна з шестимільйонним населенням, яка пожертвувала всю свою артилерію на потреби української армії, викупила непрацюючий завод з виробництва боєприпасів, щоб відновити виробництво артилерійських снарядів. Майже рік потому завод у віддаленому селі на півночі Данії залишається порожнім. Політична боротьба затягнула процес пошуку компанії, яка б виробляла боєприпаси, і офіційний тендер ще не розпочався”. Таким чином, “після виходу на повну потужність завод планує виробляти 120 тисяч артилерійських снарядів на рік, переважно калібром 155 мм і 120 мм. Данський завод вийде на повну потужність не раніше кінця 2026 року, через три роки після того, як його придбала держава. Міністерство оборони має обрати виробника, який буде його експлуатувати, до квітня, що майже на рік пізніше, ніж було оголошено після придбання, після чого відбудова заводу займе близько 18 місяців”, пояснили у The Wall Street Journal. “Ця затримка, яка відбувається, незважаючи на підтримку проекту на найвищому державному рівні, пояснює, чому європейські країни не можуть переорієнтуватися на воєнну економіку, як це може зробити Росія, – говорилося далі в тексті. – Деякі з причин закладено в європейських країнах як демократичних країнах з вільною ринковою економікою. Через кілька місяців після придбання заводу більшість у данському парламенті вимагала, щоб уряд відкрив процес для торгів, а не зупинився на передбачуваному фавориті, норвезькій оборонній компанії Nammo. Кілька данських консорціумів сформувалися для участі у торгах за цю позицію, аргументуючи це тим, що виробництво повинно залишатися в данських руках для зміцнення оборонної промисловості країни”. “В інших місцях на континенті місцеві жителі створюють перешкоди для реалізації проектів. Провідний європейський виробник танків KNDS планував розширити мюнхенський випробувальний полігон, але змушений був призупинити роботу через скарги місцевих мешканців, зокрема від чоловіка, який заявив, що робота заважає йому медитувати, за словами людини, знайомої з цим питанням. Інші мешканці переймалися, що шум від полігону вплине на ціни на житло. Оборонні компанії скаржаться, що інвесторів часто відлякують європейські екологічні, соціальні норми і норми корпоративного управління, через які легше інвестувати в США. Ще більшою проблемою, за їхніми словами, є те, що деякі банки відмовляються кредитувати оборонних підрядників, що робить життя особливо важким для невеликих компаній у ланцюжку поставок у цій галузі”. “Бездіяльність утворила замкнене коло: Європейські оборонні компанії, яким бракує інвестицій, не можуть виконувати свої зобов'язання, що змушує європейські уряди купувати натомість в американських постачальників, – підсумували у WSJ. – Це, своєю чергою, означає менше грошей для європейських виробників, які ризикують ще більше відстати в гонці за новими військовими і технологічними досягненнями. Згідно з останніми доступними статистичними даними ЄС, з червня 2022 року по червень 2023 року країни Європейського Союзу спрямували 78 відсотки своїх закупівельних витрат на постачальників за межами блоку, в тому числі 63 відсотки – на США. (Метте) Фредеріксен, голова уряду Данії, заявила, що Європа повинна скоротити канцелярщину, щоб прискорити оборонне виробництво. “Якщо ми хочемо цього досягти, нам потрібно підірвати всі наші звичні процедури”, – сказала вона”. “Мирні переговори” При цьому для багатьох політиків і активістів і в США, і в ЄС йдеться таки до примушування до миру не Росії, а України. Характерні для поточної ситуації в Україні і ЄС події відбулися цими днями в Німеччині. Велику медійну суперечку між політиками викликали події на “демонстрації за мир” у Берліні і відкритий лист представників кількох найбільших німецьких партій в трьох східнонімецьких землях про той же таки мир. В обох випадках ключову роль відігравала лідерка ліворадикальної партії свого імені, колишня депутатка Бундестагу від Die Linke Сара Вагенкнехт, яка віднедавна набирає вплив у Німеччині. Вагенкнехт була співорганізаторкою “демонстрації за мир”, яка зібрала лівих політиків і активістів. Крім інших, на приблизно 10-тисячну демонстрацію прийшов представник Соціалдемократичної партії (SPD) Ральф Штегнер. Частина натовпу двічі реагувала на промову Штегнера криками і свистом: коли той назвав Росію агресоркою і коли засудив лютий антисемітизм, який став проявлятися в Німеччині після початку військових дій Ізраїлю в Газі у жовтні 2023 року. Der Spiegel, який висвітлював демонстрацію, зазначив, що сама Вагенкнехт у “мирній” промові обійшла стороною факт, що Росія є винною у війні, бо спричинила її, напавши на Україну. Журналісти запитали також демонстрантів, за що і проти чого вони вийшли. Ті відповідали, що є противниками всіх війн і гонок озброєнь і бачать у них загрозу особисто для себе. Слогани на демонстрації, на які звернули увагу журналісти: “Геть з НАТО”, “Агресор – це НАТО”, “Припинити війну проти Росії”. У той же час очільники урядів Саксонії і Бранденбургу Міхаел Кречмер з Християнсько-демократичного союзу (CDU) і Дітмар Войдке (SPD), а також голова CDU у Тюрінгії Маріо Войгт виступили з текстом, в якому закликали до докладання Німеччиною більших дипломатичних зусиль для закінчення війни в Україні. Саксонія, Бранденбург і Тюрінгія – три німецьких федеральних землі, де нещодавно пройшли вибори, на яких тривожно велику кількість голосів набрала правопопулістська “Альтернатива для Німеччини” (AfD) і чимало – “Альянс Сари Вагенкнехт” (BSW). Місцеві CDU і SPD ведуть коаліційні переговори з BSW. Вагенкнехт виступає з позиції, що Німеччина має домагатися миру чи перемир’я між Україною і Росією власне примушуванням до миру України. В німецькому політичному мейнстрімі, втім, звернення трьох політиків стало радше приводом для іронії про коаліційні переговори. А очільник CDU Фрідріх Мерц у відповідь на нього зазначив, що “Україна бореться суто за своє виживання. В цьому випадку ми маємо допомогти їй також в наших власних інтересах. Мирні переговори матимуть місце тільки тоді, коли обидві сторони будуть до цього готові, – процитували у Der Spiegel коментар Мерца іншому виданню, Süddeutsche Zeitung. – Росія буде готова до переговорів тільки тоді, коли режим Путіна усвідомить, що подальші військові дії проти України виглядають безперспективними”. Також Der Spiegel опублікували інтерв’ю з видним представником CDU, колишнім головою Комітету закордонних справ у Бундестазі Норбертом Рьоттгеном. В інтерв’ю Рьоттген, зокрема, поклав відповідальність за домінування в німецькому суспільстві бажання закінчення війни Росії проти України будь-якою ціною (за рахунок України) на канцлера Олафа Шольца, який, за словами Рьоттгена, “постійно відкидає заходи підтримки як надто небезпечні, ніби це українська самооборона спричиняє ескалацію, а не російський напад”. “Коли німецький федеральний канцлер протягом двох з половиною років міняє місцями винуватця і жертву, ніхто не має дивуватися таким опитуванням”, – сказав політик. Він також наголосив, що Росія не збирається закінчувати війну і не збирається зупинятися на Україні. Наступними жертвами можуть стати Молдова, Латвія і Литва, вважає Рьоттген. “Якщо нам надто обтяжливо підтримувати Україну зараз, ми дорого за це заплатимо, дуже, дуже дорого! Будь-який аналіз наслідків має враховувати, що залишити Україну напризволяще небезпечніше, ніж допомагати їй, адже тоді війна наблизиться”, – вважає він. Але і на думку Рьоттгена, “у війни не буде військового розв’язання. Розв’язання буде політичним. Але воно має військову передумову. Вона полягає не у відвоюванні всіх українських територій. Вона полягає радше в тому, щоб Україна здобула військову перевагу, поки Путін не зрозуміє, що більше нічого не зможе здобути війною. Для цього Україна потребує нашої постійної та ефективної допомоги”. “За встановлення справедливого миру” Нарешті, трохи хороших новин про іноземну підтримку. Папа Римський призначив одним з нових кардиналів українця Миколу Бичка. “У свої 44 роки єпископ Мельбурна Микола Бичок, який народився в Україні, піднявся на одну з найвпливовіших посад у Католицькій Церкві, де він зможе впливати, хто стане наступним Папою Римським. Папа Франциск назвав його одним з 21 нових кардиналів, що робить його єдиним жителем Австралії, який одягне характерну червону сутану, і наймолодшим кардиналом загалом”, – написали у The Guardian. Британське видання розповіло, що Бичок народився у 1980 році в Тернополі, навчався у семінарії в Польщі, служив у Сибіру, а у 2020 році став єпископом в Австралії. Як написано далі в тексті, “Бичок є палким захисником українського народу в його тривалій боротьбі проти Росії. Його призначення сприйняли як жест підтримки обложеної нації, хоча раніше цього року Папа Франциск заявив, що Україна повинна мати мужність здатися. У 2022 році Бичок назвав російського президента Володимира Путіна “сучасним Іродом”, прирівнявши його до юдейського царя Ірода, який, згідно з Біблією, намагався знайти і вбити Ісуса, “Царя Юдейського”. Бичок також розповів про звірства Росії Конференції католицьких єпископів Австралії і закликав їх підтримати народ України”. “Президент Австралійської католицької єпископської конференції, архиєпископ Перта Тімоті Костелло привітав Бичка, сказавши, що він “завоював любов і захоплення не тільки свого народу, але й єпископів Австралії”. “Вітаючи його з новим призначенням, ми знову згадуємо про жахливі страждання народу України, – сказав він. – Це призначення принесе велику радість українським католикам тут, в Австралії, та в усьому світі. Ми єднаємося з ними в молитві за припинення війни на їхній батьківщині і встановлення справедливого миру””, – процитували у The Guardian. Огляд підготувала Софія Петровська, “ОстроВ”
