«Реанімація» Донецько-Криворізької республіки, або Навіщо путіну Харків

З часу початку російсько-української війни, Харків став одним з театрів бойових дій. Ба більше: Харків, разом з Миколаєвом постійно піддається масованим обстрілам. Схоже, що путін і російський Генштаб до кінця війни не залишать Харків у спокої. Інтерес кремлівського керівництва по відношенню до Харкова можна пояснити не тільки воєнно-політичними, але й історичними причинами, пов’язаними з минулим, у якому Харкову відводилась особлива роль.

Щоденні масовані обстріли Харкова, більшість людей пояснюють близькістю міста до кордону з росією. Саме з Білгорода та Білгородської області масово і щоденно на Харків летять ракети. Водночас місто Суми – північний сусід Харкова, також знаходиться недалеко від російсько-українського кордону, однак від артилерійського терору орків страждає значно менше. Те ж саме можна сказати й про прифронтове Запоріжжя, Одесу й низку обласних центрів північно-західної частини України. Вочевидь географія в цьому випадку не є найважливішим фактором. Потрібен інший критерій, що є визначальним з точки зору геополітичної стратегії путінської росії.


Стратегічне значення

До російсько-української війни Харків був другим за чисельністю мешканців містом України. У радянський період історії йому була відведена роль столиці УРСР, а після її переїзду до Києва, Харків був третім в СРСР містом за рівнем і масштабами машинобудування. За часів Російської імперії місто вважалось найбільшим на Лівобережжі залізничним і транспортним вузлом – центром Південної залізниці, контролюючи який можна було здійснювати наступ у багатьох напрямках.

Тому, вочевидь, не випадково, що захоплення Червоною Армією Харкова 23 серпня 1943 р., вважається завершенням Курської битви, яка вже через два дні перетворилась в битву за Дніпро. Враховуючи рельєф західної частини Середньоросійської височини, Харків і Харківщина є зручним плацдармом для розвитку тактичного і стратегічного наступу та оборони. Варто нагадати, що в роки німецько-радянської війни 1941 – 1945 гг. деякий час Харків був штаб-квартирою німецької групи армій «Південь». Майже за чверть століття до того, у грудні 1917 р. Харків в Україні стає ключовим опорним пунктом більшовиків.

Проголосивши у місті радянську владу, тодішні комуністи на чолі з Артемом (Ф. Сергєєвим), утворили (на противагу УНР Центральної ради) так звану радянську УНР. Більша частина цієї маріонеткової держави 30.01.(18.02.) 1918 р. трансформувалась у так звану Донецько-Криворіжську Радянську Республіку (ДКСР).

Примітно, що воєнна інтервенція більшовиків в Україні проходила в два етапи: спочатку вони окупували промислово розвинуті південно-східні регіони України, і лише потім через Чернігівську губернію рушили на Київ.

Приблизно аналогічний сценарій хотіли здійснити російські генерали у 2022 р. І серед цілей для удару, Харків був одним з пріоритетів. Але, на відміну від подій першої більшовицької війни Раднаркому проти УНР, нинішній російсько-український конфлікт призвів до невдачі російського бліцкригу. З моменту його провалу спеціальну військову операцію де-факто було завершено, - почалась повномасштабна війна, втягуватись в яку Кремль явно не планував. Отже, мужність і стійкість захисників Харкова стали одними зі складових у зриві планів агресора на сході України.



Метаісторична рамка

Здавалося «до чого тут історія»? Харків – потужний центр машинобудування, російськомовне місто з відверто проросійськими довоєнними настроями. Тут набагато простіше створити воєнно-стратегічний хаб і, схиливши на свій бік симпатиків росії й «совка», почати будувати так званий «русский мир»! На сьогодні від машинобудівних потужностей Харкова майже нічого не залишилось, а те, що є, щоденно криє російська артилерія і РСЗВ. Професійних виробничих кадрів, здатних ремонтувати й створювати російську техніку практично немає. Що стосується симпатій до росії, то з кожним обстрілом міста, вона стрімко перетворюється в ненависть до завойовників, яких лише маразматики та ідіоти вважають визволителями.

Важливо наголосити, що для путіна історичне минуле – це не порожній звук. Це своєрідна воєнно-політична реституція, яка дозволяє досягнути поставленої мети поєднавши минуле і сучасність. Зазначимо, що війну президент РФ оголосив задовго до вторгнення і, як то кажуть, неофіційно.

Мова йде про знамениту статтю путіна «Про історичну єдність росіян і українців», оприлюдненої 12 липня 2021 р. Саме її варто вважати так званим «casus belli» – приводом до війни. Історичним обґрунтуванням агресії став виступ путіна, продемонстрований в день вторгнення в Україну. У ньому диктатор росії акцентує увагу на священній місії знищення «українського нацизму», який нібито 8 років пригнічував Донбас створивши реальну загрозу для існування росії. Такий політичний псевдоісторизм є складовою метаісторичної рамки неоімперської Росії, де президент, змішуючи і спаплюжуючи факти та поняття, намагається виправдати державний месіонізм РФ.

Довгий час головним постулатом неоімперських амбіцій сучасної росії відносно України був так званий «проект Новоросія». Вперше озвучений путіним 17 квітня 2014 р., він передбачав «приєднання» до росії дев’яти областей України: АРК, Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Дніпропетровської, Донецької, Луганської і Харківської.

Вельми цікаво, що останній регіон – Харківщина ніколи не була частиною ні Новоросійського ні Новоросійсько-Бессарабського генерал-губернаторства, які асоціюються з «Новоросією». Але це нікого не цікавило. Адже в росії майже все алогічно: монархічний імперський герб на тлі відсутності царя, голландський триколор, адаптований для російського торгового флоту часів імперії, гімн з дещо видозміненим «постсовковим» текстом, але музикою гімну СРСР.

При цьому «цар-президент» знає що каже! І «його слова – закон». Він, як школяр-невіглас, може переплутати Північну і Семилітню війну, назвати Прибалтику, з діда-прадіда російськими землями, які нібито «повертав» Петро Перший. І В решті-решт вважати українську державу результатом діяльності більшовиків, на чолі з автором проекту «Україна» – В. Леніним, який «дорізав» до неї частину прадавніх російських територій. Саме їх Україна «повинна» була повернути «старшому брату» виходячи зі складу СРСР у 1991 р.

Оголошувати метою війни «денацифікацію і демілітаризацію» країни, де президент єврей, і не має ані іноземних воєнних баз, ані ядерної зброї – нонсенс. Але росіяни з насолодою засвоюють такі псевдо-метаісторичні конструкції. А щоб вернути «наше», поки що, готові жертвувати тисячами життів. Як свого часу казав Йозеф Геббельс: «чим жахливіше брехня – тим охоче в неї повірять»…



Харків і ідея відродження Росією СРСР-2

Не секрет, що плануючи захопити всю чи частину території України, РФ висловила бажання нав’язати принципово нову модель державності, точніше територіального буття на цих землях. И якщо з так званими «ДНР» і «ЛНР», визнаних РФ суверенними країнами, все зрозуміло, то статус нових окупованих регіонів України виглядає примарно.

Одинадцятого вересня 2022 р. на Херсонщині, російська окупаційна влада запланувала референдум щодо входження цієї області до складу РФ. Втім не зрозуміло чи буде вона «включена» до складу РФ як область, чи як частина Таврійської губернії, що існувала в царські часи окремо від Херсонської. Сумнівним є і реалізація призабутого, але, в принципі актуального проекту «Новоросія», яка у свій час періодично складалася з Катеринославської, Херсонської і Бессарабської губерній.

Але поки що геополітичний пазл не складається: адже Дніпропетровщина, Одещина і Молдова ще не окуповані.

Проблема виникає і із столицею колишнього Новоросійського/Новоросійсько-Бессарабського генерал-губернаторства. Як відомо вона періодично мінялась. Спочатку це був Кременчук, потім Катеринослав, у 1796 – 1801 рр. перейменований у Новоросійськ. Таким чином російський імперський план «приєднання» на сьогодні не актуальний. Як бачимо – це далека перспектива, успіх чи невдача якого буде залежати від масштабів російської окупації української території.

Більш привабливим і напівреалістичним є радянський план легітимізації завойованих РФ українських земель, де Харків відіграє доволі вагому роль. Схема даного проекту умовно складається з двох частин: програма максимум – повна окупація України за умови підписання з її маріонетковим очільником (скажімо з екс-легітимним В. Януковичем), угоди про воскресіння СРСР-2. Програма мінімум – захоплення Південно-Східної України, або хоча б більшої частини Дніпропетровщини, Сумщини и Запоріжжя з проголошенням «нео-Донецько-Криворізької Республіки» до якої буде доєднано «ДНР» і «ЛНР». В цьому контекст захоплений Харків був би вельми доречний.

По-перше: саме Харків с 30 січня по 08 квітня 1918 р. був першою столицею Донецько-Криворізької Радянської Республіки (ДКРР).

По-друге: з 06 січня 1919 р. по 24 червня 1934 р., Харків вважався першою столицею Радянської України, або Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР). Після радянської деокупації міста у серпні 1943 р., Харків до моменту визволення Києва (06.11. 1943 р.) повернув собі статус столиці УРСР. Отже, виходячи з принципу історичного правонаступництва місто цілком підходить для столичного статусу всіх російських завоювань в Україні в ході цієї війни.

По-третє: Харків досить великий поліетнічний мегаполіс, який має вигідне географічне положення, утримувати який (у випадку українського контрнаступу) буде простіше, якщо взяти до уваги «плече» перекидання російських резервів з Білгородської області. У ньому, в люті морози, можна розмістити значні сили. Адже зимувати їм в чистому полі значно складніше так само як і у зруйнованих війною дрібних населених пунктах.

Із захопленням Харкова і Харківської області битву за Лівобережжя (в загальному масштабі від Маріуполя до Грем’яча) можна вважати завершеною. Таку перемогу до кінця року цілком можна продати російському електорату в якості успіху спеціальної воєнної операції на Донбасі. Навіть попри те, що вона вийшла далеко за межі Донецької и Луганської областей. Як кажуть: «захопили Кемську волость: не віддавати ж її назад»…

Для легітимізації «радянського проекту» підкорення України Харків підходить навіть більше, ніж Київ. Адже саме в Харкові (тогочасній столиці) було ратифіковано всі документи підписані при створенні СРСР. Було затверджено конституцію СРСР ухвалену на Другому Всесоюзному з’їзді Рад 31 січня 1924 р. Саме цей документ закріпив статус новоутвореної держави – Радянського Союзу.

В разі, якщо нинішні і майбутні підросійські території України анонсувати як «правонаступників УРСР», зв’язаних «історичною ниткою» з умовною НеоМалоросією – без Харкова цей проект представити неможливо. Тобто, Харків, на думку кремля, цілком спроможний бути столицею як частини, так і всієї України, базуючись на тому, що він колись вже був головним містом України радянської.

Мало хто знає про те, що відповідно до змісту шкільних програм з історії «ДНР» і «ЛНР», ці трилітерні квазі-держави вважають себе правонаступниками Донецько-Криворізької Радянської Республіки.

Парадокс, але в Л/ДНР фактично заперечують епоху незалежної України. Водночас правонаступництво від УССР/УРСР, на тлі ідеалізації радянської історії Донбасу, його органічного і історичного зв’язку з Росією, також заперечується. 

До речі: з моменту утворення в січні-лютому 1918 р., Донецько-Криворізька республіка проголосила про приєднання, на правах автономії, до складу Радянської Росії, а не Радянської України. Тобто український більшовик Артем (Ф. Сергєєв) де-факто відривав частину етнічних українських територій на користь Росії. Таким чином історія ДКСР – це історія сепаратизму і квазідержавності, - інакше кажучи, - зради.

Спроби реанімації в будь-якому вигляді Донецько-Криворізької Республіки здатні спрогнозувати подальші дії російських окупаційних військ в Україні. Якщо Кремль дійсно планує відтворити СРСР, або хоча б його ядро, саме Південно-Східна Україна є плацдармом для подальшого розвитку наступу з перспективою захоплення всієї України.

Критичними датами в контексті імовірного інтенсивного просування армії РФ є 07 жовтня 2022 р. – 70-річчя путіна і 30 грудня 2022 р. – 100-річчя створення СРСР. Цьогорічний ювілей путіна – це не просто дата: це підсумок всього періоду його правління. В цьому зв’язку президенту РФ потрібен масштабний історичний результат! Нагадаємо, що знамениту оборонну лінію Маннергейма (з можливістю захоплення Гельсінкі і капітуляцією Фінляндії) Червона Армія планувала підкорити до 21 грудня 1939 р. – 60-річчя Й. Сталіна. Що стосується 100-річчя створення СРСР – це фактично мегаподія, співставна з 9 травня.

До речі, між напівгібридною радянсько-фінською і нинішньою російсько-українською війною є багато збігів. В СРСР ця війна (що подавалась як спецоперація) була вельми непопулярна. За неприховану агресію проти суверенної держави СРСР виключили з Ліги Націй. Однак це не зупинило Кремль. Незважаючи на піррову перемогу, захоплені Червоною Армією території, були легітимізовані СРСР нашвидкоруч. Вже на другий день війни з «білофінами» – 1 грудня 1939 р. у Москві з маріонетковим урядом О. Куусінена було підписано документ про утворення Фінляндської Демократичної республіки (ФДР). Таку назву мала отримати анексована СРСР, Республіка Фінляндія. Утворилось ніби дві Фінляндії: соціалістична (ФДР) і капіталістична (ФР).

При цьому СРСР формально не воював проти Фінляндської республіки (ФР), він лише допомагав ФДР відновити «політичну легітимність», визнаючи її справжньою Фінляндією. І хоча окупувати Фінляндію повністю не вдалося, Кремль (після шалених втрат РСЧА, на фоні підписаної мирної угоди), створив нову радянську республіку Карело-Фінську РСР, зі столицею в місті Петрозаводськ. Вона проіснувала з 1940 до 1956 р.

Підводячи підсумки, варто підкреслити, що в результаті завершення активної фази воєнної кампанії 2022 чи 2023 р., путінський режим буде «нарізати» і юридично анексувати Україну в межах окупованих територій. Захоплені регіони можна легітимізувати в будь-якому, навіть у абсурдному адміністративно-територіальному форматі, вигадавши нову, або взявши за основу стару назву.

З-поміж історичних проектів минулого, на сьогодні, найбільш дієвим є «радянський проект» розподілу на дві України, в якому Харків може грати більш ніж символічну роль. І, вочевидь, не важливо у збереженому, чи зруйнованому вигляді, це місто вкрай потрібне Росії. Тому, після завершення битви за Донбас, нас цілком може чекати битва за Харків. Звичайно, якщо росіянам ще бути чим битись…

Олександр Салтан, кандидат історичних наук, Харків

Статті

Світ
21.11.2024
19:00

Політолог Костянтин Матвієнко: У РФ немає стратегічного запасу, щоб довго продовжувати війну. Вони викладають останні козирі

Ближче до ядерної війни ми не стали, це абсолютно однозначно. Я впевнений, що РФ не наважиться на ядерну ескалацію, що б ми не робили з далекобійними ракетами США та інших країн.
Країна
21.11.2024
18:00

«Рубіж» чи останній рубіж?

«Рубіж» - це справді межа можливостей Москви у конвенційній зброї. Тому йому краще щоб усі думали, що в РФ є така зброя і боялися, ніж знали це напевно. Тим більше, що кількість "Рубежів" може бути суто демонстраційною.
Країна
20.11.2024
13:55

Звільнений з полону оборонець Маріуполя Андрій Третьяков: "Азовсталь", тортури та обмін

Навіть чеченці краще за росіян в плані поводження з військовополоненими. Коли заїжджали чеченці, то ставлення було більш-менш прийнятним. Найгірше ставлення до нас було саме з боку росіян у Таганрозі.
Всі статті