«Добити, щоб не мучилася». Російські ЗМІ про Україну

Сайт шовіністичного телеканалу «Царьград» опублікував текст, просякнутий примітивним російським хамством і вульгарністю, а головне - сповнений воістину «кремлівського» екстазу: «Америка викидає Україну - як обридлу утриманку, як використану повію, як одношаровий туалетний папір...». «Царьград» переконує, що Україна здійснила «зміну мови, релігії, світосприйняття і навіть сексуальної орієнтації - все це було жертвопринесенням вищому божеству - Америці!». І ось тепер «все пропало»…

«Як використану повію…»

Свою публікацію «Царьград» так і назвав: «Америка викинула Україну. Це кінець».

«В основі ідеології українського рейху була закладена проста незаперечна догма: З нами Америка! Так, було і «весь світ з нами», але це випливало зі «з нами Америка». Тому що Америка - вершина світу. І хто буде їй вірно служити, обов'язково потрапить у «Європу» ще за цього життя. І навіть у Європі буде головним, тому що «з ним Америка». Це не жарти. Зі словами «з нами Америка!» українські військові йшли на російські танки. Вони намагалися напоумити своїх російських колег. Переконати, що ті помиляються, що ті не зрозуміли, що вони не усвідомили всієї величі й незламності противника, з яким сама Америка», - розкручує свою «думку» «Царьград».

«Адже все, що творилося на просторі, іменованому Україною, творилося не саме по собі. Інструкції «вашингтонського обкому» були чіткими і недвозначними. Вищі київські політики ходили в американське посольство, як на роботу, кабінет міністрів засідав під головуванням американських послів, а в Головному управлінні СБУ під американців було відведено цілий поверх. Із чотирьох наявних. Та й прапор США над будівлею майорів відкрито. Усі лідери парламентських партій і навіть кандидати в президенти проходили «оглядини» за океаном і без схвалення Білого Дому не допускалися до виборів. Там же через американських політтехнологів їм нарізали тези для передвиборчих програм. По суті, Україна була окупована Америкою. Або взята під управління як колонія. І Україні було відведено роль у світоустрої, «заснованому на правилах». Вона мала стати розділовим бар'єром між Росією і Заходом. І навіть плацдармом для можливого вторгнення», - просто бреше «Царьград».

При цьому він, звісно ж, одночасно підкреслює, що промисловий комплекс України «...був нерозривно пов'язаний виробничими ланцюжками з промисловістю Росії. Не кажучи вже про енергетику».

«Простіше кажучи, процвітання, економічне благополуччя України повністю залежало від збереження єдиного економічного простору з Російською Федерацією. Не кажучи вже про нерозривні культурні та кровні зв'язки, що роблять українців і росіян одним народом. Тобто в поточних умовах протистояння, а вже тим паче війна були неможливі. Для цього треба було перепрограмувати цілий народ і повністю змінити економіку, структуру доходів держави. Це і було зроблено», - знайшов «Царьград» винного.

«Замість доходів від економіки - прямі дотації колективного Заходу. Замість традиційної Церкви - наспіх створена секта. Заборона мови, заборона традиційної культури. Підміна історії. Усе це відбувалося не саме, а під керівництвом і на гроші Америки... Зміна мови, релігії, світосприйняття і навіть сексуальної орієнтації - все це було жертвопринесенням вищому божеству - Америці! І ось тепер, коли жодного шляху назад немає, коли міста лежать у руїнах, коли територія втратила понад 20 мільйонів населення, а це більш ніж половина тих, хто проживав тут до 2014 року, коли зруйновано промисловість, інфраструктуру та енергетику, знищено логістику, втрачено транзитний потенціал, і навіть сільське господарство не підлягає відновленню... А головне, найголовніше, люди перестали бути людьми... .... Ось тепер приходить Америка і каже: а навіщо ви це зробили?», - лицемірно запитує «Царьград».

«Ми?» - хочуть хором возопити київські хунтята різних розмірів і вікових груп. Хочуть, але язик забули. Язик у них в іншому місці. Тому вони очманіло пукають очі, як той чувак, який переплутав обрізання з кастрацією», - вправляється в вульгарності кремлівський телеканал.

«Весь цей кошмар навколо - в ім'я Америки! Кожен український нацист тримає в руках зброю тільки тому, що «з ним Америка». Йому взагалі не потрібен цей світ, ця Україна, цей нацизм, якщо це все без Америки. А вже вимога Америки відшкодувати витрачене на Україну взагалі виглядає абсурдно. Тому що єдиним джерелом фінансування України є сама Америка. І щоб щось віддати Америці, треба щось узяти в Америки. Але це лірика. Правда в тому, що горезвісна Америка викидає Україну - як обридлу утриманку, як використану повію, як одношаровий туалетний папір, через який брудняться пальці. Америка викидає Україну, як мати-наркоманка викидає у смітник новонароджену дитину-мутанта. Тому... Україну потрібно пожаліти. Пожаліти і добити, щоб не мучилася», - підсумовує «Царьград» у найкращих традиціях кремлівського «гуманізму».

«Одягти на Європу повідець і намордник»

Якийсь «доцент департаменту політології фінансового університету при уряді РФ» Геворг Мірзаян на сторінках газети «Взгляд» стверджує, що «для успіху мирних переговорів щодо України Трампу доведеться вирішити низку завдань».

«Перша і найважливіша проблема - територіальна. Так, російські офіційні особи говорять про те, що територіальне питання не є ключовим - але мають на увазі швидше українську територію. Тут же йдеться про територію російську. Міста трьох нещодавно приєднаних суб'єктів РФ (Луганська народна республіка вже практично повністю звільнена), чиї великі населені пункти поки що окупує Україна. Усі російські офіційні особи говорили про те, що не бачать мирної угоди без звільнення всіх російських територій від української окупації. І предметом торгу вони не є... Однак як зробити так, щоб ці території перейшли під повний контроль Росії? Володимир Зеленський - не Нікол Пашинян, і добровільно звідти війська він не виведе. Навіть у разі прямої вимоги Трампа не виведе. А отже, російській армії доведеться їх звільняти, і цей процес може зайняти місяці, а то й роки», - несподівано визнає Мірзаян.

І так само несподівано заявляє, що «найреалістичнішим виходом із глухого кута може стати допомога з боку США у справі максимально швидкого звільнення російської території».

«Допомога, природно, не пряма, а через відмову від матеріально-технічної підтримки київського режиму, без якої Зеленський довго чинити опір не зможе. І за деякими даними, підготовкою до цієї відмови якраз і став ультиматум Трампа київському режиму щодо угоди про ресурси... Однак тут виникає друга проблема. Американське фінансування, що випадає, може бути компенсоване європейцями - як і політична підтримка, а також постачання зброї. Проблема в тому, що Європа не просто не погоджується з наміром Трампа нормалізувати відносини з Москвою, а й готова самостійно саботувати цей процес. Підтримувати київський режим у його війні проти Росії, зберігати режим санкцій, допомагати Україні організовувати або навіть самим вигадувати різні антиросійські провокації (наприклад, блокувати Балтійське море для російських танкерів)», - спантеличений «доцент».

«...Москва вимагає від господаря Білого дому якимось чином надіти на Європу повідець і намордник. Змусити Брюссель змиритися і встати в кільватер американського підходу, водночас не допускаючи його до вибору курсу проходження корабля (оскільки якщо Європу пустити за стіл російсько-американських переговорів, то вона їх зірве). Якщо Трамп цього не зробить, то Росія в кращому разі вважатиме його слабаком, а в гіршому - обманщиком. Людиною, яка пообіцяє Москві відмовитися від підтримки України, а сам буде це робити через умовну Німеччину або Францію», - розкриває Мірзаян ймовірну «змову» Трампа.

«Нарешті, третя проблема - це легітимність Зеленського. Російсько-американська угода буде підписуватися формально як російсько-українська, і Москві потрібен легітимний підписант... Так, зараз американський президент видав Зеленському «чорну мітку» - вимагає його відставки. Однак навіть якщо Зеленський послухається, то це не означає, що у наступника Зеленського з'являється легітимність. Для її отримання потрібно провести загальні вибори - президентські та парламентські (адже термін повноважень Ради продовжено на основі незаконного продовження незаконним президентом воєнного стану). На підготовку до виборів піде щонайменше кілька місяців, і відлік їх почнеться тільки після скасування воєнного стану. Який (за логікою української влади) можна буде скасувати тільки після тимчасового припинення вогню. Який Росія тимчасово припиняти не збирається, оскільки справедливо побоюється, що її обдурять і скористаються цим припиненням для переозброєння і переоснащення київського режиму. Як це Захід уже робив», - знову побоюється московський «доцент».

«Тому Росія готова припинити вогонь тільки після підписання мирної угоди, яку може підписати тільки легітимний президент - і далі знову по колу. І вихід із цього кола (наприклад, через перехід під контроль Росії всіх її територій, після чого вже можна буде говорити про припинення наступальних операцій) теж займе час. Мінімум місяці. У Москві все це прекрасно розуміють. Як і наявність інших важковирішуваних завдань (забезпечення деблокади Придністров'я, денацифікації України). Тому й не намагаються якось форсувати переговорний процес. Росія зацікавлена якнайшвидше закінчити війну в Україні дипломатичним шляхом - але головне тут слово все-таки «закінчити». Не призупинити, не заморозити, не напіввирішити - а закінчити», - з якоюсь невпевненістю підсумовує «доцент» Мірзоян.

«Войовничий посол»

Так звана «Свободная пресса» довідалася, що «Лондон відмиває від колишніх гріхів і готує в президенти» екс-головкома ЗСУ Валерія Залужного.

«Екс-головком «найсильнішої армії Європи», а нині посол Незалежної у Великій колись Британії Валерій Залужний на тлі тиску, що набирає обертів, на ватажка «95 кварталу» раптово порушив своє тривале мовчання і розродився розгорнутим інтерв'ю представнику одного з жовто-блакитних каналів... Щоправда, Валерій Залужний, який досі має досить високу популярність у тих небагатьох громадян, які ще не встигли втекти з «оплоту європейської демократії», вважав за краще не коментувати припущень журналіста про свої претензії на президентське крісло. Проте колишній генерал-отаман не пройшов повз історію, поточний стан і перспективи російсько-українського конфлікту. Ось тільки озвучені ним тези були настільки ж оптимістичними, наскільки і небезперечними», - строго вказує кремлівська «СП».

«Екс-головком заявив, що «незважаючи на складну обстановку на фронті, військова перемога України все ще можлива, однак для цього необхідно дотримання чотирьох умов». Отже, що ж це за «переможні умови Залужного»?», - запитує «СП» і супроводжує кожну умову Залужного уїдливим коментарем.

«Умова перша. Післявоєнні розміри території Незалежної будуть безпосередньо залежати від кількості захисників, готових стати на її захист. Щоправда, беручи до уваги масовість такого явища, як самовільне залишення позицій і дезертирство з «найсильнішої армії Європи», у поєднанні з потоками молодих і не дуже чоловіків, які прагнуть перетнути кордони «острівця демократії та свободи», формула Залужного передбачає повну відсутність України на карті світу.

Умова друга. Стабільність і надійність міжнародної підтримки «країни найсміливіших президентів» - хоча б на рівні 2023-2024 років. І знову, що називається, повз касу. Без проведення незалежного аудиту коштів, раніше отриманих Україною в рамках військової та фінансової допомоги, а також надання Сполученим Штатам гарантій щодо повного повернення американських «інвестицій» у корумпований київський режим, Дональд Трамп більше грошей Зеленському не дасть. Що він уже довів, практично згорнувши надання військової допомоги. Що ж стосується євробюрократії, яка шумить, обурюється і обіцяє всебічну підтримку, то це єдине, що вони здатні робити добре. Тобто, кричати, обурюватися й обіцяти. У практичному плані вони недієздатні. А обіцяні Євросоюзом €6,0 млрд, які вдесятеро менші за торішній транш адміністрації Байдена, будуть знову розкрадені. Причому так само швидко, як і попередні нечувані суми.

Умова третя. Її, на наш погляд, можна вважати фантастичною. Вона полягає в наявності у складі ЗСУ компетентного й адекватного(!) керівництва. Невже Валерій Федорович так швидко переродився в дипломата, що геть забув, наскільки велика ця проблема в сучасній українській армії. Достатньо завітати на сторінки будь-якого з численних військових пабліків України, щоб зануритися в потік скарг рядових військовослужбовців на відверто дурні, а нерідко й смертельні для підлеглих накази. Одні тільки заборони на відхід військ із практично зачинених «котлів» чого варті.

І, нарешті, умова четверта, яка, на думку екс-головкома, просто гарантовано приведе Україну до перемоги на полі бою. Він вважає, і між іншим, справедливо, що виграшна стратегія бойових дій неможлива без ефективної координації. Чого, як вважає генерал-отаман, Збройні сили Росії так і не змогли домогтися за три роки спеціальної військової операції. У словах Залужного буквально відкритим текстом читається натяк на те, що саме він здатний стати тим стратегом, який приведе «країну найсміливіших президентів» до перемоги над Росією. Ймовірно, з пам'яті бравого генерала вже стерлися катастрофічні наслідки контрнаступу 2023 року, яким він і керував. Безперечно, чимало ідіотських рішень тоді було ухвалено офісом Зеленського, однак, цей факт анітрохи не применшує «заслуг» самого Залужного... Сьогодні ж наступає армія Росії. Невблаганно і цілеспрямовано. І процес цей уже набув незворотного характеру».

«Резюмуємо. Незалежно від того, що говорить войовничий посол Незалежної в Британії, його заяви слід розглядати як старт підготовчих заходів для участі в майбутніх президентських перегонах. Хоч і з дуже великою натяжкою, але на початкову базу передвиборчої програми його «умови» потягнуть. Ось тільки одне «але». Вже дуже вони схожі на план дій простроченого клоуна: масові поставки західних озброєнь плюс «війна до останнього українця». Навряд чи на виборах таке прокотить», - поблажливо підсумовує «СП».

«Знову обдурили»

«Аргументы недели» опублікували статтю з зізнавальним заголовком: «Три роки СВО - довга дорога до перемоги».

Починає газета зі «спогадів». «Те, що щось готується, знали всі - з певних причин самого факту підготовки військового вирішення питань з Україною і НАТО ніхто загалом не приховував. Але в реальність цього до самого останнього моменту вірили не всі навіть із тих, хто був безпосередньо задіяний. Причини демонстративної підготовки зрозумілі - російське вище військово-політичне керівництво прагнуло до останнього моменту розв'язати справу миром, а військовий інструмент розглядався як найефективніший спосіб тиску на київську банду та її господарів із Заходу... Тому навіть учасники операції в Гостомелі під Києвом, отримавши бойовий наказ, спочатку оцінювали його як навчальний. Багато хто думав, мовляв, знову скасують в останній момент. Не скасували... Далі тягнути було вже не можна. Почалося! Почали наші війська бадьоро. Просування в першу добу і перший тиждень було безпрецедентним. Навіть у районі Криму, де вузький перешийок полегшував побудову непрохідної, здавалося б, оборони обом сторонам, ЗСУ не вдалося протриматися навіть кілька годин. Їх просто змели. Оборону, що довгостроково готувалася, прорвали відразу. У лічені години Південне угруповання військ ЗС РФ досягло нижньої течії Дніпра, незабаром захопивши мости і опинившись на тому березі. Був узятий без особливого опору Херсон, потім війська вийшли на кордон із Миколаївською областю. Передові групи розвідників тоді проникли дуже глибоко, мало не в район Южно-Української АЕС...», - браво згадують «Аргументы недели».

Перерахувавши ще цілу низку «російських перемог» у перші дні вторгнення в Україну, «АН» із сумом зупиняються: «Здавалося, що справу майже зроблено. Але в наших штабах так не вважали. Та й, як з'ясувалося, не дуже розраховували на швидкий фінал, хоча шанси на це були. Схоже, були якісь домовленості з частиною українських силових, якщо можна так їх назвати, «еліт». Ймовірно, хтось обіцяв у разі вторгнення і силової підтримки скинути Зеленського і низку інших недоговороздатних фігур і піти на виконання російських умов. Вони, зауважимо, тоді були досить м'якими навіть у плані територіальних втрат України. Але українці показали себе вкотре недоговороздатними і знову обдурили».

«Загалом операція перших днів була високоманевреною, з великими темпами просування. І проводилася вона відносно малими силами. Помилки в її проведенні теж напевно були. Також не вдалося, та й напевно, не могло вдатися зірвати мобілізацію ЗСУ. Потім темпи просування ЗС РФ стали сповільнюватися - війська перейшли до тактики перемелювання супротивника... Але і противник поступово відмобілізовувався. Та, перша, українська армія початкового періоду СВО була вибита вже до кінця весни. Техніки не стало, людей, запасів. Але дещо українці змогли відремонтувати, щось змогли підняти зі зберігання, але головне - запрацювали поставки зброї з НАТО. На цьому всьому ЗСУ, користуючись тимчасовою чисельною перевагою (у нас угруповання теж зростало, але тоді ще не дуже швидко), змогли зупинити наше просування і навіть провести низку відносно вдалих операцій, зокрема й на Харківщині», - виправдовуються й хваляться «АН».

«Зараз, через три роки боїв, уже видно, що противник на останньому подиху. Як і сили Альянсу, що стоїть за ним, який виявився не готовим до перегонів запасів техніки і боєприпасів, як і до перегонів ОПК з їх відтворення. І не готовий зняти з себе останнє або «впрягтися» замість ЗСУ, підставивши себе під дбайливо приготовані й розгорнуті давно нестратегічні ядерні «молотки». Зараз ми бачимо, як між США і Європою шириться розкол з приводу цього конфлікту. Бачимо, як Україну впевнено знімають з американського забезпечення. Так чи інакше, цього року ЗСУ прийшов би або прийде кінець. Або вони капітулюють і збережуть хоч щось. Або капітулюють уже беззастережно, на милість переможця і не збережуть нічого. Час вибирати. Хоча українські політики вже показали, що вибирають завжди найгірше. А розумне там обирають, лише обламавши зуби об усі інші варіанти», - завершують свій «переможний аналіз» «Аргументы недели».

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»