«Гарантом буде саме Зеленський». Російські ЗМІ про Україну

Англія домагається «створення своєї нової колонії на території України, що не відбулася», а країни Заходу загалом зацікавлені в «затягуванні бойових дій». Про це в інтерв'ю урядовій «Российской газете» заявив колишній секретар Ради безпеки РФ, а нині просто «помічник президента РФ» Микола Патрушев...

«Піратська політика»

Взагалі-то, інтерв'ю Патрушева «Российской газете» стосувалося суто морської тематики, яку тепер курирує путінський помічник. Але де, як не на дні морському причаїлися українські диверсанти!

А тому, нагадавши, що «нещодавно ЗСУ зробили спробу зруйнувати компресорні станції газопроводу «Турецький потік», Патрушев заявляє: «Цілеспрямоване знищення цивільної інфраструктури, провокування екологічної катастрофи і спроби завдати економічної шкоди Росії та її зарубіжним партнерам увійшло в практику київського терористичного режиму. Зверніть увагу, що всього за місяць до того, що трапилося, підконтрольний Вашингтону і Лондону колишній головком ЗСУ Залужний говорив про плани його покровителів підірвати не тільки газопроводи «Північний потік», а й «Турецький потік», що проходить дном Чорного моря. Тісна спайка Заходу з Києвом вочевидь являє собою цілий комплекс загроз безпеці не тільки нашої держави, а й для інших країн, зацікавлених в економічному співробітництві з Росією».

Дуже не подобається Патрушеву «піратська і колоніальна політика англосаксів», яка, на його переконання, «триває і до теперішнього часу».

«Недавнім укладенням угоди «про столітнє партнерство» між Києвом і Лондоном Англія, по суті, домагається створення своєї нової колонії на території України, що не відбулася. Крім того, вона має намір узаконити перебування британських військових інструкторів у цій країні та реалізувати свої плани з нарощування військово-морської присутності в Чорному і Балтійському морях, а також безцеремонно заявити про права на судноплавство їхніх кораблів в Азовському морі, що є внутрішнім морем Російської Федерації. Фактично цим документом туманний Альбіон намагається прикрити свою безпринципну політику демонстративного ігнорування міжнародного права, а також підтверджує свою всебічну підтримку київського неонацистського режиму», - нервово заявляє Патрушев.

Він упевнений, що в Україні «Брюссель не збирається зупиняти військовий конфлікт» і навіть знає, чому: «Подивімося на це питання з точки зору економіки. Навіщо країнам НАТО відмовлятися від своїх військових планів? Маховик оборонно-промислового комплексу США запущений і приносить прибуток, а відмовлятися від грошей - не в традиціях американців. На тлі антиросійських санкцій і військової підтримки України темпи зростання доходів американського ОПК досягли найвищих показників. Не відстає від них і ОПК європейських країн, що входять до Північноатлантичного альянсу. Передавши Україні практично все прострочене застаріле озброєння, Європа завантажила замовленнями і свої оборонні підприємства, створюючи сучасне озброєння. Навіть із цього погляду проглядається зацікавленість країн Заходу в затягуванні бойових дій».

Про роль Росії в «затягуванні бойових дій» Патрушев чомусь нічого не сказав.

«Він працює на нас»

Кремлівська «Комсомольская правда» радісно підхопила нібито слова глави українского ГУР Кирила Буданова, які розійшлися у ЗМІ, про те, що «Україна зникне, якщо до літа не почне переговори про мир». Те, що незабаром у ГУР спростували нібито сказане Будановим, «КП» анітрохи не збентежило, вона на це уваги вже не звернула, почавши «слова Буданова» із задоволенням смакувати.

«...Українцям доносять дуже незручну правду представники їхнього власного вищого військового командування... Для багатьох в Україні таке одкровення стане вочевидь дуже неприємним відкриттям, оскільки там досі повно тих, хто впевнений, завдяки зусиллям команди Зеленського, що ЗСУ перемагають росіян і скоро дійдуть до стін Кремля в Москві. Втім, самого Зеленського це навряд чи стосується. Останніми тижнями в Україні дедалі частіше почали лунати голоси, що, мовляв, «протермінованого і жалюгідного» тримають у якомусь «інформаційному вакуумі», і він не володіє інформацією про реальний стан справ на фронті. Ці висловлювання можна вважати не надто вправними спробами виправдати лідера злочинного укронацистського режиму. Але слова Буданова в українському парламенті переконливо доводять, що це зовсім не так. А тому спроби виправдання «простроченого і жалюгідного» хоч якоюсь мірою приречені на провал», - трактує «КП» нібито висловлювання Буданова.

«КП» упевнена, що у «зізнання Буданова є і, що називається, «другий план».

«Україна, яка балансує на межі розвалу і повного краху, за його визнанням, ніколи вже не стане в «сильну переговорну позицію». Зауважте, Буданов ставить можливість існування України в залежність не від американської або європейської допомоги, а від того, як скоро почнуться переговори з Росією про мир. І тим самим він повністю обнуляє всю риторику Зеленського про необхідність наростити і «поглибити» допомогу Заходу Києву в обмін на обіцянки якихось міфічних «перемог». У сильній позиції перебуває якраз Росія. А в України є лише два варіанти - зникнути повністю (у цьому разі її найближчі (географічно) західні союзники навряд чи втримаються від спокуси прирости колишніми українськими землями (хоча б для того, щоб вони не дісталися Росії), або погоджуватися на пропозиції Москви. Які цього разу, природно, будуть для Києва гіршими, ніж попередні», - пишномовно міркує «КП».

«Чим раніше настане мир, тим більше в України шансів на продовження існування. А це означає, що Росії якраз не варто поспішати і погоджуватися на першу ж пропозицію про мир і ті умови, які нас не влаштовують. Як не раз говорив наш президент Володимир Путін, час, крім усього іншого, працює проти нинішньої укронацистської України та її союзників. А це означає, що він працює на нас», - пафосно підсумовує «КП».

«З точки зору Варшави»

Ще одне підручне кремлівське ЗМІ - газета «Московский комсомолец» вирішила з'ясувати, «у кого більше прав на території України».

Тему «МК» випереджає цитатою «голови Російського історичного товариства, директора Служби зовнішньої розвідки РФ» Сергія Наришкіна, який днями заявив «про можливість поділу в майбутньому регіонів незалежної між кількома сусідніми державами».

«Так хто ж і які «скибки» від українського «пирога» може «відрізати»? Крим, ДНР, ЛНР, Запорізьку та Херсонську область, уже законодавчо включені до складу Російської Федерації, тут обговоренню не підлягають. Натомість є інші регіони - на заході та південному заході екс-УРСР, щодо державної приналежності яких у сусідніх із «жовто-блакитною» країн є думки, прямо протилежні позиції українського керівництва. Причому міркування про необхідність змінити «забарвлення прапорів» над цими областями ґрунтуються на досить вагомих історичних аргументах», - заявляє «МК» і дає слово якомусь «військовому історику» Геннадію Баришевському.

«Найбільші апетити у Польщі, - заявляє той. - Спадкоємиця Речі Посполитої мріє повернути собі колишні «східні воєводства» - землі Волині та Галичини. Понад 85 років тому вони увійшли до складу СРСР - її Української союзної республіки, під загальною назвою Західна Україна. Тим часом ще з 14-го століття Галичина перебувала під владою польських князів, потім вона переходила то до Османської імперії, то до Австро-Угорщини... Землі Волині стали частиною польських володінь у середині 16-го століття, а пізніше, після розподілу Речі Посполитої під кінець 18-го століття вся ця територія відійшла Російській імперії. Польща знову забрала собі Східну Волинь і Галичину за підсумками успішних військових дій проти східних сусідів, охоплених революційними потрясіннями, у 1921-му. Таким чином, з точки зору Варшави, «по-чесному» слід передати польській стороні кілька західних областей України - принаймні Волинську, Рівненську, Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську».

Чи знає сама Варшава, що в неї є така «точка зору», московський «історик», звісно, замовчує.

І продовжує вже про Румунію, у якої «запити скромніші»: «Бухарестська влада вважає достатнім повернення «споконвічно румунських» земель - Північної Буковини, яка в Україні називається Чернівецькою областю, а також частини Одеської області, що була колись Південною Бессарабією. Крім того ще дещо «по дрібниці»: наприклад, острів Зміїний посеред Чорного моря. Протягом понад 20 років - з осені 1918-го до літа 1940-го, - Північна Буковина входила до складу Румунії, проте потім була приєднана до Радянського Союзу і стала Чернівецькою областю УРСР. У роки Великої Вітчизняної дивізії гітлерівського союзника маршала Антонеску знов повернули ці землі під румунське управління, проте 1944 року довелося з такими територіальними надбавками розлучитися...».

«Ще два учасники можливого поділу нинішніх просторів незалежної - Угорщина і Словаччина. Об'єктом їхніх домагань є Закарпатська область. Ці краї довго перебували у складі Австро-Угорської імперії, а після її розпаду 1918 року відійшли одній із суверенних держав, що утворилися, - Чехословаччині. Щоправда, угорська сторона з таким станом справ не погодилася. Будапешт навіть направив свої війська, щоб забрати Закарпаття силою, але з цього нічого не вийшло. Частиною Української республіки СРСР область стала в переможному 1945-му. За нинішньої ситуації вагомим козирем Будапешта в боротьбі за приєднання Закарпатської області є наявність там вельми чисельної угорської діаспори, яка там збереглася», - продовжує ділити територію України «історик» Баришевський.

Нарешті, на його переконання, «ще один потенційний учасник поділу «українського пирога» - Молдова».  

«У невеликої порівняно з іншими вже згаданими географічними «персонажами» республіки і бажання скромні. Теоретично Кишинів міг би аргументовано ратувати за те, щоб країні прирізали шматок Північної та Південної Бессарабії. Колись ці землі об'єднані були єдиним Молдавським князівством. До слова сказати, за радянської влади - після того, як влітку 1940-го Бессарабія увійшла до складу СРСР, тодішнє кремлівське керівництво визнало правильним приєднати цю територію не до щойно утвореної Молдавської РСР, а до Української Радянської Соціалістичної. Можливо, за нинішньої ситуації, що вкрай загострилася в Україні, молдавські політики захочуть виправити ту географічну «помилку» товариша Сталіна і його соратників», - помріявся московський «історик».

«Треба бути фокусником…»

Шовіністичне видання «Политнавигатор» вирішило вивчити викинутий у Мережу таким самим прокремлівським інтернет-виданням «Страна» «витік» із претензією на сенсаційність» про те, що є «такий собі 100-денний план Дональда Трампа із завершення війни з граничним таймінгом до 9 травня нинішнього року».

«Це вкидання, на відміну від усіх подібних попередніх, що публікувалися в західних ЗМІ останніми місяцями, вирізняється граничною деталізацією і детальним описом покрокових заходів, нібито узгоджених у Вашингтоні для досягнення замирення в Україні... Стверджується, що план із таким змістом американські дипломати нібито передали своїм європейським колегам. При цьому автентичність документа поки що не підтверджено, але коментатори вже встигли помітити, що його зміст перегукується з останніми публічними заявами самого Дональда Трампа і його спецпосланця з питань України та РФ Кіта Келлога», - насторожений «Политнавигатор».

Видання перераховує «основні пункти плану», серед яких, зокрема, «розмова Трампа з Путіним і обговорення плану з українською владою наприкінці січня - на початку лютого», «зустріч у трикутнику Трамп-Путін-Зеленський наприкінці лютого - на початку березня», «перемир'я на Великдень усією лінією фронту (20 квітня) із виведенням ЗСУ з Курської області», а також - «закінчення бойових дій у формі декларації мирної конференції та скасування воєнного стану в Україні - до 9 травня».

Згадуються й інші «пункти плану» - від «виборів в Україні - президентських у серпні та парламентських у жовтні» - до «відновлення експорту енергоносіїв з Росії до Європи і введення особливих мит на цей експорт - на відновлення України».

«Перше ж питання, що виникає під час читання цього тексту - наскільки описане взагалі правдоподібне?.. За всього скепсису, варто мати на увазі й можливість того, що якщо щось подібне гуляє ЗМІ, значить, якісь переговори когось із кимось про щось подібне десь за лаштунками все ж таки тривають. І не можна скидати з рахунків те, що предметом цих переговорів є саме те, що ви прочитали вище. Це не означає, що саме і буквально про це - з точністю до коми, вже домовилися. Але це означає, що цілком імовірно, що саме такі умови виставлені на кін і є предметом торгів», - не виключає «Политнавигатор».

Видання дивується, що «потрібно бути фокусником дуже високого рівня, щоб продати в одному пакеті посилення ЗСУ коштом Штатів і допуск до українських виборів збіглих «януковичів», не кажучи вже про погано закамуфльовані російські репарації на відновлення України».

«З іншого боку, є й сигнали, що говорять про наявність у Москві бізнес-інтересантів саме такого компромісу. Адже зняття особливо болючих секторальних санкцій укупі з відновленням газового експорту і втраченого європейського ринку - це теж чималий куш. Притому, що козі зрозуміло - чотири нові регіони і Крим за поточних розкладів у Росії вже ніхто не відбере. Що стосується України - тут теж є питання. Скажімо, слабким місцем передбачуваного графіка видається підписання мирної угоди ДО, а не ПІСЛЯ перезавантаження київської влади на нових виборах. Це означало б не тільки те, що росіяни все ж таки сядуть за стіл переговорів із «нелегітимним Зеленським», всупереч усім колишнім і нинішнім демонстративним запевненням. Але, також і те, що мир із Росією буде підписувати саме Зеленський або люди з його найближчого оточення. Тому що до виборів ніякої іншої влади в Києві не з'явиться. І це добре розуміють і у Вашингтоні, і в Москві. А отже, якщо слідувати цій логіці, то і гарантом подальшого дотримання підписаних угод з українського боку буде саме Зеленський», - практично приречено визнає «Политнавигатор».

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»