Земельна реформа, рейдери, війна і не тільки… Про що не мовчать фермери прифронтової Дніпропетровщини

Минуло півроку, як в Україні стартував другий етап земельної реформи. Деякі фермери активно виступали проти нових правил. Вони намагалися переконати владу, що під час війни необхідно відкласти впровадження нововведень. Не мовчали і аграрії прифронтової Дніпропетровщини, де ворог б’є по елеваторах, де через обстріли постійно горять поля, а землі усіяні не зерном, а мінами.

 

Говорили, що ми куркулі

Поговорити про нові правила на ринку землі та виклики, які знову і знову постають перед аграріями, ми вирішили з Анатолієм Івановичем Гайворонським – старожилом фермерського руху Дніпропетровської області. Понад 30 років він вирощує зерно, більше п’яти років очолює громадську організацію «Асоціація фермерів та приватних землевласників Дніпропетровської області», є заступником голови Всеукраїнського конгресу фермерів. Він розповів, чому для фермерів Дніпропетровщини непрості часи затягнулися. І, на його думку, причина не тільки у війні…

- Анатолію Івановичу,  давайте розпочнемо нашу розмову з розповіді про громадську організацію, яку ви очолюєте. Наскільки я знаю, асоціація була одна з перших, що сформувалася у незалежній Україні. Чим вона займалася на початку своєї діяльності?

- Асоціація фермерів була заснована ще у 1991 році. Україна здобула незалежність і тоді  все було нове. Скажу чесно: фермерів ніхто не хотів бачити, вони були самі по собі. Держава виділила 7% земель запасу, які мали роздати фермерам. Не зважаючи на законні підстави, наділи давали не всім. Був тоді на Дніпропетровщині аграрій Михайло Михайлович Саєнко, нині вже покійний. Він вирішив створити у нашому регіоні асоціацію для захисту, допомоги, відстоювання наших інтересів.

Розумієте, тоді була пострадянська система, не кожна людина знала, що таке фермерство. Аграрії потребували інформації і відповіді на запитання: що робити, коли тобі відмовляють у законних правах? Як боротися з тими, хто скосив твій врожай? Тобто чимало питань юридичного характеру. Тому і була створена асоціація. Другий момент, треба було популяризувати саме фермерство. На всіх етапах становлення асоціації Михайло Михайлович їздив по області. Він розповідав, що зародився окремий клас в аграрному секторі, він хотів, щоб не було спротиву.

- Я правильно розумію, що спочатку фермерів не приймали і не сприймали?

- Так і було. Я став фермером у 1992 році. І скажу відверто, з мене глузували. Не всім було зрозуміло, чим ми будемо землі обробляти, де будемо брати кошти, техніку. І такий важливий момент: землю просто так не давали. Це була проблема. Деякі голови колгоспів не хотіли віддавати земельні наділи фермерам. У районі була створена комісія, яка говорила дамо чи не дамо. Ми писали заяви. І за моїми спостереженнями землю давали вчителям, столярам і тд. А я агроном, і мені довелося довго добиватися того наділу. Не всі дотримувалися законодавства. Був інший менталітет людей. Інколи чиновники чинили спротив. Паколи ставили і на районному, і на обласному рівнях. Це треба було перебороти. Пережили ті часи…

– Згодом роботи в асоціації поменшало?

Ні, ви що. Скажемо так: обростали новими проблемами. В Україні з’явилося рейдерство, яке особливо активно почало «працювати» десь у 2000-х. Тоді бандити підняли голови і почали дивитися, що у кого забрати. Фермери на той час вже стали на ноги. А рейдери шукали юридичні гачки, щоб зайти та скосити чужий врожай. Я сам попадав на це неодноразово. Асоціації доводилося чимало працювати, щоб захистити аграріїв. Захистили не всіх звичайно. Не всі і зверталися. З 1991 року робота з підтримки аграріїв у нашому регіоні не припинялася. Моя думка, та й колеги мене підтримають: асоціація потрібна малим фермерським господарствам і тим, які ближче до середніх. Ті, які мають по 10 тисяч гектарів землі, вони вже підковані, мають кошти, щоб наймати адвокатів. Буває, що звертаються великі агропідприємства, але рідко. Це не норма. Вони матеріально стабільні.

– Так у яких випадках до громадської організації звертаються власники великих земельних наділів?

– Коли потрібен розголос проблемі.

– Скільки зараз членів нараховує ваша громадська організація?

– Зараз 300 осіб. Мені дуже хочеться, щоб фермери були об’єднані в один кулак. Тому регіональна асоціація фермерів підтримує Всеукраїнський конгрес фермерів. Вони розвиваються і дають надію. Ось буквально наприкінці червня збиралися за круглим столом і говорили про наболіле: бронювання працівників, взаємодію фермерських господарств з податковою, фінансову підтримку держави, гранти.

Давайте візьмемо період повномасштабної війни. З якими проблемними питаннями ви намагалися достукатися до представників влади?

– Різні. По-перше, просили продовжити мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення іноземцям. Адже в умовах війни українські фермери не мають можливості викупити землю. Якщо це не врахувати, то землю отримають іноземні інвестори, а програє внутрішній виробник. Також закликали припинити практику блокування податкових накладних сільгоспвиробникам. Через це фермери недотримували виручку і в результаті ставали збитковими. Зверталися і з проханням знизити тарифи на залізничні перевезення сільгоспродукції, зупинити практику штрафування та скасувати на час воєнних дій ліцензування зберігання пального для фермерів. І це тільки частина питань, які наша громадська організація доносила до влади. Мовчати про проблеми – це значить приймати їх. А тому ми намагаємося достукатися.

 

Реформа не працює там, де є корупція

- Кілька років тому в Україні стартувала земельна реформа. Напевно, чи не найбільше хвилювань було щодо другого етапу. Він розпочався першого січня і відкрив ринок для юридичних осіб. Дискусії та обговорення не припиняються і нині. До речі, ви були і є їхнім активним учасником. Поділіться з нами своїми думками.

- Дійсно, до 31 грудня 2023-го купувати землю могли винятково фізичні особи в розмірі не більше 100 га на одну людину. З початку 2024-го таке право отримали і юридичні особи. Дозволений розмір зріс до 10 000 га. Безумовно, земельна реформа потрібна. Якщо люди стали власниками землі, то вони повинні мати право розпоряджатися нею. Але є одне але. Що насторожує в цій реформі? Під час війни можливість концентрувати в одних руках до 10 тис гектарів землі – погана історія. Уявіть, що аграрій скупить ці 10 тисяч в одній громаді. Це породжує монополію, монополія –  корупцію. До реформи в Україні було чимало схем і механізмів забрати землю за копійки. На місцях все це добре знають. Тому у невеликих агроформувань є справедливе побоювання, що олігархи скуплять великі наділи. Що це дасть у результаті? Не буде конкуренції. Вони встановлять свої ціни, свої зарплати. Для держави це нічого доброго не принесе, добре буде тільки тим людям, які володіють цією землею.

- Як ви оцінюєте останні півроку на ринку землі? Активно йде купівля-продаж?

-Ні, зараз війна, вона впливає на ситуацію. Тому говорити,  що у регіоні активно скуповують землю та продають – ні. Немає ажіотажу. Є випадки, що люди продають свої наділи, бо бояться через війну все втратити. Але що ж буде після… А після гру розпочнуть великі гравці. Мені говорять, що реформа ліберальна. Нам ліберальність не потрібна, нам потрібне дотримання законів. Я ніколи не думав, що така мирна професія як фермер змусить мене постійно оборонятися. І юридично, і фізично. Особисто я проходжу як потерпілий по 9 кримінальних справах. Мені нищили трактори, мені палили поля… І у Дніпропетровській області я не один такий. З одного боку ми говоримо про реформу, про розширення можливостей, про шлях в Європу, а з іншого - не можемо десятиліттями побороти рейдерство, яке під час війни вижидає момент або шукає альтернативні методи. Уявіть, що у 21 столітті аграрій боїться розвивати своє господарство, брати більше наділів, бо завтра з чиєїсь волі у нього згорить трактор. Щоб працювала будь-яка реформа, потрібно, щоб працював у країні закон, щоб податкова бачила в тобі партнера, який зараз тримає економічний та продовольчий фронт.

- На вашу думку, коли земельна реформа вважатиметься успішною?

- Коли в Україні з’являться нові аграрні господарства. Не монополії, а малі та середні. Коли буде конкретна цифра: до земельної реформи було стільки господарств, а стало в рази більше. Я б радів. Але такого немає. Навіть нині працюючому фермеру взяти більше землі дуже проблематично. Поруч крупні господарства, які тиснуть. До речі, неодноразово зустрічався з європейськими колегами. То там за сталий розвиток і за діяльність малих землевласників. А аргументують так: вони працюватимуть довго, стабільно і країна не буде голодна. Тому в Європі монополістів немає.

 

З кадрами у нас велика біда

- Все ж таки, у наш час аграрії можуть розраховувати на якусь підтримку?

- У нас є підтримка. Сказати категорично, що аграріїв кинули напризволяще, я не можу. Звинувачувати у всіх бідах державу теж не правильно. Є грантові програми, якими можуть скористатися аграрії. Але у прифронтовому регіоні долучатися до грантових програм – це ризик. Чому? Пояснюю на пальцях. Будь-який грант передбачає виконання грантових умов і звітність. Ми виграли грант і запустили маслобійню. Обладнання на маслобійні повинно працювати безперервно. Працювало… Через ворожі обстріли населені пункти отримають світло по кілька годин. Світло вимкнули – переробка зупинилася. А технічно запустити її наново непросто. Знаю, що врожаї деяких аграріїв постраждали через погодні умови. Має бути компенсація, та коли вона надійде.

Надходить нашим аграріям і допомога від іноземних партнерів: добрива, насіння. Розподіляється вона між малими фермерськими господарствами, особливо в тих регіонах, які постраждали від війни. Також українські фермери отримали комбайни, трактори та іншу сільськогосподарську техніку від фундації Говарда  Баффета.

- Раніше у фермерів було кілька проблем: дороге пальне, високі ціни на добрива, посуха. Які проблеми породила війна?

- Через війну ми ще більше стали нерівними у можливостях з іноземними партнерами. Там є доступ до дешевих кредитів, у них не має проблем зі спеціалістами. А у нас, через війну, - біда з кадрами, і біда велика. В Україні поспіхом починають перекваліфіковувати спеціалістів, навчають жінок керувати сільськогосподарською технікою. Я не проти… Але це треба було робити вчора. Я своїх механізаторів вчив роками. Якщо ви вважаєте, що їхати за кермом трактора – це просто смикати важелі, то помиляєтесь. Треба знати систему. Без освіти складно розібратися. Сіє аграрій раз на рік, помилка дорого може коштувати. Також через війну продавати продукцію стало важче. Зраз порти вже працюють і є надія, що ми зможемо продати врожай. Тому головна підтримка від держави – гарна ціна, навчання кадрів і доступні кредити.

 

Тетяна Гренадьорова, Дніпро, для «ОстроВа»

Статті

Світ
21.11.2024
19:00

Політолог Костянтин Матвієнко: У РФ немає стратегічного запасу, щоб довго продовжувати війну. Вони викладають останні козирі

Ближче до ядерної війни ми не стали, це абсолютно однозначно. Я впевнений, що РФ не наважиться на ядерну ескалацію, що б ми не робили з далекобійними ракетами США та інших країн.
Країна
21.11.2024
18:00

«Рубіж» чи останній рубіж?

«Рубіж» - це справді межа можливостей Москви у конвенційній зброї. Тому йому краще щоб усі думали, що в РФ є така зброя і боялися, ніж знали це напевно. Тим більше, що кількість "Рубежів" може бути суто демонстраційною.
Країна
20.11.2024
13:55

Звільнений з полону оборонець Маріуполя Андрій Третьяков: "Азовсталь", тортури та обмін

Навіть чеченці краще за росіян в плані поводження з військовополоненими. Коли заїжджали чеченці, то ставлення було більш-менш прийнятним. Найгірше ставлення до нас було саме з боку росіян у Таганрозі.
Всі статті