«Якщо ми навчимося збивати ці ракети, нам не страшно буде і зіткнення з НАТО». Російські ЗМІ про Україну

Проти Росії, як відомо, безсила будь-яка зброя. Це вам будь-який московський двірник скаже. Тим більше - кремлівський «військовий експерт» Дмитро Корнєв. На сторінках газети «Известия» він розмірковує про те, «чи змінять поставки німецьких ракет Taurus ситуацію в зоні СВО». Відповідь, звісно, очевидна. І навіть більше - якщо ці поставки відбудуться, Росії «не страшно буде і зіткнення з НАТО»...

«Збивати її ми якось навчимося»

Отже, нагадує «військовий експерт» Дмитро Корнєв в «Известиях», «Україна вкотре запросила у своїх західних партнерів німецькі керовані ракети Taurus».

«Taurus - одна з найсучасніших європейських ракет «повітря-земля», - пояснює «експерт» Корнєв. - Належить до того ж класу, що Storm Shadow і SCALP-EG, але розроблялася дещо пізніше. Формально вони мають бути досконалішими. У них також використовується технологія зниженої радіолокаційної помітності. Ракета має дальність польоту понад 500 км. Імовірно, якщо їх постачатимуть Україні, вони будуть зроблені з дальністю до 300 км за рахунок запасу палива... Ракета вважається високоточною. Може летіти за програмованим маршрутом, за напрямком і висотою огинати, наприклад, зони роботи протиповітряної оборони».

Корнєв одразу попереджає: «Поява Taurus у зоні спеціальної військової операції буде досить серйозною подією. Вони більш досконалі, ніж Storm Shadow. Не виключено, що на перших порах застосування такої ракети викличе деякі складнощі. Доведеться напрацювати досвід з їх виявлення та знищення, можливо, змінювати програмне забезпечення зенітних комплексів».

«А далі буде приблизно так, як зараз зі Storm Shadow, які ми успішно збиваємо», - підкреслює «експерт», щоправда, чомусь не уточнюючи, де це «збиваємо» відбулося хоча б один раз.

І все ж Корнєв стурбований: «Складність для наших засобів ППО з цією ракетою полягає в тому, що ми не працювали з подібним видом цілей. Вона буде менш габаритною на екранах радарів. Має вищу швидкість. Розмах крила у неї менший, ніж у Storm Shadow і SCALP-EG. Вона візуально відрізняється... Радари виявляють подібні об'єкти пізніше, ніж звичайні літаки та інші ракети. Відповідно, час роботи зенітних комплексів по цілі скорочується».

«Як зміниться ситуація в зоні проведення спеціальної військової операції з поставками таких ракет? Думаю, отримати значну перевагу ЗСУ не зможуть. За лічені дні роботи проти Taurus розрахунки зенітних систем отримають додатковий досвід, обміняються ним з іншими підрозділами, і статус-кво відновиться. Так, якийсь відсоток цих ракет ми не зможемо збивати, як і зараз ми не збиваємо якийсь відсоток Storm Shadow і SCALP-EG», - заявляє «експерт», який ще хвилину тому стверджував, що ракети Storm Shadow «ми успішно збиваємо». А, ну так, за російською логікою - «успішно збиваємо, але не завжди успішно».

«Є і ще одна важлива обставина, - знову застерігає Корнєв. - Особливість Taurus полягає і в тому, що це не застарілі системи, які сплавляють на Україну, щоб задовольнити Зеленського. Taurus - це сучасні, актуальні ракетні системи, які зараз стоять на озброєнні країн НАТО. Грубо кажучи, якщо завтра буде війна з альянсом, то саме їх застосовуватимуть натовські літаки».

«З одного боку, це мінус: ЗСУ отримують доступ до новітніх технологій. З іншого боку, якщо ми навчимося збивати ці ракети, запущені літаками ЗСУ, то нам не страшно буде і зіткнення з НАТО, якщо воно раптом відбудеться. У будь-якому разі працювати з цим ми якось навчимося. Такі поставки не призведуть до якихось кардинальних змін на користь ЗСУ», - все-таки заспокоює кремлівський «військовий експерт».

«Правий сектор» чекатиме десь на балконі...»

Відгадайте, в якому місті живе «провідний філософ світу»? Можете не гадати - все одно не відгадаєте. Але на стілець усе ж присядьте: падати буде не так боляче.

Завісу загадки сміливо піднімає офіційне видання уряду РФ - «Российская газета» в публікації під багатозначним заголовком: «З нами залишилися тільки справжні речі: Як філософи Донбасу приєднувалися до «Русского мира».

Інтрига тане на очах: «Ми говоримо про Донбас як про місце головних подій на фронтах спецоперації. Але важливі події відбуваються не тільки в окопах і бліндажах. Сьогодні наша розповідь про луганських філософів, для яких 2014 рік несподівано став часом розквіту думки». Ось воно як!

«Місто прострілювалося все. Життя знеструмилося - ні води, ні електрики. На сусідніх вулицях гинуть люди. Чоловік і дружина, учитель і домогосподарка, Ніна і Саша, сказали одне одному: завтра може не настати... Що роблять у таких випадках люди? Впадають у депресію? Нескінченно плачуть? У них віднімаються руки і ноги?.. І Сашко вступив до коледжу мистецтв вчитися на скульптора. А Ніна написала дві філософські статті - про фанфіки і японського письменника Кендзабуро Ое - і віднесла у філософський журнал. Статті опублікували, і через рік покликали в аспірантуру з філософії», - розповідає «Российская газета» про перші кроки становлення «провідного філософа світу».

Урядова газета чомусь не уточнює, з чиєї це волі в мирному українському Луганську 2014 року раптом стали «гинути люди». Зате пояснює і захоплюється іншою «філософією»: «Геракліт говорив: війна - батько всього. У Луганську 2014 року вона батько філософського вибуху. Ніна Іщенко сьогодні один із найцікавіших у місті філософів. Якщо хочете зрозуміти, що насправді відбувається в головах людей на Донбасі та в Україні, йдіть до неї. Хто міг знати, що в домогосподарці сидить провідний філософ міста і світу? - Це прагнення до цілісності, - пояснює Ніна. - Людина ж не складається тільки з розуму й тіла. Ми істоти чуттєві...».

Але ось біда - «Российская газета», яка з таким натхненням написала про Сашу, який у 2014 році «не впав у депресію», а пішов «вчитися на скульптора», змушена визнати, що Саша «небагато зробив скульптур», бо в лютому 2022 року його «забрали на фронт просто з роботи», а вже в травні він «загинув під Камишувахою».

Залишилася Ніна сама з донькою. «Він не вникав у мої філософські теорії, але завжди підтримував. Був камертоном», - каже Ніна про Сашка.

І тепер «філософ» Ніна втовкмачує «Російській газеті», що «до 2014 року вважалося, що на Донбасі йшла «лагідна» - м'яка, ласкава - українізація».

«Російська в побуті не заборонялася, але вся публічна сфера - українською. Захищати наукові роботи, наприклад, можна було російською, але текст - тільки українською. Фільми обов'язково дублювалися. Різкого відторгнення це не викликало. Люди виїжджали з депресивного регіону на заробітки - хто в Москву, хто в Київ, і здавалося, це проблеми складніші, ніж мова наукової дисертації. Ну й українську ж усі вчили в школі... Але в переломному 2014-му за інше бачення історії, за іншу ідентичність українська сторона почала вбивати. У квітні 2014-го пробомбили Слов'янськ. Це штовхнуло людей Луганської області на референдум. Мирний порив відкритих сердець: покажемо Києву - ми не терористи, не бомбисти, просто це воля народу - починаймо спілкуватися. Ну Київ і почав. 2 червня прилетів літак і скинув бомби на обладміністрацію. 2 липня вдарили по Станиці Луганській - по вулицях зі звичайними людьми», - розповідають Ніна і «Российская газета» луганчанам, якщо раптом вони засумнівалися, що так все і було.

«Із терористами так не борються. Усім стало зрозуміло, що це боротьба з тими, для кого дорога російська культура та ідентичність, - каже Ніна. А ще стало зрозуміло, що за свою ідентичність треба стояти до останнього. І, можливо, померти. Ті, хто так не вважав, збиралися і їхали... Розділилося й Монтенєвське філософське товариство, що існувало в Луганську ще з 90-х років. Здавалося б, де Луганськ і де Монтень? Але створене в 1990-му викладачами філософії з 6 вишів, це товариство проіснувало 33 роки... Під обстрілами частина Монтенєвського товариства теж перемістилася (у тоді під-український) Сєвєродонецьк. А інша - залишилася. І під обстрілами зібралася... У 2014-му Луганськ накрив філософський бум. Крім відновленого Монтенєвського товариства в місті почали видавати три філософські журнали», - натхненно переказує «Российская газета».

Щоправда, у Луганську, нарікає газета, хоч він і центр світової філософії, немає видавництва, і щоб видати свої «праці», місцеві «філософи» «просто йдуть у друкарню і кажуть: «надрукуйте», і їм друкують - накладом приблизно 100 примірників».

«Вони роблять у своєму Монтенєвському товаристві доповіді і пишуть у філософських збірниках статті про Донбас як точку збору Русского мира. Про політику як сферу консенсусного соціального конструювання майбутнього. Про соціальну інфантильність як техногенну загрозу сучасного світу. Про канібалізм в українській пропаганді. Про рокера-Прометея Веню Д'ркіна - луганчанина Олександра Литвинова, одного з найсильніших пізніх голосів авторської пісні. Про романи Набокова. Про таємне ім'я Риму. Про злети і падіння жанру фентезі...», - захоплюється «РГ».

І знову і знову цитує філософа-захисницю «Русского мира» Ніну зі звучним «русским» прізвищем Іщенко: «Росіяни на Україні опинилися в ситуації нової безписемності. Письмова російська - ні художня, ні ділова - не розвивалася. А усна перетворювалася на своєрідний діалект, який чим далі, тим більше відрізнявся від літературної та розмовної російської в Росії. А без «письмової російської»... не зберігається культурна пам'ять»...

«Провідний філософ міста і світу» на ім'я Ніна попереджає: «Українська ідентичність не етнічна - культурна. Носи вишиванку, розмовляй мовою, і все, ти українець. Так просто. Але якщо скажеш, що ти росіянин і за права російської мови і культури, можуть і вбити. «Правий сектор» у всякому разі чекатиме десь на балконі»...

«Российская газета» наостанок знову захоплюється: у луганських філософів «точно є глибока внутрішня культура», тому що «Донбас - залізне дерево. Край шахт. Праці й волі. Край опору. Незламний край. І ще край філософської школи. Розуму, мудрості й мужності»...

Напевно, редакція «Российской газеты» скоро сміливо переїде з Москви до Луганська...

«Щоб не вийшло, як у Балаклії»

Ще одне офіційне російське видання - «Парламентская газета» - опублікувала інтерв'ю з «письменником і офіцером» Захаром Прилєпіним, якого днями призначили «заступником командира з військово-політичної роботи» до нового «полку особливого призначення у складі Росгвардіі, сформованого з ветеранів Донбасу і Сирії».

«ПГ» не приховує: полк створено «для виконання особливих завдань: від розвідки до диверсій у тилу ворога».

Прилєпін розповідає газеті, що «ми намагаємося укомплектувати полк добровольцями, причому кістяк батальйону прийшов із Донбасу: практично всі наші офіцери - учасники війни з 2014 року».

На запитання, яке у нового підрозділу буде озброєння, Прилєпін повідомляє: «Міномети, безумовно, колісні та гусеничні бойові машини, бронетранспортери, танки: ми поки що в процесі комплектації, тому уточнювати я не буду. Простіше кажучи, все, що необхідно: щоб не вийшло, як у СОБРа в Балаклії у вересні минулого року, коли вони, не маючи нічого «важкого», опинилися сам на сам із повномасштабним українським наступом».

Завдання у нового полку «будуть особливі», - хвалиться Прилєпін.

«Насправді ми спочатку готувалися до виконання будь-яких завдань: розвідувальних, штурмових, диверсійних, оборонних. Думаю, обстановка на фронті буде диктувати... У нас у багатьох бійців будинки на тій стороні фронту. Ми з офіцерами нашого полку з 2014 року перепоховали таку кількість товаришів, що в нас ніякого іншого шляху просто немає. Ця війна для нас закінчиться тільки в Києві. Якщо вона там не закінчиться цього разу, ми готові чекати цього моменту ще - поки живі. Ми ще молоді. Час у нас ще є», - самовдоволено міркує письменник-авантюрист.

На прохання «ПГ» прокоментувати слова «почесного президента Асоціації ветеранів групи «Альфа» Сергія Гончарова «про готовність організації знову встати в стрій і посприяти військам у зоні СВО» Прилєпін поблажливо погоджується: «Старий кінь борозни не зіпсує. Це великий підрозділ із величезним досвідом. Їхня участь у будь-якій формі принесе колосальну користь. І, до речі, може послужити прикладом для ветеранів інших спецпідрозділів».

Про те, де і коли почнуть здійснювати чергові вбивства «ветерани Донбасу і Сирії», Прилєпін не повідомляє.

«Кожен дорослий і дитина - у зоні смертельного ризику»

Газета «Московский комсомолец» повідомляє про звичну для серпня «підготовку до навчального року в Донецьку: дітей натаскують за шерехом визначати міни, що летять».

«Що ближче навчальний рік, то не стабільніша душевна рівновага батьків. Чи можна застосувати цей жарт до Донбасу? Мабуть, батьки дітей у ДНР напоготові 24 години на добу і 7 днів на тиждень. На дистанційному навчанні діти Республіки перебувають уже два роки. Ще довше кожен дорослий і дитина в Донбасі перебувають у зоні смертельного ризику. І якщо раніше інтенсивність обстрілів була в рази меншою і обмежувалася прифронтовими районами, принаймні з 2016 року, та й ніхто не знав, що таке міни-пелюстки, то сьогоднішні будні донеччан докорінно відрізняються», - розповідає «МК» про щастя жити в донецькому «русском мире».

«Почнемо з того, що влада ДНР заявила, що максимум шкіл до 1 вересня буде переведено на очне навчання... Дітей, які проживають у найбільш обстрілюваних районах, переведуть в інші навчальні заклади. Чи будуть це школи в тилових містах або районах - поки що невідомо. Чи згодні на такий варіант батьки? Здебільшого ні. Навіть якщо їхні діти підуть до школи в Будьонівському чи Пролетарському районах. Аргументується таке обурення кількома фактами. По-перше, як дитина добиратиметься до школи з, наприклад, Куйбишевського району. По-друге, навчальні заклади - це улюблена мета ЗСУ. Від «прильотів» снарядів сьогодні не застрахований жоден із районів міста. HIMARS зі своїми снарядами в 155 мм спокійно долають відстань до глибокого тилу Донецька», - продовжує «МК».

Газета вказує, що «поки влада Республіки розв'язує проблему з навчанням юних донеччан, самі вони насолоджуються таким заповітним літнім відпочинком».

«Частина дітей вирушила в інші регіони країни на оздоровлення за пільговими програмами, частина не покидала Донецька. Молодь не втримати вдома, про це їхні батьки знають і за можливості намагаються убезпечити їхні прогулянки вулицями, пояснюючи, як необхідно поводитися під час обстрілу. Діти Донбасу вже краще за дорослих визначають два режими польоту снарядів - «від нас» або «до нас», знають місця, де в місті можуть впасти снаряди і як поводитися в небезпечній ситуації... Батьки, вчителі, вихователі і навіть диктори по радіо і на телебаченні не втомлюються повторювати, щоб діти не гралися за межами дитячих майданчиків, не сходили на узбіччя доріг, де є зарості трави, не піднімали осколки або «пелюстки». Діти знають, яка зі стін будинку безпечніша, що краще не підніматися ліфтом під час обстрілу і що краще перечекати обстріл у ванній або тамбурі», - переказує «МК».

І визнає: «Але незважаючи на всі застереження, все ж у соцмережах і месенджерах то тут, то там з'являються відео та фото, зняті підлітками під час артобстрілів. Та й діти, які дотримуються правил і не відходять від домівок, теж перебувають у зоні ризику, бо, як звикли повторювати жителі Донецька, прилетіти може абсолютно скрізь. Контролювати кожен крок дитини, за умови, що обоє батьків працюють, практично неможливо».

«Багато батьків вивезли дітей в інші регіони РФ, не витримавши масованих обстрілів, дехто залишився в містах ДНР всупереч усьому, а дехто готовий відпустити своїх дітей навчатися очно, тому що не бачить іншого виходу із ситуації, що склалася», - підсумовує свою «оптимістичну» розповідь «Московский комсомолец».

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»