Газета «Аргументы и факты» розповіла, як Херсонська область ліворуч Дніпра - ви тільки вчитайтеся в це геніальне кремлівське формулювання - «поступово приходить до тями після виведення армії РФ зі столиці нового російського регіону»... «Влада продовжує евакуювати людей з небезпечної зони, а нескінченні поля Херсона обростають укріпленнями», - розповідає «АІФ»... «Тихе життя приморської провінції» «АіФ» констатує, що «Геничеськ, мабуть, за весь час свого існування не привертав до себе стільки уваги ЗМІ, хоч знімати на території міста категорично заборонено. Зараз тут вирішуються всі нагальні питання регіону, а місцеві жителі розчинилися у зеленому камуфляжі численних військових, що заполонили Генічеськ». «Фактично в Генічеську зараз проживають переважно адміністративний персонал, евакуйований з Херсона, місцеві жителі та військові. Біженців ми у місті не розміщуємо. Вони або одразу їдуть в інші регіони Росії, наприклад, до Криму, або живуть у передмісті Генічеська - на Арабатській стрілці, де безліч готелів, що пустують у міжсезоння», - пояснюють газеті в «адміністрації» міста. «АиФ» поспішає заспокоїти: «Окрім величезної кількості військових, у Генічеську нічого не нагадує про те, що десь ближче до Дніпра йдуть зіткнення. Місто живе своїм тихим життям приморської провінції. В обороті давно вже рублі, а населення в цій частині регіону чекало на прихід Росії. Про спецоперацію тут говорить лише комендантська година, та «сухий закон», який запровадили, щоб уникнути неприємних інцидентів». Тим часом, уточнює «АіФ», «основні події на Херсонщині зараз розгортаються біля Дніпра». «У полях у три ряди вишиковуються багатокілометрові лінії оборони. Робота кипить. Херсонську область перетворюють на справжню фортецю. На цьому фоні гучні заяви Києва про можливий наступ на Крим видаються самогубними. Причому «лінії Вагнера» зустрічають усім шляхом від Криму до Дніпра з проміжками в кілька кілометрів», - намагається переконати «АиФ» у неприступності підходів до Криму. «Нова Каховка зустрічає порожніми осінніми вулицями та шумом артилерії. Містом прилітає часто, але самотні перехожі не звертають на це жодної уваги... Здається, що Нова Каховка жива лише частково. На одних вулицях відносно жваво, інші безлюдні й безмовні. Лише частий гуркіт артилерії розноситься луною по усипаним осіннім листям дворах», - лірично описує «АіФ» будні міста, що живе під російським чоботом. Відпустивши порцію чергових гнівних звинувачень у бік України за «обстріл мирних жителів», «АіФ» уточнює, що «евакуація населення походить із усіх населених пунктів, розташованих у 15-кілометровій зоні поблизу гирла Дніпра». «Виїхати з небезпечної зони прагнуть усі категорії населення, але в основному це люди похилого віку. Незважаючи на нестабільну обстановку, влада продовжить виплачувати пенсії та допомогу людям, які залишилися в місті», - повідомляє газета таким дбайливим тоном, наче «всі категорії населення» тільки й чекали моменту, щоб виїхати з рідного міста. «Біля входу до будівлі міської лікарні зібралося трохи більше кількох десятків людей. Ряди зібраних сумок уже стоять на місці, куди має прибути автобус. Господарі сумок стоять, пригорнувшись до стіни будівлі. Так безпечніше, адже обстріли міста з правого берега Дніпра не припиняються, а скупчення мирних людей - ласа мета для ЗСУ», - переживає кремлівська газета, водночас визнаючи, що «виїхати з Нової Каховки прагнуть далеко не всі і мотиви у людей різні». «Для тих, хто відмовляється від евакуації, передбачено письмову форму відмови. Людина її заповнює та пояснює там причину. Та ось багато хто пише: «Не уеду, потому что я русская». Зустрічаються й такі відповіді: «Своих не бросаем», - повторює «АиФ» патріотичні штампи, що кочують усіма кремлівськими ЗМІ. «Мабуть, найнапруженіша ділянка зараз у районі міста Олешки. Невелика ширина Дніпра дозволяє просочуватися українським ДРГ, а ліси дають змогу швидко розосередитись та зайняти позиції. Якщо ЗСУ і спробують форсувати Дніпро, то це може статися лише в районі Олешків. На решті напрямків Дніпро стане для українських військових смертельною пасткою», - запевняє «АиФ». Під кінець своєї розповіді кореспондент «АиФ» несподівано з'ясовує, що доблесним російським військовим, які готові легко громити ненависних «укров», «для розвідки потрібен коптер». «Мовчки йду до багажника свого авто, на якому приїхав на Херсонщину із Маріуполя. Дістаю квадрокоптер, із якого періодично знімаю відеоматеріал для «АИФ». «Вам потрібніше, мужики», - кажу і віддаю техніку бійцям», - констатує кореспондент «АиФ»... «Режим у Києві має бути нам дружнім» Офіційна «Парламентська газета» опублікувала інтерв'ю з першим заступником голови комітету Ради Федерації РФ у міжнародних справах Володимиром Джабаровим – вірним путіністом, який колись закінчив школу КДБ. Коментуючи зокрема падіння ракети на території Польщі, Джабаров запевняє, що його «перше враження було таке, що сталася чергова помилка». «Але тепер мені здається, що це більше схоже на провокацію. На мій погляд, Володимир Зеленський, відчуваючи, що країни НАТО стали більш прохолодно ставитися і до нього, і до України в цілому, спробував таким чином розбурхати їх: «упустив» ракету С-300 на території Польщі. І перша реакція справді була такою, на яку він очікував - всі схвилювалися, почали говорити про п'яту статтю статуту НАТО, яка наказує, що напад на країну-члена альянсу прирівнюється до нападу на сам альянс і так далі. Але потім заспокоїлися і почали розуміти. І навіть більше – американці першими сказали, що немає доказів того, що ракета була російською», – заявляє кремлівський політик. Він упевнений, що інцидент із падінням ракети у Польщі не призведе до прямого збройного конфлікту між Росією та НАТО. «Я думаю, що НАТО, за всієї поваги до цієї організації, у страшному сні собі не може уявити прямого конфлікту з Росією. Росія - одна з двох найбільших ядерних держав, і в НАТО це чудово розуміють. На мою думку, швидше за все, країни альянсу досить прохолодно ставитимуться до будь-яких - зокрема провокаційних - спроб втягнути їх у війну з нашою країною. Чомусь мені здається, враховуючи останні події у США та низку висловлювань відомих політиків, Захід почав втомлюватися від Зеленського. А найголовніше – не в коня корм. Хоч би скільки зброї НАТО постачало Україні, конкретних результатів так і немає», - запевняє Джабаров. Коментуючи «стягування українських військ на Запорізький напрям» і «як цей маневр може позначитися на ситуації в зоні СВО», Джабаров вважає, що «спроба розсікти наше військове угруповання в Запорізькій області має єдину мету – ізолювати ту частину армії, яка зараз перебуває на лівому березі Дніпра, і перекрити сухопутний коридор до Криму, бо в цьому випадку ситуація для нашої армії серйозно ускладниться». «Але я впевнений, що командування нашої армії все чудово бачить, знає та розуміє та зробить усе можливе, щоб цього не допустити», - заспокоює «сенатор». Знає Джабаров і те, що «мають зробити країни Заходу, щоб мирні переговори між Росією та Україною стали можливими». «Країни Заходу повинні розуміти, що вічно це протистояння тривати не може. Що йде виснаження не лише самої України, а й збройних арсеналів членів НАТО. Тому все залежить від цілей. Якщо Захід справді зацікавлений у припиненні збройного конфлікту, він таки має вести політику не антиросійську, а політику хоча б стабілізації. Але ми, на жаль, цього не бачимо. І навіть самі американські генерали, військові експерти та політики поки що не розуміють, що робити. Але принаймні наразі ясно одне: тієї України, яка була до 24 лютого, вже не буде. Ситуація змінилася, так само як і географічні цілі спеціальної військової операції», - не дуже впевнено заявляє Джабаров. «Росію влаштовує лише одне – щоб в Україні встановився режим, дружній нашій країні. Є різні варіанти, як цього можна досягти, - я не можу їх озвучувати, бо це лише мої міркування, але їх достатньо. Обов'язково режим у Києві має бути нам дружнім. Будь-який інший варіант є міною уповільненої дії. Він призведе до появи «Мінська-3», «Мінська-4» тощо. І рано чи пізно цей «Мінськ» вибухне і призведе до такого розвитку подій, який ми спостерігаємо зараз», - переконує Джабаров. «Потрібно протриматися півроку...» Газета «Известия» вирішила з'ясувати, «як довго Донбасу жити у водній блокаді». «Запасів води у водосховищах Донбасу залишилося на 6-7 місяців. Наразі в мережі ДНР, за словами головного інженера «Води Донбасу» Сергія Мокрого, надходить найнижча кількість води за попередні дев'ять місяців - 20% від показників початку року. При цьому більше третини цих обсягів йде на закачування в котельні. 17 листопада керівництво республіки оголосило про те, що найближчим часом має бути дано старт проекту уряду РФ з будівництва водоводу з річки Дон, що має врятувати регіон. Однак за найсприятливішого розвитку справ у ситуації нинішнього колапсу республіці доведеться протриматися ще мінімум півроку», - безрадісно повідомляють «Известия». Газета вже не приховує, до чого прийшов Донецьк після майже 9 років насолоди «руським миром»: «Портрет сьогоднішнього Донецька - це людина, яка збирає дощові краплі біля ринви, пожовклі пляшки біля кожного порога і рятувальна цистерна, що котиться по шосе. Пошук води (технічної, навіть не йдеться про питну) - найнагальніше питання для всіх. Холодну подають раз на три дні на дві-три години, але доходить вона в кращому випадку до кожного десятого: при мінімальному тиску, що існує, здатна піднятися до першого, максимум другого поверхів будинків. Про гарячу люди не чули з березня». «Без постійної централізованої подачі десятий місяць живуть лікарні, поліклініки, підприємства, – продовжують «Известия». - У тих же лікарнях щоранку санітарки та медсестри змушені бігти і розвозити на каталках каністри своїми відділеннями (до медустанов приїжджають цистерни), щоб обмити пацієнтів, провести обов'язкове прибирання палат, приготувати в їдальнях їжу. Води не вистачає в критичних ситуаціях машинам МНС: під час нещодавньої пожежі після обстрілів в управлінні Донецької залізниці у рятувальників елементарно не вистачало води і боротьба з вогнем тривала майже добу». Кремлівська газета прямим текстом визнає: «Донецьк, який розташовується на посушливій степовій височині (колись найменший водний регіон України), вперше у своїй історії опинився на краю подібної гуманітарної катастрофи». Звісно, у всьому винна «українська сторона». «З кінця 1950-х його та всю область до самого Азовського моря живив 132-кілометровий канал Сіверський Донець – Донбас, що бере початок у районі Слов'янська. Після 24 лютого спочатку вийшла з ладу частина його обладнання. Трохи згодом українська сторона цілеспрямовано зупинила насосну станцію в районі міста Майорськ. Про пуск води до звільнення того ж таки Слов'янська довелося забути остаточно», - пояснює газета, звичайно, не уточнюючи, а що ж сталося «після 24 лютого». «Кореспондент «Известий» поспілкувався з людьми у черзі по воду до однієї з машин у Київському районі. Звернуло на себе увагу, що кожна друга - літня людина. В руках у людей похилого віку найчастіше несвіжі пляшки, обмотані на шийках мотузками (пластикові ручки швидко відриваються, а зайвих 100 рублів на нову 5-6-літрову баклажку немає). Серед тих, хто чекав, був і незрячий чоловік з білою тростиною і візком. - Вистачає на день-два, доводиться заощаджувати, - розповів він. - Живу у двох кварталах звідси, на вулиці Університетській. Води у крані немає з лютого. Одна із закутаних у хустки бабусь поділилася, що набирає воду, «щоб було чим уранці обличчя помити». А ще для чаю. - Якщо закип'ятити, то можна пити, - сказала вона. Жінка з донькою (помічницею) пояснила, що у їхньому під'їзді воду можна набрати у підвалі раз на три дні ввечері. Але щоб не накопичувалися черги, вони з сусідами склали графік: один день – нижні поверхи, інший – верхні. Виходить, доступ до води є приблизно раз на тиждень. - Доводиться шукати, - знизала плечима жінка. - Вода потрібна щодня! Для кухні, прання, миття, каналізації. Нас п'ять чоловік у сім'ї». «Інша проблема – у багатьох квартирах Донецька досі немає тепла. Причина частково теж упирається в дефіцит води: городяни зливають її з батарей, тому доводиться наповнювати мережу знову і знову. А ще грає роль старий стан підземних трас, які не були належним чином обстежені напередодні сезону: щодня фіксуються прориви, дорогоцінна вода йде в землю», - додає газета. Як пояснив «Известиям» головний інженер «Води Донбасу» Сергій Мокрий, сьогодні в мережі Донецька подається 42–55 тис. куб. м води. На початок СВО норма становила 280–320 тис. кубів. - Рятують нас три водосховища, що розташовані в центрі ДНР, - Ольхівське, Зуївське та Ханженківське, які вдалося у червні підключити до каналу, - пояснив фахівець. - Води у них на сьогоднішній день залишилося на шість-сім місяців. У вересні ми почали екстрено вести новий водовід від підземного джерела Кипуча Криниця, що в районі Старобешеве, він дасть Донецьку 20 тис. кубів на добу, що допоможе розвантажити загальну мережу та запитати південні райони столиці. Хоча загалом цього вкрай замало. Найбільш складна ситуація, за словами Сергія Мокрого, складається у Горлівці – там вичерпано практично до дна Волинцівське водосховище, а інших запасів немає. Аналогічний стан справ у Єнакієвому, Вуглегірську, Дебальцевому». «До середини наступного року, пояснює експерт, джерела вичерпаються, на заповнення їх потрібно від півтора до трьох років. Підземних ключів, подібних до Кипучої Криниці, на території ДНР більше немає. А ті незначні, що є, забруднені після шахтних виробок та непридатні для використання. Качати воду з Азова фінансово недоцільно: вона буде золотою. Залишається або звільнення Слов'янська, або будівництво нового водоводу», - переказують «Известия». «17 листопада керівництво ДНР оголосило про те, що уряд РФ схвалив проект будівництва 200-кілометрового трубопроводу на Донбас із річки Дон. Зазначимо, що на зведення менш масштабного каналу від Сіверського Дінця пішло п'ять років. Перекидання води з Дону обіцяє бути більш складним і дорогим...», - туманно підсумовують «Известия». «Без банана можна прожити, але...» Газету «Труд» непокоїть доля Криму, якому, на думку видання, тепер загрожує ще й «торгова блокада». «Настрої не можна назвати панічними, але проблеми у торгівлі є. Влада намагається переконати населення, що дефіциту не буде, однак у народі спрацьовують інстинкти самозбереження. Приблизно те саме відбувалося півтора місяці тому, коли терористи атакували Кримський міст. І ось зараз народ знову закуповується продуктами, побутовою хімією, пальним. Воно й зрозуміло, адже кожному тут чудово відомий маршрут материкової "дороги життя", якою до Криму тягнеться основний потік вантажних фур: Таганрог - Маріуполь - Бердянськ - Генічеськ, точніше, розташована поряд херсонська Новоолексіївка... Українські військові нині спішно облаштують вогневі позиції на Херсонському правобережжі. Тепер їхні ракети здатні гарантовано накрити район Новоолексіївки. А якщо ще одночасно вдарять по резервній ґрунтовій дорозі на сусідній Арабатській стрілці, то блокада Криму стане дійсністю», - пише «Труд». «Головною метою напевно стануть автомобільний та залізничний мости через затоку Сиваш. Зруйновані мостові конструкції на прикордонному Чонгарі можна замінити дамбою. Тільки ось часу, сил і коштів нам знадобиться багато. У будь-якому випадку рух вантажного транспорту з материка на кримський Джанкой може бути надовго заблокований. Становище дуже серйозне. Нагадаємо, відстань від Херсона до Сімферополя повітрям - близько 220 км. До Севастополя – 240 км. Поки що у сімферопольському Радміні стверджують, що сухопутний коридор через нові регіони продовжує працювати в повному обсязі. І що "херсонське перегрупування наших військ ніяк не позначиться на постачанні в республіку". Тим часом ціни зростають, а товару стає дедалі менше, у тому числі найнеобхіднішого», - не на жарт стривожений «Труд». Газета констатує, що різноманітні «відомства» на півострові самі провокують паніку. Мовляв, щойно МОЗ РФ «доручило регіонам сформувати чотиримісячний запас ліків, республіканське відомство відправило до Кримського інформаційного агентства екстрену заяву: мовляв, перебоїв з медикаментами не буде. Народ сприйняв це повідомлення як сигнал тривоги та кинувся вигрібати запаси з аптек». «Труд» визнає, що «засуджувати несвідомих співгромадян» йому важко: «Хоч би там як, але на тлі далекобійних американських "химер" оптимізм вітчизняних чиновників виглядає блідим. Ну а простих людей напружує стрімка зміна цінників. Наприклад, вартість курячої тушки в кримських супермаркетах сягає 200 рублів за кілограм (у Москві така ж коштує 135 рублів). За банани та лимони на півострові зараз просять півтораста рублів. Порівняйте з московською "П'ятіркою", де за знижкою це взагалі півтинник». «Слів немає, без банана можна прожити, тим паче на місцевих базарах повно яблук. Натомість бензин заливаєш постійно. Ціни АЗС сусіднього Краснодарського краю вважаються одними з найвищих у Росії, проте сімферопольське пальне вже на чверть дорожче. Те саме відбувається з усією лінійкою будматеріалів. Торговельні мережі Кубані пропонують 50-кілограмові упаковки цементу за 450 рублів. Такий самий мішок у Криму коштує понад 600 рублів, і навіть за такі гроші його зараз важко знайти на ринку. У три зміни працює цементний завод Бахчисараю, але всю його продукцію відразу забирає Міністерство оборони», - не приховує гірких реалій «Труд». «Загалом є факт, з яким ніхто не сперечається. Без стійкого материкового постачання населенню Криму буде важко. Де вихід? Вантажним фурам підірваним Кримським мостом проїзд заборонено - пошкоджену залізничну гілку відновлять у найкращому разі через півроку. Залишається поромна переправа, залежна від погоди. Штормові попередження зараз оголошуються одне за одним. Осінньо-зимові шторми у тутешніх місцях люті, нещадні, і морські судна в акваторії Керченської протоки гинуть чи не кожен сезон... Реально оцінюючи нинішню ситуацію, коли продовольча безпека повисла на логістичному волоску, Крим та Севастополь чітко розуміють: покладатися доведеться насамперед на власні можливості», - сумно констатує «Труд». Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»
