«Медовий місяць» нової американської адміністрації з Москвою закінчився?». Російські ЗМІ про Україну 

Прокремлівське видання з дивною назвою «Свободная пресса» вважає, що своїми останніми заявами Дональд Трамп «ставить Путіну ультиматум: Відмовтеся від України - або нові санкції!». «На що розраховує американський президент, і чи потрібно Москві продовжувати діалог зі США в такому тоні? Про що говорити, якщо Трамп готовий говорити тільки мовою ультиматумів? Все, «медовий місяць» нової американської адміністрації з Москвою закінчився? Чи гнів Трампа знову «швидко розсіється» - і ми продовжимо ці, вочевидь, безперспективні переговори?», - нервує один із кремлівських рупорів...

 «Трамп хоче заморозити»

«Свободная пресса» звертається по коментар до «радника президента Російської асоціації прибалтійських досліджень» Всеволода Шимова. Той переконано заявляє, що «все це досить передбачувано, оскільки жодних цікавих пропозицій для Росії з боку США немає».

«Трамп хоче заморозити конфлікт, зберігши український режим у його незмінному вигляді. В обмін на це Росії пропонується лише часткове зняття економічних санкцій, причому ЄС слідувати цьому рішенню не буде. Однак санкції як знімаються, так і вводяться назад, що Трамп і продемонстрував своїми висловлюваннями. А українська проблема залишиться. Очевидно, Росія не хоче обмежитися простим заморожуванням і шукає якесь остаточне рішення. Власне, саме на це і була спрямована озвучена Путіним ідея пр о зовнішнє управління. Але США цього не хочуть, оскільки це означатиме, що і Росія отримає доступ до управління Україною. Їхня позиція така: забирайте те, що завоювали, решта залишається за нами», - «розкриває» Шимов плани Трампа.

На запитання «СП», «чим могла розлютити пропозиція зовнішнього управління в Україні, і так - у чому вона може виражатися і в чому суперечити інтересам США?», він відповідає: «Зовнішнє управління без участі Росії неможливе. Сьогодні Україна - це такий євроамериканський консорціум. Природно, допускати туди Москву не хочуть. Україна потрібна як інструмент стримування і важіль тиску на Росію. Саме в такій якості її хочуть зберегти».

Факт того, що «Трамп пригрозив Зеленському проблемами», на думку Шимова, свідчить про те, що «Трамп не контролює Зеленського, який дедалі більше орієнтується на Велику Британію та ЄС. І це одна з головних проблем передбачуваної «угоди».

«Трампу нічого всерйоз запропонувати Росії. Україну він не контролює і не може ухвалювати щодо неї рішення, не озираючись на ЄС і Велику Британію. На Трампа тиснуть партнери по НАТО і внутрішня опозиція... Якби Трамп був одноосібним авторитарним правителем, можливо, про щось домовитися і вийшло б. Але американська влада - це система стримувань і противаг, яка Трампа так чи інакше обмежує. Точно так само його обмежують і зобов'язання перед союзниками та партнерами, від яких він не може просто так відмахнутися, хоч би як цього хотів», - прямо визнає прокремлівський експерт.

Ще один співрозмовник «Свободной прессы» - «доцент департаменту політології Фінансового університету при уряді РФ» Володимир Блінов, упевнений, що «рішення, яке влаштовує три сторони конфлікту, бути не може».

«Навіть зовнішнє управління під егідою ООН - великий крок назустріч, адже Росії не раз доводилося стикатися з тим, що домовленості не реалізуються через саботаж українцями виконання підписаних угод. Важко собі уявити, щоб весь український офіціоз, який зробив собі кар'єру на русофобії, поступився комусь місцем. Мінські угоди мали більше перспектив для втілення. Трамп звісно ж оскаженів, адже Україна з подібним ніколи не погодиться. Навіть під загрозою припинення поставок зі США українські чиновники намагатимуться зберегти своє місце. Путін просто ставить візаві в глухий кут, адже ідею проведення виборів в Україні не прийме Зеленський, і відштовхне його ще сильніше від переговорів із Трампом», - міркує Блінов із кремлівської дзвіниці.

Він вважає, що «головна перспектива цієї історії для Росії - змусити Трампа кинути затію переговорів, так само як і підтримку України».

«Для цього потрібно злити ці переговори під слушним приводом, і тут контроль з боку ООН виступає як привід. Навіть якщо Трамп почне погоджуватися з подібним, рано чи пізно сторони упруться в нерозв'язні суперечності з приводу деталей. Щоправда, Росії треба, щоб категорично проти такої затії виступили в Україні», - філософствує Блінов.

Загрозу нових санкцій США проти Росії він вважає «ймовірною, щоправда, не варто переоцінювати можливості в цій сфері США».

«Санкційна політика вже давно себе вичерпала, і світовий гегемон відштовхне і далі від себе країни решти світу, які вибудовують відносини з Росією. Для самого Трампа таке рішення буде ознакою фіаско його політики на російсько-українському напрямку. Без сумніву, для такого роду рішень потрібно щось більш вагоме, ніж відведення президентом Росії розмови в бік контролю з боку ООН», - невизначено підсумовує «урядовий» доцент.

«Узурпатор Зеленський торгується»

Офіційне видання уряду РФ - «Российская газета» - спробувала розшифрувати, «навіщо Трамп зробив Зеленському неприйнятну пропозицію».

«Нова редакція так званої «угоди з надр» зі США, яка в загальних рисах оприлюднена в Україні, викликала обурення місцевого політичного класу, який раптом згадав істинний сенс слів «суверенітет» і «незалежність». Але відмова від укладення домовленостей із Трампом, до якої зараз багато хто всередині України підштовхує Зеленського, відбудеться зовсім не через ці фантомні спогади. Витяги з американського проєкту угоди свідчать, що суверенітет і незалежність України переїдуть до штату Делавер, де буде зареєстровано «Фонд реконструкції США - Україна», яким керуватимуть американські ж менеджери», - робить вступ «РГ».

Газета підкреслює, що «внесок американської сторони до статутного фонду дорівнює нулю, а точніше - до нього заздалегідь внесено всю допомогу українському режиму за останні три роки, яку хоче повернути з відсотками Трамп».

«Наповнювати фонд зобов'язана Україна за рахунок передачі доходів від використання всіх своїх природних ресурсів, включно з газом, нафтою, вугіллям та іншим, що знадобиться Вашингтону надалі. При цьому зобов'язання щодо передачі доходів стосується всіх форм власності, тобто безпосередньо зачіпає українських олігархів і можливих зарубіжних власників активів. Будь-які нові сировинні та інфраструктурні проєкти мають узгоджуватися зі США і враховувати пріоритетність їхніх інтересів. Тобто на невизначений термін - а угода не має часових рамок - Україна передає залишки своєї економіки в управління США і навіть не має права оскаржити її умови і порядок», - переказує «РГ».

Урядова газета акцентує, що «немилосердність щодо українців пропонованої угоди багатьох дивує навіть у порівнянні з тим, як американські компанії “освоювали” завойований Ірак».

«Місцеві політики та експерти інакше як «жах» і «кошмар» пропозицію Трампа не оцінюють. І тут потрібно відзначити важливу деталь: активно засуджують угоду саме глобалістські ЗМІ та українські спікери, міцно пов'язані з ворогами Трампа», - додає «РГ».

Газета зауважує, що «сьогодні навколо повністю не опублікованого документа, до якого українська сторона ще не надала своїх правок, нагнітається могутнє негативне тло, що унеможливлює його парафування та ратифікацію».

«Утім, з уже опублікованих пунктів не випливає, що схвалення уряду або парламенту України таке вже обов'язкове - адже йдеться про, по суті, комерційне підприємство, і всі пов'язані корпоративні конфлікти на кшталт невчасного внесення чергового платежу до фонду та штрафних санкцій вирішуватимуться в суді штату Делавер», - наголошує «РГ».

«Узурпатор Зеленський поки остаточно від угоди не відмовився. Він усе ще торгується, відмовляється визнавати боргом видану адміністрацією Байдена військову допомогу, вимагає інвестицій і гарантій безпеки. Але все поки що виглядає так, що ні українські олігархи, ні британські та європейські власники українських активів не дозволять йому піти на умови Трампа. Зокрема й для того, щоб звинуватити останнього в байдужості до долі «молодої демократії», - припускає «РГ».

«Утім, найбільш прозорливі українські експерти вважають, що Трамп не надто засмутиться, якщо його «програма максимум» не буде прийнята особисто йому неприємним Зеленським. Умити руки, по-справжньому встати в позицію над конфліктом, надати Франції та Великій Британії етично сумнівне й економічно руйнівне задоволення підтримувати Зеленського, можливо, і є єдине політичне обґрунтування надвигідної Білому дому, навіть за американськими мірками, комерційної пропозиції Україні», - підсумовує «Российская газета».

«Переуступка прав вимоги»

У газети «Взгляд» думка з приводу підписання «рідкоземельної» угоди України зі США радикальніша - видання впевнене, що для Зеленського це - «кінець політичної кар'єри».

«Новий варіант угоди між США та Україною закладає основи для політичної фронди Зеленському всередині країни. Поки актор, який грає президента України, крутиться на сковорідці мирних переговорів, що ведуться між Росією і США, чинити опір підписанню угоди стає дедалі складніше. На відміну від питання про мир, Зеленський не може вказувати на злу волю Росії і Путіна як на підставу для того, щоб ухилитися від перемир'я під приводом порушень, допущених стороною, що опонує. Розподіл українських ресурсів є предметом переговорів виключно двох команд - американської та української. Від цього не відкрутитися», - упевнений «Взгляд».

«Що довше Зеленський тягне з підписанням, то гіршими стають умови пропонованої угоди. Спочатку американці хотіли рідкоземельні метали. Потім до цього списку додалися порти. Після цього - атомні електростанції. І нарешті остання версія 58-сторінкового документа включає взагалі все: корисні копалини, включно з нафтою і газом, а також критичну інфраструктуру... Стратегія, якої дотримується Трамп, передбачає: що довше слабкий опонент чинить опір неминучому і що більше зустрічних умов він виставляє, то гіршим для нього виявиться кінцевий варіант рішення. Те ж саме, що з українською ресурсною угодою, відбувається з митами на імпорт товарів з Канади, Мексики та Євросоюзу. І якщо з ЄС та іншими країнами Трампу ще належить поборотися, то у Києва для торгівлі просто немає козирів», - радіє «Взгляд».

«Підписання угоди для Зеленського - це кінець політичної кар'єри. Її умови настільки кабальні, що більше нагадують репарації переможеної країни, ніж проєкт інвестиційного співробітництва. Ця угода обнулить політичне майбутнє Володимира Зеленського. Втрату контролю над національними ресурсами та критичною інфраструктурою легше пробачити, ніж військову поразку. Остання має об'єктивний характер, тоді як перша точно ні. Але, мабуть, така ціна життя і відносно спокійної старості актора в камуфляжі», - уїдливо каже кремлівська газета.

І продовжує судити: «Угода, без сумніву, вже формально фіксує повну втрату суверенітету - слідом за реальною його втратою. Після такого при владі не залишаються. Окреме питання - здійсненність угоди. Існує версія, що політичний похорон Зеленського - лише одна зі страв, заготовлених до ста днів Трампа при владі. Трампу важливий не стільки контроль над ресурсами України - освоєння далекої заокеанської колонії може виявитися дорогим і складним. Йому важливий сам факт: вкладені США гроші у вигляді військової та бюджетної допомоги застраховані цією угодою і рано чи пізно повернуться американським платникам податків».

«У якомусь сенсі Трамп виступає колектором боргів, які потім передасть реальним інвесторам - чи то американські, чи то європейські компанії, чи то Росія, яка викупить частку США в угоді, як колись Америка купила у Російської імперії Аляску. Переуступка прав вимоги відбудеться рівно тоді, коли це буде вигідно стороні реального інвестора. І звісно, не без вигоди для самих США... Міркуючи в категоріях настільки улюбленого американцями покеру, можна сказати, що це ставка «все на кін» з боку України. Жодних нових інвестицій і гарантій безпеки з боку США не передбачено. Весь прибуток, отриманий від інвестицій у видобуток ресурсів, повинен буде наповнювати створюваний «Американо-український фонд реконструкції та розвитку». Причому сума, яку заборгує Україна - чи то два, чи то три її довоєнних бюджети - фактично означає вічну кабалу», - переконує «Взгляд».

«Таким чином, маємо таке: український ВВП обкладений довгостроковим податком на зростання. Ресурси країни, які використовуються для виплати за боргами, будуть передані до фонду, яким управляє країна-кредитор. Колонія, не інакше», - цинічно підсумовує газета.

«Україна - не Ізраїль»

Якийсь «експерт клубу «Валдай» Андрій Кортунов на сторінках газети «Известия» вирішив нагадати «про непрості стосунки США та України, які складалися ще до приходу Трампа».

Кортунов закликає «поставитися з увагою» до проведеного газетою «Нью-Йорк Таймс» розслідування «щодо деяких особливостей взаємодії США та України за часів правління Джо Байдена - хоча б тому, що газета завжди залишалася надійним оплотом прихильників Байдена, і було б щонайменше нелогічно підозрювати її в прагненні якось очорнити або скомпрометувати вже колишнє американське керівництво».

«Опубліковане розслідування примітне одразу в кількох аспектах. Насамперед воно розкриває глибину та інтенсивність політичної та військово-технічної взаємодії Вашингтона і Києва від самого початку конфлікту. Фактично саме США здійснювали планування основних операцій ЗСУ, визначали пріоритетні цілі, надавали українській стороні найважливіші розвідувальні дані тощо. Про все це багато хто здогадувався і раніше, але тепер картина обростає новими мальовничими подробицями і яскравими деталями. Це, до речі, означає, що Пентагон і американські спецслужби повинні не тільки приписувати собі частину лаврів за окремі військові успіхи ЗСУ 2022 року (наприклад, за згадувану в розслідуванні загибель крейсера «Москва»), а й нести значну частку відповідальності за подальші поразки української армії на полі бою», - зверхньо заявляє «експерт».

На його переконання, «у розслідуванні фактично підтверджується гіпотеза про те, що США виявилися залученими до складної підкилимної політичної боротьби в Києві, зігравши свою роль у зміні крихкого балансу сил у трикутнику “Зеленський - Залужний - Сирський”, де, можливо, тактичні інтереси Вашингтона врешті-решт розійшлися з інтересами Лондона».

«Але ще більш цікавими є ті аспекти розслідування, які проливають світло не на збіги, а на розбіжності в позиціях лідерів України та Сполучених Штатів. З'ясовується, що взаємодія Вашингтона і Києва на рівні військового керівництва вже навесні 2022 року була дуже непростою. І не тільки тому, що сторони ніколи повністю не довіряли одна одній і не були готові ділитися всією наявною в кожної з них інформацією. Між адміністрацією Байдена й адміністрацією Зеленського відразу ж виявилися розбіжності в оцінках ризиків можливого виходу конфлікту на новий, вищий рівень. Якщо на Банковій вулиці вважали будь-які ризики прийнятними і виправданими і вимагали від США «всього й одразу», то на Пенсільванія-авеню до цих ризиків підходили з більшою обережністю, надаючи перевагу тактиці «повзучої ескалації» та поступового нарощування американської військової допомоги Києву», - переказує Кортунов.

Він упевнений, що «тут річ не тільки у відмінності політичних культур двох країн, а й у принциповій розбіжності інтересів керівництва України та адміністрації Байдена».

«У Києві від самого початку проголосили курс на нанесення стратегічної поразки Москві і повернення до кордонів 1991 року. Чим відкритішою і масштабнішою була б американська залученість у конфлікт, тим більше це влаштовувало б Київ. У Вашингтоні ж, вочевидь, уже на початковій стадії кризи виходили з того, що американське залучення до конфлікту має бути жорстко обмеженим, як і реалістичні цілі Києва в протистоянні з Росією», - із застереженням припускає «експерт».

«Якщо вірити «Нью-Йорк Таймс», то сторони завжди підозрювали одна одну якщо не в прямому обмані, то в усякому разі в наданні неповної та неточної інформації. Зокрема, абсолютним сюрпризом для адміністрації Байдена виявився наступ ЗСУ в курському прикордонні в серпні 2024 року, який не був санкціонований американськими військовими та готувався потай від них - при тому, що в операціях на цьому напрямі було задіяно найсучасніші західні озброєння і бойову техніку...», - додає Кортунов.

«З усього цього напрошується висновок про те, що було б не просто спрощенням, а й небезпечною помилкою вважати Україну слухняною маріонеткою в умілих руках ляльководів із Білого дому. Уже за Байдена у зв'язці «Вашингтон - Київ» Зеленський явно претендував на роль не веденого, а ведучого, і ці претензії були аж ніяк не безпідставними. Треба визнати, що таке своєрідне використання «м'якої сили», коли країна, яка матеріально повністю залежить від свого старшого партнера, не без успіху намагається диктувати свою волю цьому партнеру, - явище досить рідкісне в міжнародній практиці. У цьому сенсі Україну можна порівняти, мабуть, лише з Ізраїлем, який неодноразово демонстрував здатність успішно маніпулювати своїм американським союзником, незважаючи на очевидний дисбаланс потенціалів національної могутності і не менш очевидну залежність єврейської держави від масштабної підтримки з боку Сполучених Штатів», - розмірковує «експерт».

«Але Україна - це все-таки не Ізраїль. Претензії Зеленського на роль ведучого наштовхнулися на жорстку реакцію з боку нової адміністрації США, що й спричинило різке охолодження американсько-українських відносин... Однак тактика, яка зазнала невдачі в зіткненні з новими політичними реальностями у США, поки що продовжує працювати у відносинах між Києвом і більшістю європейських столиць. Потенціал української «м'якої сили» далеко не вичерпаний, і на цю обставину слід зважати, зокрема, й російському керівництву», - застерігає «експерт».

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»