«Потрібні масовані удари. Це тисне на психіку супротивника». Російські ЗМІ про Україну

Газета «Московский комсомолец» відшукала якогось російського «генерал-майора запасу» Володимира Попова, який нарешті «пояснив, як зірвати весняний наступ ЗСУ». Зробити це потрібно, звісно, з допомогою авіації. Щоправда, російський генерал одразу чесно зізнається, що «не знає оперативно-тактичних задумів нашого військового керівництва». «Отже, можна міркувати лише теоретично, спираючись на власний досвід», - попереджає «запасний» генерал...

«Єдиний кулак»

«Я особисто вважаю, – каже генерал Попов «Московскому комсомольцу», – що якщо ми хочемо досягти ефективності застосування нашої авіації, потрібно її збирати в єдиний кулак. Тобто працювати не окремими ударами, вирішувати завдання не парою літаків чи гелікоптерів, а виконувати одразу групові удари, наближаючись до масованого застосування авіації. У цьому випадку успіх буде забезпечено».

А на побоювання газети з приводу того, що «в підрозділах ЗСУ безліч переносних зенітних ракетних комплексів» заспокоює, що російська авіація у такому разі «має застосовуватися комплексно з іншими родами Збройних сил».

«Припустимо, спочатку після проведення розвідки, удар по військах противника, що висунулися, завдають ракетні війська та артилерія Сухопутних військ. В результаті ми дезорганізуємо систему ППО, блокуємо і водночас морально-психологічно пригнічуємо частини на якійсь одній ділянці фронту. Після чого роботу може розпочинати армійська авіація», - розгортає свою чапаєвську стратегію генерал Попов, уточнюючи, що ділянка фронту при цьому має бути шириною «десь півтора-два кілометри або трохи більше, а в глибину – 20-30 кілометрів».

«Це досить велика глибина. Туди спочатку посилають армійську авіацію, щоб вона, завдаючи ударів, продовжила обробляти сили та засоби піхоти супротивника. Усіх, хто ще сидить у дотах, закопався в окопах та бліндажах. Потім уже йде ударна авіація. Тобто штурмовики Су-25 або бомбардувальники Су-24 та Су-34, які можуть заходити глибше. За ними слідом можуть піти і дальні бомбардувальники Ту-22, здатні нести понад 20 тонн боєприпасів кожен. З такою підготовкою та тактикою ефективність авіаційної підтримки зростає. І підготовка може бути невеликою. Артилерією наноситься близько 25-40 ударів і відразу під навіс цих снарядів йде працювати армійська авіація - б'є по передньому краю. Це деморалізує особовий склад противника. У цей час ніхто вже голови не підніме. Буде не до того, щоб цілитися з ПЗРК або в хвіст нашим літакам і вертольотам, або вицілювати їх на якихось курсах, що перетинаються», - з насолодою «бомбить» українські позиції російський генерал.

Щоправда, газету це якось не надихає, вона явно нервує: мовляв, «у нас часто можна чути, що противник замучений боями в Артемівську, зазнає великих втрат і в нього немає сил наступати. Але так говорили й раніше, торік. А потім був Харків, ми залишили Херсон».

«Що можна зробити вже зараз, щоб зірвати плани їхнього наступу? Якщо ми знаємо, що готується наступ, їх слід знищити вже зараз...», - нервово вимагає відповіді «МК».

Але генерал Попов не боїться говорити правду в очі: «Для цього треба працювати із конкретними важливими цілями: із складами, в тому числі продовольчими, арсеналами, технікою… Потрібно знищувати вузли комунікацій: залізничні переправи, мости, віадуки... Але скажемо відверто: чи завжди у нас достатньо боєприпасів, щоб робити це на регулярній основі? За такими цілями необхідно працювати частіше, щоб противник не зумів ці об'єкти через один-два тижні відновити. Думаю, для цього нашу промисловість ще не до кінця відмобілізовано».

І як вихід пропонує «займатися дезорганізацією системи управління».

«І вже зараз, а не тоді, коли нам доведеться безпосередньо відбивати весняний удар ЗСУ. Ми повинні зараз завдавати ударів по шляхопроводах, звідки йде постачання озброєнь. Адже вони сьогодні все це роблять завчасно. Техніку та озброєння доставляють у певні точки зберігання. Ми вже про це дещо знаємо, дещо бачимо. І іноді туди б'ємо. Ось днями завдали таких масованих ударів по українських об'єктах. І так потрібно робити періодично. Можливо, раз на тиждень, а то й два-три на тиждень. І обов'язково повторювати такі удари з повітря», - наполягає генерал так переконано, ніби ударна авіація РФ базується в редакції «Московского комсомольца».

«Наразі поодинокі удари мало що вирішують. Потрібні саме масовані. Це тисне на психіку супротивника. А якщо психіка буде засмучена, то ефективність будь-якої зброї збільшується у півтора-два рази, якщо не більше», - робить висновок генерал Попов, а газета чомусь не обурюється, чому ж генерал не розкривав свою переможну тактику цілий рік...  

«Статус «дикобразу»

Ви думаєте, що якщо «Україна вступить до НАТО, а Польща різко посилиться, то подібне майбутнє не несе Росії нічого хорошого»? Та ні! «Насправді головними постраждалими зрештою стануть і Захід, і Україна, і Євросоюз», - приголомшує нас газета «Взгляд», як завжди залучаючи до помічників одразу кількох «експертів».

Один із них, якийсь «генеральний директор Центру політичної інформації» Олексій Мухін одразу великодержавно заспокоює: «...Україна перебуває на стадії активного розпаду. Однак, мабуть, у цьому полягає справжня мета колективного Заходу, який прямо вводить в оману український народ перспективами кращого життя у складі ЄС і НАТО. По суті, до НАТО та ЄС (як бонус) Україна може увійти за двох сценаріїв. Перший – як територія, що залишиться під контролем Києва після завершення активної стадії бойових дій. І йдеться навіть не про ті території, які Київ контролює зараз. Щоб Захід та українське керівництво де-факто були готові визнати факт поділу, київський режим має втратити ще територію. Тобто, умовно кажучи, весь лівий берег Дніпра. Другий сценарій полягає в тому, що до ЄС та НАТО входять лише ті частини України, які стають частиною інших країн – нинішніх членів ЄС та НАТО. Тобто Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії (керівництво яких навряд чи відмовиться від задоволення поділити український територіальний пиріг у разі краху режиму у Києві)».

Наступний «експерт» - якийсь «заступник директора Центру комплексних європейських та міжнародних досліджень НДУ ВШЕ» Дмитро Суслов одразу застерігає, що «у першого варіанта є один мінус – визнання розділу де-факто аж ніяк не означає де-юре».

«Якщо конфлікт завершиться зі збереженням якоїсь частини України як прозахідної анти-Росії, то це означатиме невизнання нових кордонів. Росія вважатиме територію, що знаходиться під її контролем своєю, а Захід – незаконно окупованою територією України, – пояснює Суслов. – Тому навіть якщо конфлікт в Україні закінчиться тим, що якась її частина збережеться під контролем Заходу у вигляді анти-Росії, за жодних обставин вона не стане повноцінним членом НАТО. Країни альянсу не візьмуть на себе такі ризики і не поширюватимуть на Україну п'яту статтю Статуту про колективну оборону».

«Експерт» Суслов вважає, що «натомість Захід запропонує київському режиму інший варіант співпраці, так званий ізраїльський сценарій».

«Тобто озброєння України та максимальна інтеграція її з НАТО без розміщення там військ та юридичних гарантій безпеки. Перетворення її на сильно озброєного «дикобраза» – настільки озброєного, що це буде стримуючий ефект для Росії», - переконує Суслов.

«Що стосується інтересів Москви, - вважає він, - то їй теж не потрібен ніякий український «дикобраз», навіть без членства в НАТО. Російська влада не раз і не два говорила про те, що метою СВО є ліквідація погроз, які несе нинішня українська територія для безпеки РФ. А отже, операція триватиме доти, доки ці загрози не будуть ліквідовані. Або, принаймні, різко скорочені через скорочення майбутнього натовського протекторату».

Третій «експерт» – «доцент РДГУ» Вадим Трухачов – заявляє «Взгляду», що «якщо протекторатом НАТО стане територія на захід від лінії Вінниця – Житомир, то нас це мало хвилюватиме».

«Якщо туди увійде Київ та Правобережна Україна без виходу до моря – небезпека середня. Але якщо там будуть Харків, Одеса та навіть Чернігів – це вже пряма загроза безпеці Росії. І цього допустити не можна», – упевнений Трухачов.

На його думку, «другий варіант – вступ українських територій до НАТО та ЄС через перехід під контроль Варшави та інших натовських столиць – реальніший, проте він теж має свої складнощі».

«Якщо Угорщина та Румунія зможуть приєднати до себе шматки Закарпаття та Буковини – ці райони увійдуть до НАТО за визначенням. Але лише ці. Поляки швидше встановлять свій протекторат над Західною Україною, аніж включать її до свого складу. Хіба що про приєднання Львова та половини Львівщини Варшава може подумати. Решта жебраків з мільйонами ідейних бандерівців Польщі не потрібна», – продовжує Трухачов.

Що стосується «польського ефекту», то тут «ситуація набагато багатогранніша, ніж у сценарії з «дикобразом», вважає Трухачов.

«Польща сама по собі не посилиться настільки, щоб загрожувати нам загалом. Воювати з Росією самотужки, без прямої допомоги США та Британії, вона не стане. Створити свою сферу впливу у трикутнику Грузія – Естонія – Словенія (про що вона мріє), вона зможе. Але як основа для англо-американського санітарного кордону вона підійде чудово. Може відігравати роль плацдарму для англосаксів, і ось у цій ролі вона може становити загрозу», – філософствує Трухачов.

А «експерт» Суслов навздогін кричить: «Польща, що посилилася, стане насамперед проблемою для Німеччини та ЄС загалом. І якщо Росія буде частково захищена буферною частиною нейтральної України, то Німеччині, Франції та іншим країнам ЄС посилена і вкрай нахабна Польща завдасть великої кількості неприємностей»...

«Колбасна» Хіросіма»

Свого «експерта» знайшла й газета «Известия». На її сторінках «політолог, експерт зі східноєвропейського регіону» Кирило Авер'янов розповів світу про те, «навіщо Україна намагається загострити атмосферу в Придністров'ї».

А ось, виявляється, навіщо: «Придністровська Молдавська Республіка (ПМР) – порохова бочка Східної Європи як у переносному, так і у прямому значенні слова. У придністровському селі Колбасна, розташованому за два кілометри від кордону з Україною, знаходиться один із найбільших у регіоні склад боєприпасів... У якоїсь частини цих військових запасів минув термін придатності, і вони можуть здетонувати при необережному з ними поводженні, причому потужність вибуху буде еквівалентна бомбардуванню Хіросіми у 1945 році. Однак, зважаючи на все, це не зупиняє українське керівництво. Найжорстокіший «снарядний голод» змушує президента України Володимира Зеленського пускати слини, дивлячись на військовий арсенал, що знаходиться під боком... Офіційний Київ планомірно нагнітає ситуацію безвідповідальними заявами та концентрацією збройних сил на кордоні з невизнаною республікою. Свого апогею напруга навколо Придністров'я може досягти найближчим часом. Наприкінці лютого Міністерство оборони РФ заявило про підготовку Києвом вторгнення до ПМР, яке супроводжуватиметься інсценуванням наступу російських військ з придністровської території».

Чудова логіка у «політолога» Авер'янова: спочатку він лякає «другою Хіросімою» просто тому, що склади зі зброєю в Колбасній «можуть здетонувати при необережному поводженні з ними», а потім запевняє, що Україна готує напад, при якому «невеликій кількості російських військових і придністровських ополченців, можливо, доведеться відбивати атаки ЗСУ, посилених західними найманцями та технікою». І що, у цьому випадку «детонації» не станеться, і нової «Хіросіми» вже не буде?

Тим часом, Авер'янов продовжує: «Придністров'я з погляду офіційного Києва – частина Молдови, тому заходити на цю територію ЗСУ можуть лише на запрошення Кишинева. Щоб схилити молдавську владу до цього запрошення, київське керівництво штучно роздмухує інформаційну бурю з приводу державного перевороту, що нібито готується Кремлем у Молдавії... На численній акції 12 березня в центрі Кишинева одним із гасел демонстрантів було «Майю Санду - у відставку». Очевидно, тут криється причина того, чому молдавський президент підтакує Зеленському, заявляючи, що Росія готує напад на Молдову «із залученням диверсантів із військовою підготовкою». Під цим приводом Санду вимагає від парламенту розширити повноваження спецслужб, давши їм можливість боротися з ризиками для безпеки країни. На мій погляд, під соусом уявної «російської агресії» Санду має намір розправитися зі своїми політичними опонентами, вкотре показавши, що демократія, що декларується прозахідними силами, на ділі обертається диктатурою «демократів».

«...Отже, ризик нападу ЗСУ на Придністров'я дуже великий. При цьому потенційна спроба України встановити контроль над цією територією загрожує масштабуванням збройного конфлікту та залученням до нього нових держав», - попереджає Авер'янов.

«Очевидно, що у розвитку такого сценарію навряд чи зацікавлені західні лідери. Тому є надія, що партнери Києва та Кишинева посилення ситуації не допустять», - з несподіваною надією на «підступний» Захід робить висновок кремлівський «політолог».

«Викорінювати єдиним центром»

«Российская газета» - офіційне видання уряду РФ, проголошує, що «центри інформаційної війни проти Росії потрібно викорінювати єдиною силою». А щоб аргументувати цю стратегію, залучає, звісно ж, також «експерта», тільки військового – якогось Олексія Леонкова.

Той видає широкі міркування про те, як «інформаційна війна проти Росії, яка почалася задовго до спеціальної військової операції, зараз досягає свого апогею». І ходить все навколо та біля, звичайно, України, і називає її у своїх натяках лише раз-другий, але явно для того, щоб усі одразу зрозуміли: «проти тебе воює твій ворог».

«Якщо раніше, наприклад, щоб посіяти паніку на фронті чи в тилу, противник розкидав листівки, то зараз цю роль виконують інформаційні технології – інтернет-сайти, соціальні мережі та інші інформаційні ресурси, через які у головах наших співгромадян сіють зерна сумніву. Після початку СВО противник створив мільйони хибних акаунтів у популярних соцмережах, через які і намагається впливати як на жителів Росії, так і на тих громадян іноземних держав, які підтримують нашу спецоперацію. Цими акаунтами управляють системи штучного інтелекту, які на Заході тестують досить давно. До того, як почалася спеціальна військова операція, навколо Росії були створені так звані центри кібербезпеки, звідки в основному ведуться інформаційні атаки на Росію. Спеціальна військова операція стала квінтесенцією їхньої діяльності. Це з тим, що у військовому плані противник виграти в нас не може. Тому головним інструментом стає саме інформаційна війна», - мовить «військовий експерт» Леонков на сторінках російської урядової газети.

Звичайно ж, наголошує він, «більша частина цих акаунтів знаходиться на території України, і ними керують центри інформаційно-психологічних операцій або скорочено ЦІПсО».

А ось «інша частина акаунтів знаходиться безпосередньо на території Росії», – попереджає Леонков: «За ними криється ціла сітка різних псевдопатріотичних ресурсів. Вони видають себе за патріотів, які нібито намагаються показати проблемні сторони СВО, а насправді займаються тим, що запускають різну недостовірну інформацію, яка викликає занепокоєння серед населення... Наприклад, про те, що в нас скінчилися снаряди, не вистачає безпілотників, погано забезпечені бійці у зоні СВО, гинуть мобілізовані. Намагаються розповідати, що у російській армії погані генерали, через які відбуваються необґрунтовані втрати».

Забавно, що, пропонуючи «боротися з центрами, які фінансують та регулюють цю діяльність», Леонков звинувачує насамперед уже не Україну, а «центри, що знаходяться на території Росії»: «Це ті центри, які видають себе за патріотичні ресурси, але поширюють свідомо неправдиву інформацію. Серед кураторів таких ресурсів можна побачити людей різного рангу, яких поєднує одне. Вони не хочуть жити у тій Росії, яка зараз формується. Вони хочуть жити в тій країні, де бізнес-еліта орієнтована на Захід, де в системі основних цінностей – яхти та Куршевель. Саме вони намагаються посварити армію з добровольчими загонами, намагаються переконати населення, що армія боса, не нагодована і їй нема чим воювати, а армію переконують, що генералітет загруз у корупції і веде солдатів на забій».

«Це потрібно викорінювати та викорінювати єдиною силою, єдиним центром. А ми поки що боремося з ними методом переконання. Замість удару кулаком плескаємо долонькою... Саме такі люди крадуть нашу перемогу. Крадуть її на місцях, крадуть через інформаційний простір. Поселяючи в людях тривогу, вони сприяють тому ж, чого хоче наш ворог. А він хоче нас перемогти», - робить висновок «військовий експерт» Леонков, відкриваючи цікавий поворот у тактиці російської пропаганди.

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»

Статті

Світ
21.11.2024
19:00

Політолог Костянтин Матвієнко: У РФ немає стратегічного запасу, щоб довго продовжувати війну. Вони викладають останні козирі

Ближче до ядерної війни ми не стали, це абсолютно однозначно. Я впевнений, що РФ не наважиться на ядерну ескалацію, що б ми не робили з далекобійними ракетами США та інших країн.
Країна
21.11.2024
18:00

«Рубіж» чи останній рубіж?

«Рубіж» - це справді межа можливостей Москви у конвенційній зброї. Тому йому краще щоб усі думали, що в РФ є така зброя і боялися, ніж знали це напевно. Тим більше, що кількість "Рубежів" може бути суто демонстраційною.
Країна
20.11.2024
13:55

Звільнений з полону оборонець Маріуполя Андрій Третьяков: "Азовсталь", тортури та обмін

Навіть чеченці краще за росіян в плані поводження з військовополоненими. Коли заїжджали чеченці, то ставлення було більш-менш прийнятним. Найгірше ставлення до нас було саме з боку росіян у Таганрозі.
Всі статті