"Економічне бронювання" від мобілізації: "робота в білу" чи "податок на боягузтво"?

Великі компанії вже давно говорять про брак персоналу та загрозу зупинки своєї діяльності через дефіцит працівників, викликаний мобілізацією.

Ще у березні 2023 р. група "Метінвест", найбільший сталевий виробник України, у коментарі для ЗМІ зазначала, що "компанії не вистачає людей для повноцінного виробництва продукції в обсягах, у яких ми можемо її виробляти".

Також рік тому всі компанії-учасники Європейської бізнес-асоціації в ході опитування вказували, що "зазнають певних складнощів, пов'язаних з мобілізацією частини персоналу".

Питання порушувалося не лише у відкритому інформпросторі, а й перед владою. З обох сторін було повне усвідомлення проблематики.

Великий бізнес розумів, що є потреби оборони. Але й влада чітко розуміла, що від потреб економіки навіть під час війни нікуди не подітися. На це не можна просто заплющити очі. Проте ситуація не ставала кращою.

"Зараз усе натягнуте, як струна. На всіх зустрічах великі підприємства говорять про те, що вони реально можуть зупинитися, бо не вистачає людей", – визнавав заступник глави офісу президента Р.Шурма в лютому ц.р.

Звідси ініціатива президентського офісу щодо запровадження т.зв. "Економічного бронювання". Нагадаємо, воно передбачає можливість для компаній зарезервувати від мобілізації працівників із зарплатою 35 тис. грн на місяць та вище.

Така зарплата означає, що роботодавець щомісяця платить за цих фахівців 18 тис. грн державі у вигляді податку на доходи фізосіб та єдиного соцвнеску. Що, своєю чергою, передбачає офіційне працевлаштування персоналу.

І саме такі компанії зазнали найбільших втрат через мобілізацію: тут неможливо ухилитися від вручення повістки з ТЦК. Тоді як у тих, хто працює в "сіру" чи "чорну", тобто, офіційно не реєструє працівників – такої проблеми немає.

“ТЦК набагато простіше прийти на завод, дати план і за списком роздати повістки. Тому і бізнесу, і суспільству потрібно дати якийсь справедливий та зрозумілий механізм, як гарантувати свою роботу. Щоб ми не мобілізували лише тих, хто реально працює «в білу», і тому їх видно. А щоб усі розуміли, що зараз такий час: або ти працюєш на бюджет і так утримуєш армію – або ти служиш в армії. Третього не дано", – пояснював Р.Шурма філософію "економічного бронювання".

Іншими словами, зареєструй своїх працівників офіційно, роби відрахування з їхньої реальної зарплати, а не з мінімальної – і тоді держава готова піти назустріч. Тому, хто сам допомагає державі податковими платежами у повному обсязі. Все логічно.

У президентському офісі та Кабміні підрахували, що "економічне бронювання" дозволить суттєво поповнити бюджет та профінансувати держвитрати в умовах перебоїв із надходженням закордонних кредитів та грантів.

Однак Р.Шурма стверджує, що це не лише про вирішення миттєвих завдань. За його словами, йдеться про глобальні зміни в економіці, її "детінізацію". Отримавши механізм резервування співробітників від мобілізації, багато "сірих" компаній захочуть легалізувати свою роботу. Остаточно і безповоротно.

"Головне – це навіть не гроші, а тотальна зміна економічної культури. Коли люди та компанії прожитимуть якийсь час і повністю попрацюють "у білу", то ніхто вже не захоче повертатися до зарплат у конвертах", – вважає він.

Однак ця теза не виглядає так само безперечною, як сам підхід влади до моделі "економічного бронювання".

"Тіньовий" аспект

За підрахунками експертів Нацбанку та Кабміну, у "тіні" перебуває 32-38% української економіки. Раніше офіційний показник сягав 43%. Ближче до істини здаються оцінки незалежних аналітиків, згідно з якими в "тіні" працює приблизно кожен другий українець та кожне друге підприємство.

У будь-якому випадку це дуже багато. І треба розуміти, чому це так. Очевидно, саме держава винна, що громадяни та бізнес ховаються від неї у "тінь". По-перше, дуже великі податки, по-друге – неефективне використання бюджетних коштів.

Зрозуміло, завжди знайдуться ті, хто не платитиме (якщо є така можливість) податок навіть у розмірі 1 грн на місяць. Але таких небагато.

Інша річ, коли люди (підприємці та наймані працівники) відстібають до бюджету за повною програмою, але не бачать жодних покращень у якості життя (медицина, освіта тощо) – тоді бажання продовжувати відстібати зникає як би само собою.

Такою є якщо коротко проблематика "тіньового" засилля в українській економіці. З цього випливає, що поява "економічного бронювання" не стане стимулом для її "відбілювання", як сподівається Р.Шурма.

Адже він сам визнав, що мобілізація найбільше б'є по "білих" компаніях. "Сірих" вона торкається, що називається, остільки-оскільки. Тому можливість отримання "економічного бронювання" не стимулює їх вихід із "тіні".

І не забуватимемо, що "тіньова" структура української економіки сформувалася задовго до війни. Причина не в ній.

Саме тому у групи депутатів на чолі з головою комітету з економічної політики Д.Наталухою виникла інша концепція "економічного бронювання". Вони запропонували надати звільнення від мобілізації всім компаніям та підприємцям-фізособам за умови сплати спеціального фіксованого збору у розмірі 20 тис. грн на місяць. Жодних додаткових умов.

Очевидно, що таким інструментом змогло б скористатися більше охочих. І надходження до держбюджету були б набагато вищими, ніж у моделі Р.Шурми.

Але тоді отримуємо розклад: якщо можеш відстібати 20 тис. грн щомісяця, щоб тебе не турбували працівники ТЦК – немає проблем. Якщо не по кишені – йди у окопи. Чи треба говорити, що така постановка питання викликала обурення та протест суспільства? Та й не лише суспільства.

Депутат Ради А.Гончаренко назвав цю ідею "соціальним дарвінізмом". Мається на увазі, що класичний дарвінізм передбачає виживання у природі організмів, здатних до еволюції, тобто, розвитку відповідно до зміни довкілля.

Тоді як "соціальний" (очевидно) – це про створення в суспільстві умов, за яких більше шансів вижити отримають люди, які посідають досить високий "щабель" на сходах особистих доходів.

Категорично проти такого підходу виступив голова Комітету Ради з податкової та митної політики Д.Гетьманцев.

"Я вважаю, що будь-який ценз у питанні мобілізації крім тих, що вже є в законі, підриває дуже важливий принцип справедливості пожертвування, який є основним принципом країни, яка воює. Якщо цього принципу не буде, то загубиться сенс для людей захищати країну. А майновий ценз – це найгірший ценз, який можна застосувати у цьому контексті, тому що не будуть і не можуть бідні воювати за багатих”, – наголосив він.

За словами Д.Гетьманцева, якщо (фактично) запровадити "броню" для людей з високими зарплатами, це означає, що не мобілізуватимуть працівників банківського сектора чи страхових компаній, чи топ-менеджмент підприємств. Водночас воювати доведеться пересічним найманим працівникам.

"Будь-які такі підходи породжують цілу низку дискримінацій. Наприклад, дискримінації за професіями. Тому що є галузі, де немає таких високих зарплат. Або дискримінації за посадою – тому що немає такого підприємства, де звичайний робітник отримує не набагато менше, ніж директор", – пояснив він.

Критично сприйняв ініціативу і голова ВР Р.Стефанчук, який навів історичні паралелі. "В свій час, якщо не помиляюся, у XII або XIII столітті в Англії, існував такий "податок на боягузтво". Коли платили гроші, щоб не йти в лицарі. І цей податок потім існував у дуже багатьох країнах. Але я не знаю історично країну, де це спрацювало", – сказав він.

Водночас саму ідею "економічного бронювання" голова Ради підтримав: "Економіка – це теж не остання річ. На одного воїна, який захищає Україну, має бути 8 осіб, які забезпечують економічно утримання цього воїна. Потрібно знаходити ті заходи та засоби, які можуть сприяти підняттю рівня економіки".

Проте, незважаючи на критику, Д.Наталуха та його однодумці від своєї концепції не відмовилися, представивши 1 квітня відповідний законопроєкт членам Європейської бізнес-асоціації для обговорення.

Шансів на його ухвалення небагато, з урахуванням позиції Кабміну/президентського офісу, голови та ключових комітетів ВР (серед них комітет із податкової та митної політики). Але якщо відкинути всі емоційні та ідеологічні чинники, залишивши лише економіку та реальний факт небажання воювати тих, кого завтра можуть мобілізувати, такий законопроєкт може зламати ставлення суспільства до «економічного бронювання». Адже краще дати можливість людям «відкупитись» 20 тисячами грн до бюджету, ніж виловлювати їхні трупи в Тисі, або змушувати їх жити у постійному страху мобілізації, накопичуючи ненависть до своєї країни. Про корупцію на кордоні та економічні втрати країни через втечу з неї платників податків-ухилянтів, навіть говорити зайве. А те, що багаті тоді не воюватимуть... А вони що зараз воюють?