«Чому б не сформувати український уряд у вигнанні?». Російські ЗМІ про Україну

«Росії потрібен справжній мир, який можна було б укласти на міжнародній конференції, її можна було б назвати «Ялта-2», - пафосно проголосив на сторінках прокремлівської газети «Известия» «американський історик і екс-викладач Гарвардського університету» Володимир Бровкін. Він упевнений, що світу потрібна «нова Ялтинська конференція», яка «має визнати нові реалії в Європі та світі»...

 «СВО» повернула нам статус»

«Известия»  діляться його міркуваннями про те, як у лютому 1945 року перед Рузвельтом, Черчіллем і Сталіним «стояло величезне завдання: сформувати нову систему міжнародних відносин, бо стара, створена у Версалі 1919 року, зазнала краху».

«Нагадаємо, що конференція, яка поклала край Першій світовій війні, виключила Росію з числа великих держав», - підкреслює при цьому «американський історик» Бровкін.

«Можливо, найважливішим результатом Ялтинської конференції стало повернення Росії (СРСР) до лав великих держав. Ялта 1945 року створила новий світовий порядок, заснований на міжнародному праві, принципі самовизначення і потужній Раді Безпеки. Під час холодної війни ця система працювала, і доволі успішно, в тому сенсі, що процес деколонізації тривав, нові країни було прийнято до ООН, контроль над озброєннями функціонував у міру укладення договорів. Західним лідерам доводилося поважати свої географічні, політичні та територіальні обмеження, оскільки зберігався баланс сил серед великих держав. Але з розпадом Радянського Союзу в 1991 році ця система почала руйнуватися», - стверджує Бровкін.

І явно зі сльозами на очах продовжує: «Парадокс історії полягав у тому, що, починаючи з 1991-го, Росія простягала руку Заходу як друг і рівноправний партнер, сподіваючись, що після закінчення правління Комуністичної партії почнеться нова ера: ера співробітництва, ера неподільної Європи від Лісабона до Владивостока, ера гуманізму та поваги до сусідів. На жаль, західні держави сприйняли розпад СРСР як свою перемогу в холодній війні. За посмішками і рукостисканнями вони стали просувати політику «що було вашим, те буде і нашим», тобто почали розширення НАТО на схід, незважаючи на урочисті обіцянки цього не робити. У 1991 році Росія, як і в 1919-му, знову втратила статус великої держави».

Бровкін нагадує, як «1997-го, коли РФ нікому не становила жодної загрози, а президент США Білл Клінтон обіймався з російським лідером Борисом Єльциним, відбулося перше розширення НАТО, а 2004-го, незважаючи на заперечення Росії, відбулося друге, яке тепер уже включає колишні радянські республіки».

Уже холодним тоном «американець» Бровкін заявляє, що «2008-го на зустрічі НАТО в Бухаресті було оголошено, що Грузія й Україна з часом підключаться до нього». «Це означало нахабну заяву про те, що національні інтереси і проблеми безпеки Росії можна ігнорувати: Захід демонстрував його зарозумілі вимоги диктувати умови тим, кого він вважав слабкими, тим, від кого очікували підпорядкування», - суворо викриває Бровкін.

Ну а далі його понесло: «2014 року країни Заходу влаштували державний переворот в Україні й протягом восьми років обстрілювали Донецьк, убивши тисячі мирних жителів. У 2021-му почали підготовку остаточного наступу на решту Донбасу, яка все ще не перебуває під їхнім контролем. І саме спеціальна військова операція повернула Росії статус великої держави - у цьому її історичне значення. СВО показала Заходу, що їхні плани завдати Росії стратегічної поразки провалилися, що, незважаючи на сотні мільярдів доларів, витрачених на військову техніку, кинуту проти РФ, НАТО програє у військовому відношенні, їхні спроби ізолювати Росію на світовій арені і задушити її економічними санкціями закінчилися нічим. Подібність нинішньої ситуації із ситуацією лютого 1945 року полягає в тому, що сьогодні, як і тоді, Росія завоювала свій статус великої держави силою зброї. Російська армія наступає».

І тепер, упевнений Бровкін, «мирні переговори справді можуть початися скоро». Але, так само суворо підкреслює він, «Росії потрібен не заморожений конфлікт, не просто припинення військових дій, а справжній мир, який можна було б укласти на міжнародній конференції, її можна було б назвати «Ялта-2».

«Так само, як Версальська система повинна була бути відкинута як провальна, і система, фактично створена після 1991 року, повинна бути реформована. Росія повернулася як велика держава. Її національні інтереси неможливо ігнорувати далі. Щоб досягти міцного миру, ця конференція має визнати нові реалії в Європі та світі. По-перше, Росія перемагає в конфлікті на Україні з усіма політичними, географічними та міжнародними наслідками цього факту. Крім того, Китай, Індія і Бразилія стали новими великими державами, при цьому дві останні заслуговують на місце в РБ ООН як постійні члени. Але найголовніше: система міжнародної безпеки має ґрунтуватися не на розширенні НАТО, а скоріше на системі колективної безпеки. Якщо ці завдання буде реалізовано, вони стануть воістину історичними досягненнями, що гарантують мир і процвітання на все XXI століття», - проголошує з Москви «американський історик».

«Настає момент Трампа»

Газета «Московский комсомолец» впевнена, що «Трамп побічно позначив межі розділу України».

«Трамп, очевидно, міцний бізнесмен, але й не менш крутий шоумен. Зараз усі обговорюють його вимогу (давайте будемо реалістами, зрозуміло ж, що не пропозицію) до України розплачуватися рідкоземельними металами за американську допомогу. Ось тільки ця «його вимога» - зовсім не його, а ще попередньої адміністрації, байденівської. Українцям, утім, однаково хто конкретно вимагає - результат один. Ми ж можемо зробити непрямі висновки про межі поділу України», - заявляє «МК».

Газета сумнівається, що «план перемоги», представлений у вересні, Зеленський повністю писав сам», але впевнена, що в тому плані «був пункт про те, що родовища рідкоземельних металів Україна запропонує розробляти «спільно» американським компаніям».

«І ось тепер настає момент Трампа: «Ми хочемо укласти угоду з Україною, за якою вони отримуватимуть те, що ми їм даємо, за рахунок своїх рідкоземельних металів та інших речей». Тобто демонструє, що трампівська Америка не богадільня: дивіться, ми не за гасла про демократію віддаємо гроші та зброю, а за необхідні для американської промисловості матеріали. Необхідні, до речі, насамперед, щоб успішно протистояти Китаю. Простому українцю, за великим рахунком, уже все одно. Нинішній київський режим уже здав його колективному Заходу: орні землі України належать американським демократам, надра тепер належатимуть республіканським компаніям», - переконує московська газета.

І нагадує, якими багатими є надра України: «Україна посідає перше місце у світі за підтвердженими запасами марганцевих руд. Найбільше у світі родовище, Нікопольський марганцеворудний басейн, розташоване в Дніпропетровській і Запорізькій областях. Федорівське родовище - у Дніпропетровській і Херсонській областях. Велико-Токмацьке - у Запорізькій області. Дванадцять родовищ нікелю розташовані в Кіровоградській і Дніпропетровській областях. Родовища літію розташовані в Кіровоградській, Донецькій (тут найбільше - Шевченківське родовище), Дніпропетровській і Житомирській областях. Титан видобувається в Житомирській і Дніпропетровській областях».

«Тобто очевидно, що «віддавати» Москві якісь ще області України, крім тих, що Росія вже повернула, Трампу не з руки. А отже, про межі майбутнього поділу можна говорити досить упевнено. І вже абсолютно впевнено можна стверджувати, що і домовленості щодо сформованих Росією «реалій на землі», з якими Трамп нічого зробити не може, він однаково видасть за свою перемогу», - лицемірно підсумовує «МК».

«Зговірливий і надійний Залужний»

Газета «Взгляд» стривожена: «Зеленський почав усунення політичних конкурентів».

«Тиск на конкурентів Зеленського зростає з кожним днем. Тільки за останній тиждень понад 500 представників органів самоврядування зазнали затримань і обшуків. Тим часом мер Києва Віталій Кличко заявив, що проти нього бореться офіс Зеленського, а сина Петра Порошенка намагаються притягнути до відповідальності за «ухиляння». Чим саме викликаний новий виток репресивних дій?», - турбується прокремлівський «Взгляд», пропонуючи своїм читачам, як завжди, вірити на слово.

«Примітно, що ці події відбуваються на тлі конфлікту сина голови «Європейської солідарності» Олексія Порошенка з територіальним центром комплектування (ТЦК) Печерського району. Ще на початку грудня минулого року його було оголошено в розшук через неявку за повісткою. Уже в січні сина експрезидента України було офіційно визнано ухилянтом. Згідно з рішенням ТЦК, йому було призначено штраф у розмірі 25,5 тис. гривень (близько 610 доларів). Однак Олексій Порошенко, який перебуває в Лондоні, не зумів вчасно відшкодувати необхідну суму, через що розмір виплати збільшився до 51 тис. гривень (1,2 тис. доларів). Подібні суми для сім'ї Порошенків сміховинні, але сам факт примітний... Цікаво, що останнім часом проблеми почалися і у видатних політичних діячів. Так, у середу мер української столиці Володимир Кличко звинуватив Тимура Ткаченка, нового главу київської міської військової адміністрації (КМВА), у дестабілізації управління і створенні загрози життєзабезпеченню столиці країни. Пізніше Кличко повідомив, що наростаючий тиск ініціюється офісом Зеленського. Переслідувань зазнають й інші керівники муніципалітетів. За даними Асоціації міст України, у республіці розгорнуто масштабну кампанію проти органів місцевого самоврядування», - переказує московський «Взгляд».

Газета стверджує, що «в експертному співтоваристві такий перебіг подій пов'язують із неминучістю проведення президентських виборів цього року, а Володимир Зеленський усвідомлює, що незабаром навіть західні уряди наполягатимуть на організації голосування, у зв'язку з чим він і намагається заздалегідь позбутися можливих конкурентів».

«Взгляд» цитує оглядача ще одного прокремлівського видання – «Украина.ру» - Володимира Скачка, який заявляє, що «влада Зеленського всі ці роки трималася на сліпій готовності адміністрації Джо Байдена підтримувати Україну до «переможного» кінця».

«Дональд Трамп же дивиться на поточний конфлікт зовсім інакше. Для нього Київ - тягар, що вимагає регулярних вливань американських грошей. Республіканець не заперечує проти мирних переговорів із Росією, але для цього владі Зеленського необхідно підтвердити свою легітимність через процедуру виборів. Однак відкрите і чесне голосування означатиме стовідсоткове закінчення влади чинної української адміністрації», - упевнений Скачко, свідомо чи мимоволі визнаючи, що в Україні існують чесні вибори.

«Рейтинг Зеленського низький, добровільно його ніхто підтримувати не стане, якщо не брати до уваги тих, хто від нього залежний особисто. На цьому тлі цілком логічно не чекати, поки Вашингтон змусить провести вибори, а завдати удару на випередження, ліквідувавши всіх можливих претендентів на пост глави держави заздалегідь. Однак офіс Зеленського діє з надмірною різкістю. Усього лише за місяць ініційовано колосальну кількість переслідувань. Порошенко і Кличко буквально «завили» від чиненого тиску. Думаю, в якийсь момент вони можуть об'єднатися проти спільного суперника», - сподівається «експерт».

Він чомусь упевнений, що «незабаром Зеленського звинуватять у всіх проблемах, з якими стикалася Україна за останні три роки».

«Замість нього до влади «пропхають» більш поступливу і надійну людину. Поки такою здається Валерій Залужний», - заявляє «експерт».

«Взгляд» стверджує, що нібито навіть західна преса повідомляла, що «Зеленський намагається вмовити ексголовкома ЗСУ і нинішнього посла в Лондоні не брати участь у майбутніх виборах президента, і якщо Залужний піде на угоду, йому буде запропоновано посаду спікера Ради».

«В іншому разі проти нього порушать кримінальну справу про «здачу» російським військам Херсона у 2022 році. А зараз цю схему «обкатують» на тих командувачах, які програли бої в окремих районах Харківської області», - запевняє «Взгляд».

«Уже ходять чутки про те, що його (Залужного) збирається підтримати Петро Порошенко. Кличко також зацікавлений у партнерстві з військовими для поліпшення власної репутації. В офісі Зеленського, гадаю, про все це обізнані», - заявляє «Взгляду» якась московська «політолог» Лариса Шелсер.

Вона впевнена: «Саме тому чинна влада в Україні намагається швидше розібратися з противниками. Вони не хочуть залишати їм часу для організації гідної протидії. Ця боротьба з кожним днем набиратиме обертів. Компромат на конкурентів Зеленського напевно планують регулярно викидати в місцеві ЗМІ...».

 «Свої люди» на Україні у Росії є»

Перейнялося питанням «хто очолить Україну?» і так звана «Свободная пресса». Шовіністичне видання одразу попереджає: «Це має вирішувати Росія, а не США».

«Володимир Зеленський отримав несподіваний удар, звідки не чекав - з боку НАТО. На нього зібрали досить вагомий компромат і тепер думають, що з цим робити. Те, що Зеленський наскрізь корумпований, було відомо давно. Питання в іншому: чому ця інформація почала активно обговорюватися саме зараз? І якщо не Зеленський, то хто замість нього? Деякі дані про корупцію зіц-президента України просочилися через нашу Службу зовнішньої розвідки. Стало відомо про розкрадання Зеленським і його командою близько 1,5 млрд доларів, які виділялися на озброєння ЗСУ. Крім того, керівництво НАТО хоче розкрити схему виведення Зеленським і його оточенням за кордон грошового забезпечення на 130 тисяч «мертвих душ» - українських військових, які загинули, але продовжують значитися живими. Серед іншого, альянс збирається оприлюднити факт причетності Києва до продажу озброєнь різним угрупованням в Африці», - упевнено заявляє «СП», цілком серйозно посилаючись на безглузде повідомлення путінської «Служби зовнішньої розвідки» (СЗР).

«Очевидно й інше, - продовжує «СП» у тому ж дусі. - У НАТО прийшло нарешті розуміння, що в найближчому майбутньому українська армія буде не в змозі стримувати наростаючий натиск Збройних сил РФ. Водночас, за даними СЗР, у НАТО вважають за необхідне збереження «залишків України як антиросійського плацдарму». 

«Зараз, коли Трамп дав вказівку своїй команді завершити конфлікт в Україні до 1 травня, ймовірно, може постати питання про те, хто буде підписувати документи з боку України. Позиція російської сторони відома: вона вважає Зеленського нелегітимним президентом, термін повноважень якого закінчився ще в травні. Виникає закономірне запитання: чому зміна лідера в Україні - тільки в полі зору США і Заходу? Чому Росія не може вплинути на ці вибори? І чому ми повинні чекати, поки США виберуть того, хто потрібен і зручний в Україні їм, а не нам?», - знервовано заявляє «СП».

«Насправді «свої люди» на Україні у Росії є. Питання тільки, чому ми їх не використовуємо?», - підкреслює «СП» і наводить коментарі кількох прокремлівських «політологів».

Такий собі Андрій Суздальцев, «заступник декана світової економіки і політики Вищої школи економіки», здається досить відвертим: «Ще до початку СВО ми намагалися використовувати близького до Кремля проросійського політичного діяча, колишнього народного депутата України Віктора Медведчука. Працювали і з «Партією Регіонів». Але вони не були реальними політичними силами, до того ж усі збанкрутували і жодної ролі в житті України зараз не відіграють. Так, у нас у Росії сидить Віктор Янукович, начебто легітимний президент України, але запропонувати його зараз Україні - це значить створити режим, який триматиметься тільки на наших багнетах. Реально змінювати українське керівництво треба було до початку СВО, у пропагандистському ж плані ми запізнилися років на 15. Тепер вплинути на українське суспільство практично неможливо. Ситуацію може змінити тільки наша перемога на полі бою».

Якийсь Дмитро Журавльов, «науковий керівник Інституту регіональних проблем», вважає, що «зараз ми можемо домовитися про компромісну фігуру нового керівника України на рівні спецслужб».

«Західні спецслужби можуть врахувати наші інтереси, якщо мова зайде про керівника України, який буде готовий до переговорів. Зрозуміло, що російська сторона не погодиться на ставленика Великої Британії Залужного і ставленика США Буданова. Припустимо, у нас є Медведчук, але на нього не погодиться Захід. Є Петро Симоненко, який очолював в Українському парламенті фракцію комуністів і навіть балотувався на посаду президента. Однак після початку СВО 2022 року з'являлися повідомлення про те, що Симоненко залишив територію України і, за деякими даними, перебуває в Білорусі. Щодо Януковича, то в Україні він має репутацію корумпованого чиновника. Навряд чи на нього погодяться самі українці», - міркує Журавльов.

«СП» визнає, що «так чи інакше, багато українських колишніх політичних діячів перебувають зараз у Росії або в сусідній Білорусі». «Чому б не сформувати з них уряд у вигнанні, який міг би, по-перше, впливати на громадську думку в Україні, а по-друге, реально претендувати на владу?», - ставить запитання «СП» і просить відповісти на нього відомого кремлівського політолога Сергія Маркова.

«Ви буквально читаєте мої думки, - відповідає той. - Я неодноразово пропонував нашому керівництву створити такий уряд у вигнанні, але ніхто цього в російських політичних колах не хоче. З аргументів звучать такі: ми не хочемо зв'язуватися з тотальним контролем над Україною, бо це буде занадто затратно. У планах, коли будуть відвойовані споконвічно російські регіони, - створити там проросійську адміністрацію з числа членів українського уряду у вигнанні. Хто міг би туди увійти? На мій погляд, екс-прем'єр України Микола Азаров, розсудлива людина; Дмитро Табачник, віце-прем'єр у кабінеті Януковича, історик, академік Національної академії правових наук України. Міг би увійти в цей уряд у вигнанні і Віктор Медведчук, у якого збереглися живі зв'язки з українським суспільством».

Марков вважає, що «якщо Трамп хоче укласти мирну угоду, він підписати її за Україну сам навряд чи захоче. Отже, вже найближчим часом йому знадобиться легітимний лідер на Україні».

«Трамп не любить Зеленського за його зв'язки з демократами, але і проросійського кандидата він теж в Україні не допустить до влади. На сьогодні фігурують тільки прізвища Буданова і Залужного. Думаю, для видимості «демократії» підкинуть якогось третього «непрохідного» кандидата. Наприклад, Олексія Арестовича, а потім звинуватять його, наприклад, у нетрадиційній орієнтації. Або колишнього депутата Юрія Бойка, який виступав за зближення з Росією», - фантазує Марков.

На запитання, «чи погодиться Росія на тривале перемир'я, і чи варто в цьому разі затівати настільки складні політичні комбінації», Марков відповідає з очікуваною зарозумілістю: «Перемир'я нас не влаштовує, тим більше, що ми зараз наступаємо. Можливе укладення перемир'я на 1 день із припиненням вогню для того, щоб провести вибори президента України. А що далі - будемо вирішувати за обставинами».