«Кінець гри вже простежується». Російські ЗМІ про Україну

Заступник голови Ради Федерації РФ Костянтин Косачов виступив на сторінках урядової «Российской газеты» з побитими кремлівськими наративами про те, що автором «усвідомлено спровокованого конфлікту в Україні» є Захід, а «українські націоналісти – лише пішаки». Кого цим Косачов хотів здивувати? Але, скоріше за все, до цього його змусила стаття екс-держсекретаря США Кондолізи Райс та екс-міністра оборони США Роберта Гейтса в газеті Washington Post...

«Це стало зрозуміло нам у Росії не одразу...»

Що примітно – у своїй публікації в «Российской газете» Косачов цитує лише одне речення зі статті Райс та Гейтса, стверджуючи, що Кондоліза Райс, мовляв, «розкрила секрет Полішинеля: «Військовий потенціал та економіка України зараз майже повністю залежать від життєво важливих шляхів з Заходу – насамперед зі Сполучених Штатів».

«Отже, визнано очевидне: у конфлікті з Росією Україна, дій вона самостійно, шансів не мала і не має. Усі її нинішні позиції пов'язані виключно із зовнішньою підтримкою. І ось тут постає питання - на що розраховували автори концепції "анти-Росії", оголошуючи свого часу війну в Україні всьому російському, тобто нам? Варіантів відповіді дві залежно від того, кого вважати авторами. Перший - ініціаторами були українські націоналісти, які діяли за власним натхненням у розрахунку, що нікуди Захід не подінеться, на допомогу в будь якому випадку  прийде. Тобто це варіант "хвіст виляє собакою", коли дії України після Майдану – усвідомлені, а Заходу – вимушені. Віриться насилу - не настільки розумною є Україна, щоб крутити НАТО з Євросоюзом, і не настільки дурний Захід, щоб не прорахувати своєчасно всі фатальні наслідки київської авантюри і не припинити її в зародку, було б бажання. Але тоді можливий лише другий варіант, не менш очевидний, ніж зізнання Кондолізи Райс. Це лише довірливій громадській думці на Западі втюхується версія, що Україна стала жертвою неспровокованої агресії, а дух ліберальної свободи не дозволяє Заходу діяти інакше, окрім як "свободу" жертовної України захищати від підступної Росії», - докладно розмірковує Косачов, щосили відводячи вбік від того, про що насправді говорили Кондоліза Райс і Роберт Гейтс.

Косачов твердить, що «авторство нинішнього свідомо спровокованого конфлікту - на Заході, а українські націоналісти - лише пішаки в глобальній шаховій грі».

«Нездатність України самостійно вистояти у конфлікті з Росією була добре зрозуміла будь-якому західному стратегу десятиліттями. І втягували в цю гру Україну знову ж таки десятиліттями виключно обіцянками не кинути її у майбутньому конфлікті та захистити всією західною міццю. Мовляв, ви нічого не бійтеся, навалимося за вас усіма силами – економічними, політичними та військовими, за ціною не постоїмо. Що й відбувається», - намагається переконати Косачов.

Він лицемірно нарікає, що «Україна вперше у своїй національній історії мала шанс відбутися після розпаду СРСР як самодостатня держава та як єдина нація».

«Для цього треба було знайти формулу збереження добросусідства з Росією. І три десятиліття тому у Декларації про державний суверенітет 1990 року тодішні українські політики точно сформулювали передумови для цього: дотримання прав усіх громадян незалежно від національності та мови це раз; нейтралітет, це два; без'ядерний статус, це три. Саме на таких передумовах погодилася 1991 року з новою державністю України Росія, визнавши її в радянських адміністративних кордонах, включаючи Крим та Донбас», - стверджує глава Радфеда РФ і відразу смішно заявляє, що «всі три передумови більше не існують, вони знищені українськими радикалами бездумно, але під оплески Заходу».

«Необоротна шкода завдана саме добросусідству. Через це України як самодостатньої держави і як єдиної нації більше немає, вона знищена в цій грі ще до початку партії. Але велика гра з маріонетками та ляльководами триває. Це стало зрозуміло нам у Росії не одразу. Але краще запізно, ніж ніколи. І результат цієї гри, погано спрогнозований її ініціаторами, вже простежується в "одкровеннях" колишніх американських стратегів, які мають можливість говорити більш відверто, ніж нинішні», - зарозуміло підсумовує Косачов, який промовчав про головне в статті Райс і Гейтса. І зрозуміло, чому.

Тому що у своїй статті Райс та Гейтс закликають Захід «терміново надати Україні різке збільшення військового постачання», щоб українці могли не лише стримати російський наступ, а й «відкинути російські сили на схід та південь».

Косачов дуже добре розуміє, що коли два значних західних політика переконують Захід надати більш ефективну допомогу Україні, то це повністю спростовує його слова про  інсперування Заходом війни України з Росією. Якби "автором" війни був Захід, його не довелось би переконувати допомогати українцям. 

«Коли згорять ясним полум'ям і відпалають жирною кіптявою...»

На сторінках так званої «Свободной прессы» якийсь «військовий експерт» Сергій Іщенко міркує, як «у боротьбі на виснаження Київ готується просити Кремль про пощаду».

«У гарячці новорічних та різдвяних свят чи не пропустили ви дуже важливий, на мій погляд, політичний сигнал із Києва? Я маю на увазі раптову для Росії заяву радника глави Офісу президента України Михайла Подоляка щодо можливості швидких переговорів із Москвою. В інтерв'ю ізраїльському телеканалу I24news Подоляк, доти абсолютно непримиренний по відношенню до нашої країни український «яструб», раптом висловив думку, що новообраний прем'єр-міністр єврейської держави Біньямін Нетаньяху, відомий багаторічними особистими зв'язками з Володимиром Путіним, міг би стати ефективним посередником у діалозі між Москвою та Києвом... Чому несподіване публічне «прозріння» одного з найодіозніших київських вождів насправді просто вражає? Бо ще нещодавно від Михайла Михайловича не можна було й мріяти почути бодай слово про бажаність діалогу з Кремлем. Хоч через Нетаньяху, хоч через будь-кого», - із радісним збудженням повідомляє Іщенко.

І так само радісно продовжує: «І ось тепер навіть цей вкрай розбещений і безглуздий, судячи з його промови, навколополітичний недоумок вважає за необхідне поміркувати про те, хто саме і як міг би допомогти його Києву почати хоча б через посередників розмовляти з Москвою. З чого б це? І про що говорити? Зрозуміло - про мир та про умови, на яких світ може наступити. Іншої повістки навіть суто теоретично сьогодні не може бути. Бо якщо не мир шляхом переговорів у стилістиці «Ти – мені, я тобі», то альтернатива єдина – повна та беззаперечна капітуляція однієї зі сторін. На кшталт тієї, пам'ятної з травня 1945 року».

Неначе приміряючи мундир Жукова «експерт» Іщенко проголошує: «Адже не може Подоляк не знати, що після проведеної в жовтні в Росії часткової мобілізації наше угруповання в зоні бойових дій чисельно зросло приблизно втричі в порівнянні з лютим-2022? Що бойові порядки російських військ по всій лінії бойового зіткнення ущільнені рівно стільки ж? Що приблизно із квітня-травня Москва почала терміново переводити свою оборонну промисловість на мобілізаційні рейки? Що ключові цехи цієї галузі в Росії вже працюють у режимі 7/24, у рази наростивши випуск всього, без чого фронту просто не прожити? Тоді як Україна давно втратила будь-яку можливість хоч щось самостійно виробляти для своєї армії. Цілком і повністю «підсівши» на постачання військової продукції із Заходу? А чи багато навозишся поїздами з Польщі, якщо витрата одних боєприпасів і палива по обидва боки фронту йде на мільйони тонн?».

«Нарешті, ні Подоляк і ніхто інший у Києві не можуть, гадаю, не замислюватися: а що з їхньою країною буде далі? Тепер, виходить, очевидна нова Руїна», - впивається Іщенко... - Хто, де і на які шиші лікуватиме сотні і сотні тисяч її вже покалічених громадян? Кому заново відбудовувати міста та села України, якщо безліч найсильніших, здорових та освічених чоловіків чи загинули на фронті чи ховаються за межами власної країни? Кому розмінувати гігантські території України розміром як мінімум із сучасну Румунію вздовж усього лівого берега Дніпра та вздовж усього українсько-білоруського кордону?».

«Яка капітуляція Росії? Ви про що? Куди ближча до цього якраз Україна. Яка розраховує, що цього року до 58% її держбюджету буде профінансовано з-за кордону. Бо інакше елементарно «громадянам буде нічого їсти». Але чи довго скаредний насправді Захід продовжуватиме виявляти готовність до ролі безкоштовної та бездонної скатертини-самобранки для України?», -  также зверхньо ставить питання Іщенко.

Так, визнає він, Захід постачає озброєння Україні і їх нарощуватиме.

«Києву та його союзникам терміново потрібен перелом. Як легко здогадатися, його і покликані через кілька місяців внести ті три нових армійські корпуси, на термінове оснащення яких західними зразками бронетехніки і спрямовані сьогодні основні зусилля союзників Києва з НАТО. Таким чином, Київ, який під ковдрою мріє про переговори з Москвою, під невсипущим контролем Заходу насправді робить все, щоб бійня на сході та півдні країни стала нескінченною. А коли й нові три армійські корпуси ЗСУ неживо повиснуть на колючому дроті перед російськими окопами під Запоріжжям, Мелітополем, Херсоном та Бахмутом? Коли згорять ясним полум'ям і відпалають жирною кіптявою і ті бронемашини, що сьогодні мчать на допомогу Україні через її західний кордон? Тоді, мабуть, і набуде остаточно моторошного вигляду «Руїна 2.0». Яка нікому не буде цікавою. Ні Заходу, ні Росії», - б'ється у військово-поетичному чаді «експерт»-мрійник Іщенко.

«Здається, ми, нарешті, дочитуємо книгу другого президента сусідньої країни Леоніда Кучми, що вийшла 2003 року в Києві, «Україна - не Росія». Довго з Кучмою багато хто з нас не погоджувався. Я - серед них. Можливо – надто довго. Але тепер - хто б заперечував? Звісно, нова «Руїна» – не Росія. Лише кому від цього гірше?», - закінчує захоплений пафосом «експерт».

«Перетином червоної лінії можуть бути...»

Не дають спокою західні озброєння для України і «експертам», опитаним газетою «Взгляд». Якийсь доктор військових наук Костянтин Сівков акцентує, наприклад, на тому, що «у західних партнерів України закінчилися запаси танків радянського виробництва, які були передані ЗСУ».

«Те, що зараз поставляється, – це компіляція радянських Т-72 (точніше, тієї експортної версії, яка була на озброєнні в колишній Чехословаччині – з бронею, ослабленою порівняно з лінійними танками Радянської армії) із двигуном іноземного виробництва та низкою іноземних комплектуючих. Ці танки з'являться у кількості 45 одиниць у зоні бойових дій. Але, як ви розумієте, істотного впливу на перебіг боїв це не вплине», - поспішає заспокоїти Сівков.

За його словами, «значні поставки мають на увазі отримання кількох сотень бойових машин».

«Саме тому Київ вимагає танки – будь-які. Але через те, що радянських машин у європейців не залишилося, то йтиметься про озброєння західного виробництва. При цьому ми бачимо небажання США передавати Україні танки M1 Abrams, та й союзники Сполучених Штатів не поспішають із постачанням серйозної бронетехніки», - додає «військовий доктор».

І знову заспокоює: «Колісні танки AMX-10 RC, по суті, танками не є. Це фактично протитанкові машини чи розвідувальні машини на колісному шасі. У них слабке бронювання – по суті, протипульне та протиосколкове. Протистояти в бою повноцінним танкам вони не зможуть, знаряддя у них слабке – максимум 105 мм, яке не відповідає сучасним вимогам щодо бронепробивності. Такі машини можуть бути знищені найпростішими снарядами лінійних танків».

Ще один «військовий експерт», якийсь Владислав Шуригін згоден з Сівковим в оцінці легкого французького колісного танка AMX-10 RC: «Вони не являють собою нічого небезпечного – по суті, це гармата, що просто пересувається, це самохідна зброя, яка має можливість стріляти, як гаубиця».

«Але, вважає Шуригін, постачання західних танків на зміну радянським передбачатимуть і серйозніші «подарунки». «У міру того, як такі легкі танки «вимикатимуть», второваною стежкою почнуться постачання чогось на кшталт німецьких «Леопардів». Можливо щось передадуть і англійці», – не виключає експерт. «У будь-якому разі танки підуть, бо для Заходу неможливо не передавати таку техніку Україні», – упевнений Шуригін. Тому, вважає він, ЗСУ можуть отримати все необхідне їм у частині важкої бронетехніки. «Безумовно, поява західних танків у розпорядженні української армії впливатиме на ситуацію на фронті. За час спецоперації російські війська «вибили» понад дві тисячі танків противника, у тому числі тих, що були скуплені американцями у країнах колишнього Варшавського договору та передані ЗСУ. Доведеться вибивати ще», – наголосив співрозмовник».

Про те, що Київ «вимушений шукати заміну радянській техніці», розмірковує і «завідувач Центру глобальних досліджень та міжнародних відносин Інституту актуальних міжнародних проблем Дипломатичної академії МЗС РФ» Вадим Козюлін.

«Але поки що бачимо, що Захід постачає лише стару техніку, а не потужне сучасне озброєння. І цей процес триватиме», – прогнозує Козюлін. За словами співрозмовника, для Росії одна з червоних ліній – постачання країнами Заходу до Києва важких сучасних озброєнь. «На Заході не знають конкретно, які види озброєнь Росія визнає перетином червоної лінії, тому там намагаються намацати можливу реакцію Москви маленькими постачаннями. Я думаю, що перетином червоної лінії можуть бути постачання сучасної техніки. Для Росії це буде сигналом про те, що НАТО вступило у прямий конфлікт», – припустив Козюлін».

«Як пояснив експерт, постачання ЗСУ західної бронетехніки змінюють баланс сил, тому що потрібні ресурси та зброя для її знищення. «Але поки що НАТО бере участь в українському конфлікті досить стримано. Відсутнє постачання сучасної бронетехніки, засобів ППО, ракетних систем, а також літаків, потужних безпілотників. Але ВСУ вже має передові засоби зв'язку, розвідки», – додає Козюлін, явно намагаючись заспокоїти російського обивателя.

«Поляки вирішили грати на випередження»

Нескінченний потік російських «військових експертів», цього разу в особі «капітана 1 рангу в запасі» Володимира Гундарова на сторінках «Московского комсомольца» повідомляє, що «Польща оголосила про створення ще однієї дивізії біля кордонів Білорусії» і прикидає, «коли і для яких цілей вона буде сформована».

«Щодо термінів формування самої дивізії, то формально вона може бути сформована і через три місяці, але бойовою одиницею стане не раніше літа 2023 року. Адже людей треба навчити, провести бойове злагодження», - вводить Гундаров у курс справи.

Він чомусь упевнений, що «складність ситуації полягає ще в тому, що населення Польщі незадоволене рішенням призвати до лав збройних сил 250 тисяч осіб із активного та неактивного резерву. На тлі оголошеної мобілізації чоловіки призовного віку намагаються виїхати з країни, щоб уникнути цього».

«Одна річ, коли 1500 поляків за власною ініціативою воюють добровольцями на території України, і зовсім інша, коли люди цілком мирних професій раптом повинні піти на службу. Переважна більшість поляків не вважає, що вони мають воювати за Україну», - намагається переконати Гундаров, який чомусь призабув, що росіян, які мають «цілком мирні професії» Кремль успішно жене на війну в Україну сотнями тисяч.

На запитання, «для яких цілей створюється дивізія на сході Польщі», Гундаров відповідає без затримки: «Заради того, щоб надалі ввести її на територію України. Інших причин поки що, на мою думку, немає. Ми не знаємо, що буде з Україною, в якому вигляді вона існуватиме. Це все Володимир Володимирович Путін потім вирішуватиме. Квапити події явно нема за чим. Одна річ, якби наші російські війська стояли на польському кордоні на заході України, то була б одна ситуація. Але зараз її нема. Однак поляки вирішили, мабуть, грати на випередження і створюють цю дивізію, та інші, як кажуть, випереджаючи власний вереск».

А щодо можливої загрози польської дивізії «для Білорусії та Росії» Гундаров і зовсім видає шовіністичне марення: «Вона може становити загрозу Білорусії лише в одному випадку, якщо Польща почне воювати з Росією. Якщо ж між нами не буде лінії вогневого зіткнення, то Польща, звичайно ж, не заходитиме на територію Західної Білорусії. Хоча, суто теоретично, така перспектива існує з тих часів, коли Радянський Союз у вересні 1939 року здійснив визвольний похід і приєднав Західну Україну, Західну Білорусію та Бессарабію».

Тим часом, поки «експерт» Гундаров розмірковує про «теоретичну перспективу» зіткнення Росії та Польщі, депутат Держдуми, генерал-лейтенант у відставці Андрій Гурульов на сторінках того ж таки «Московского комсомольца» заявляє, що «Росії необхідно готувати мобілізаційні резерви на випадок втручання у конфлікт в Україні».

«Сьогодні вони не потрібні для вирішення завдань у рамках СВО, а що буде далі? Це називається стратегічне стримування», - заявляє відставний генерал.

А ще нещодавно, не втримався нагадати «МК», екс-генерал Гурульов «не бачив необхідності в найближчі півроку проводити черговий етап мобілізації», тому що «для цього немає жодних передумов та умов».

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»