«В перспективі наступного року Москві доведеться домовлятися з Вашингтоном». Російські ЗМІ про Україну

Офіційна російська «Парламентская газета» опублікувала міркування такого собі Бориса Подопригори - відставного військового, а нині - «члена експертно-аналітичної ради при комітеті Держдуми РФ у справах СНД, євразійської інтеграції та співвітчизників». Не моргнувши оком, Подопригора прямо заявляє, що «російська стратегія будується на нанесенні максимального збитку критичним об'єктам інфраструктури України». «Виснажені громадяни Незалежної розуміють, що під час швидкого настання холодів їхня енергосистема може не витримати, а Росія масштабними бомбардуваннями здатна знищити всю енергомережу України і тоді настане колапс», - відверто заявляє парламентський «радник»...

«З ким Бог?»

Підопригора на сторінках «Парламентської» показово бадьориться, мовляв, «ситуація в Курській області та на заході Донбасу перебуває в розвитку, що й обмежує оцінку того, що відбувається, поточною хронікою».

«У полі зору насамперед прорив українських військ у райони Суджі та Кореневого. Не будемо передбачати «розбір польотів» - він неминучий, але поки противника не витіснили, проявимо обережність. Питання, що лежить на поверхні: які цілі переслідував Київ? Їх щонайменше дві. Насамперед - продемонструвати власний військовий потенціал, зокрема для підтвердження ефективності західних збройових поставок. Локальна мета - відтягнути частину наших сил із Донбасу. Але обсяг уже понесених противником втрат навряд чи пропорційний його задуму: йдеться про десяток тисяч загиблих і тисячі знищених одиниць бойової техніки. За деякими військово-технічними позиціями це більше, ніж Україна втратила за весь період бойових дій з лютого 2022 року», - заявляє Підопригора, звісно, не уточнюючи, звідки в нього ці дані. При цьому він обіцяє «назвати остаточні цифри, коли буде забезпечено безпеку не тільки Курської, а й сусідніх із нею областей».

«...Уже зараз очевидно, що курські події не вплинули на перебіг бойових дій власне в Донбасі. Справа навіть не в тому, що противник відступає. Істотніше те, що за його спиною, по суті, не залишається серйозних оборонних рубежів і логістичних центрів. Військові аналітики вважають, що втрата Покровська позбавить Україну доступу до вуглевидобутку - головного військово-промислового ресурсу Києва», - чомусь вирішив Подопригора.

Він продовжує: «Досить імовірно, що польовий розклад для Києва вторинний. Йому важливіше посилити не стільки фронт, скільки власні переговорні позиції: у спрощеному вигляді йдеться про обмін: відмова від терору і нападів на канонічну територію Росії в обмін на мінімізацію територіальних втрат. Утім, роль Києва як парламентера - багато в чому формальна. Рано чи пізно Москві доведеться домовлятися із Заходом, насамперед із Вашингтоном... Диспозиція для переговорного процесу створюється на лінії фронту. Хто успішніший, той і диктує правила гри. Об'єктивна реальність така, що прямо зараз немає бази для переговорного треку».

«У західній аналітиці обговорюються два сценарії завершення конфлікту. Перший варіант, як і в корейській війні, полягає в такому: все закінчиться безстроковим припиненням вогню, а сторони збережуть вплив на контрольованих ними територіях. У такому разі може бути досягнута тільки угода про припинення вогню. Другий варіант - це вже мирна угода, яка визнає територіальну цілісність сторін і забезпечує міжнародне визнання. За першою моделлю, яка передбачає заморожування конфлікту, зняття антиросійських санкцій буде неможливим, оскільки мирна угода відсутня. А за другою моделлю одним із пунктів мирного договору може стати зняття обмежень з Росії, яке вже фігурувало в робочій версії стамбульського договору. Дехто припускає, що переговори щодо врегулювання конфлікту можуть відбутися в Баку. Нещодавній візит Президента РФ В. Путіна до Азербайджану бачиться тому підтвердженням. Як переговорний майданчик згадується й Індія. Але справа не в географії. Щоб почалися переговори, потрібна відмашка з Вашингтона», - просвіщає Подопригора.

Він доходить висновку, що «найближчим часом переговори навряд чи відбудуться».

«Швидше, їх слід очікувати в перспективі наступного року. Хтось пророкує їх початок після приходу до влади в Німеччині нового уряду. Досить імовірно, що першопоштовхом до діалогу Києва з Москвою стануть консультації між довіреними особами. Не виключений насамперед економічний підтекст. Попередній переговорний трек базується навколо трьох тем: відновлення поставок газу і нафти в Європу під егідою Азербайджану, допустимий територіальний обмін і домовленості про післявоєнний мир. На пам'ять спадає дещо запальне формулювання: переможе той, на чиєму боці Бог. Поки що він, скоріше, за нас... Але й спрощувати нічого не будемо», - гадає парламентський «радник».

І підсумовує нібито інтригою: «Не забігаючи наперед, назвемо важливу частковість: країні потрібне ґрунтовне опрацювання тем, пов'язаних з українознавством».

«Заочний арешт і заочне винесення»

Мабуть, вирішивши всі поточні проблеми, «Аргументы и факты» вирішили нарешті розповісти, «як судитимуть Зеленського». У ролі оповідача про цей приємний для Кремля процес виступив такий собі Дмитро Краснов - «почесний адвокат РФ, член громадської організації «Офіцери Росії».

«Суд над військовим злочинцем і нелегітимним з 21 травня президентом України Володимиром Зеленським може пройти тільки в Росії. Міжнародні інстанції ангажовані Заходом», - відразу заявляє Краснов. 

«АиФ» водночас нагадує слова якогось «глави Кримської міжнаціональної місії» Заура Смирнова про «необхідність судити Зеленського за військові злочини».

«Проти Зеленського вже зараз необхідно почати судовий процес, результатом якого, можливо, стане вирок про його довічне ув'язнення», - заявив Смирнов.

Підтакуючи йому, Краснов, проте, запевняє, що «звернення до міжнародного суду взагалі не є варіантом».

«Відтоді, як Захід замінив право на «порядок, побудований на правилах», міжнародні правові механізми перестали виконувати своє завдання, залишившись лише ширмою для просування політичних рішень. Шукати правосуддя там все одно що грати в шахи з партнером, який довільно змінює правила: «А чому у вас кінь ходить буквою «Г»? Так не можна, тепер кінь ходить літерою «О», а ферзя вам узагалі не можна чіпати, тільки мені можна», - міркує «почесний адвокат».

Він наполягає, що «суд над Зеленським можливий тільки в російській юрисдикції».

«Але оскільки у нас право збережено, то суду передуватимуть усі належні етапи: перевірка, порушення кримінальної справи, досудове розслідування, обвинувачення і тільки після цього передача справи до суду. При цьому можливий як заочний арешт, так і заочне винесення вироку», - з усією серйозністю прогнозує Краснов.

Утім, зовсім далеко загадувати адвокат не ризикує. Обговорювати саму ймовірність суду і тим паче його рішення Краснов вважає «передчасним», оскільки в Росії «право працює, і рішення не ухвалюються заздалегідь».

Але грюкнути дверима «почесний адвокат» все ж дуже хоче: «Звісно ж, наш фігурант перебуває в упевненості, що ніякі суди йому не страшні, що російське правосуддя до нього не дотягнеться. Але практика показує, що жорна закону мелють повільно, але невблаганно. Наприклад, цього року в Росію екстрадували 62 злочинця, і кожен із них вважав, що закон до нього ніколи не дотягнеться».

«Чекають шакали і гієни»

Так звана «Свободная пресса» стверджує, що «Київ рветься повоювати з Білоруссю - і Зеленського можуть змусити це зробити». Незрозуміло, для чого змушувати того, хто сам "рветься", але залишимо це на совісті автора.

«В Україні йде посилена підготовка інформаційної бази для вторгнення, на яке з нетерпінням чекають європейські шакали і гієни», - застерігає «СП».

«...Режим простроченого ватажка «95 кварталу» не полишає спроб пограти своїми в'ялими колективно-західними м'язами ще й перед Мінськом. Намагаючись налякати білорусів, які чотири роки тому власноруч знищили «бацилу західної демократії», занесену, зокрема, і з території компактного проживання «небратів». Ідейні послідовники Бандери, які продали Україну заради «мереживних європейських трусиків», не можуть пробачити і прийняти того факту, що «білоруські совки» живуть у спокійній і мирній країні, з економікою, що активно розвивається. І, звичайно ж, міцної дружби з Росією, яка на зло американським і європейським «яструбам» розкинула над територією союзної республіки «ядерну парасольку», - грізно віщає кремлівська «СП».

І також гнівно вказує: «На кожному з позначених у натовському плані стратегічних напрямках (північний - на Вітебськ, з подальшим розвитком удару на Смоленськ, центральний - на Мінськ і південний - на Гомель) білорусами створено потужні укріпрайони. Причому найімовірнішим вважається саме Гомельське, з якого шароварні хами з українського МЗС (язик не повертається назвати цих гопників дипломатами) зажадали (?!) прибрати військове угруповання ЗС РБ... Воістину, нахабство жовто-блакитної шавки, яка все ще сподівається на захист Північноатлантичного альянсу, який б'ється в агонії, переходить усі допустимі в нормальному (!) світі межі».

«СП» нагадує, що «за тридцять років управління країною Олександр Григорович жодного разу не дав приводу звинуватити себе в боягузтві або панікерстві».

«Тоді навіщо нелегітимний клоун дражнить Батьку? Адже навіть йому має бути зрозуміло, що відкриття ще одного фронту не потягне ні українська економіка, яка стоїть на колінах, ні мобілізаційний ресурс, що практично обнулився... Їм потрібні зосередження військ на кордонах держав, провокації, дипломатичні демарші - загалом нестабільність, як мінімум. А, як максимум, втягування Білорусі у збройне протистояння. З ким? Охочих маса. Уся зграя європейських «табакки»: Польща, Литва, Латвія з радісним вереском відгукнеться на заклик до війни. Для чого? Для реалізації планів, зірваних чотири роки тому. Створення напруги в суспільстві, організація заворушень, протестних настроїв і в результаті заміна Лукашенка на чергову ганчіркову ляльку на кшталт Зеленського або тієї ж Тихановської», - обурюється «СП».

«Чи серйозна ця загроза? Безумовно! Зеленський сьогодні перебуває в становищі щура, загнаного в кут. Він не зупиниться ні перед чим, намагаючись залишитися в живих. І виконає будь-який, навіть відверто суїцидальний наказ. Курська авантюра - яскраве тому підтвердження», - повчає прокремлівська газета.

«Нелегітимний жебрак укотре змінив риторику, знову почавши вимагати передові системи озброєнь і боєприпаси. Причому швидко і багато. Дійсно, металобрухт, що залишився на полях Курської області, потрібно якось заповнювати. А нічим. У дефіциті буквально все: люди, зброя, спорядження, продовольство, паливо тощо. Але згідно з неписаним правилом ведення бойових дій, яке сповідує Банкова, будь-яка поразка на фронті в мізках щирих грамадян може бути купірована черговим «м'ясним штурмом». Прекрасний спосіб відволікання патріотично налаштованого населення від проблем. Сьогодні самостійні ЗМІ пишуть виключно про Курську область (насичуючи свою інформацію, як водиться, брехнею, фейками і перекручуванням фактів), всіляко уникаючи висвітлення ситуації на Покровському, Курахівському або Вугледарському напрямках. Однак, зовсім скоро на російській землі не залишиться жодного живого представника «найсильнішої армії Європи» і Зеленському з компанією доведеться готувати нову провокацію і нове гарматне м'ясо. Щоправда, щось підказує, що спочатку доведеться відповісти за те, що вже наворочено. І не думаю, що нам доведеться дуже довго чекати», - усіма силами переконує «СП».

«Використовують на повну котушку»

Урядова «Российская газета» вустами такого собі «військового експерта» Андрія Клінцевича заспокоює читача, що «техніка, яка надходить на Україну, йде з обрізаним функціоналом».

«Втрата F-16 і загибель пілота говорять про те, що техніка, яка надходить в Україну, йде з обрізаним функціоналом: літаки з вирізаними комплексами «свій-чужий», немає радіообміну, немає єдиного інформаційного простору, який застосовує НАТО, немає комплексів РЕБ, про які вони говорили і які повинні відводити ракети. Після цього інциденту нічого не зміниться. F-16 будуть використовуватися, як і планувалося, в якості літаючої платформи для роботи ППО і десь для масованого запуску засобів ураження «повітря-земля», - запевняє Клінцевич.

Однак, він припускає, що «найімовірніше, метою будуть Крим, Кримський міст - завдання не знімається».

«І вони бережуть ці літаки: їх немає ні на Покровському, ні на Курському напрямках. F-16 залишаються десь у глибині України», - каже «експерт».

Ще більш категорично міркує такий собі Сергій Липовий - «герой РФ, генерал-майор, бойовий льотчик, голова президії організації «Офіцери Росії»: «Коли звучать на Заході заяви про зняття тих чи інших обмежень для України на застосування переданої їй «партнерами» зброї - це справжнісіньке політичне словоблуддя. Не більше. Тому що немає такого злочину, якого б не вчинила Україна, для того щоб домогтися своїх терористичних цілей. Тому все озброєння, яке у них є, вони використовують на повну котушку, абсолютно нікого не соромлячись».

«А те, що відбувається, це просто спроба західних держав, які постачають зброю, залишатися хорошими і далі грати в демократію. Зеленський би давно почав застосовувати літаки F-16, не прислухаючись ні до кого, якби був упевнений, що в них є шанси повернутися назад на аеродром після зльоту. Річ у тім, що ці літаки перебувають під прицілом, і щойно наші військові їх десь виявляють, одразу ж завдають ударів. Це робиться як у повітрі, так і на землі. Останні наші високоточні удари по аеродромах на заході України призвели до того, що було знищено кілька F-16, причому з пілотами й обслуговувальним персоналом, які понад рік навчалися в західних авіаційних школах», - божиться Липовий.

«Якщо ж поміркувати про те, де ЗСУ гіпотетично планують використовувати F-16, то, найімовірніше, вони стануть застосовувати їх як повітряні платформи для запуску ракет класу «повітря-земля» Storm Shadow та інших. F-16 можуть пускати їх на значній відстані від лінії бойового зіткнення, не входячи в зону ураження наших засобів ППО. А далі ракети йтимуть до наміченої цілі з надією, що їх не перехоплять. Якщо ж їхні винищувачі ризикнуть увійти в зону дії наших радіолокаційних станцій, комплексів С-300, С-400, С-500, шансів повернутися у них не буде. Тому вони явно стануть використовувати F-16 виключно як платформи для застосування далекобійних ракет», - заспокоює «бойовий льотчик».

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»