В останні кілька тижнів у Донецьку помітно побільшало людей. У супермаркетах тепер працюють усі каси, як це було до літа 2014 року. І це точно не переселенці з малих міст "ДНР" чи "евакуйовані" із зони бойових дій. Хоча й таких також достатньо. Навесні їх привозили автобусами з Маріуполя, Волновахи та Мар'їнки. Влітку їх забирали родичі з Бахмута, Авдіївки, Слов'янська, Краматорська та Костянтинівки, якщо будинок був зруйнований, а їхати більше нема куди. Але останнiм часом тут з'явилися тi, кого видає говірка, не характерна для нашого регіону, якесь нахабство та погана орієнтація в місті. Власне, "брати та сестри" з РФ понаїхали сюди ще 2014-го року. І з кожним роком їх ставало дедалі більше. Росіяни купували тут нерухомість та займали вакантні місця у різних сферах діяльності. Тому що жити в місті, що обстрілюється, виявилося набагато комфортніше, ніж у російському тихому Мухосранську. У вересні цього року Донецьк поповнився "равшанами" та "джамшутами", які займаються ремонтом житлових будинків, шкіл та дитячих садків. Ці, зазвичай, поводяться смирно і намагаються без особливої потреби не виходити на вулицю - чи то бояться, чи мають багато роботи. Ближче до початку опалювального сезону до Донецька завезли чергову партію росіян – «фахівців», які зараз допомагають комунальним службам з усунення аварій на ділянках теплоцентралей та доставляють технічну воду для потреб котелень та мешканців багатоповерхівок, які понад півроку перебувають без водопостачання. А у листопаді на вулицях міста з'явилася велика кількість військових, які пересуваються невеликими групами по 3-5 людей. Серед них багато осіб кавказької національності та, судячи з характерного розрізу очей, бурятів і якутів. І якщо з "понаехавшими" цивільними якось можна змиритися, то ті, хто у військовій формі відверто дратують. І переважно тому, що їм, як кажуть, закон не писаний. У магазини, аптеки, банки, кафе, ресторани та інші соціальні об'єкти вони пруться з автоматами, хоча на всіх дверях висять знаки, що вхід зі зброєю заборонений. На зауваження охоронців не реагують. Просто проходять, навіть не повернувши голову у їхній бік. А ті, мабуть, бояться йти на конфлікт із озброєними людьми, тому своє "прохання" вдруге не повторюють і, зрозуміло, не біжать за ними, щоб вигнати порушників на вулицю. На несміливі зауваження цивільних у черзі ці "захисники" можуть нахамити, вказавши на те, що вони за них кров проливають, а вони, невдячні, це не цінують. Отже, які проміжні висновки можна зробити про цих "захисників", крім того, що вони почуваються господарями на окупованій території? Зрозуміло, не узагальнюючи. Але, як-то кажуть, є очі, є вуха і є голова, щоб оцінити те, що бачиш. Почну зі спостережень із аптек. Найчастіше люди з автоматами купують тут препарати, які, на перший погляд, є цілком невинними і не мають привертати особливої уваги у простої людини з черги. Але якби, наприклад, однією особою було куплено препарати від кашлю та нежиті, то питань немає. Захворів та лікується. Однак насправді набір придбаних медикаментів явно свідчить про те, що вони призначені для отримання іншого ефекту. Як відомо, є так звані "аптечні наркотики", які використовують для отримання "кайфу". І хоча в донецьких аптеках вже давно не продають кадеїновмісні препарати (їх неможливо купити навіть за рецептом лікаря), але є чимало інших, безрецептурних, для тимчасового відходу з реальності. Деякi з них представляють вже готові психоактивні речовини, інші використовують як прекурсори (сировину) для виготовлення одурманюючих продуктів. Це антидепресанти, снодійні, барбітурати, антигістамінні та противірусні препарати, міорелаксанти, ноотропи, офтальмологічні краплі для розширення зіниці та таблетки від кашлю. Як відомо, для досвідчених споживачів поєднання цих медикаментів можуть стати тимчасовою заміною звичним психотропам. Тому що після їх перорального вживання розвиваються клінічні ефекти, якi багато в чому схожi на опiати. І "захисники" Донбасу явно розуміються на цих тонкощах. У супермаркетах найчастіше вояки купують горілку із газованими напоями. Наприклад, дві пляшки горілки та чотири солодкі газировки. Для закуски віддають перевагу готовим стравам з відділу кулінарії. На касі розраховуються за покупки переважно банківськими картками, бо з готівкою у них важко. Адже "зарплату" їм перераховують на картковий рахунок російських банків. А зняти гроші у донецьких банкоматах велика проблема. Хоча ситуація трохи покращала, коли у червні поточного року в "ДНР" почав працювати "Промсвязьбанк". На урочистому відкритті першого відділення "глава" "республіки" Пушилін запевнив донеччан, що тепер громадяни "народної" зможуть отримати весь спектр банківських послуг, включаючи отримання кредитів. "Прихід російського банку на нашу територію остаточно зруйнував економічну блокаду, яку навколо нас створював противник, – пафосно заявив "голова" в інтерв'ю місцевим ЗМІ. – Початок роботи банку в ДНР має велике значення для налагодження мирного життя. І доступ до різноманітності банківських послуг підвищить якість життя кожного мешканця нашої республіки. Усі вдячні тим, хто нам допомагає з боку нашої великої Батьківщини”. Поява російського банку реально втішила багатьох жителів "республіки". Тому що разом із отриманням російського паспорта "нові громадяни" РФ відкрили і банківський рахунок у російських банках для отримання соціальних виплат. Банківськими картками обзавелися і ті, хто працює дистанційно в різних російських компаніях, і хто виїжджав на сезонні роботи в Крим або Краснодарський край і вважав за краще не зберігати готівку в орендованому житлі. І, зрозуміло, - ті що "понаїхали" з РФ, - яких привезли до Донецька надавати допомогу "багатостраждальному братньому народу". До червня 2022 року на окупованій території не було російських банків та банкоматів, тому людям доводилося шукати посередників, щоби через них отримати свої гроші. При цьому треба було віддати чималий відсоток. Комісія становила від 3% і доходила часом до 10%. Хтось знімав під шалений відсоток, а хтось виїжджав на територію РФ (бо так іноді виходило дешевше). Але поява російського банку в "ДНР" не ліквідувала проблему, а лише зменшила відсотки за операції з готівкою. Незабаром клієнти "Промсвязьбанка" помітили, що з грошових переказiв між рахунками всередині банку стягується комісія 1% від суми, але не менше 150 рублів. Тобто, якщо комусь потрібно зняти з картки, наприклад, 50 рублів, з його рахунку спишуть 200. І це, звичайно, не викликало у людей радісних емоцій. Крім цього, клієнтів російських банків дратує і те, що банкомати "Промсвязьбанка" часто стоять порожніми. І як тільки в них завантажуються касети з рублями, до них негайно вишиковується величезна черга і не факт, що готівки вистачить усім. Обіцяного "різноманіття банківських послуг" донеччани й досі не отримали. Тому що взяти кредит у "Промсвязьбанке" практично неможливо. Навіть людям, які мають постійну роботу та стабільний заробіток. Виходить, що заявлене Пушиліним "підвищення якості життя кожного мешканця республіки" з появою російського банку в "ДНР" виявилося для народу черговою брехнею. А за фактом стало причиною великих черг у магазинах, аптеках і в банках. Таке враження, що цей банк взагалі був приведений РФ на Донбас не для місцевих мешканців, а для обслуговування нових «господарів» регіону з Росії… Люся Молчанова, Донецк, для «ОстроВа»
