"Тим більше причин для Заходу дати Києву те, що йому потрібно для прискорення перемоги." Огляд західних медіа

Останні тижні українські політики демонструють небачену єдність у найбільш дражливому для кожної держави політичному питанні: виборах. Більше того, ця єдність скерована проти західних союзників України, які стали наполягати на проведенні чергових виборів у країні, незважаючи на воєнну ситуацію. Раніше цю вимогу негативно прокоментувала Юлія Тимошенко; цього разу The Wall Street Journal навів коментар Петра Порошенка у тому ж дусі.

Крім очевидних заперечень, пов'язаних з безпекою, неможливістю забезпечити голосування для військовослужбовців на фронті, громадян на окупованих територіях і мільйонів біженців, у виданні нагадали, що "обмеження деяких свобод в умовах воєнного стану може поставити опозицію в невигідне становище. Одне з обмежень, які особливо занепокоюють, стосується українських телеканалів, які Зеленський об'єднав на початку війни. Шість телеканалів тепер творять цілодобовий "телемарафон". Високопосадовець, який брав участь у його створенні, сказав "Радіо Свобода", що це була "просто ефективна відповідь на очевидну потребу координувати офіційну інформацію у воєнний час". Але "держава повністю контролює виклад і представлення різних думок", каже Іванна Климпуш-Цинцадзе, опозиційна депутатка від партії "Європейська солідарність" Порошенка. Телемарафон виключив участь трьох каналів, які є традиційно більш проопозиційними, і опозиційні діячі кажуть, що отримують менше ефірного часу".

В американському виданні зазначили, що "опозиційні канали продовжують мовлення в Інтернеті, в тому числі на YouTube, а на друковані та цифрові медіа подібні урядові обмеження не поширюються. Але літні українці особливо покладаються на телевізійне мовлення для отримання новин. Такий надзвичайний державний контроль над ефіром міг бути виправданим у перші дні повномасштабного вторгнення Росії, але стає менш обґрунтованим зараз, коли війна триває вже 19-й місяць. Зеленський міг би зміцнити українську демократію, припинивши телевізійний марафон".

"Окрім обмежень щодо преси, воєнний стан передбачає певні обмеження зібрань, зокрема, запровадження комендантської години і заборони на "мирні мітинги, збори, марші і демонстрації", – написали далі у WSJ. – Навіть коли такі обмеження запроваджуються зі справедливих міркувань безпеки, вони можуть перешкоджати політичним кандидатам організовувати і проводити передвиборчу кампанію. Однією з причин призупинення виборів в умовах воєнного стану є те, що урядовці можуть зосередити свою увагу на війні, а не на передвиборчій кампанії. Українці побоюються, що вибори у воєнний час можуть підірвати національну єдність. Передвиборча боротьба в країні конкурентна, а подекуди й уїдлива".

"Українці можуть все одно хотіти піти до виборчих скриньок, але чи приїдуть міжнародні спостерігачі, щоб стежити за ходом голосування? Приблизно 20 відсотків території, яку контролює Україна, знаходиться в зоні досяжності російської артилерії. Російські безпілотники та ракети можуть завдати удару будь-де, а українська система ППО не в змозі відбити всі такі атаки. Без спостерігачів вибори у воєнний час не будуть настільки прозорими і ретельно перевіреними, як попередні, що створить для Росії можливість поставити їхні результати під сумнів".

"Відтермінування виборів на рік або близько того видається розумним з огляду на юридичні складнощі та практичні занепокоєння. Але відтермінування голосування на невизначений термін може додати вітру у вітрила російської пропаганди про українську демократію. Тим більше причин для Заходу дати Києву те, що йому потрібно для прискорення перемоги", – підсумували у The Wall Street Journal.

Дехто побоювався, що завод розлютив би Путіна

З прискоренням перемоги стає все складніше. Всі західні медіа гудуть цими днями про виключення військової допомоги Україні з тимчасового державного бюджету Сполучених Штатів. Підтримка такої допомоги падає серед американських виборців, яким скоро належатиме обрати нового президента, і у низці інших країн-союзниць України за владу все впевненіше змагаються сили, які погрожують у разі їхньої перемоги заблокувати допомогу Україні повністю.

У Німеччині, де набирає сил і без того неслабка ультраправа і пропутінська "Альтернатива для Німеччини" (AfD), як розповів The New York Times, "шістнадцять з 22 членів міської ради підписали листа до канцлера Олафа Шольца із закликом заблокувати проект (будівництва заводу з виготовлення боєприпасів на місці колишньої радянської військової бази. – "ОстроВ"). Місцеве відгалуження "Альтернативи для Німеччини" (AfD), ультраправої політичної партії, що зростає, провело у червні мітинг, на якому спікери виступали проти продажу зброї Україні. Мешканці вишикувалися в чергу, щоб підписати петицію, яку поширила міська Ліва партія. "Ми відкидаємо подальше військово-економічне використання після багатьох років військового використання, – говорилося в петиції. – Ми не хочемо бути непрямо втягнутими у війни в усьому світі".

"Опозиція до запропонованого заводу в Гроссенгайні з'явилася майже одразу після того, як в інтерв'ю в січні генеральний директор Rheinmetall Армін Паппергер сказав, що обговорює з федеральним урядом будівництво заводу з виробництва порохових боєприпасів у Саксонії, щоб задовольнити сплеск попиту, який спричинили намагання Києва і його західних союзників протистояти російському вторгненню в Україну, – вказали у NYT. – Дехто в Гроссенгайні побоювався, що завод розлютив би президента Росії Владіміра Путіна, який провів майже п'ять років в якості агента КДБ у сусідньому Дрездені, і перетворив би їхнє місто на військову мішень. "Він точно знає, де знаходиться аеродром, – сказала про Путіна Керстін Лаутербах, член міської ради від Лівої партії, яка очолювала акції протесту проти будівництва заводу. – Населення дуже, дуже чутливе до таких аргументів. Історія і пороховий завод – нероздільні".

Зрештою, як зазначили у NYT, Rheinmetall вирішив не будувати новий завод, а розширити той, що він має на півдні Німеччини.

"Це постійний квест"

В таких умовах українським військовослужбовцям – і виробникам – доводиться ставати все більш креативними у квесті на здобуття нової зброї. І це не про історію успіху, на жаль. "В оточенні кімнат, заповнених штабелями касетних боєприпасів і напівготових термобаричних бомб, солдат 92-ї механізованої бригади нещодавно працював над завершальною частиною смертоносного ланцюга постачання, який тягнеться від китайських заводів до підвалу за п'ять миль від лінії фронту на війні з Росією. Саме тут українські солдати перетворюють аматорські дрони на бойову зброю. За захаращеним столом солдат прикріпив модифіковану батарею до квадрокоптера, щоб той міг літати на довші відстані. Пізніше пілоти прив'язали би до днища саморобний снаряд і скинули б ці гаджети в російські окопи і танки, перетворюючи дрони на керовані людиною ракети", – починався інший текст The New York Times.

"Безпілотники настільки ефективні в бою, що більшості роторів і корпусів дронів, які заповнили підвальну майстерню, до кінця тижня вже не буде. Пошук нових постачань став роботою на повний робочий день. "Вночі ми виконуємо завдання з бомбардування, а вдень думаємо про те, як дістати нові безпілотники, – сказав 44-річний Олесь Маляревич, офіцер 92-ї механізованої бригади. – Це постійний квест".

Як зазначили в американському виданні, "більш ніж будь-який конфлікт в історії людства, бойові дії в Україні – це війна безпілотників. Це означає зростання залежності від постачальників літальних апаратів – зокрема, від Китаю. У той час як Іран і Туреччина виробляють великі дрони військового класу, які використовують Росія і Україна, дешеві споживчі дрони, які стали повсюдними на лінії фронту, здебільшого походять з Китаю, найбільшого світового виробника цих пристроїв. Це дає Китаю прихований вплив на війну, яка частково ведеться за допомогою побутової техніки. Оскільки українці вивчили всі різновиди безпілотників і переробили їх на зброю, їм довелося шукати нові способи підтримувати свої поставки і продовжувати впроваджувати інновації у цих пристроях. Однак ці зусилля зіткнулися з новими перешкодами, оскільки китайські постачальники скоротили свої продажі, оскільки нові китайські правила щодо обмеження експорту деталей для безпілотників набули чинності 1 вересня".

За інформацією NYT, "за останні місяці китайські компанії скоротили продажі українцям безпілотників і деталей до них, згідно з аналізом торгових даних і інтерв'ю з більш ніж десятком українських виробників, пілотів і тренерів, які провів New York Times. Китайські фірми, які все ще хочуть продавати, часто вимагають від покупців використовувати складні мережі посередників, подібні до тих, які використовує Росія, щоб обійти американський і європейський експортний контроль. Деякі українці були змушені жебракувати, позичати і ввозити контрабандою те, що потрібно, щоб компенсувати гаджети, які падають з неба. За даними Королівського інституту об'єднаних служб, британського аналітичного центру з питань безпеки, Україна втрачає приблизно 10 000 безпілотників на місяць".

"Ці перешкоди збільшують перевагу Росії, – відзначили у The New York Times. – Прямі постачання безпілотників китайськими компаніями в Україну склали трохи більше $200 тисяч до червня цього року, згідно з торговими даними. Росія за той самий період отримала від китайських торгових компаній щонайменше $14,5 мільйона доларів у вигляді прямих поставок безпілотників. Україна все ще отримує безпілотники і компоненти китайського виробництва на мільйони доларів, але більшість з них надходить від європейських посередників, згідно з офіційними даними російської та української митниці, отриманими зі сторони. Українці працюють понаднормово, щоб побудувати якомога більше безпілотників для розвідки, скидання бомб і використання в якості керованих ракет. Країна також виділила 1 мільярд доларів на програму, яка підтримує стартапи з виробництва безпілотників та інші намагання набувати безпілотники. Українські солдати, які з перших днів війни були змушені стати майстрами з техніки, тепер мають бути ще й самоуками-менеджерами постачання".

Іще трохи про російські безпілотники і не тільки – від The Wall Street Journal: "Російські війська знищили близько половини бойової техніки, яку українська компанія "Метінвест" виготовила для українських військових. Керівництво хоче, щоб російські війська били по ній ще більше".

Як негайно пояснили в тексті, "у цеху в центральній Україні робітники зайняті виготовленням деталей для гаубиць, радіолокаційних станцій і мінометів. Це все підробки. Метінвест виготовляє високоякісні копії, які слугують приманками, що привертають російський вогонь. Зроблені з жорсткого пінопласту, сантехніки та металобрухту, вони виготовляються за логікою, що на одну російську ракету, снаряд або безпілотник, які використовуються для удару по них, буде менше проти реальної техніки та військ. …Один український командир взводу розповів, що його підрозділ використовував приманки, щоб визначити, звідки стріляла російська артилерія, щоб інші українські війська могли вдарити по ній".

"Працівникам "Метінвесту" потрібно чотири дні, щоб відтворити українську гармату-гаубицю Д-20, і два тижні для американської гаубиці М777. Найбільш трудомісткою приманкою є радіолокаційна станція 35Д6, на виготовлення якої йде місяць через її розміри та велику кількість деталей", – зазначили у WSJ.

Огляд підготувала Софія Петровська, "ОстроВ"

Статті

Країна
22.11.2024
14:00

Українська металургія: вгору чи вниз?

При погіршенні ситуації на Донеччині через втрату джерел постачання коксівного вугілля виплавка сталі може скоротитися до 3-4 млн т. Мова про Покровськ.
Світ
21.11.2024
19:00

Політолог Костянтин Матвієнко: У РФ немає стратегічного запасу, щоб довго продовжувати війну. Вони викладають останні козирі

Ближче до ядерної війни ми не стали, це абсолютно однозначно. Я впевнений, що РФ не наважиться на ядерну ескалацію, що б ми не робили з далекобійними ракетами США та інших країн.
Країна
21.11.2024
18:00

«Рубіж» чи останній рубіж?

«Рубіж» - це справді межа можливостей Москви у конвенційній зброї. Тому йому краще щоб усі думали, що в РФ є така зброя і боялися, ніж знали це напевно. Тим більше, що кількість "Рубежів" може бути суто демонстраційною.
Всі статті