Суперечка в Білому домі: Україна на шляху до втрати ключового союзника?

Такий довгоочікуваний візит президента України Володимира Зеленського до Сполучених Штатів обернувся справжнім скандалом. Зустріч українського лідера із президентом США Дональдом Трампом, під час якої планувалося підписання угоди про корисні копалини, переросла в суперечку на підвищених тонах.

Після цього, як стверджують іноземні ЗМІ, президент США остаточно вирішив, що Зеленський "не в тому місці, щоб вести переговори", і доручив передати повідомлення, що президент України має поїхати.

Думки політичних експертів та оглядачів розділилися: одні стверджують, що адміністрація Трампа заздалегідь спланувала пастку для Володимира Зеленського, інші говорять, що у політиків просто здали нерви. Але найголовніше питання полягає в тому, чи втратила Україна головного союзника, та як це вплине на поставки озброєння та іншу допомогу від США.

Політичний експерт Костянтин Матвієнко в інтерв'ю "ОстроВу" розказав про свої враження від суперечки в Білому домі та як вона може вплинути на подальший перебіг війни.

- На Вашу думку, що відбулося в Білому домі: це була заздалегідь спланована провокація чи все ж таки здали нерви?

- Основна версія, до якої я схиляюся, що як Зеленський, так і Трамп були налаштовані на підписання угоди (про рідкоземельні метали, - ред.). Власне кажучи, в якийсь момент у них здали нерви, і вони спонтанно відмовилися від підписання. Це підтверджує той факт, що угода була детально пророблена Кабінетом міністрів, її справді адаптували до українського законодавства. Міністр фінансів США був присутній в Овальному кабінеті того дня, тому все говорить про те, що підписання очікувалося.

Але через провокацію віце-президента Джей Ді Венса та той факт, що Трамп не зміг стримати себе в руках, врешті-решт розмова була припинена з ініціативи американського президента. Я схиляюсь саме до цієї версії.

Однак я сприймаю думку, що Сполучені Штати з самого початку не планували підписувати цю угоду в особі Трампа, і вони заманили Зеленського в Овальний кабінет, щоб там публічно його принизити. Спроба виявилася невдалою, що було видно під час самої розмови та особливо по реакції на неї в Сполучених Штатах і Європейському Союзі. Те, що Зеленського одразу після цього прийняв король Великобританії, також має велике символічне значення. Хоча король не має політичної влади, його роль у Співдружності є важливою. Це підкреслює розкол у саксонському світі.

- Як Ви вважаєте, які шанси на підписання цієї угоди? Чи можна сказати, що вона вже похована?

- Я не зовсім впевнений, що ця угода зараз потрібна Трампу. Президент США, ймовірно, потребував показати, що він повертає гроші, які витратив Байден, і ще й з солідним прибутком. Однак, після такої поведінки Трампа та Венса, ми бачимо, що громадська думка в США вже не так активно підтримує цю угоду. Ця угода є рамковою, вона потребує ряд додаткових документів, які регламентували б діяльність цього фонду. Тому Америка зараз не дуже зацікавлена в цій угоді, і ще більше не зацікавлена в допомозі Україні зброєю, фінансами та спорядженням.

- Чому?

- Адміністрація Трампа намагається грати на боці Путіна.

- Наскільки Україна зацікавлена в цій угоді?

- Без гарантій безпеки, озброєння, грошей та спорядження, навіщо Україні ця угода? На мою думку, її актуальність втратилася для обох сторін. Навіть якщо угоду формально підпишуть, без постачання зброї та інших ресурсів з боку Сполучених Штатів, вона нам не дуже потрібна.

- На Вашу думку, хто залишився у програші від того, що сталося в Білому домі?

- На мою думку, обидві сторони програли. Україна та США вкладали значні ресурси в цю угоду, розповідаючи про її доленосність. Якщо угода була зірвана через Україну, то Сполучені Штати, як наддержава не змогли запобігти зриву. Якщо ж це сталося з вини США, то вони самі просували цю угоду і раптом її зірвали. В результаті обидві сторони вийшли з ситуації не з найкращими обличчями. Ніхто не виграв.

- Що можна сказати про Росію?

- Давайте згадаємо перемовини між РФ та США у Саудівській Аравії, які фактично закінчилися нічим, окрім домовленості зустрітися пізніше в Стамбулі для обговорення режиму функціонування посольств. Тепер подивимося на зустріч у Туреччині: з одного боку, американську делегацію очолювала заступниця помічника державного секретаря, а з іншого — російську делегацію очолював керівник департаменту Міністерства закордонних справ РФ з північної Америки, який пізніше був призначений послом в США. Тобто рівень представництв був не дуже високий.

Зустріч відбувалася в резиденції консула Сполучених Штатів у Стамбулі, тобто на території США. Іншими словами, США виступали приймаючою стороною щодо Росії, але делегації ні про що не домовилися. Вони поїхали без спільної пресконференції, без комюніке, тобто не повідомили пресі, про що домовилися.

Тому Росія зараз не має тих хороших стосунків зі Сполученими Штатами, на які сподівався Путін з приходом Трампа. З іншого боку, очевидний виграш Росії полягає в тому, що, якщо в результаті подій в Овальному кабінеті припиниться постачання допомоги для України, це для них буде важливо.

Для них було б краще зняття санкцій, але американські санкції, зокрема, вигідні самим Сполученим Штатам. Фактично американці зайняли російський ринок вуглеводів, на які Росія постачала нафту і газ. РФ втратила доходи з цих ринків, тому санкції вигідні США. Вони вигідні і в інших сферах, особливо у фінансових. Тому не можна говорити, що стосунки між Сполученими Штатами та Росією є настільки райдужними.

Не забувайте також про Китай, який з одного боку має проблеми в економіці, а з іншого — він претендує на статус полюса сили, який може зрівнятися зі Сполученими Штатами. І для Трампа це також важливе питання: як зупинити Китай, щоб він не став альтернативою Сполученим Штатам. Поки що це вдається не завдяки зусиллям США, а через внутрішні економічні проблеми Китаю.

- Китай може використати конфлікт США та України?

- Китай демонструє готовність бути посередником. Ми ще пам'ятаємо китайсько-бразильський мирний план, тобто Китай прагне, відіграючи роль наддержави, втрутитися в цей конфлікт. Але в даному випадку він підтримує Росію.

Північна Корея не відправила б війська в Курську область, якби не було благословення від Китаю. Північна Корея повністю залежить від Китаю. Тому поки що Пекін намагається грати на боці Москви, створюючи проблеми для Сполучених Штатів в російсько-українському конфлікті. Однак це відбувалося за адміністрації Байдена, яка відверто підтримала Україну.

Зараз у Китаю немає потреби активно втручатися, і я не бачу, що він має намір це робити, адже, як кажуть, краще "сидіти на березі річки і чекати, поки повз тебе пропливе труп твого ворога" — чи це буде Росія, чи Сполучені Штати.

- Існує думка, що Трамп вирішив тиснути на Зеленського як на більш слабшу сторону, оскільки з Путіним у нього, здається, не вийшло домовитися. Ви поділяєте цю думку?

- Так, Трамп справді намагався тиснути на обидві сторони, але він завжди демонстрував прихильність до Путіна. Він прагнув змусити обидві сторони до поступок, щоб на цій базі відбулося припинення вогню та перемир'я, внаслідок чого він отримає Нобелівську премію. Однак жодна зі сторін — ані Російська Федерація, ані Україна — не пішла на поступки, і фактично Трамп залишився без результату. Для Нобелівської премії матеріалу немає, до того ж ситуація в Газі, Ізраїлі та Сирії залишається складною. Сполучені Штати опинилися в дуже складній ситуації, коли вони присутні у багатьох конфліктах і прагнуть з них вийти. Але як вони можуть залишити Ізраїль, який миттєво буде розчавлений, якщо США не будуть там присутніми?

Таким чином Сполучені Штати опинилися в ситуації, яка є для них вкрай неприємною. Як вони з нею будуть виходити — чесно кажучи, не знаю.

- Чи можна сказати, що Україна втратила свого найбільшого партнера?

- Ми на шляху до цього. Нам потрібно шукати партнерів всередині Сполучених Штатів, зокрема, в демократичній партії та прагматичному крилі республіканців. Але з огляду на внутрішню ситуацію в США, це буде дуже складно.

Чи могли ми уникнути такої ситуації в Овальному кабінеті? Очевидно, могли, якби ми так не прагнули там опинитися і підписати цю угоду. Ми також прагнули до певного зовнішнього ефекту. І ця любов до зовнішніх ефектів в даному випадку, на жаль, нас підвела. Сподіваюся, не фатально. Якщо говорити про втрату союзника, можливо, цей союзник і хотів бути втраченим в такий спосіб, але ми мали б діяти набагато розважливіше. На жаль, ми повелися дуже по-юнацьки.

- Як ця суперечка вплине на подальші мирні переговори про завершення чи призупинення війни?

- Ментальною та екзистенційною метою Росії є знищення України. З цієї точки зору, припинення війни неможливе. У нас немає іншого виходу, як відстрілюватись та опиратися. Вимога Трампа про припинення вогню була однобічною, тобто росіяни могли б стріляти, а ми - ні. Ця суперечка, на мою думку, не вплинула на перебіг війни, за винятком того, що ми, можливо, втратили американську зброю, спорядження, розвіддані та гроші — важливі складові підтримки України.

Навіть рішення про припинення допомоги для відновлення енергосистеми України було ухвалене за кілька днів до суперечки в Овальному кабінеті. Тобто Сполучені Штати все одно рухалися в цьому напрямку. Інша річ, що ця суперечка дала формальний політичний привід Трампу говорити про зупинку допомоги Україні. Все ж таки з моменту обрання Трампа Сполучені Штати почали дрейфувати в бік Росії та її підтримки.

- Трамп взагалі був зацікавлений у завершенні війни чи його б влаштувало припинення вогню на будь-яких умовах?

- Я думаю, що Трамп зацікавлений у мирній угоді, але ж ми бачимо вимоги Росії: чотири області України, скорочення армії і таке інше. Фактично, Росія вимагала від нас підготуватися до комфортного вторгнення наступного разу, можливо, через рік або два. Екзистенційною метою Росії є знищення України, тому вони все одно б відновили війну. У цьому розумінні ця війна може закінчитися зникненням однієї зі сторін.

- Чи зможе Європа замінити Сполучені Штати не тільки у військовому, а й у політичному плані?

- Наприклад, Польща юридично та фінансово забезпечує нас "Старлінками". У цьому плані вона вже замінила Сполучені Штати. Однак у Європи немає тих виробничих потужностей, щоб забезпечити нас зброєю на належному рівні. Що стосується розвідданих, британська та французька розвідки можуть допомагати, але повністю замінити Сполучені Штати не вдасться. Ми зараз опиняємося в ситуації, схожій на ту, що була в лютому-березні 2022 року, коли нам потрібно знову покладатися на власні сили, консолідуватися і розуміти, що ворог уже біля воріт.

- Європа повинна змінитися, стати на військові рейки, змінити свою філософію щодо цієї війни?

- Нам би цього хотілося, але Європа в останній раз воювала 80 років тому. З того часу змінився спосіб життя та мислення. Навіть фізична підготовка молодих європейців не дозволяє сподіватися на них як на військову силу. Ми бачимо, що в деяких аспектах, наприклад, у дронових технологіях, Україна випереджає Європу. Що нам може дати Європа? Сподіваюся, Німеччина надасть нам далекобійні ракети "Таурус", коли Фрідріх Мерц стане канцлером. Але чи є у Європи достатньо озброєнь? Я не впевнений.

Європа може серйозно допомогти нам відновити наші стосунки зі Сполученими Штатами, якщо вона стане на бік України. Тоді США доведеться домовлятися з таким великим суб'єктом, як Україна плюс ЄС. До того ж можна підтягнути Туреччину, адже у цієї країни є об'єктивні суперечності з Росією щодо Сирії.

Якби Європа могла все це забезпечити на дипломатичному та організаційному рівні, це було б, звичайно, корисно. Але тут потрібні зусилля нашої дипломатії. Чи зможе наша дипломатія настільки філігранно спрацювати у той час, коли вона провалилися у США та не змогла передбачити цієї ситуації, я не знаю. Нам залишається лише сподіватися на фаховість наших дипломатів.

- США тиснуть на Україну щодо проведення виборів. Теоретично це могло б перезавантажити наші стосунки з адміністрацією Трампа?

- Проблема полягає в стосунках Трампа не особисто з Зеленським, а з Україною. Для них кістка в горлі — не Зеленський, а саме Україна. Адже 24 лютого 2022 року вся Україна, а не лише Зеленський, опиралася російській агресії. Вся Україна стала на свій захист, і саме її суб'єктність дозволила Сполученим Штатам, а згодом і Європі, допомагати нашій країні. Це дало нам змогу протриматися і навіть відбивати свої території.

Проблема точно не в одязі Зеленського, король Великобританії його прийняв і без костюму в королівському палаці, де етикет дотримується більш ретельно, ніж у Білому домі. Але ще раз підкреслюю, проблема полягає саме в суб'єктності України. Для Росії наша країна є небезпечним прикладом, адже вона показує росіянам, як можна бути гідними, відповідальними та сильними, долаючи ворога, який значно потужніший. Україна є прикладом мужності та гідності, чого немає в росіян, і саме тому вони її ненавидять і нападають.

- Чи вірите ви в можливість проведення виборів цього року, з огляду на все, що відбулося в Білому домі?

- Я дуже не хочу проведення виборів цього року, оскільки влада, яка буде обрана в таких умовах під час бойових дій, в очах українського суспільства та наших західних партнерів буде менш легітимною, ніж влада, яка перебуває на посаді довше, ніж це визначено законодавством. Нещодавня постанова Верховної Ради про те, що президент втрачає повноваження, коли на пост вступає новий очільник держави, показує, що більшість парламенту підтримує думку, що вибори не повинні відбуватися під час війни. Це стосується виборів до Верховної Ради, президентських та місцевих.

Чи вірю я, що вони можуть відбутися? Ідею виборів проштовхують передусім росіяни. Для них питання Зеленського дуже дражливе, бо він показав, як актор може поставити на місце КГБшніка. Це приниження для росіян. Тому вони хотіли б поміняти Зеленського на будь-кого іншого. Але для нас важливо, щоб влада була законною та легітимною, щоб усі посадовці, які обираються, виконували свої обов'язки в умовах суспільної довіри. Я дуже не хочу виборів, але припускаю, що нам можуть "викрутити руки" та змусити їх провести. Деякі європейці не розуміють наших реалій, особливо ті, хто не бував в Україні, і вважають, що вибори можуть відбутися, навіть якщо стріляють та літають дрони.

На мою думку, ці вибори є небезпечною турбулентністю. Вибори завжди викликають суспільні дискусії та конфлікти, але це нормально в мирний час. Зараз, в умовах війни, коли емоції зашкалюють, будь-які провокації можуть призвести до серйозних наслідків. Тому я не бачу жодних аргументів на користь проведення виборів під час війни.