Знаєте, як це буває. Ти віриш, що твій поїзд ще не відійшов. Що ще можеш скочити в останній вагон свого жіночого щастя, і ви будете разом вішати штори на кухні своєї власної квартири, і хрестити дитину, і ходити до мами на недільні обіди, а вранці суботами на ринок – вибирати свіжі овочі та парне м'ясо. І неодмінно – влітку разом на морі. Із дітьми. З валізами... Вона вірила, що їй пощастить. З першим чоловіком сьорбнула сповна. І від нього, і від свекрухи. А потім зрозуміла, що їхній син потрібен тільки їй, і ні аліментів, ні навіть простягнутої руки синові під час зустрічі. І син до рідного батька: "дядько". А хотілося вірити, що все складеться – щоб і синові щоб батько, і побути нарешті жінкою, яку люблять, балують. Познайомились в інтернеті. Де ще? Вона ставила свої заретушовані старі фотки, він був активний і чекав на зустріч. Зустрілися. Виявився росіянином, відрядженим. Потім кожна подружка запитала, чи не одружений він. Усі тут неодружені з дальнім прицілом. Спочатку ночі безперервно тринділи телефоном. Усе життя переказали одне одному. Він був одружений, але у розлученні. Дружина, як водиться, стерво. Тільки гроші їй потрібні. Дітей любить, не проти ще (тут серце ікнуло). Поводився – не порівняти з нашими: легко витрачав гроші, мужній, такий прямий – чоловік-чоловік. Коли пішли в магазин, він їй узяв солоденького, а собі міцнішого. Гроші легко витрачає, не рахуючи. І так із ним надійно, як ні з ким. І посміятися можна, і заплакати на плечі. Щоправда, він то є, то нема, але дзвонить, пише, прикипів. Потім зняли квартиру для зустрічей чи, на кшталт, жити разом. Спробувати. Щоправда, він усе на позиціях, а вона без нього жила із сином у мами. Потім золото подарував. І зрозуміла, що він її людина, що надовго. І штори стали все виразнішими в тій квартирі, яку давно вже хочеться. І він став грошима допомагати на її сина. На чужого сина. І він – її «Мася» – зайняв усі її думки та весь простір. Вдень на роботі. Вночі з ним. Машину його службову мила. Годувала його друзів. Він заїжджав серед дня на роботу. Реальний, теплий, великий. Справжній… Щоправда, динаміки у цих стосунках не було. Його робота. Секс. Пиятики. Активність у межах орендованої квартири. І місяць, і два, і три, і чотири. Вже й ті золоті сережки подаровані стали звичними, і ті гроші, що колись давав на її сина, ніби був винний. Хотілося більшого: жити разом, щоб побут, плани, дитина, ринок у вихідні, обіцянка одружитися хоча б. Але йому було зручно все як є: прийшов брудний, смердючий, завалився спати, випив знову, поїв, спить, вона поряд. З'явилися сумніви, яких раніше вона не допускала: що це їй потрібна сім'я, штори, дитина, валізи і море, а йому перепхатися, випити і спати. Він весь у цій війні, вдень і вночі. Пропалений, пропилений, вигорілий. Для нього її місто – це чергова бойова точка. І між ніччю з нею і пиятикою з друзями він вибере друге. Борщами його не втримати. У запалі якоїсь чергової сварки, яких побільшало, він пообіцяв подарувати обручку. Золоту. А вона вимагала грошей їй на море. Вже хоч би без нього. Він уже ніби мав їй платити. Але йому дали відпустку, і він поїхав додому. А вона чекала. Коли повернувся, обмовився випадково, що одружений. У сенсі, що не розлучений. Хоча він «не обманював», вони не живуть із дружиною – він тут, родина там. І всі гроші він залишив сім'ї, на морі грошей уже не лишилося. І на обручку теж. Але купить, звісно, купить… І пішли сварки. І у цій квартирі він нічого не робить. Тільки спить та п'є. І машинка зламалася пральна, і стілець він зламав. І їй довелося шукати, хто полагодить, щоб з'їхати з квартири. І все якось накипіло, нашарувалося. Таких подружок-розлученок, як вона – у кожній гарячій точці. Дешевше, ніж платити повіям. Винайняв квартиру, наобіцяв всякого, подарував щось, зробив широкий жест. Жінка далі вигадає сама. Їй потрібні легенди, віра у щось, а йому випити і секс. І щоб вона стирала його манатки. І борщ інколи. Він навіть не брехав. Але почав вимагати ладу, вірності; щоб приходив, а вона чекала – відпрацьовувала допомогу. Розбіглися, і вона зрозуміла, що на таких теж можна заробляти. Це вона здуру повірила у кохання, дитину та штори. А можна розводити одразу, при зустрічі: допоможи грошима, на квіти, солодощі. Їм же нудно. Для них ці 4000-5000 не гроші, а для неї півзарплати. І це не проституція, а також форма стосунків. Як у них, так і в неї. Побачимо, що вийде. Ольга Кучер, Луганськ, для «ОстроВа»
