Рієлтерство зсередини. Вимушений досвід вимушеної переселенки

«Журналіст змінює професію» – ніколи б не подумала, що стану героїнею цієї рубрики. Проте, життя змушує приміряти на себе різні ролі, часом невдалі. Так було і в моєму випадку, коли я намагалася працювати агентом з нерухомості, простіше кажучи, рієлтором. Справа була в першу хвилю евакуації, коли ми з родиною виїхали з Покровська до Дніпра після початку великої війни.

Зміна обставин, чуже житло, обмежене коло спілкування, негативні новини з дому, віддалена робота – це призвело до початку депресії. Мені потрібен був вихід у світ, журналіст постійно обертається серед людей, завжди в гущі подій, замкнути журналіста в чотирьох стінах – це все одно, що посадити його до в'язниці. Вихід було знайдено випадково.

Сестра мого чоловіка виїхала з дітьми за кордон, а у Дніпрі вона мала власний бізнес у сфері нерухомості. Один із напрямків – послуги рієлтора. Навіть віддалено вона намагалася вести угоди купівлі-продажу, ринок хоч і повільно, але повертався до життя. Так наклюнувся продаж квартири, заради цього родичка навіть приїхала на тиждень до Дніпра. Я поділилася своїми думками про те, що хочу чимось зайнятися, крім віддаленої роботи, і вона запропонувала допомагати їй.

Квартиру невістка продала з одного показу і повернулася до дітей за кордон, а я почала представляти її інтереси у Дніпрі. Щоб опанувати тонкощі нової професії, мене за рекомендацією родички взяли в агентство нерухомості. Початківців насамперед скерували до школи рієлторів. Тут я познайомилася із прекрасною жінкою, назвемо її Тетяна. У нас було багато спільного: приблизно одного віку, багато інтересів, що співпадають, навіть сфера попередньої діяльності дуже близька.

У відділі, до якого нас прикріпили, було близько десятка людей. Більшість із них ніколи не працювала з нерухомістю. Війна змусила старих рієлторів виїхати, їм на зміну прийшли недосвідчені новачки. Від такої ситуації наша керівниця була не в захваті. Адже від кількості угод залежить її відсоток, а до угод нам було як до Києва пішки. Нових агентів навчали законодавству, знайомили з базою нерухомості агентства, навчали працювати з комп'ютерною програмою.

На цей процес пішло близько місяця. Наш робочий день починався з того, що ми заходили в програму, обирали свій район і починали обдзвонювати всі адреси, де були пробіли в базі. Відповідали, як правило, такі ж рієлтори. Потрібно було робити позначки про брак інформації: квадратура, де знаходиться власник (у країні чи за кордоном), чи є там прописані, чи згодні колеги співпрацювати щодо цього об'єкту і чи дають згоду його рекламувати.

Останній пункт був дуже важливим. Якщо дають добро на рекламу, то квартиру чи будинок можна виставляти на ОЛХ та інші сайти з продажу нерухомості. І є шанс знайти своїх клієнтів та заробити. Адже ми новачки, у нас немає своєї клієнтури та ексклюзивних об'єктів. Сидіти і дзвонити цілий день є заняттям досить нудним, тому ми з Тетяною часто відволікалися побалакати за життя.

На цьому частина знайомства із професією закінчилася. Бачачи, що справа стоїть на місці і користі від нас немає, керівниця відділу виклала карти на стіл. Виявляється, якщо працювати за правилами, ти нічого не продасиш. Ну, якщо тільки у тебе немає постійної клієнтури зі своїми об'єктами. Їх рієлторською мовою називають «ексклюзиви». А де нам, необізнаним, взяти ці об'єкти? Тільки відірвати в інших рієлторів за допомогою лукавих хитрощів.

Одні з них – це зниження ціни та фейкова реклама. Або вибираєш об'єкт із бази даних, трохи знижуєш ціну і рекламуєш його, щоб залучити покупців. Або публікуєш фейкові оголошення про продаж неіснуючої нерухомості з ціною, нижчою від ринкової. На такі оголошення клюють потенційні покупці. Ти їм кажеш, що об'єкт уже проданий, але в тебе є кілька варіантів кращих. І пропонуєш щось із бази. Є шанс, що клієнт погодиться на перегляд та зав'яжеться співпраця.

За оголошення на ОЛХ треба платити, інакше вони швидко йдуть вниз і люди просто не доходять до нижніх сторінок. Та й більше одного оголошення про продаж нерухомості вважається комерційною діяльністю, тому сайти блокують їх, пропонуючи платні послуги з розміщення. У мирний час ріелтори цієї агенції оплачували рекламу за свої гроші. В умовах війни фірма пішла назустріч працівникам та виділяла гроші для підтримки штанів, так би мовити. Тож мій власний бюджет майже не постраждав. Чого не скажеш про репутацію.

Всі ці махінації з фейками мені не до душі. Якщо хтось дзвонив за оголошенням, я губилася, відповідала невпевнено, бо не люблю і не вмію брехати. Тоді я і почала розуміти, що цей шлях – не мій. Але треба було гідно вийти із ситуації. Синдром відмінниці і тут переважив. Я вирішила, що після першої ж угоди, чи то оренда чи купівля-продаж, піду з агентства і забуду це, як страшний сон.

Паралельно допомагала родичці. Їздила на покази, у неї у продажу з'явився будинок у чорта на болоті, на проспекті Петровського, по-новому Івана Мазепи. Їхати автобусом в один бік хвилин сорок. Також здавалася квартира у центрі, хоч тут пощастило. Від нашого агентства це за десять хвилин пішки. Головне було не спалитись перед начальницею, інакше вона б зажадала відсоток із цієї нерухомості. А у плани родички ділитися не входило.

Загалом ситуація досить делікатна. Але цей досвід мене багато чого навчив. Я познайомилася з Дніпром, вивчила назви та розташування майже всіх житлових комплексів у новобудовах, дізналася ціни на квартири у різних районах. Все це тільки ствердило мою думку, що рієлтор – це Фігаро. Потрохи чарівності, брехні, удачі, авантюризму та розуміння того, як застосовувати схеми, все – ти успішний рієлтор.

І ось одного разу мені написав чоловік. Він шукав квартиру для оренди у Дніпрі. Мабуть, хтось порекомендував мене із спільних знайомих. Клієнт обіймав велику посаду, у фінансах не обмежений, тому шукав добрі варіанти. Я з сердечної простоти пропонувала з бази те, що дешевше, але це його не влаштувало. Добре хоч швидко зрозуміла, що мій рівень – не його рівень, і потрібно дивитися на об'єкт очима клієнта, спираючись на його можливості.

Порадилася із родичкою, де шукати вільні квартири, адже у базі даних одні фейки. Виявилося, що база нашого агентства та загальна база нерухомості – це дві різні структури. За користування другою потрібно платити, але там багато варіантів від власників і реальні об'єкти. Також існують групи у соціальних мережах та канали у месенджерах, куди вона мене включила. В агентстві нам про ці можливості, як не дивно, не розповідали.

У вайбері я натрапила на оголошення про здачу квартири. Написала авторові, що маю клієнта. Він саме такого шукав: одна людина без дітей та тварин, платоспроможна. Зірки, що називається, зійшлися. Я відправила фото квартири своєму замовнику, його все влаштувало, в тому числі ціна оренди. Наступного дня ми мали зустрітися на об'єкті та підписати договір.

Варто зазначити, що через наплив переселенців і тоді, і зараз був жахливий ажіотаж на вільне житло. Квартири та будинки розліталися як гарячі пиріжки. На одне оголошення одразу ж вишикувалася черга з охочих. Мені пощастило, що побачила оголошення та зателефонувала першою. Квартиру ми здали на трьох. Це коли на один об'єкт три посередники, так-так, і таке буває. Гонорар у таких випадках ділитися на кількість учасників угоди.

Спочатку був рієлтор, який контактував із власником квартири. Щоб якнайшвидше її здати, він звернувся ще до одного рієлтора. Оголошення пішло каналами, де на нього натрапила я. Таким чином, від мене до них прийшов клієнт. Ми зустрілися, мій знайомий підписав договір, переказав гроші за оренду власнику квартири, а гонорар мені. Я вже перекладала їх частини іншим рієлторам.

Ось що таке рієлтерство загалом – шахер-махер. Досі соромно від цих спогадів. Заспокоює одна обставина. У той період у мене захворів кіт, домашній улюбленець та член сім'ї. Ми тиждень лікували його від сечокам'яної хвороби у ветеринара. Ще б трохи – і кіт міг померти від розриву сечового міхура та інтоксикації. Витратили купу грошей на лікування. А ця угода, перша та остання в моїй кар'єрі рієлтора, дала коту шанс на життя. Тож офіційний рятівник Мартіна – мій знайомий. Дай боже йому здоров'я.

А на мене ця людина не в образі. Через два роки за його рекомендацією зателефонували та попросили допомогти знайти квартиру у Дніпрі. Але я вже заріклася цим займатися. Ось така історія.

Я поставила крапку в черговій сторінці свого життя та попрощалася з агентством нерухомості. Незабаром ми повернулися до Покровська, де хоч і важко, але щасливо протрималися у рідній квартирі. І тут я відкрилася ще з одного боку – як організатор та ведуча творчих вечорів на громадських засадах. Це не принесло мені жодної копійки, але дало набагато більше, ніж рієлтерський «бізнес» – цінні емоції та почуття задоволення від того, чим я займаюся.

Ви спитаєте, а як же гроші? А що гроші, не в грошах щастя! До речі, у моєї напарниці Тетяни теж нічого не вийшло: вона пішла з агенції так само легко, як і я. Все-таки кожна людина має бути на своєму місці.

Олена Єрмоленко, для «ОстроВа»

Матеріал створений за участю CFI, Agence française de developpement medias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.

 

Статті

Світ
21.11.2024
19:00

Політолог Костянтин Матвієнко: У РФ немає стратегічного запасу, щоб довго продовжувати війну. Вони викладають останні козирі

Ближче до ядерної війни ми не стали, це абсолютно однозначно. Я впевнений, що РФ не наважиться на ядерну ескалацію, що б ми не робили з далекобійними ракетами США та інших країн.
Країна
21.11.2024
18:00

«Рубіж» чи останній рубіж?

«Рубіж» - це справді межа можливостей Москви у конвенційній зброї. Тому йому краще щоб усі думали, що в РФ є така зброя і боялися, ніж знали це напевно. Тим більше, що кількість "Рубежів" може бути суто демонстраційною.
Країна
20.11.2024
13:55

Звільнений з полону оборонець Маріуполя Андрій Третьяков: "Азовсталь", тортури та обмін

Навіть чеченці краще за росіян в плані поводження з військовополоненими. Коли заїжджали чеченці, то ставлення було більш-менш прийнятним. Найгірше ставлення до нас було саме з боку росіян у Таганрозі.
Всі статті