<p style="text-align: justify;">Не встиг російський диктатор Путін ляпнути про якусь <em>"санітарну зону"</em>, яку Кремль готовий буде створити в прикордонні, <em>"на сьогоднішніх територіях, підпорядкованих київському режиму"</em>, як різноманітні пропутінські "експерти" кинулися прикидати, <em>"якої саме глибини санітарна зона нам потрібна"</em>. На сторінках газети "Аргументы и факты" такий собі <em>"кандидат військових наук, голова ради Центру політичних досліджень Росії"</em> Євген Бужинський турбується: цю "санзону" <em>"повинна контролювати РФ".</em>..</p> <p style="text-align: center;"><strong>«Елемент остаточного врегулювання»</strong></p> <p style="text-align: justify;"><em>"Така зона має встановлюватися за обопільної згоди сторін. В іншому разі доведеться виходити з дальності найбільш далекобійної зброї, яка на той момент перебуватиме на озброєнні ЗСУ. Якщо це будуть, наприклад, крилаті ракети Taurus з дальністю 560 кілометрів, які Захід поставить Україні, значить, треба буде відсувати західний кордон зони на таку відстань від російських кордонів. Якщо ж зона буде встановлена без згоди української сторони, то ми повинні цю зону контролювати: там не повинно бути ніяких іноземних озброєнь, і там повинні бути наші війська", </em>- заявляє Бужинський "Аргументам и фактам".</p> <p style="text-align: justify;">А <em>"якщо після цього Україна отримає ще більш далекобійну зброю, тоді треба рухати цю демілітаризовану зону ще далі від кордонів Росії"</em>, нарікає Бужинський.</p> <p style="text-align: justify;">І додає: <em>"Те саме питання виникає, якщо виходити не з далекобійних засобів ураження, а, наприклад, з діяльності диверсійних груп. Якщо російські війська не контролюватимуть цю зону, перешкоджати атакам ДРГ звідти ми не зможемо".</em></p> <p style="text-align: justify;">На запитання, чи означає це, що <em>"може йтися про якусь зону, в якій перебуватимуть російські війська, але яка при цьому не буде територією Росії?"</em>, кремлівський <em>"кандидат військових наук"</em> допускає: <em>"Теоретично - так. Можна сформулювати і по-іншому: домовленість про таку зону має бути елементом остаточного врегулювання конфлікту, за згодою всіх його сторін. В іншому разі "санітарна" зона стане напівзаходом".</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>"Думаю, що доти, доки ми не переможемо остаточно і київський режим не капітулює, встановлювати таку зону було б передчасно. Цей пункт має стати одним із пунктів мирного договору", </em>- пафосно вказує Бужинський.</p> <p style="text-align: justify;">І тут же, немов ненароком, згадує, що <em>"до речі, демілітаризована зона, що виникла після Корейської війни, - щоправда, завширшки лише 4 кілометри, - є між Північною і Південною Кореєю". </em></p> <p style="text-align: justify;"><em>"Вона розтягнулася через півострів приблизно по 38-й паралелі на 241 кілометр. Вона розрахована не на те, щоб перекрити артилерійський або ракетний вогонь: це щільно замінована територія, призначена для боротьби з диверсійними групами",</em> - уточнює кремлівський <em>"кандидат військових наук"</em>.</p> <p style="text-align: justify;">Далі цього його міркування не йдуть: мабуть, у Кремлі ще й самі не знають, що робити з цією <em>"санітарною зоною"</em>, яку раптом вигадав російський "президент".</p> <p style="text-align: center;"><em><strong>«Зживання суржику»</strong></em></p> <p style="text-align: justify;">У газеті "Взгляд" якийсь московський "політолог" Дмитро Губін поділився своїми глибокими думками з приводу того, <em>"що робити з освітою на нових російських територіях"</em>, тобто на окупованих територіях України. Висновок Губіна простий: <em>"Історію України та українознавство потрібно вимести поганою мітлою зі шкіл і вишів". </em></p> <p style="text-align: justify;"><em>"Їх треба замінити звичайним краєзнавством, завдяки якому люди знатимуть свій регіон і відчуватимуть його нерозривний зв'язок із рештою Росії", </em>- відразу пропонує "політолог".</p> <p style="text-align: justify;"><em>"Зараз ведуться суперечки про те, що робити з освітою на нових (старих) російських територіях. Просто механічно зберегти вже наявну систему і мережу шкіл та вишів ніяк не вийде, так само як і завезти вчителів з інших областей, звільнити всі місцеві кадри і працювати за єдиними програмами, як ні в чому не бувало. Реформувати систему доведеться серйозно і з розумом. Потрібна така деукраїнізація, яка буде здійснена без хамства і проти хамства", </em>- міркує московський "політолог".</p> <p style="text-align: justify;">Водночас він застерігає, що <em>"як у Криму чи в Донецьку - теж не вийде". </em></p> <p style="text-align: justify;"><em>"У багатьох місцях було не просто знищено освіту російською мовою, а й російську мову в освіті, а тому більшості школярів і студентів доведеться наново вчитися писати й читати рідною для них мовою. Для цього потрібно підготувати методичну літературу з корекції і для викладачів, і для дітей. Ось це і є, мабуть, найнагальнішим завданням чиновників і методистів на місцях. Метою цієї корекції має стати зживання суржику в професійному спілкуванні", </em>- повчає "політолог".</p> <p style="text-align: justify;">Відповідаючи на запитання, <em>"що робити з українською мовою та літературою?"</em>, розумник Губін нагадує, що <em>"деякі методисти пропонують створити нові курси, очищені від ксенофобії, галицько-діаспорної "говірки" та новацій останніх років". </em></p> <p style="text-align: justify;"><em>"Повернутися до норм радянського часу і перевидати словники півстолітньої давнини з невеликими редакціями, звісно, можна, але чи треба? Це що, знову обов'язкові уроки мови в міських школах? Знову добір літературних творів, де найактивнішим чином впроваджуються ідеї зверхності села над містом і класової ненависті, що прикриває ту саму ксенофобію? Так, знайомство з Котляревським і Квіткою-Основ'яненком, Коцюбинським і Нечуй-Левицьким, деякими творами Тичини і Рильського кругозору молодої людини не завадить. Але як і в якому обсязі викладати творчість Тараса Шевченка і як уміло скористатися працями покійного Олеся Бузини? Адже в курсі української літератури, як і з чого не ліпи його, слідом за антисемітською прозою Івана Франка та п'єсами Карпенка-Карого неодмінно вилазять твори ветерана Проскурівського погрому й героя соцпраці Сосюри, а також співучасників голокосту Теліги й Самчука. Воно нам треба?",</em> - самовдоволено розмірковує Губін.</p> <p style="text-align: justify;">І пропонує <em>"історичні зразки, якими можна скористатися в процесі деукраїнізації"</em>. Такі він знайшов у <em>"наказі головнокомандувача Харківської області генерала Володимира Зеноновича Май-Маєвського"</em> від 3 серпня 1919 року, в якому, зокрема, йшлося про необхідність <em>"повернутися до викладання в школах російською мовою"</em>, про те, що <em>"викладання малоросійською мовою дозволяється тільки в приватних навчальних закладах"</em>, і про те, що <em>"відпустку предметів зі скарбниці на утримання навчальних закладів з викладанням малоросійською мовою не дозволяється".</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>"І без хірургічного втручання не обійтися. Для цього є досвід німецької денацифікації, коли звільнялися вчителі-нацисти і на їхнє місце приходили люди, не заплямовані активною участю в пропагандистській діяльності. Це робити все одно доведеться, як і перенаправляти вже наявні курси мовного перенавчання педагогів у зворотний бік. І з профільними вишівськими кафедрами, свого роду біолабораторіями вірусу українства, теж потрібно чинити так, як робили німецькі колеги під наглядом окупаційних адміністрацій у другій половині 1940-х, а то й жорсткіше", </em>- рішуче заявляє шовініст Губін.</p> <p style="text-align: justify;"><em>"І вже точно не варто вигадувати нове українство. Воно все одно рано чи пізно, за першої ж нагоди повернеться у свій звірячий стан. На жаль", </em>- боїться кремлівський "політолог".</p> <p style="text-align: center;"><em><strong>«Обставини зійшлися з дивовижною точністю»</strong></em></p> <p style="text-align: justify;">Такий собі <em>"керівник аналітичного центру "СтратегПРО", </em>знову ж таки "політолог" Олександр Ведруссов поділився з прокремлівською газетою "Известия" своїми солодкавими "ювілейними" думками про те, <em>"як возз'єднання Росії з Кримом змінило хід історії і повернуло нам почуття гордості за свою країну".</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>"Яке ж це приголомшливе почуття, коли тобі не соромно за свою країну. Не тому, що твоя Батьківщина завжди і в усьому найкраща. Зовсім не в усьому і далеко не завжди. А тому що після нищівної поразки в холодній війні Росія відмовилася прийняти відведену їй у глобальному сценарії роль переможеної держави і зломленого народу. Знайшла в собі сили і волю заявити однополярному світу, який вже майже списав нас в історичний утиль: рано радієте. Ми ще живі. Ми ще поборемося", </em>- описує свій "патріотичний" захват "політолог" Ведруссов.</p> <p style="text-align: justify;">Ну і пішло-поїхало: <em>"Русская весна" 2014 року змінила все. Так, ще 1999-го прем'єр Євген Примаков здійснив символічний розворот над Атлантикою на знак протесту проти бомбардувань Югославії американцями, 2007-го президент Володимир Путін кинув полемічний виклик однополярному світу в Мюнхені, 2008-го відбулося визнання Абхазії та Південної Осетії. То були важливі віхи на шляху повернення нашої країни у світову політику. Однак невідворотність геополітичного та історичного реваншу Росії за програш у холодній війні була зафіксована саме навесні 2014 року. Коли ми повернули назад процес розпаду держави і вперше повернули втрачені через злочинні Біловезькі угоди території".</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>"Кримська весна" пройшла як по нотах. Державна воля в Москві і пасіонарний сплеск у Севастополі та Сімферополі зробили свою справу. Одного тільки російського патріотичного пориву кримчан було недостатньо... Парадоксальним чином свою особливу партію відіграв і Київ. Безславна втеча легітимного президента і вакуум на місці влади, ультранаціоналізм і нетерпимість майданних тимчасових правителів, прямі погрози на адресу кримчан - усе це чудово спрацювало на мобілізацію наших людей на півострові. Таким чином найважливіші обставини зійшлися в потрібній точці часу і простору з дивовижною точністю",</em> - сміховинно захоплюється кремлівський "політолог".</p> <p style="text-align: justify;"><em>"Возз'єднання Росії з Кримом увійде в історію як геополітична революція, проведена з ювелірною філігранністю. Практично без єдиного пострілу. Тоді ми ще до кінця не розуміли (та й не зовсім усвідомлюємо це зараз), але саме "русская весна" 2014 року дала історичний шанс новому світу. І повернула нам гордість за свою країну. За останнє десятиліття було всяке. Сумніви, метання, помилки, нескінченні спроби все ж таки домовитися із Заходом. Пристрасті за Трампом. "Мінськ-1". "Мінськ-2". Запізніле визнання російського Донбасу... У 2014 році ми довели самим собі і всьому світу, що час, коли Росія кидала своїх, закінчується", </em>- не вгамовується Ведруссов.</p> <p style="text-align: justify;">І стурбовано застерігає: <em>"Захід ще не раз спробує промацати на міцність нашу рішучість "впрягатися" за своїх в екстрених ситуаціях: чи то в Придністров'ї, чи то на Балканах, чи то в тій же Прибалтиці. До цього просто треба бути готовими. Щоб будь-який деструктивний план наших недругів у кінцевому підсумку обернути на нашу користь"</em>.</p> <p style="text-align: center;"><em><strong>«Ідея божественної справедливості»</strong></em></p> <p style="text-align: justify;"><em>Відомий російський сталініст, головний редактор газети "Завтра", 86-річний Олександр Проханов опублікував свої чергові вигадки на тему </em><em>"артемівці" і "авдіївці".</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>Уже кілька цитат цієї шовіністичної маячні дають уявлення, як "далеко" зайшла прохановська психіка.</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>- "На Україні російська армія веде смертельну боротьбу з колосальною міццю об'єднаних ворожих країн... Російські солдати й офіцери в Донбасі відвойовують околицю за околицею, горбок за горбком. Їх засипають ракетами і касетними бомбами, їх давлять "Абрамсами" і "Леопардами", їх заливають реактивним вогнем. Вони - найкращі з нас, вони - сталевий сердечник, створений державою і спрямований на захист вищої народної цінності - Держави Російської, з якою нещадно, раз і назавжди готовий розправитися Захід"...</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>- "Російська держава дбає про свою воюючу армію. У неї чудова зброя, на ній відмінні бронежилети і каски, у неї продовольство, боєкомплекти, госпіталі, вмілі командири. За їхню окопну, смертельно небезпечну роботу їм платять гідні гроші. Піклуються про дітей і дружин, які залишилися в тилу. Оточують всенародною любов'ю, складають на їхню честь переможні пісні. Вони - сіль солі російської землі"...</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>- "Росія відштовхнулася від старих берегів, відштовхнулася від ілюзій, прокинулася від обману, скинула ману, продовжує свій унікальний російський шлях серед світового стовпотворіння. Держава чекає, коли російські люди, які воюють на Донбасі, прийдуть із фронту і увіллються в грандіозну і болісну роботу зі створення нової Росії, суверенної і могутньої".</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>- "У Путіна, на якого лягає тягар величезних російських змін, з'являються "артемівці" і "авдіївці", загартовані державники, для яких держава російська дорожча за життя. З цих людей, які повернулися з фронту, - нові депутати і губернатори, нові художники і поети, нові священики і ченці. Вони складуть кістяк новітньої російської армії, художньої інтелігенції та політичного класу".</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>- "Нинішнє покоління фронтовиків не розділить гіркої долі своїх попередників, яких держава послала в афганський похід, надихнула на подвиг, назвала кращими людьми, а потім зрадила їх, кинула на поталу лютій перебудові... Держава розглядатиме солдатів, що повернулися з фронту, як діамантовий фонд Держави Російської".</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>- "Ідея, яка наповнюватиме перетворену Росію, - ідея божественної справедливості. Ця ідея зрозуміла російській людині. Вона живила російську свідомість у всі віки її історичної творчості. Вона зрозуміла солдатам, які воюють у Донбасі, бо війна в Донбасі - це війна за вищу справедливість".</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>- "Ви будете крокувати вулицями міст, переміщатися в поїздах і літаках, слухати виступи депутатів і губернаторів, і ви впізнаєте їх за невловимим сяйвом, яке їх оточує, за непідробною щирістю їхніх промов, за чесністю і праведністю їхніх діянь. Це вони серед нас - "артемівці" і "авдіївці" чудового російського часу".</em></p> <p style="text-align: justify;"><em>Зазвичай у таких випадках просять терміново викликати психіатра...</em></p> <p style="text-align: justify;"><em><strong>Огляд підготував Михайло Карпенко, "ОстроВ"</strong></em></p>