Прокремлівське видання, яке голосно називає себе «Свободной прессой», задалося глобальним питанням «скільки часу і сил вимагатиме примирення українців з росіянами?». Ви думаєте «крига скресла» і в Кремлі задумалися про варіанти покаяння перед Україною? Навіть не сподівайтесь! Натомість путінська газетка переконано пропонує зовсім інший варіант - «Щоб витравити із сердець спадщину бандерівців, доведеться чимало попрацювати»... «Вибачити один одному всі жахи та жорстокості» «Київський режим не залишає своїх маніакальних спроб вибити з голів підконтрольного йому населення навіть натяк на будь-яку російськість. Майже кожен божий день у Верховну Раду надходять законопроекти про заборону всього російського, а на сайті президента України з'являються відповідні петиції... Адже спеціальна військова операція рано чи пізно все ж таки підійде до свого логічного завершення. І як тоді ми зупинятимемо цей безжальний маховик? Скільки сил і часу нам доведеться витратити, щоб повернути стосунки між людьми до колишнього мирного знаменника? Як скоро жителі України та Росії зможуть зрозуміти та пробачити один одному всі жахи та жорстокості сьогоднішніх реалій?», - міркує «Свободная пресса». Якийсь «керівник Центру врегулювання соціальних конфліктів» Олег Іванов пропонує газеті «в цьому контексті звернутися до недавнього минулого». «США в 1945 році скинули на мирні японські міста атомні бомби, однак лише через 70 років японці хоч і пам'ятають про ці трагічні події, але подивіться - на побутовому рівні між жителями Країни Вранішнього Сонця і американцями ніякої ворожості немає і близько. Так само, як в Україні зараз не згадують про те, що як мінімум 4 мільйони українців убито німецькими руками, а Німеччина зараз, мабуть, найпослідовніший прихильник Києва. Ну і, нарешті, хто б у Росії 90-х міг припустити, що через 25 років одними з найпалкіших патріотів та захисників її інтересів будуть чеченці?», - легко міркує Іванов. Він переконаний, що «не варто драматизувати ситуацію» і заспокоює: «Коли прийде час, то всі ті «інформаційні центри», які працюють зараз у військових цілях, досить легко змінять вектор і працюватимуть у зворотний бік, на вибудовування відносин. І з економічної, і з географічної точок зору Росія та Україна є найближчими союзниками, культурні та соціальні зв'язки між якими нікуди не подінуться, хоч би що відбувалося. Навіть сьогоднішні сумні події мають виключно тимчасовий характер, бо настільки історично довгі зв'язки просто розірвати неможливо». А ще провидець Іванов упевнений, що «коли замовчать гармати і настане час заговорити бізнесу, він неминуче потягне за собою в потрібне русло і засоби масової інформації, і кіноіндустрію, і книги, і театральну діяльність, і таке інше». «Якщо ж говорити про решту України як про якусь «буферну» державу між нами та Заходом, то все залежить від того, як швидко Захід усвідомить для себе, що у світі є інші цивілізації, а на міжнародній арені вже з'явилися центри альтернативної сили, і визнає, що певні зони впливу йому доведеться цим самим центрам поступитися, залишивши всілякі спроби туди влазити», - зарозуміло пророкує Іванов. Ще один прокремлівський експерт - професор московської Вищої школи економіки Марат Баширов - навпаки, обережний: «Міркувати про якісь конкретні терміни відновлення колишніх відносин не цілком коректно, тому що у кожної людини з нинішніми подіями пов'язана своя особиста історія. Тому якимось універсальним мірилом тут не можна оперувати, це дуже складний процес». Баширов спочатку висловлюється цілком тверезо: «Коли мені говорять про те, що якась «західна пропаганда» щось там вклала в голови українців, у мене виникає питання – а в цій голові раніше щось уже було, чи вона була абсолютно порожня? Якщо щось було, то пропагандистам, як не намагайся, нічого туди не залити. Людину можуть залякати, можуть змусити розлютитися. Але від коріння його не відлучити, адже коріння - це розповіді найдорожчих для нього людей: батьків, бабусь та дідусів. Він чув їх з народження, як таке витруєш?». Але потім логіка професора підводить, він починає озвучувати побиті кремлівські наративи: «Якщо міркувати в цьому світлі, то я можу сказати тільки одне – нас чекає діалог. Так, він не буде легким. Так, він займе не день і два. Але головне тут - об'єднуючий початок, розуміння, що є ті, хто втрутив нас у всю цю історію, в братовбивчий за своєю суттю конфлікт...». Ще один кремлівський радикал – якийсь політолог Богдан Безпалько - висловлює на сторінках «СП» відверте марення – що «навіть на Заході люди, які відверто нас усіх не люблять, визнають – росіяни та українці на ділі один єдиний народ, а в Україні зараз йде справжнісінька громадянська війна, у якій ті росіяни, які не хочуть бути росіянами, і ті, хто хоче залишатися такими незважаючи ні на що, воюють один з одним». «Росії після завершення СВО доведеться все-таки виконати величезну роботу, - з розумним виглядом розмірковує Безпалько. - По-перше, я вважаю, нам необхідно сформулювати ідеологію загальноросійського характеру... Потім нам потрібно, на мою думку, відмовитися від низки ідеологем родом із СРСР - про «двох братніх народів», про «спільну боротьбу проти капіталізму», про те, що «Російська імперія – це в'язниця народів». Якби Росія справді була «в'язницею народів», то жоден народ у цій в'язниці не вижив би. Крім того, всю цю ідеологію разом із твердженням про те, що Британська імперія – не колиска народів, а їхній цвинтар, необхідно посилено вкладати в голови мешканців України». «Але щоб з цього починати, насамперед не погано б усім нам самим чітко визначитися, а куди йде Росія? У київського режиму є фашистські за своєю суттю, але чіткі цілі - український націоналізм має правити, решту слід вбивати. А в нас, наприклад, чомусь не кажуть школярам, що Київ, Мінськ, Львів, Полоцьк, Брест, Одеса – російські міста, спадщина та кров Російської імперії... Без власного усвідомлення загальноросійської ідеї принести її до сердець українців досить проблематично», – шовіністично проголошує кремлівський «політолог». «Багнюка тут цілюща» Офіційна «Российская газета» опублікувала бадьорий репортаж, як «у Луганській Народній Республіці повним ходом триває тренування військовослужбовців, призваних на службу в рамках часткової мобілізації до лав Збройних сил РФ». «Навчальний центр розгорнули просто серед одного з лісів. Тут мобілізовані живуть і тренуються... Щоб потрапити на полігон, довелося пройти неабияку дорогу. Впоратися з осіннім бездоріжжям під дощем під силу лише військовій вантажівці. - Навіть не знаємо у чому багнюку міряють: у грамах чи метрах. Однак у будь-якому випадку вона тут цілюща - не поступається лікувальними властивостями багнюці з Кавмінвод. Гарантовано забезпечує душевний спокій, допомагає підтримати хорошу фізичну форму і має косметичний ефект, - жартує один із бійців». «Ще місяць тому мобілізовані працювали будівельниками, таксистами, банківськими клерками, інженерами, менеджерами... У навчальному центрі мобілізованим освіжать знання військово-облікових спеціальностей, а комусь дадуть нову - оператор безпілотних літальних апаратів... Інструктори пояснюють все детально, до кожної кнопочки... До речі, багато хто з інструкторів пройшов не одну гарячу точку - деякі служили ще під час контртерористичної операції на Північному Кавказі. Відповідно, свій досвід переносять на Донбас», - легко та радісно переказує «РГ». При цьому урядова газета запевняє, що «вітчизняна промисловість освоїла у великій кількості випуск різних батончиків для військових, і солдати на передовій гарантовано мають страви з раціону космонавтів». А про екіпірування військових «РГ» нахвалює, що у них є «і автомат АК-12, і аптечка, і бронежилет, і каска», а ще вони «отримали зимову форму одягу, літню форму, демісезонну», а ще «модні та дорогі черевики на мембарні, коли шкіра берців "дихає" і нога залишається сухою». Але, мабуть, розуміючи, що може дуже насмішити читача, «РГ» визнає, що «багнюка і бездоріжжя залишили для побуту тільки найефективніше, і тому багато мобілізованих хизуються у військових чоботях - з посиленою підошвою, а інші носять цивільні - мисливські або рибальські». Водночас «РГ» нарікає: «Скільки командири не говорили б про те, що на передовій заради безпеки не можна виходити в інтернет, бійці ним користуються. Зробивши висновки, російське командування у зоні проведення спеціальної військової операції просто відключило мобільний інтернет, і прильоти високоточних натовських боєприпасів пішли на спад». «На полігоні стоїть канонада. Тріскотня автоматів і кулеметів поєднується з луною від гранатометних пострілів. – Досвід Донбасу показав, що боєць має вміти боротися будь-якою зброєю – автоматом, пістолетом, гранатометом. Треба стріляти з міномета чи ПТУРу – опануй їх. Вчимо на совість. Звичайно, скрізь є свої складнощі та нюанси. Навіть при спорядженні магазину автомата слід дотримуватись специфіки... Вчимо на совість - холостих патронів не знайти - вони в дефіциті. Тренуємося на бойових», - переказує урядова газета слова одного з офіцерів. Питання, чому Кремль наказав напасти на Україну і чому армія РФ вбиває і вбиває українців, «Российскую газету» ніколи не хвилювали. «Місцева влада не допомагає...» Російські ЗМІ, як і раніше, не знають міри у безмежному цинізмі та лицемірстві: спочатку вони з помпою повідомляють, як доблесні російські військові знищують все і вся на українській території, а потім сумують, що жителі на «звільнених територіях» опиняються в умовах «гуманітарної катастрофи». Того, що цю катастрофу на землю України принесла саме російська армія, кремлівські ЗМІ, звичайно, нізащо не визнають. Ось і «Военное обозрение» туди ж – живописує, що «незважаючи на те, що після звільнення північної частини Луганщини та Сєвєродонецької агломерації зокрема (Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне), минуло вже понад 4 місяці, гуманітарна ситуація там залишається важкою». «І в Сєвєродонецьку, і в Лисичанську, як і раніше, здебільшого відсутні вода, газ, опалення та частково електрика. Днями в Рубіжному світло з'явилося в багатоквартирних будинках, але приватний сектор поки, як і раніше, залишається без електропостачання. Багато місцевих жителів живуть без комунікацій ще з весни, коли на півночі ЛНР розпочалися активні бойові дії. Незважаючи на регулярні заяви голови ЛНР Леоніда Пасічника та голови уряду республіки Сергія Козлова, про те, що «ситуація у Сєвєродонецьку, Лисичанську, Рубіжному та Кремінній перебуває під контролем уряду», який «реалізовує заплановані заходи», ситуація з початку осені не зазнала істотних змін, і мешканці вказаних міст ці «заходи» не особливо помічають», - прямо заявляє «Военное обозрение». «Роботи з відновлення житлово-комунального господарства ведуться неприпустимо повільно, питання вирішуються кілька тижнів, на скарги та запити громадян йдуть банальні відписки, які ніяк не допомагають їм вирішити проблеми. До Леоніда Пасічника звичайні громадяни зовсім не можуть достукатися – немає навіть електронної адреси, куди йому можна написати. А ситуація у Сєвєродонецькій агломерації тим часом продовжує залишатися досить важкою. Місцева влада не допомагає населенню будматеріалами...», - критикує «ВО» «місцеву владу». І далі спокійно повідомляє: «З огляду на те, що промислові підприємства отримали дуже серйозні руйнування (наприклад, Лисичанський НПЗ практично повністю зруйнований), не факт, що їх відновлюватимуть навіть після завершення бойових дій. Більше того – досі невідома доля міста Попасна, яке, за деякими оцінками, зруйновано на 96%. У серпні Пасічник припустив, що місто, можливо, не відновлюватимуть. Якщо це так, то Попасна, в якій до початку активної фази бойових дій у лютому 2022 року мешкало близько 19 тисяч осіб, залишиться містом-примарою». «Однак і відновлення житлово-комунального господарства, як було зазначено вище, ведеться дуже повільно. Щось справді робиться, проте на тлі загальної ситуації цього недостатньо... Роботу місцевої влади у Лисичанську, Сєвєродонецьку та Рубіжному загалом можна оцінити як незадовільну. Багато речей, які вони могли б зробити, не робляться. Наприклад, можна було б організувати безкоштовну видачу вугілля населенню, але натомість його продають. Тонна вугілля коштує від 8 до 12 тисяч рублів. З огляду на те, як зараз живуть дані міста, для місцевих жителів це дуже великі гроші. Іноді місцева влада розвозить дрова населенню, у якого відсутній газ, а тому люди змушені готувати їжу на багаттях, проте дров не вистачає. Намагаються допомогти місцевим жителям військовослужбовці та волонтери, проте масштаби проблем все ж таки перевищують скромні можливості громадян», - розповідає «ВО». «...Однак влада ЛНР замість того, щоб щільно зайнятися вирішенням цих проблем, обмежується гучними заявами про те, що, мовляв, «люди готові терпіти, бо вони з Росією» (це нещодавно заявив мер Лисичанська Андрій Скорий)... На мешканців Сєвєродонецька, Лисичанська та Рубіжного чекає дуже важка зима», - безрадісно підсумовує «Военное обозрение». «Четверо загинули» Улюблениця Кремля «Комсомольская правда» сповістила, що їй «на те, що зараз відбувається з Російською православною церквою в Україні, боляче дивитись». З цього приводу газета взяла інтерв'ю у «голови Синодального відділу із взаємин церкви з суспільством та ЗМІ Московського Патріархату» Володимира Легойди, який заявляє, що «українська влада розігрує релігійну карту досить давно вже, але дуже активно. З часів екс-президента Порошенка – у суперактивній фазі». «Якийсь час тому українська влада тиск на канонічну українську церкву перенесла на місцевий рівень. А на державному - було взято якусь паузу. Захоплення храмів, облави на священиків відбувалися на місцях. Але, схоже, що нещодавні обшуки СБУ в Києво-Печерській Лаврі та в інших монастирях, які пройшли під надуманими приводами, повернули тему утисків церкви до загальнодержавного порядку денного», - каже представник «московського патріархату». Він наполягає, що «церква на сьогодні є фактично останнім мостом, який з'єднує нас». «Церква молиться не тільки про встановлення справедливого миру, а й щоб збереглася та єдність, що пов'язана з нашою спільною історією, культурою, вірою», - не моргнувши оком заявляє Легойда, ніби не благословляв російських військових глава російської церкви Кирило на «подвиги» в Україні. «Те, що відбувається зараз в Україні – це трагедія. Це говорять не лише представники церкви, а це загальна оцінка, зокрема й нашого президента. При цьому слід розуміти, що ця трагедія почалася не з початком спецоперації. А тривала роками. Звичайно, це найважча ситуація, ми всі молимося, щоб настав справедливий мир. Тобто припинилися страждання, утиски людей», - лицемірно заявляє Легойда. При цьому він нарікає, що «статус, який мають священнослужителі в армії, не дозволяє їм перебувати на передовій», але одразу визнає – «за фактом там є кілька десятків священиків, четверо – загинули». Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»
