Російські ЗМІ продовжують ретранслювати відкрито агресивні антиукраїнські погляди та думки, продовжуючи закріплювати у свідомості росіян образ України як «неонацистської» держави. Першу скрипку у цій пропаганді, як і раніше, грають офіційні ЗМІ. Так, рупор Федеральних зборів РФ – «Парламентская газета» – опублікувала статтю такого собі Максима Григор'єва, який називає себе «директором фонду дослідження проблем демократії, членом Громадської палати РФ», а також – що особливо цікаво – «членом Міжнародного громадського трибуналу щодо злочинів українських неонацистів та їхніх посібників». У статті під призовним пафосним заголовком «Дати відповідь на терористичну діяльність України» Григор'єв розкриває, з яких причин «досягнення цілей спеціальної військової операції на запланованому тимчасовому відрізку стає виключно складно»... «Неможлива без тотального придушення...» Григор'єв у «Парламентской газете» відразу заявляє, що «продемонстрована Україною за час спеціальної військової операції політика носить гранично осмислений терористичний характер по відношенню як до власних, так і до російських громадян». А далі слідує банальний, але грізний переказ кремлівських наративів: «Опитування понад 450 жертв і свідків українських військових злочинів, проведені з березня цього року співробітниками та членами Міжнародного громадського трибуналу щодо злочинів українських нацистів та їх посібників, показують весь можливий спектр злочинів - починаючи від вбивств малолітніх дітей та людей похилого віку українськими снайперами, вогню на поразку по сім'ях, які намагалися евакуюватися на вільну від України територію, масового дистанційного мінування мирних районів Донбасу до взяття заручників та використання «живого щита» зі своїх громадян. Київ не гребує обстрілами мирних жителів з метою створити криваву пропагандистську картинку для показів західним журналістам, які завчасно під'їхали. Все це явно демонструє, що київський режим сприймає своїх громадян як біомасу, якою можна пожертвувати заради власних цілей»... Або ось: «Розгорнутий Україною терор та вбивства лідерів громадської думки на звільнених територіях має явний аналог – вбивства, організовані українськими націоналістами після 1945 року на радянській території... Не можна не відзначити і масові спроби організації Україною терактів на російській території – не лише з бандитського підпілля, а й засилками диверсійних груп. Підле вбивство Дар'ї Дугіної є прикладом улюбленої тактики українського націоналізму - вбивств інтелігенції, які так часто практикувалися ним у своїй історії... Показовими є й українські обстріли російської території - Білгородської, Брянської та Курської областей. Атаки на мирні об'єкти із вбитими та пораненими російськими громадянами ясно демонструють українські наміри. Немає сумнівів у тому, що, якби Київ мав відповідну військову техніку, такі нальоти мали б масовий характер - президент України В. Зеленський прямо говорив про «потужні удари по російській території». А ось і головна думка від «члена трибуналу» Григор'єва: «На цьому фоні форма ведення спеціальної військової операції з відмовою від ударів по українській критичній інфраструктурі стає основною причиною збільшення термінів операції». На прикладі «операції НАТО в Югославії» Григор'єв переконує, що «навіть двадцять років тому, не кажучи вже про сучасні умови, аналогічна військова операція була неможлива без ударів по критичній інфраструктурі...». «Неможлива без тотального придушення ППО, масового застосування авіації по всій території театру військових дій, поразки не лише військових заводів, а й об'єктів, де ведеться ремонт бойової техніки, ураження об'єктів зв'язку, включаючи (можливо, насамперед) ті, що забезпечують доступ до Інтернету, а також стільникового зв'язку, телевізійних вишок. У цьому ж ряду - поразка ключових об'єктів енергопостачання, ТЕЦ та ТЕС, мостів, залізничних та автомобільних доріг, об'єктів водопостачання, об'єктів паливно-енергетичного комплексу тощо», - із жаром переконує Григор'єв. І ще раз підкреслює: «Без такого роду системної роботи досягнення поставлених Президентом Російської Федерації В.В. Путіним цілей (забезпечити захист від геноциду з боку українського неонацистського режиму, демілітаризувати та денацифікувати територію України) на запланованому тимчасовому відрізку стає виключно складно». «Але найважливішим є те, що відсутність системних ударів по українській критичній інфраструктурі – це втрачені життя мирного населення Донбасу та життя наших (Росії, ДНР та ЛНР) солдатів та офіцерів», – суворо застерігає «член трибуналу». «Алгоритм не налагоджений» Газета «Московский комсомолец» жалісно повідомляє, що «у зв'язку з погіршенням оперативної обстановки в Україні і безперервною бомбардуванням Донбасу в Росію знову потяглися біженці». При цьому газета не боїться визнати, що «алгоритм евакуйованих із України сімей досі не налагоджений». «За підрахунками ж російських експертів, всього з України до Російської Федерації втекло близько 2-2,5 мільйона. Лише дітей вивезли понад 300 тисяч. З якими труднощами зіткнулися перші біженці? Скільки з них знайшли другу батьківщину надовго, скільки хочуть сьогодні повернутися додому, де допомогли б і стіни – якби від тих хоч щось залишилося?», – ставить питання «МК» та переказує історії деяких українських біженців. «Видали по 10 тисяч підйомних рублів на кожного члена сім'ї. Ще десять від президента, по 10 тисяч батькам до 1 вересня. І це вся матеріальна допомога, далі крутись як хочеш», - розповідає 42-річна Лариса з Маріуполя, мати двох школярок, виховує їх одна. Говорить, що роботу шукала довго. Вища її освіта не знадобилася. Пішла працювати до магазину. Господар розуміє її ситуацію, але теж не може багато платити і оформлювати офіційно. Він і так допоміг отримати медичну книжку. Працює жінка за графіком 3/2. З 8 ранку до 9 вечора. Майбутня відпустка власним коштом - на 10 днів. Але все одно не скаржиться. З Москви, щоправда, довелося виїхати до глибокої провінції, там дешевше знімати житло. За квартиру віддає 7 тисяч, отримує на руки приблизно 15. «Дома я заробляла втричі більше. Намагаюся просто не думати про це, щоб не розплакатися... У тому місті, де ми оселилися, кожен сам за себе. Такий спосіб життя. Ми ні з ким поки не потоваришували. Я намагаюся особливо не афішувати, хто ми й звідки. А оточуючі не дуже прагнуть зблизитись. І загалом я людей не звинувачую, всім зараз непросто». «МК» не приховує: «Це тільки здавалося, що пройде три місяці, максимум півроку, і біженці настільки прийдуть до тями, що зможуть вирішувати всі питання самостійно. Насправді ситуація настільки б'є по психіці, що багато хто ментально буквально перетворюється на маленьких дітей, яким потрібна нескінченна підтримка для того, щоб продовжувати жити далі. Самі вони нічого не можуть... Кажуть, що охочих курирувати українців, які бідують, зараз набагато менше, ніж було навесні, - людські ресурси теж не нескінченні, а ось заявки від нужденних сімей не закінчуються. Складно працювати з людьми «у травмі», хтось не надто адекватно спілкується, зриває домовленості, з когось двох слів кліщами не витягнеш». «Біженці різні, як, втім, будь-які люди, – розповідають волонтери. - Дехто з усіх, включаючи нас, звинувачують у своїх бідах. Є такі, хто всім незадоволений, речі їм не подобаються, одяг не підходить. Тут, звичайно, треба розуміти, що ми маємо справу не з бомжами, а з людьми, які багато втратили і які не знають, що буде завтра. Є такі, хто не може зупинитися, хоче виговоритись. І треба намагатися самим не здуріти, щоб усе це нескінченно вислуховувати». «Багато заявок на теплу ковдру від біженців, які обходилися без ковдр влітку, а зараз почали мерзнути та застуджуватися. Ми питаємо, чи не хочете ще обігрівач? Вони відповідають: ні, дякую, він же електрику витрачає, а чим ми платитимемо. Дітям-школярам просять дістати хоча б уживані столи, щоб вчити уроки. Роблять домашні завдання на підлозі. Дуже потрібні будь-які телефони та комп'ютери для школи. XXI століття на подвір'ї потребують презентації, доповіді. А коли в сім'ї просто нічого немає... Існує і булінг. Бо діти, на жаль, жорстокі. Хлопчику із зайвою вагою діти у шкільному дворі кричали: «Жирний, це ти, чи що, у підвалі сидів і голодував?»... Чи є «біженці, у яких все вийшло, які не нарікають і не скаржаться?», - запитує «МК», і стверджує: «Зрозуміло, є, хоча й не так багато». Газета переказує історію «щасливих людей» - сім'ї Лисенкових із Маріуполя, які опинилися у «далекому Тобольську». «Чоловіка взяли на роботу на велике підприємство. Ми були щасливі, – не стримує радість у розмові зі мною телефоном мама Світлана. - Мало того, нам дали службову квартиру з усією обстановкою, то ще й сказали, що зможемо викупити її через кілька років. Я влаштувалася помічником кухаря у школі. Молодший, Льоша, навчається відразу, Сашко вступив до коледжу...»... «І ще вона говорить про те, наскільки гарний далекий сибірський Тобольськ з його непростою історією. Хіба могли вони сюди потрапити хоч колись, якби не обставини. Не було б щастя, як то кажуть... От тільки з російським громадянством поки що нічого не виходить. У тих документах, що оформили одразу після приїзду, виявився неправильний переклад з української. І все довелося починати заново...», - робить висновок жалісливий «МК». «Спалюють ящики з літерою Z» «Аргументы и факты» (https://aif.ru/society/people/my_szhigaem_yashchiki_s_bukvoy_z_v_krasnom_limane_boyatsya_vozvrashcheniya_vsu) стверджують, що «в Красному Лимані бояться повернення ЗСУ». «Красний Лиман, будучи під Україною, називався просто Лиманом. Декомунізація, яку фашистська Україна запустила по всій країні, торкнулася і назв населених пунктів. Коли союзні сили взяли Лиман під свій контроль, то відразу повернули колишню назву, присвоєну місту за радянської влади. Зараз Красний Лиман знову став однією з найгарячіших точок донбаського фронту. ЗСУ, що накопичують сили на околицях міста, постійно атакують оборонні зміцнення союзних сил», - вводить «АіФ» у курс справи. «...ЗСУ спробували прорватися, але, отримавши по носі, відступили. Наразі сюди стягнуті серйозні сили. Місто у будь-якому разі залишиться під нами», - на умовах анонімності розповідає газеті один із російських військових. «АиФ», однак, констатує, що за два тижні «ситуація на цих територіях змінилася кардинально»: «Червоний Лиман зараз начебто справді вимер. Порожніми вулицями міста, де ще два тижні тому можна було зустріти людей та автомобілі, тепер лише вітер ганяє осіннє листя. Рідкісні люди сумно котять свої велосипеди до будівлі міської адміністрації, де також немає нікого, окрім представників комендатури. Тут ще роздають хліб усім охочим. Якби не було цього, то навряд чи хтось із мешканців взагалі ризикнув би виходити зі своїх укриттів на вулиці. Шум важкої артилерії у місті не змовкає. ЗСУ потужно накладають містом снарядами і отримують у відповідь. За словами представника військової комендатури міста, українські націоналісти зуміли повністю знищити єдину лікарню, яка працювала в місті. У ній у тому числі надавали допомогу російські лікарі, які приїхали на Донбас добровільно у свою відпустку. Наразі персонал лікарні розпущений, а лікарів евакуювали. Фактично у Красному Лимані отримати першу медичну допомогу можна лише у військовій комендатурі». «Мирні ж жителі Красного Лиману просять солдатів лише про одне – у жодному разі не залишати місто українським військовим», – переконує «АіФ». – «Ми тепер дуже боїмося, що Росія нас залишить. Усі, хто залишився у місті, ми всі дуже просимо не залишати нас і не віддавати на розтерзання цим відщепенцям (ЗСУ – ред.). Чуток містом ходить достатньо. Кажуть, що українці прийдуть, але на них тут не чекають і не хочуть більше бачити. Після Ізюму та Куп'янська трохи страшнувато стало», - каже місцева мешканка Наталія». Пенсіонер Микола, за версією «АіФ», також дуже боїться «повернення нациків»: «Люди побоюються. Вони спалюють навіть ящики з-під гуманітарної допомоги, на яких намальовано букву Z. Люди бояться, що нацики повернуться, і тоді за такі ящики їх просто вб'ють. Дивно, що в українській армії вважають, що ми маємо просто здохнути з голоду, але в жодному разі не брати гуманітарну допомогу від росіян», - каже Микола». «У міру того, як знаходимося в місті, ситуація помітно погіршується. Артилерія працює все інтенсивніше, а це означає, десь почали активувати українські військові. Наші супроводжуючі настирливо просять нас покинути місто, щоб не потрапити під обстріл. Виїжджаємо порожніми вулицями назад у мирний Луганськ, а самотні перехожі бредуть осінніми вулицями нам назустріч. Вони чекали на Росію, коли союзні сили наступали, і нікуди не підуть, навіть якщо до міста увійдуть українські нацбати. Ці люди хочуть бути із Росією. Саме тому ми не маємо права залишити їх», - заявляє кореспондент «АіФ», спішно змотуючи з Лимана. «Сенсоутворюючі цінності СВО» «Аргументы недели» (https://argumenti.ru/opinion/2022/09/790094) опублікували думку якогось Раміля Гаріфулліна - «доцента Інституту психології та освіти», який розмірковує – не смійтеся – «про російське сенсобудування у зв'язку зі спеціальною військовою операцією (СВО) в Україні». Гаріфулін полемізує з відомим російським політичним пройдисвітом Захаром Прилепіним. Той днями заявив про свої побоювання щодо оголошення у Росії загальної мобілізації на війну в Україну. «...Щоб ця потенційна мобілізація не обвалила через рік Москву і Росію, нам треба починати хоча б культурну, медійну мобілізацію», - заявив Прилєпін. Доцент Гаріфуллін із цим згоден не зовсім: «Захар Прилєпін закликає до медійної мобілізації. І я не заперечую актуальності цього, лише порушую питання про ефективність. Запропонований Прилепіним спосіб вирішення проблеми посилення мотивації до мобілізації не враховує складності механізмів ефективного впливу кіно та пісні в сучасних інформаційних умовах та реальних фактах, які зараз відбуваються. Спочатку необхідна ефективна та підвищуюча мотивацію росіян концепція смислобудування у зв'язку із СВО. У результаті кожен росіянин глибоко до свого серця усвідомлює зміст і змістовні цінності СВО в Україні. І лише на підставі цієї сильної концепції можна буде писати сильні сценарії для кінематографу та складати пісні, в яких звучали ідеї цієї концепції». «Чиї сенси переможуть? Відповідь проста: переможуть смисли тих, хто має прості та переконливі смисли. Відповідь на запитання: «Заради чого все це?», має бути простим і сильно мотивуючим. Ця відповідь має бути сформована не завдяки маніпуляції мас за допомогою мистецтва, а завдяки глибокому переконанню мас за допомогою різних інструментів впливу, в тому числі завдяки мистецтву. Над цим потужно працюють Захід та Україна. Почув в одній телепрограмі, що на Заході вже з'явилися антиросійські мистецькі фільми про СВО. Це маніпуляція методом мистецтва», - просвічує та застерігає доцент Гаріфуллін. «Росія має якось конкурувати із цим західним впливом. На жаль! За впливом західний кінематограф сильніший за російський. Таким чином, необхідно шукати інші інструменти впливу», - якось раптом безвихідь робить висновок він. Огляд підготував Михайло Карпенко, ОстроВ
