Все більше потужних голосів у західних медіа вимагають від США й інших союзників надати і збільшити військову допомогу Україні. Так, наприклад, днями про це висловився Джозеф Ву, міністр закордонних справ Тайваню. Як розповіли у The New York Times, Ву сказав, "що припинення Сполученими Штатами поставок зброї Україні підбадьорило би Китай у його агресії проти Тайваню і підживило би пропаганду Пекіна, що Сполучені Штати є ненадійним партнером. "Коли люди запитують нас, чи нормально Сполученим Штатам кинути Україну, відповідь – ні, тому що світ не є чорно-білим або якби ви дивилися тільки на один театр за один раз, – сказав він. – Світ взаємопов'язаний". Якщо Росія зможе окупувати більшу частину України і заявити про свою перемогу, додав він, "це виглядатиме як перемога авторитарних держав, тому що Росія, Китай, Північна Корея і Іран зараз пов'язані між собою"". "Китайські лідери десятиліттями заявляли, що Тайвань, де-факто незалежний острів, має бути поставлений під владу Комуністичної партії, за необхідності – силою, – пояснили у NYT. – Сі Цзіньпін, лідер Китаю, продовжує просувати цю позицію. Уряди США і Тайваню намагаються стримати Китай від намірів вторгнення на Тайвань, зокрема, нарощуючи військову присутність у регіоні і зміцнюючи союзи з іншими демократичними державами. Якщо Сполучені Штати залишать Україну, сказав Ву, Китай "сприйме це як натяк", що якщо він зможе продовжувати безперервні дії проти Тайваню, то "Сполучені Штати відступлять, Сполучені Штати й їхні союзники відступлять". За його словами, китайські офіційні особи вважатимуть так: "Гаразд, якщо Росія змогла це зробити, то і ми можемо це зробити"". "Його коментарі щодо потреби Сполученим Штатам продовжувати підтримку Тайваню перегукуються з коментарями інших високопосадовців Тайваню, – нагадали також в американському виданні. – У травні 2023 року Бі-хім Сяо, тодішній де-факто посол Тайваню в США, а незабаром – віцепрезидент, наводив подібні аргументи журналістам у Вашингтоні. А в лютому депутат Раджа Крішнамурті, демократ від штату Іллінойс, заявив під час візиту американських законодавців до Тайваню, що чинний президент Цай Інвень і новообраний президент Лай Чінг-те дали чітко зрозуміти законодавцям, що "якщо з якихось причин українці не переможуть, це лише заохотить ворожість проти Тайваню". Збільшення такого роду тиску на високопосадовців могло би бути гарним сигналом, якби не йшлося одночасно про все більш загрозливі тенденції в самій Україні. Росія нарощує сили в той час, як Україна їх втрачає і стає все ближчою до поразки. Йдеться не тільки про нехіть і зволікання союзників, але й нехіть і зволікання посадовців і суспільства в самій Україні. Все так само ні дня не минає, щоб якесь велике західне видання не написало про масове уникання українськими чоловіками мобілізації і небажання президента Володимира Зеленського змінювати законодавство, щоб забезпечити новий великий призов на військову службу. Тож, як написав завжди чи не найприхильніший до України з усіх великих західних видань The Economist, "на початку цього року поширеною була думка, що війна в Україні заходить у глухий кут. Зараз це виглядає оптимістично. Існує тривожна можливість того, що новий потужний наступ Росії протягом наступних кількох місяців може прорвати оборону України і пробитися вглиб країни". "Наступні п'ять-шість місяців можуть бути вирішальними", – каже Конрад Музика, аналітик Rochan Consulting і автор сайту Ukraine Conflict Monitor. За словами Майкла Кофмана з Carnegie Endowment for International Peace, пріоритетами для України є "жива сила, укріплення і боєприпаси", – процитували у британському виданні. "Якщо Україна залежить від своїх союзників у більшій частині необхідного для ведення війни озброєння, провину за те, що не поспішає набирати більше солдатів, вона має взяти на себе, – продовжувався текст The Economist. – Середній вік українських військовослужбовців, які служать на передовій, становить 43 роки. Хоча бойовий дух, згідно з повідомленнями, залишається загалом високим, багато з них виснажені і потребують ротації. Росія не має особливих труднощів з вербуванням солдатів-контрактників: вона може платити їм суми, які здаються екстравагантними в бідних частинах країни. Музика вважає, що щомісяця на фронт стабільно прибуває близько 30 тисяч нових солдатів – достатньо, щоб у найближчому майбутньому продовжувати "м'ясні атаки", які застосовували в Авдіївці. Після фіктивних президентських виборів у Росії, 20 березня, міністр оборони Сергій Шойгу оголосив про формування двох нових армій, що потребують додатково 300-400 тисяч солдатів". "Незважаючи на політичну нерішучість, очевидно, що Україна має провести мобілізацію в набагато ширших масштабах, ніж це дозволено чинним законодавством, яке не дозволяє призов до армії осіб віком до 27 років, – говорилося далі в тексті. – У грудні тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний хотів призвати ще 400 тисяч солдатів. Але Зеленський відмовився підписати законопроект, який знизив би призовний вік до 25 років. До законопроекту про мобілізацію, що проходить через парламент, було внесено тисячі поправок, включаючи вимоги про ротацію солдатів кожні шість місяців і дозвіл на звільнення з армії через три роки. Його можуть прийняти на початку квітня. Навчання новобранців забере кілька місяців. Тим часом новий головнокомандувач Олександр Сирський проводить аудит, щоб з'ясувати, чому з 900-тисячної армії лише 300 тисяч солдатів дійсно брали участь у бойових діях". "У Зеленського немає також особливих виправдань затримкам у будівництві оборонних укріплень. Росіяни показали влітку, що оборонці в цій війні мають перевагу, коли діють з добре підготовлених позицій. Лише в листопаді президент оголосив про початок масштабного будівництва із залученням як інженерних військ, так і цивільних підрядників. Інтегрована система оборони, що включає протитанкові рови, загородження типу "зуби дракона", мінні поля, вогневі точки і земляні споруди для захисту піхоти, повільно формується лише зараз. Наразі, за словами Музики, глухий кут виглядає найкращим сценарієм для України", – підсумували у The Economist. Що також важливо – йдеться і про спроби тиску з протилежного боку – з протилежною, звісно, метою. The New York Times розповідає також про масовані вкиди фальшивої антиукраїнської інформації із залученням соціальних мереж, традиційних медіа і окремих осіб до її поширення. У всіх них так чи інакше беруть участь росіяни, зазначено у тексті NYT, а скеровані вони спеціально на різні окремі національні аудиторії, наприклад, на Єгипет, Нігерію, або Німеччину. Серед прикладів, які наводить видання, твердження нікому невідомого і, судячи з усього, вигаданого "журналіста-розслідувача" на щойно створеному YouTube-каналі про придбання тещею Володимира Зеленського вілли в Єгипті поруч з вілою голлівудської зірки Анджеліни Джолі, а потім твердження про вбивство цього "викривача" українськими спецслужбами, або твердження іншого "журналіста" в Х про придбання приятелями Зеленського двох розкішних яхт. Незважаючи на вагомі заперечення, в тому числі з боку власника вілли і міністерства внутрішніх справ Єгипту, ці твердження надалі поширювалися, в тому числі, російськими державними телеканалами в Росії і за кордоном. "Результати цих кампаній важко точно виміряти. Однак є ознаки того, що вони викликають резонанс навіть тоді, коли їх викрито як неправдиві", – зазначили у NYT. В якості прикладу там процитували заяву сенатора-республіканця і противника американської військової допомоги Україні Джеймса Венса в інтерв’ю колишньому раднику експрезидента Дональда Трампа Стівену Беннону: "Є люди, які готові урізати соціальне забезпечення – кинути наших бабусь і дідусів у бідність, – для чого? Щоб один з міністрів Зеленського міг купити більшу яхту?" Що відбувається в Судані "ОстроВ" вже неодноразово писав – з посиланням на західні медіа – про участь України у громадянському конфлікті в Судані. Там проти діючого військового лідера воює воєнізоване формування, частково виплекане і підтримуване російським "Вагнером". У 2022 році Судан продавав західним союзникам України зброю, яку мав, тож коли у 2023 році його очільник опинився в оточенні у столиці, він звернувся по допомогу до України, і протягом того року українські військовослужбовці були задіяні в бойових діях в Судані, переважно – але не тільки – як інструктори. Конфлікт у Хартумі скоро перейшов у масове насильство в Дарфурі, суданському регіоні, де геноцидальні звірства вже відбувалися 15-20 років тому. В той час на них звертали більше уваги, ніж зараз, коли міжнародна спільнота переважно переймається війнами в Україні і Секторі Газа, зазначили у The Wall Street Journal, де цього разу детально розповіли, що саме відбувається в африканській країні. Текст WSJ починається з одного з епізодів спалення містечка Мурней в Дарфурі, де будинок з цегли і трави, в якому ховалися троє дітей, 10, 8 і 7 років, було свідомо заблоковано, полито бензином і підпалено. В цей час мати дітей, Хассан Адам, і інших дорослих, тримали під дулами гвинтівок, не дозволяючи їм зрушити з місця. Будинок, про який йдеться, належав старшій дочці цієї жінки – сім’я перебралася туди, щоб разом рятуватися від атак бойовиків, але не встигла втекти, коли ті напали. Бойовики знали, що в будинку діти, чули їх крики, але тільки сміялися, переповіли у WSJ розповідь Хассан Адам. Після цього вони пішли до іншого будинку, де так само ховалися діти. Загалом, як свідчить дослідження супутникових знімків, на які посилається видання, в один день так спалили територію поселення розміром "з 280 футбольних полів". З трьох дітей Хассан Адам вижив тільки старший син Мохамед, його лікують від важких опіків. Як розповіли у WSJ, "сім'я Хассан Адам оселилася на околиці невеликого сільськогосподарського містечка Мурней після втечі з іншого дарфурського села під час масових вбивств на початку 2000-х років. Близько 300 тисяч дарфурців втратили життя між 2003 і 2008 роками в результаті того, що США й інші країни назвали першим геноцидом 21-го століття. Багато з них загинули внаслідок занепаду місцевого сільського господарства й охорони здоров'я на тлі вбивств, а також навмисного позбавлення гуманітарної допомоги тодішньою суданською владою. З того часу 38-річна Хассан Адам заробляла на життя, вирощуючи сорго й інші культури. Її діти ходили до школи, а вдома вона часто заставала Мохамеда і його молодших брата і сестру за розповіданням історій і хихотінням. "У нас було гарне життя", – каже вона". The Wall Street Journal наводить і інші приклади звірств зі свідчень потерпілих: "27-річну Саліму Ібрагім Фадул підстрелили, коли вона тікала від засідки снайперів, з однорічною донькою, прив'язаною до спини, і двома іншими дітьми, що вхопилися за її руки. 22-річна Наїма Гаммар Абделькарім каже, що бойовики били її палицями, коли вона тримала на руках свою новонароджену дитину. Шаріф Адам, 33-річний автомеханік, спостерігав за стратою 12 своїх друзів, їхні руки були зав'язані за спинами. Інші жертви кажуть, що їх ґвалтували багато чоловіків, а їхні будинки спалили або розтрощили артилерією. Дехто розповідають, що нападники закидували їх образами на расовому грунті, називаючи "рабами" або "собаками" і твердячи, що їхня земля їм більше не належить. Багато з цих нападів були спрямовані на громади, які вже було вимушено переміщено внаслідок попередніх спалахів насильства в Дарфурі. Ці дії, за словами представників ООН і міжнародних спостерігачів, призвели до загибелі десятків тисяч дарфурців і вимушеного переміщення близько трьох мільйонів, понад чверті населення цієї території". "За оцінками нового звіту слідчих ООН, з середини квітня по червень минулого року бої між арабськими бойовиками і погано озброєними силами самооборони з громади чорних масалітів у місті Ель-Генейна в Західному Дарфурі вбили до 15 тисяч осіб. Бійня в таборі внутрішньо переміщених дарфурців у листопаді забрала до двох тисяч життів, йдеться у звіті. Ніхто не рахував жертви інших звірств, як, наприклад, в останні дні червня, коли озброєні люди підпалили будинок, який прихистив дітей Хассан Адам", – зазначено у тексті американського видання. Поновлення масових вбивств у Дарфурі після 15-річного перемир’я розпочалося минулого року, коли розпався союз двох суданських генералів – військового лідера Судану Абделя Фаттаха аль-Бургана і Мохамеда Хамдана Дагало, відомого також під призвиськом Хемедті, який очолював переважно арабське воєнізоване формування, яке за завданням суданського диктатора Омара аль-Башира, як пише WSJ, вчинило багато вбивств у Дарфурі у 2000-х роках на придушення повстання місцевого неарабського населення. Бурган у той час командував збройними силами Судану у Дарфурі, які діяли на боці аль-Башира і Дагало. Формування, яким командував Дагало, з тих пір розвинулося і переросло в сумновідомі Сили швидкої підтримки (RSF) під його командуванням, які воювали в Ємені на боці Об’єднаних Арабських Еміратів і охороняли золоті копальні, що їх експлуатував російський "Вагнер". У 2019 році у Судані відбулися масові протести проти 30-річного правління Башира. Бурган і Дагало об’єдналися, вчинили переворот і пообіцяли громадянам поступовий перехід до демократичного правління. Новий цивільний уряд країни, який не протримався довго, дав більше прав чорношкірому населенню Дарфура, яке традиційно займається сільським господарством, в тому числі право повернутися на землі, з яких їх вигнали у 2000-х роках. Це викликало невдоволення кочового арабського населення, яке використовувало ті самі землі як пасовища або для видобутку золота, пояснили у The Wall Street Journal. Тож щойно у квітні 2023 року у столиці Судану Хартумі Дагало повстав проти Бургана в результаті протистояння за контроль над RSF, араби в Дарфурі скористалися моментом і поновили насильство проти чорношкірого населення. У WSJ зазначили, що "у відповідь на масові вбивства в Дарфурі на початку 2000-х років Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт шістьох осіб, яких він назвав відповідальними. Серед них був тодішній президент Башир, перший чинний глава держави, якому суд у Гаазі у Нідерландах висунув звинувачення, і перша особа, яку він звинуватив у злочині геноциду. Башир, який перебуває в ув'язненні в Судані з моменту його повалення у 2019 році, заперечує ці звинувачення. За словами експертів, які спостерігають за конфліктом, міжнародний резонанс цих попередніх вбивств навчив командирів, які стоять за нинішніми звірствами. (Натаніель) Реймонд з Єльської дослідницької лабораторії каже, що в кількох випадках RSF і їхні союзники, схоже, скористалися хмарністю перед тим, як нападати на цивільні території, можливо, щоб запобігти фіксуванню їхніх дій супутниковими знімками. Майже всі, хто вижили, опитані Journal, повідомили, що RSF і їхні союзники викрали їхні телефони, коли вони тікали з Ель-Генейни й інших міст Західного Дарфуру. Експерти, які розслідують це насильство, вважають, що це було частиною стратегії, спрямованої на запобігання потраплянню у зовнішній світ відеозаписів звірств і їхніх виконавців". Огляд підготувала Софія Петровська, "ОстроВ"
