«Нам таке перемир'я абсолютно не потрібне». Російські ЗМІ про Україну

Телефонна розмова Дональда Трампа з Путіним «свідчить про те, що ймовірність розв'язання глобальних проблем, які загрожують останніми роками всьому світу, істотно підвищилася». Так витіювато «Парламентская газета» по гарячих слідах відреагувала на довгоочікуваний контакт президентів. В інтерв'ю «ПГ» заступник голови Комітету Ради Федерації РФ з міжнародних справ Андрій Клімов одразу попередив, що чекати від розмови Трампа з Путіним «надто багато чого не варто - попереду масштабна і складна робота, спрямована на врегулювання найгостріших питань»...

«У сухому залишку»

«Ви знаєте, насамперед я б порадив відкинути надмірні очікування, значною мірою роздмухані ЗМІ та різноманітними експертами. У сухому залишку ми маємо таке: лідери двох держав продовжили практику прямих контактів, і ці контакти стають дедалі довшими», - пояснює «Парламентській» Клімов.

І продовжує: «Я в сукупності понад 30 років займаюся парламентською і партійною дипломатією, і, зважаючи на свій досвід, можу зазначити, що, якщо у вас коротка розмова, це означає, що ви або про все домовилися і просто підтверджуєте свої позиції публічно, або вам у принципі розмовляти нема про що. Розмова Володимира Путіна і Дональда Трампа тривала понад дві години. Це означає, що йде серйозне опрацювання по суті важливих аспектів. А ще - що між першою і другою розмовою відбулися великі консультації на експертному рівні. Власне, ми маємо тому, зокрема, наочне підтвердження - приїзд спецпосланця США Стіва Віткоффа і його бесіду з нашим президентом. Усе це в сукупності свідчить про те, що зараз не роблять якихось спроб піару, а триває глибока і серйозна робота, спрямована на те, щоб розв'язати проблеми, що накопичилися, по суті».

На запитання, як він оцінює «комплекс пропонованих заходів, спрямованих на врегулювання конфлікту на території України», Клімов відповідає, не соромлячись відверто брехати: «Тут, безумовно, одним із ключових є заява про припинення ударів по енергетичній інфраструктурі. Хочу звернути увагу ось на що: удари з нашого боку почали завдавати - і це ясно видно з хронології конфлікту - тільки після низки терористичних актів, здійснених збройними силами України щодо інфраструктури нашої. Відповідно, не може йтися про одностороннє припинення ударів. І раз наш президент ухвалив таке рішення і вже віддав відповідні розпорядження - значить, він виходить із розуміння того, що американська сторона змусить Україну дотримуватися нових домовленостей».

«Подивимося, звичайно, як складеться на практиці. Але абсолютно точно є підстави вважати, що якщо під час Мінського процесу Вашингтон заохочував Київ до його саботажу, зокрема й шляхом продовження артилерійських обстрілів ДНР і ЛНР, - то в цьому разі нова адміністрація його вже не заохочуватиме, а каратиме», - суворо додає кремлівський «сенатор».

Що стосується питання припинення поставок зброї та розвідданих ЗСУ з боку США, то тут Клімов дуже обережний: «Питання теж дуже тонке і складне. Є речі, які від США залежать опосередковано. Це, наприклад, здача зброї силами ЗСУ, заблокованими в Курській області, про яку також згадувалося в рамках розмови. Штати, звичайно, можуть віддати відповідний наказ. Але з рівною мірою ймовірності Україна може його не послухатися, і тоді бойові дії відновляться. А ось що стосується припинення постачань зброї і розвідданих, то тут все залежить тільки і виключно від волі Вашингтона. У верховного головнокомандувача США, яким є Дональд Трамп, є всі необхідні повноваження. Чи реалізує він їх - питання поки що відкрите».

Клімов упевнений, що у Трампа з Путіним «була велика, серйозна і складна розмова, і добре, що вона відбулася».

«Я думаю, що там були ще якісь моменти, які поки що з тих чи інших причин до широкої аудиторії не доведені. Але ми як мінімум системно виклали свою позицію. Зверніть увагу, що американська сторона, висвітлюючи деталі розмови, зробила особливий акцент на необхідності поглиблення взаємовигідних відносин між Росією і США, зокрема в економічній сфері. Усе це в сукупності дає підстави вважати, що ймовірність справжнього вирішення наших тривалих і дуже небезпечних для глобального світу проблем підвищується», - узагальнює російський «сенатор».

«Я б ударив по їхніх мостах, тунелях і депо»

«Аргументы и факты» опублікували інтерв'ю з «колишнім заступником начальника Головного управління міжнародного військового співробітництва Міноборони, віце-президентом Російської ради з міжнародних справ, генерал-лейтенантом у відставці» Євгеном Бужинським.

Той на запитання газети про «можливе припинення вогню в Україні» миттєво рубає з плеча: «З військового погляду, нам таке перемир'я абсолютно не потрібне. Перемир'я вигідне тільки стороні, яка відступає. А ми наступаємо, володіємо ініціативою. Тому, якщо рішення про припинення вогню і відбудеться, то воно буде суто політичним і обставленим низкою умов. Перше: жодних поставок західної зброї ЗСУ в період перемир'я бути не повинно. Інакше вони просто використають перепочинок для переозброєння і перегрупування. Друге: жодної мобілізації в Україні в цей період.  При виконанні цих та деяких інших умов, у принципі, за 30 днів можна було б організувати подальший переговорний процес».

На ідею введення європейських миротворців в Україну генерал дивиться скептично: мовляв, «їм доведеться будувати капітальні казарми, доведеться ці війська забезпечувати всім необхідним, годувати, це потребує величезних грошей».

«Тож затія з відправленням миротворців навіть для європейців виглядає сумнівно. А що стосується китайців та індійців - навіщо їм у це лізти? Думаю, направити куди-небудь свої війська вони погодяться тільки за мандатом ООН», - додає кремлівський генерал.

На його думку, говорити потрібно про інше: «Якщо домовленості заваляться і Трамп вирішить умити руки, то все, звісно, продовжиться. Причому на допомогу європейців Україна може особливо не розраховувати. Щоб розкрутити свій ВПК, Європі потрібно років 10, не менше».

«А що стосується Зеленського, то йому, напевно, пояснили, що на нього чекає в разі непокори Вашингтону. У США є фінансові проводки на всі 350 млрд доларів, які були виділені Україні. Скільки з цих грошей було вкрадено, американці знають із точністю до долара. Ба більше, вони напевно знають і те, скільки було вкрадено європейських грошей. Я впевнений, що правій руці Зеленського Єрмаку все це було пред'явлено на 8-годинних переговорах у Джидді. Тож для Києва в такій ситуації краще не смикатися. Інакше Зеленський закінчить свої дні, у кращому разі, як Лазаренко (експрем'єр України, який відбував у США покарання за корупцію. - Ред.), а в гіршому його просто ліквідують», - зарозуміло міркує Бужинський.  

На відверте запитання, «який варіант він обрав би, якби довелося ухвалювати рішення про удар відплати», генерал із явним задоволенням відповідає: «Масований удар по енергетичній інфраструктурі - перевірений і вкрай болючий для противника засіб. Я б ще вдарив по їхніх мостах, тунелях і локомотивних депо, які забезпечують постачання українського угруповання. Досі ми їх не чіпали - наскільки я розумію, таким було політичне рішення. Можна, нарешті, провести чергове випробування «Орешніка».

Бужинський упевнений, що армії РФ необхідно здійснити з півночі вторгнення на Сумщину і Харківщину: «Якщо справа дійде до територіальних розмінів, буферну зону в Сумській і Харківській областях можна буде обміняти на ще не звільнені території тих регіонів, які Росія включила до свого складу»...

«Ніякий не центральний, а окраїнний»

Газета «Московский комсомолец» згодна, що «західні кордони країни слід відсунути». 

«У цьому полягав сенс російської історії протягом століть - відсунення кордонів від Москви як центру держави, щоб позбавити столицю від загроз вторгнення. А вони могли трапитися з усіх боків світу. Зі сходу Москва не була захищена від набігів Казанського ханства, як у 1439 і 1521 рр. З південного сходу і півдня загрожували Ногайська орда і Кримське ханство (згадаймо похід Девлет-Гірея 1571 р. і розорення ним Москви). Із заходу - Литва, а потім Річ Посполита. На північному заході - Лівонський орден, який змінила Швеція. На необхідність захисту столиці накладалася не менш нагальна необхідність виходу до морів. Замкнена на суші Русь не могла існувати як велика держава», - нагадує путінська «МК».

І продовжує згадувати і згадувати - як «події Смути початку XVII століття показали, як легко Москва дістається загарбникам усякого роду - як самозванцям, так і власне іноземцям - і як важко їх потім вибити звідти», і як «наполеглива боротьба розгорнулася в середині XVII століття за Смоленськ, ворота до столиці, і чому поляки так затято трималися за нього», і як «Карл XII опинився 1709 року біля Полтави, а не біля Москви, бо на той час уже як півстоліття лівобережна Україна була у складі Росії, слугуючи додатковою захисною смугою у 250 кілометрів»…  

Ах, так, ось ще: «Гітлер у 1941-му, незважаючи на наявність у нього бронетехніки та автомобільного транспорту, був зупинений перед Москвою, оскільки його війська загрузли в російських просторах»...

Ну, а потім прийшло справжнє горе: «Все звалилося в 1991-му, коли нове радянське керівництво - і Горбачов, і Єльцин - вирішило відмовитися від споконвічної політики забезпечення просторової безпеки. Чотири століття російської історії були обнулені відразу. Росія повернулася до кордонів початку XVII століття. Найважливішим, але непомітним підсумком розпаду СРСР (більшовицька назва історичної Росії) стало те, що Москва знову виявилася прикордонним містом. Від Кремля (не від МКАД!) до українського кордону всього нічого - 450 кілометрів. На початку XVII століття звідти до Москви і Лжедмитрій I, і Іван Болотніков добиралися чудово швидко. У наш же час безпілотної авіації апарати, що запускаються з тих самих місць - Чернігівської та Сумської областей, - долітають до Москви за кілька годин. Крилатій же ракеті знадобиться всього десяток хвилин».

І тепер «Московский комсомолец» суворо вказує: «Що означало для Брянської, Курської та Бєлгородської областей перетворення їх у 1991-му з глибинки на прикордоння, яскраво показала СВО. Сама назва федерального округу, до якого вони входять, - Центральний - вводить в оману. ЦФО ніякий не центральний, а окраїнний. І сьогодні майже весь ЦФО перебуває під щоденним обстрілом українськими БПЛА, навіть Ярославська і Тверська області. Та що вже говорити про них, коли БПЛА долітають до Уфи, Іжевська, Казані, Самари. Усе це було б немислимо за кордонів 1991 року. Але ж це ми ще не розглядаємо «м'яке підчерев'я» Росії на півдні, уздовж кордону з Казахстаном. Учора ще глибинні Астрахань, Волгоград, Саратов, Оренбург, Челябінськ, Тюмень, Омськ, Новосибірськ, Барнаул теж тепер прикордонні міста, подобається комусь це чи ні».

«Драматичний удар по психології курського, бєлгородського, брянського обивателя - що він, виявляється, живе буквально з приставленим до його скроні стволом - не може не мати своїх наслідків. Як і похитнута впевненість жителя Підмосков'я, що те, що відбувається в Україні, - це щось далеке, а йому до кордону скакати три роки. Будь-які мирні домовленості з Україною повинні будуть мати це на увазі. Забезпечення сухопутного коридору до Криму важливе, але куди важливіше відсунення кордонів від Москви. У цьому сенсі Чернігівська, Сумська та Харківська області куди більш значущі, ніж Запорізька або ДНР. Три роки СВО показали крайню вразливість «центральної» Росії. Без гарантій її безпеки жодні угоди з Україною більше неможливі. А цього можливо досягти тільки через «нейтралізацію» вищезазначених трьох областей», - повчає Кремль його вірний «Московский комсомолец».

«За прикладом Гонконгу, але у складі Росії»

Так звана «Свободная пресса» поспілкувалася з «військовими експертами», які впевнені: «Чия буде Одеса - неважливо, але керувати нею повинна Росія».

«Одеса і прилеглі до неї території були продані Зеленським Британії. Англійці створили там базу ВМФ, вона розташована за 65 км від Одеси, в Очакові. Усі вилазки української піхоти, усі їхні маневри в цьому регіоні контролювалися Британією і були підготовлені ВМФ цієї країни. Звільнити цю територію можна, ймовірно, тільки військовим шляхом», - відразу заявляє «головний редактор журналу «Арсенал Отечества» Олексій Леонков.

«Наразі США розуміють, що поставки військової допомоги Україні йтимуть переважно через море, і хочуть перекрити цей шлях, щоб досягти миру в регіоні. Але в деяких військових експертів є думка, що США теж не проти мати в Одесі базу ВМФ. Зараз США намагаються вести переговори як власники. Зеленський уже продав інфраструктуру на Чорному морі. Але він не може забезпечити легітимне володіння власністю новим власникам. Долю України вирішуватиме переможець у цьому збройному конфлікті, і це буде Росія», - проголошує «військовий експерт».

Він уже знає, як усе «правильно поділити» - «Якщо Україна переходить повністю під наш контроль, ми вирішуємо, що ми робитимемо з її надрами, електростанціями, землею, яку Зеленський, напевно, продав уже кілька разів, а також із морськими портами. І якщо керівництво Росії вважатиме за потрібне, ми можемо допустити певну участь американських компаній у вирішенні долі цієї власності. Але тут виникає питання: яка частина власності дістанеться бізнесу США і на яких умовах. Мова не про те, щоб просто їм передати у володіння, а, наприклад, брати участь у відновленні цих об'єктів, які американці хочуть вважати своїми. Щоб із цих об'єктів Україна сплачувала той самий борг, про який говорив Дональд Трамп, обговорюючи із Зеленським так звану угоду з копалин і ресурсів...».

Своєю чергою, «капітан першого рангу, віце-президент Російської академії ракетних і артилерійських наук» Костянтин Сівков також згоден, що «питання з Одесою і Миколаєвом вкрай важливе для Росії ще й тому, що ця територія, якщо її контролюватимуть британці, може стати плацдармом для військових дій з Росією». 

Сівков пояснює: «США керуються планом Кіссінджера: Росії відходять 4 області - ДНР, ЛНР, Херсонська та Запорізька області, а все інше - плацдарм війни з Росією. Якщо Зеленський продав комусь ці території, це його особисті проблеми. Росія прийде на ці землі як переможець. І будь-які папірці Зеленського втрачають будь-яку юридичну силу. Інша справа, що зараз може прийти великий бізнес і з російського боку і почати качати права. Але тут уже все залежить від політичної волі нашого керівництва».

На запитання, чи побоюватися армії РФ, якщо їй «почне протистояти в боротьбі за Одесу і Миколаїв НАТО», Сівков заспокоює: «Потенціал НАТО не такий уже й великий порівняно з нашою армією, яка має трирічний досвід СВО. Такої армії немає зараз ніде у світі. До того ж економічний потенціал Заходу зараз істотно підірваний і зруйнований, для його відновлення знадобиться років 10, не менше. Тож ми цілком можемо вести розмову з позиції сили».

«Одеса може отримати статус відкритого міста - за прикладом Гонконгу. Але у складі Росії. Одеса і Миколаїв повинні бути російськими в обов'язковому порядку, тому що це дає нам вихід до Придністров'я, де живуть наші російські люди. А ми своїх не кидаємо, це вже зрозумів весь світ», - браво підсумовує Сівков.