На квитку немає часу прибуття. Віриш продавцю і розраховуєш десь, приблизно, із запасом, залежно від дорожньої обстановки та черг на кордоні, про які читаєш у телеграм-каналах. Старий автобус. Тим, хто ззаду, не подобається твій порив відкидати сидіння – їм тісно та давить. Буквально на першому блок-посту чоловіків просять вийти з документами. Автобус завмирає. Вітрено, холодно. Усі чоловіки стоять перед автобусом. Жодних пояснень, чому так, - немає в принципі. По одному чоловіки повертаються, і автобус продовжує рух. У Краснодоні й далі підсідають по квитках, а потім біжить продавець - квитки продали на місця, яких в автобусі немає. Точніше, у касі один розклад, а, за фактом, в автобусі – інший. І касир пропонує їхати наступним автобусом з місцями. Ніхто не сперечається, але всі погоджуються їхати без місць – стоячи, або сидячи на підлозі. За повну вартість квитка. Хтось сидить на сходах поряд із водієм, хтось стоїть. Від цього ще більш тісно та незручно. На кордоні з Росією довга черга ніхто нічого не пояснює і всі помітно нервують. Водій не відповідає на жодне запитання. - "Сьогодні приїдемо". У цьому старому автобусі шуби та нові сумки у панянок здаються безглуздими. Пройшовши кордон, вибудовується довга черга в туалет. Водій відмовляє стояти у черзі: далі велике російське місто, сходіть там. Усі поспішають - це те, що поєднує всіх у цій колимазі. У першому ж російському місті в школі закладено вікна мішками із піском. А на дорозі бетонний блок-пост із бійницями. Як у нас. Це дивно. І всі рекламні щити віддано героям спецоперації. Рік тому вони були присвячені ковіду. Зараз – війні. У Ростові кожен знає, куди йому треба. Усі поспішають встигнути вирішити свої питання. На вході до автовокзалу доглядають речі, просвічують одяг. Транспортна поліція вкрай знервована. Люди мовчать – не посперечатися, боротьба з тероризмом. Вже у потязі попутники пожвавлюються на найтрадиційніше питання "Ви звідки?". Тут виявляється, що про Донбас кожному є що сказати. У них там рідні, друзі. І вони розповідають тобі про цю війну. А ти не готовий ні розповідати, ні слухати, бо втомився від думок, навіть якщо вони близькі до твоїх. Ти просто хочеш їхати. І не думати ні про що.
