Іловайська трагедія - 2014: передумови, причини та наслідки

Перша половина 2014 р. в Україні була перенасичена воєнно-політичними подіями. Найбільш доленосні з них припали на літо. Активна фаза антитерористичної операції, відкривала для України перспективи стабілізації ситуації на теренах Донецької і Луганської областей. Однак, стрімкий наступ сил АТО на півдні Донеччини обернувся Іловайською трагедією. І крапку в її історії ставити ще зарано.

 

Якщо хочеш миру – готуйся до війни

Повзуча гібридна окупація України, яка розпочалась «чемними чоловічками» в Криму,  наприкінці весни 2014 р. остаточно змінила формат. Вулично-протестну фазу було завершено. Натомість диверсійно-терористична фаза активно розвивалась.

В умовах АТО, на тлі посилення ескалації з боку росії та проросійських сил, 6 травня 2014 р. в.о. президента України Олександр Турчинов, оголосив про проведення другої хвилі часткової мобілізації.

На теренах Донецької і Луганської областей, що знаходились під контролем сепаратистів, 11 травня відбулися псевдо-референдуми про «незалежність днр і лнр».

Керуючись вказівками з Кремля, самопроголошені республіки у переддень виборів Президента України, підписали угоду про утворення «конфедеративного союзу народних республік «Новоросії». Так стартувала юридична фаза плану «Новоросія-2014», який (через розбіжності у лавах сепаратистів та московських кураторів) так і не був реалізований.

Українська влада, розуміючи, що місцеве населення на Донбасі у більшості не підтримує лнр/днр і не прагне продовження воєнних дій, послідовно демонструвала готовність перевести врегулювання конфлікту в політичну площину. Новообраний Президент України Петро Порошенко через тринадцять днів після інавгурації, 20 червня 2014 р. анонсував мирний план, який, зокрема, передбачав:

  • амністію українським громадянам, які не причетні до загибелі військовослужбовців і мирних жителів і не фінансували терористів;
  • формування коридору на кордоні для повернення російських бойовиків до Росії (важке озброєння має бути залишене);
  • проведення дострокових місцевих виборів, щоб населення обрало своїх справжніх представників для діалогу із центральною владою;
  • проведення децентралізації влади, гарантії вільного використання російської мови в регіоні, повагу до права місцевих громад на особливості історичної пам’яті, пантеону героїв, релігійних традицій, здійснення інвестицій в економічну реконструкцію Донбасу та створення нових робочих місць;
  • проведення дострокових місцевих і парламентських виборів.

Загалом мирний план п’ятого президента України складався з 15 пунктів, які декларували надію на мирне врегулювання ситуації на Донбасі. Важливим кроком мирних ініціатив П. Порошенка було одностороннє припинення вогню з боку сил АТО. Однак, після оголошення Україною перемир’я тон бойовиків різко змінився. Ігор Стрєлков (Гіркін) зухвало заявляв, що, оскільки Київ не веде переговорів безпосередньо з «днр», ніякого припинення вогню з боку бойовиків не буде.

Від початку червня 2014 року тривали дії сил АТО зі звільнення населених пунктів сходу України. 12–13 червня українські воїни успішно провели операцію із прикриття ділянки державного кордону Григорівка – Червоний партизан і звуження внутрішнього кола блокування по рубежу Дмитрівка – Докучаєвськ, зайняли міст через річку Сіверський Донець і плацдарм на луганському напрямку, відновили контроль над Маріуполем. Усього до кінця червня 2014 року відновлено контроль над 250 км українсько-російського кордону. Кризовий район (території Донецької і Луганської областей непідконтрольні Україні) ізолювали майже повністю, за винятком неприкритої ділянки державного кордону Ізварине – Сєверо-Гундорівський – Пархоменко.

Але супротивник також не пас задніх. За підсумками «перемир’я», сепаратисти отримали контроль, окрім «Ізвариного», ще над двома контрольно-пропускними пунктами – «Должанський» і «Червоний партизан». Саме через цю, неконтрольовану українською владою ділянку кордону і буде здійснюватися «підтримка» «ДНР» і «ЛНР».

 

Від гібридної, до прямої агресії росії на Донбасі

Беручи до уваги непоступливість ворога, українська влада вирішила розрубати цей гордіїв вузол, тому 30 червня 2014 р. воєнні дії відновилися. Українські силовики перейшли в наступ. Серед бойовиків почалася паніка. Як відомо, 4 липня  «міністр оборони» «днр» І. Гіркін видав «наказ про демобілізацію особового складу ополчення донецької народної республіки» і, прикриваючись цивільними, прорвався з оточеного Слов’янська до Донецька.

Після втечі загону І. Гіркіна та його поразки під Слов’янськом росія збільшила військову допомогу сепаратистам. Зросла чисельність російських бойовиків, які переправлялися на Донбас. Серед них були представники російських націоналістичних організацій, відверто кримінальні елементи, а також «відставники» (в недалекому минулому військовослужбовці ЗС РФ, які мали досвід експлуатації складної військової техніки та участі в спеціальних операціях) та так звані «відпускники» (кадрові військовослужбовці ЗС РФ).

Розпочалися ракетно-артилерійські обстріли українських підрозділів із території росії, а найманці – громадяни України – проходили прискорений вишкіл у російських військових таборах. Крім того, було розгорнуто широкомасштабне постачання озброєння та воєнної техніки, в т. ч. важкої (самі сепаратисти іронічно називали цю допомогу «воєнторгом», ніби зброю можна купити в будь-яких російських магазинах, в яких торгують товарами для військовослужбовців).

З боку РФ було створено дві логістичні точки, де зосереджувалися найманці та зброя: біля Сніжного (контрольно-пропускний пункт «Дмитрівка») та біля Краснодона (КПП «Ізварине»). З другої половини липня 2014 р. ЗСУ почали завдавати по них ракетно-артилерійських й авіаційних ударів. Армія росії у відповідь застосовувала бойову авіацію та засоби протиповітряної оборони. Неконтрольоване насичення зброєю призвело, зокрема, до того, що 17 липня 2014 р. проросійські бойовики ракетою з протиповітряної установки «Бук» збили авіалайнер Малайзійських авіаліній «Боїнг 777» з 283‑ма пасажирами та 15‑ма членами екіпажу. Експертна група «Belingcat» 8 вересня 2014 оприлюднила докази того, що ЗРК «Бук» – російський і належав 53‑й зенітно-ракетній бригаді ЗС РФ, розташованій під Курськом. Причетність російської сторони до збиття малайзійського авіалайнеру після довготривалого розслідування 17 листопада 2022 р. остаточно підтвердив і Окружний Суд у Гаазі.

Наступальна фаза АТО була доволі успішною для України. Загалом за травень–вересень 2014 року сили АТО провели більше 40 операцій, звільнили понад дві третини окупованих територій, понад 100 населених пунктів Донецької та Луганської областей. Силам АТО вдалося переломити ситуацію і з’явилася реальна можливість блокувати російські сили в районах Донецька, Макіївки, Горлівки, Луганська, оточити їх і поділити на окремі осередки. Тобто створилися передумови для успішного завершення збройного конфлікту на сході України.

 

Іловайська трагедія

Усвідомивши наближення краху проєкту «Новоросія», військово-політичне керівництво росії вперше з часу кримських подій наважилось на відкрите втручання.

Армія вторгнення була сконцентрована на південному кордоні з Донецькою областю налічувала близько 4 тисяч солдатів та офіцерів у складі 4-х батальйонних тактичних груп (БТГ), підкріплених підрозділами Сил спеціальних операцій РФ. Їхні військовослужбовці, як і під час кримських подій, не мали документів і розпізнавальних знаків на обмундируванні і військовій техніці. Вони швидко просунулись у напрямку Іловайська та Луганська. Ще кілька подібних груп перейшли кордон поблизу Новоазовська в напрямку Маріуполя. Водночас вздовж російсько-українського кордону розміщувалися тисячі військовослужбовців РФ і сотні одиниць військової техніки.

Бої під Іловайськом та вихід українських військ з оточення (24–29 серпня 2014 року) набули особливого резонансу в суспільстві. Боротьба за Іловайськ як стратегічно важливе місто тривала від початку серпня паралельно зі штурмом Савур-Могили, Антрацита і Красного Луча. Українським військовим майже вдалося оволодіти містом, ключовим для перерізання комунікацій бойовиків, що сполучали "ДНР" з "ЛНР" .

План операції зі взяття під контроль Іловайська розроблявся керівництвом Сектору «Б» (який відповідав за донецький напрямок) на початку серпня 2014 р. і згодом був затверджений рішенням штабу АТО. Проведення операції було частиною плану очільників АТО з оточення Донецька, що передбачало перекриття основних шляхів комунікацій противника та блокування Іловайська з двох напрямків: 1) північного, з району смт. Верхньоторецьке війська мали заблокувати основні шляхи сполучення між Донецьком та Горлівкою і вийти до смт Нижня Кринка; 2) і з південного напрямку планувалося завдати головного удару з району смт. Старобешеве на Іловайськ, а потім – на Харцизьк і Зугрес. Кільце оточення навколо Донецька мало зімкнутися в районі м. Зугрес.

Звернемо увагу на те, що при плануванні операції не були додатково перевірені розвідувальні дані про чисельність і позиції противника. Не було також враховано можливість швидкого підсилення збройних угруповань сепаратистів додатковими силами та засобами з найближчих міст – Донецька та Шахтарська. Основний наступ мали здійснювати добровольчі підрозділи (так звані «добробати»), які не отримали належної підтримки броньованою технікою та важким озброєнням. Добробати – мотопіхотні батальйони, не мали чисельної переваги, а технічна мобільність нівелювалася поганим станом та низькою технічною готовністю бойових машин.

Наступ на Іловайськ розпочався 4 серпня 2014 року, коли штаб АТО видав бойовий наказ військам Сектору «Б» на оточення Донецька. В ході штурму Іловайська з’ясувалось, що місто утримує не декілька взводів ополченців, а більш чисельні і добре вишколені формування сепаратистів. За даними української сторони їх налічувалось 250 чол. Українські наступальні угруповання здійснили декілька спроб захоплення міста. Їм поталанило потіснити ворога і закріпитись на окремих рубежах, але повністю захопити контроль над Іловайськом так і не вдалося.

У ніч на 24 серпня 2014 відтіснивши українські частини у Секторі «Д», на територію України зайшли 9 батальйонно-тактичних груп регулярних військ РФ: 3,5 тис. осіб, 60 танків, 320 бронемашин, 110 гармат, мінометів, протитанкових ракетних комплексів. Того ж дня ватажки незаконних збройних формувань оголосили про початок масштабного наступу на позиції українських військ.

Противник намагався оточити українські добробати в Іловайську наступом зі сторони Донецька та з району Амвросіївки. Напередодні, 23 серпня 2014, незаконні збройні формування розпочали наступ на позиції ЗС України в Секторі «Д» в районі Амвросіївки, систематично обстрілюючи ці території з важкої артилерії. З того часу й до початку прориву з оточення обстріли іловайського угруповання не припинялися. Українські сили в Іловайську чотири доби вели запеклі бої з окупантами.

Слід відзначити, що командування АТО здійснило слабку спробу деблокувати іловайське угруповання. 27 серпня зведена ротно-тактична група 92-ї окремої механізованої бригади прибула з Харківщини в м. Комсомольське й отримала завдання: діючи спільно з підрозділами 42-го батальйону територіальної оборони «Рух Опору», розблокувати оточені під Іловайськом українські сили.

Більшість особового складу в обох формуваннях складали мобілізовані військовослужбовці, які не мали бойового досвіду, нечітко розуміли ситуацію та поставлені завдання.

В ніч на 28 серпня колона ротно-тактичної групи, що зупинилася на ґрунтовій дорозі Новозар’ївка – Войкове, зазнала масованого обстрілу з кулеметів, мінометів, систем залпового вогню та ствольної артилерії: 13 військовослужбовців загинули, більшість техніки було спалено.

Того ж дня із Краматорська до с. Березове гелікоптерами було перекинуто зведений загін 42-го батальйону територіальної оборони «Рух опору». Звідси підрозділ, посилений двома бойовими машинами піхоти зі складу 51-ї окремої механізованої бригади, на вантажівках вирушив у напрямку селища Колоски, де мав зустрітися з групою 92-ї бригади. Вночі колона також зазнала артилерійських обстрілів, а зранку 28 серпня була остаточно розбита легкою бронетехнікою противника. Вцілілі частини обох груп спробували прорватися, проте в районі с. Новокатеринівка 180 військовиків були взяті у полон (більшість полонених невдовзі були відпущені).

Під час боїв в районі Іловайська для підтримки та прикриття українських підрозділів було задіяно військову авіацію (армійські гелікоптери, пару штурмовиків Су-25, один з яких було підбито під час виконання завдання), далекобійну артилерію (для створення «вогневого коридору» та ураження місць розташування противника вздовж маршруту виходу).

Оточене під Іловайськом українське угруповання налічувало, за різними підрахунками, 1,2 – 1,4 тисяч бійців і у кілька разів поступалося чисельністю незаконним збройним формуванням  та російським регулярним військам, які блокували місто.

Зважаючи на таке співвідношення сил і очевидну перспективу розгрому, українська сторона намагалася домовитися з противником про гуманітарний коридор для виведення угруповання з оточення. Перемовини про це велись одночасно на кількох рівнях: 1) на рівні безпосередніх учасників бойових дій – керівництвом Сектору «Б»; 2) на рівні Міністерства оборони України і Генштабу ЗС України відбувалася комунікація із заступником керівника Генштабу ЗС РФ; 3) на політичному рівні переговори відбулися 26 серпня під час зустрічі президентів України та росії в Мінську.

Через два дні, після напружених дискусій, 28 серпня 2014 р. було досягнуто домовленості керівництва Сектору «Б» з представниками ЗС РФ про вихід із технікою та зброєю завчасно узгодженими маршрутами та званим «зеленим коридором» під гарантії російської сторони. 29 серпня 2014 р. о 1-й год. ночі офіційний вебпортал президента росії опублікував звернення путіна до незаконних збройних формувань надати українським підрозділам в Іловайську обумовлений попередньою згодою «зелений коридор» для виходу з оточення. Незабаром російська сторона висунула додаткові умови щодо повного роззброєння підрозділів, що мали вийти з оточення. Українська сторона не пристала на цю пропозицію, вирішивши в разі необхідності прориватися з боєм. Використовуючи усі наявні засоби ураження, в тому числі артилерію і РСЗВ, росіяни почали масований обстріл українських підрозділів що рухались «зеленим коридором» який перетворився на пастку. Вихід з оточення став справжнім пеклом, що увійшло в новітню історію України під назвою Іловайська трагедія.

 

Розслідування Іловайської трагедії і попередні висновки

Для розслідування обставин подій під Іловайськом Верховна Рада України 4 вересня 2014 р., створила Тимчасову слідчу комісію на чолі з депутатом від БЮТ Андрієм Сенченком. Ще до оприлюднення висновку комісії заступник Генпрокурора України, Головний військовий прокурор України Анатолій Матіос заявив, що основним винуватцем трагедії був 5-й батальйон ТО «Прикарпаття», який самовільно залишив позиції під Амвросіївкою, оголивши фланг. Це започаткувало «ефект доміно» і обвал Сектору «Д». 

У проміжному звіті комісії А. Сенченка, оприлюдненому в жовтні 2014 р., критикувалися дії тогочасного міністра оборони України Валерія Гелетея і начальника Генштабу ЗС України Віктора Муженка. У звіті вказувалося на допущені військовим командуванням помилки в організації оборони, що призвели до дезорганізації керування воєнними діями. Йшлося також про помилкові кадрові рішення та несвоєчасну реакцію згаданих посадовців на інформацію про вторгнення російських військ. Розслідування цієї справи супроводжувалося низкою резонансних заяв політиків та високопосадовців.

Керуючись висновками експертизи про російську військову агресію як основного чинника зазначених втрат та на підставі зібраних доказів, Генеральна прокуратура України 8 серпня 2016 року повідомила про підозру у вчиненні особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, миру та міжнародного правопорядку 20 особам з-поміж представників влади і керівництва Збройних Сил РФ, зокрема Міністру оборони Сергію Шойгу, начальнику Генерального штабу Валерію Герасимову та іншим. А 2 вересня 2016 року Генеральний прокурор України Юрій Луценко оприлюднив звіт «Про результати розслідування кримінального провадження за фактом розв'язання і ведення представниками влади та Збройних Сил Російської Федерації агресивної війни проти України».

Було встановлено, що основним чинником, який за висновками експертів, єдиний знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з Іловайською трагедією, є військова агресія Збройних Сил Російської Федерації, пряме військове вторгнення на територію України. Примітно, що за два роки після вищезазначених подій Іловайська справа – за словами Ю. Луценка – налічувала 800 томів, 350 з яких під грифом «таємно» та «цілком таємно». Генеральна прокуратура України передала всю зібрану доказову інформацію до офісу прокурора Міжнародного кримінального суду для вирішення питання про відкриття провадження, а також зібрала докази для підтримання позовів МЗС та Мін’юсту України проти РФ у Міжнародному суді ООН і в Європейському суді з прав людини.

Через рік 14 серпня 2017 р. Генеральна прокуратура України, спираючись на попередні висновки слідства, оприлюднила повний звіт про результати розслідування кримінального провадження за фактом розв’язання і ведення представниками влади та ЗС РФ агресивної війни проти України, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки.

Головним чинником, що призвів до трагічних подій під Іловайськом, названо військову агресію ЗС РФ, пряме військове вторгнення на територію України. Керуючись цими висновками, Генеральна прокуратура України передала до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду інформацію про масове вбивство військовиків ЗС України під Іловайськом у 2014 році.

Слідство визначило також інші фактори, що мали вплив на перебіг подій під Іловайськом у серпні 2014 р., зокрема:

  • факти дезертирства українських військовиків і самовільного залишення позицій;
  • помилки керівництва АТО при плануванні та проведенні воєнних операцій;
  • низький рівень боєздатності ЗС України, зумовлений неналежним управлінням армією колишнім Президентом України В. Януковичем та керівництвом Міністерства оборони України і командуванням Генштабу ЗС України 2010 – 2014 рр.

При цьому ні керівник Сектору «Д» Петро Литвин, ні начальник Генерального штабу Віктор Муженко, ні керівник Сектору «Б» Руслан Хомчак, ні міністр оборони Валерій Гелетей не були покарані. Останній, до речі, отримав глузливе прізвисько сепаратистів – «Гелетей-Іловайський».

Водночас безпосередні учасники подій, звинувачуючи українське командування у зраді, відзначали:

  • неналежне забезпечення підрозділів для виконання поставлених завдань (зв’язок, карти місцевості, матеріальне забезпечення);
  • саботаж важливої інформації, бездіяльність і неадекватну оцінку командуванням реальних можливостей ЗС України;
  • відсутність координації між військовими з’єднаннями та секторами тощо.

У серпні 2020 р. Департамент Офісу Генерального прокурора України з нагляду в кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, оприлюднив інформацію про результати дослідження всіх обставин, причин та наслідків Іловайської трагедії. Відповідно до висновків експертів і комплексу інших здобутих доказів єдиним фактором, що призвів до трагічних подій під Іловайськом, визнано військову агресію ЗС Російської Федерації. Тобто усю провину було покладено на росію та її поплічників.

У справі про смерть військових під Іловайськом до кримінальної відповідальності заочно притягнули чотирьох генералів Збройних сил росії: Миколу Богдановського, Андрія Картаполова, Сергія Істракова та Михайла Мізінцева. Усіх їх оголосили у розшук.

Останній передвоєнний етап розслідування тих подій провела тимчасова слідча комісія (ТСК) Верховної Ради, яку очолювала народна депутатка від «Слуги народу» Мар’яна Безугла. У «Проміжному звіті» від 15 листопада 2021 р. зазначалось: «ТСК визначила наступні чинники, які значною мірою зумовили іловайські події:

а) невведення воєнного стану, що призвело до дезорганізації управління військовими діями;

б) помилкові кадрові рішення і дії політичного і військового керівництва;

в) невжиття політичним і військовим керівництвом вичерпних заходів щодо деблокування іловайського угрупування та організації коридору для виведення українських військ з оточення, результатом яких стала втрата сотень людських життів.

Отже, не зважаючи на декілька етапів з’ясування причинно-наслідкових зв‘язків, крапку у подіях Іловайської трагедії ставити зарано. Ймовірно через багато років, коли буде остаточно знятий гриф секретності, гірка правда про ці події буде ретельно вивчена і оприлюднена українськими істориками.

 

Наслідки

Попри засекреченість переважної більшості матеріалів пов’язаних з серпневими подіями 2024 р., можна з впевненістю констатувати, що події навколо Іловайська мали доленосне значення.

Україна втратила стратегічну і тактичну ініціативу в ході придушення сепаратистських настроїв на Донбасі. Іловайська трагедія стала індикатором недосконалості системи управління АТО. Вона поставила під сумнів фактори стійкості і ефективності комплектації і застосування окремих підрозділів регулярних сил ЗСУ.

З  моменту початку АТО, наша армія саме під Іловайськом понесла найбільші втрати особового складу та військової техніки, що вважається першою великою тактичною поразкою ЗС України. Ми втратили контроль над значною частиною українсько-російського кордону з боку тимчасово окупованих територій. Це в подальшому дозволить росії безперебійно постачати нові зразки «воєнторгу», паралельно заводячи на терени «днр» і «лнр» легіони «відставників», «відпускників» та «ихтамнетов».

Водночас, незважаючи на несприятливу обстановку, українські підрозділи своїми діями нанесли вагомих втрат противнику, скували значні його сили, стабілізували лінію зіткнення та не допустили подальшого просування незаконних збройних формувань в глибину української території.

Вторгнення російських військ та події під Іловайськом змусили українську сторону погодитися на умови перемир’я за крок до перемоги над окупантами.

Як відомо 5 вересня 2014 р. було підписано Мінську тристоронню угоду (так званий Мінський протокол) і 19 вересня Меморандум до неї.

16 вересня 2014 р ВР України ухвалила Закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» який у суспільстві сприйняли як кроки, що «зливають Донбас». Врешті-решт збройний конфлікт на сході України набув рис затяжного характеру.

Після серпневих подій 2014 р., воєнно-політичне протистояння на Донбасі скочувалось у фазу позиційної війни, яка з перервами тривала до січня 2015 р. Український політикум все частіше говорив про дипломатичне врегулювання ситуації на Донбасі, що свідчило про заморожування конфлікту, або, принаймні, про перехід до війни малої інтенсивності.

Злочинний розстріл колон українських військ, які виходили з Іловайська, яскраво продемонстрував терористичну сутність росії, що стало уроком на майбутнє. Водночас мужність і героїзм українських воїнів свідчили про готовність України боротись до кінця.

Попри оточення більшій частині українських воїнів вдалося вийти з нього. Досвід, отриманий за результатами бойових дій в районі Іловайська після вторгнення російських військ 24-29 серпня 2014 року, зокрема низка поразок та самовільних відступів окремих підрозділів сил АТО, зумовили необхідність інтенсифікації процесів підготовки особового складу, управління, взаємодії, забезпечення та створення резервів. Де-факто саме після Іловайська стартуватиме масштабне реформування ЗСУ.

Загалом просування незаконних збройних формувань на Донбасі було зупинене, а Україна контролювала більшу частину територій Луганської і Донецької областей. Донбас остаточно перетворився на стабільну «гарячу точку» на мапі України. Перший тайм АТО закінчився з рахунком 1:1. А Мінські домовленості виступали в ролі тимчасового запобіжника нової фази російсько-української війни, яка обов’язково мала розпочатись.

 

Кандидат історичних наук, доцент Олександр Салтан, спеціально для "ОстроВа"

Статті

Світ
21.11.2024
19:00

Політолог Костянтин Матвієнко: У РФ немає стратегічного запасу, щоб довго продовжувати війну. Вони викладають останні козирі

Ближче до ядерної війни ми не стали, це абсолютно однозначно. Я впевнений, що РФ не наважиться на ядерну ескалацію, що б ми не робили з далекобійними ракетами США та інших країн.
Країна
21.11.2024
18:00

«Рубіж» чи останній рубіж?

«Рубіж» - це справді межа можливостей Москви у конвенційній зброї. Тому йому краще щоб усі думали, що в РФ є така зброя і боялися, ніж знали це напевно. Тим більше, що кількість "Рубежів" може бути суто демонстраційною.
Країна
20.11.2024
13:55

Звільнений з полону оборонець Маріуполя Андрій Третьяков: "Азовсталь", тортури та обмін

Навіть чеченці краще за росіян в плані поводження з військовополоненими. Коли заїжджали чеченці, то ставлення було більш-менш прийнятним. Найгірше ставлення до нас було саме з боку росіян у Таганрозі.
Всі статті