«Другий варіант дозволить нам диктувати умови на переговорах». Російські ЗМІ про Україну

Британському уряду пора б узятися за розум і почати читати російську «Парламентскую газету»: адже тільки там можна дізнатися правду про Велику Британію. Наприклад, про те, що зараз вона «відстає у своєму розвитку від таких країн, як Німеччина і Франція, відстає вона і від Росії». І, виходячи з цього, перший заступник голови комітету Ради Федерації РФ з міжнародних справ Володимир Джабаров так прямо і попереджає: «Заявлені Стармером три мільярди фунтів допомоги київському режиму - це, за великим рахунком, розмови»...

 «Стають для нас цілями»

Володимир Джабаров - колишній генерал КДБ, а тому все, що він сказав «Парламентськой газете», як він упевнений, потрібно приймати за чисту монету. Наприклад, про можливість Лондона допомагати Україні.

Говорячи про «столітнє партнерство» з Києвом і пропонуючи йому допомогу в три мільярди фунтів стерлінгів щорічно, Британія «продовжує жити своєю колишньою величчю - сьогодні «великодержавність» Лондона є, за великим рахунком, фікцією», запевняє Джабаров.

На запитання газети, «як вплине на ситуацію в зоні СВО» візит британського прем'єр-міністра Кіра Стармера в Україну, «щоб підписати з нею угоду про «столітнє партнерство», що передбачає зобов'язання Лондона виділяти фінансову підтримку Києву в розмірі трьох мільярдів фунтів стерлінгів щорічно», Джабаров відповідає: «Моє переконання - нинішня Британія продовжує пижитися, вдаючи з себе колись велику державу. Але такою вона не є з травня 1945 року - після закінчення Другої світової війни країна втратила свої колонії в Індії, Пакистані та Бангладеш, у країнах Африки. Відтоді повага до британської корони хоча і зберігається, але її велич є, за великим рахунком, фікцією. Зараз країна відстає у своєму розвитку і від таких країн, як Німеччина і Франція, відстає вона і від Росії. Думаю, заявлені Стармером три мільярди фунтів допомоги київському режиму - це, за великим рахунком, розмови. Як і те, що британці разом із французами готові відправити на Україну своїх «миротворців».

Взагалі, історія з миротворцями Джабарова «розчулює до глибини душі - начебто Лондону і Парижу невідомо, що миротворчий статус іноземний військовий контингент може отримати тільки в разі згоди на його введення в зону бойового зіткнення з обох сторін конфлікту».

«Цілком зрозуміло, що Росія на це не погодиться, і тоді в зоні СВО «миротворці» з Британії, Франції, Німеччини, та звідки б там не було, стають для нас цілями на поразку і знищення - за законами воєнного часу», - суворо попереджає колишній генерал КДБ.

Не лякає його і ймовірна участь у миротворчій місії в Україні Франції.

«Знаєте, багато що тут прояснює знання історії. Так, французи були сильною армією за Наполеона. Але вже за Гітлера здали йому свою країну за сорок днів, після чого французькі жінки стали гуляти по ресторанах і ходити в оперу під ручку з німецькими нацистами. А корпус генерала де Голля під час Другої світової війни був крихтою порівняно з кількістю французів, які служили в армії вермахту. І відтоді не бачу передумов до того, щоб щось сильно змінилося. Тому, чесно кажучи, несерйозно ставлюся до заяв і планів, які кажуть, нібито французькі найманці істотно допоможуть київському режиму в боротьбі з Росією», - майже бридко заявляє російський «сенатор».

«Перспективи родовища поки що не зрозумілі»

Урядова «Российская газета» діловито розповіла, «як найбільше в Європі родовище літію в ДНР перейшло під контроль Росії».

«Родовище літію біля села Шевченко Волноваського району було відкрито 1982 року Ростовською геологічною партією. За оцінками геологів, запаси руди оцінюються тут у 13,8 мільйона тонн. Вміст літію в місцевих рудах (сподуменових пегматитах) - від 0,3 до чотирьох відсотків. Утім, родовище цікаве не тільки своїми обсягами, а й тим, що корисні копалини знаходяться на порівняно невеликій глибині, приблизно 70 - 130 метрів. Відповідно, видобувати їх можна за простою технологією, з кар'єра», - по-хазяйськи вводить «РГ» у курс справи, немов зовсім не йдеться про грабіжницьке захоплення чужої території.

І в тому ж дусі продовжує: «Після розпаду Радянського Союзу в Україні не змогли почати розробку літієвих руд, а з початком СВО пообіцяли передати контроль над запасами копалин США в обмін на постачання зброї. Заради збереження ресурсної бази ЗСУ відправляли в «м'ясні атаки» у Волноваському районі тисячі солдатів, однак зупинити російський наступ їм не вдалося. 11 січня над селом Шевченко замайорів російський прапор. Іноземні експерти тепер із гіркотою констатують, що Захід позбувся такого «потенційно цікавого активу».

«Контроль над Шевченківським родовищем літію дає величезний потенціал для розвитку економіки Росії, - радісно підкреслює «РГ». - Річ у тім, що основні сполуки літію - карбонат і гідроксид LiH дуже затребувані в сучасних галузях. Наприклад, їх використовують у виробництві акумуляторних батарей для смартфонів, ноутбуків, електромобілів тощо. Цінна сировина також застосовується в чорній і кольоровій металургії, ядерній енергетиці, авіації, лазерній техніці, кераміці, медицині. За унікальні властивості літій неофіційно називають білою нафтою XXI століття».

«РГ» акцентує, що, «на думку вчених Південного наукового центру РАН, великі запаси літію також можуть розташовуватися і в інших районах Східного Донбасу: Ростовській області, Луганській і Донецькій народних республіках».

«Перспективи освоєння родовища біля села Шевченко в ДНР поки що не зрозумілі, тому що територія тільки звільнена від українських військ, лінія зіткнення ще рухатиметься на захід, але в довгостроковій перспективі родовище, безумовно, розроблятимуть», - обіцяє «РГ».

«Безперервне промацування і тиск»

Цих російських «військових експертів» не розумієш: то вони закликають «одуматися» Україну, то вони тепер закликають до того ж рідну Росію. Саме так чинить «військовий експерт» Владислав Шуригін, який «закликав Росію схаменутися», тому що вона «поводиться вельми стримано». Шуригіна цитує сайт шовіністичного телеканалу «Царьград».

Нападу ЗСУ на Курську область взагалі не повинно було бути, впевнений Шуригін. Точніше, «ворог не повинен був прорватися: росіяни підготували укріплення, створили і мінні поля, і окопи, але ось стримувати вторгнення просто виявилося нікому». А все тому, вважає Шуригін, що «в російській армії існує проблема некомплекту».

«Коли в штаті батальйону 400-450, а в строю 150. Це не говорить про те, що поганий комбат. Просто якщо важкі бої, то хто тобі пришле солдатів. Можливість наступати залежить від того, як сформовані резерви. В українців зараз у резерві до шести нових ударних бригад», - нарікає «військовий експерт».

І все ж, «як не розглядай українську операцію в Курській області, але очевидно, що військового ефекту в неї немає», тішить себе і російського обивателя «експерт» Шуригін.

«Тут, звичайно, очевидно, що це, по-моєму, перша на моїй пам'яті військова операція, яка мала винятково пропагандистський ефект, жодного військового ефекту за нею явно не стоїть», - запевняє Шуригін, а й визнає, що «якби після вторгнення протягом трьох діб ЗСУ змогли дійти до Курська, то це стало б стратегічною поразкою Росії».  

«Цього не сталося. Київ в кінцевому рахунку чекав великий провал, не менш болючий, ніж катастрофічний весняний «контрнаступ», який київський режим також посилено піарив», - проголошує московський «експерт».

Щоправда, діватися нікуди - йому «також очевидно, що згортати свою діяльність на території Росії українські бойовики не мають наміру».

«Ба більше, ЗСУ, як і раніше, роблять спроби створити будь-яку видимість бурхливої військової діяльності і періодично переходять у «наступ». І без поштовху з боку американських радників київського режиму тут точно не обійшлося... Фактично ЗСУ перейшли до американської тактики «просочування». Вона характеризується безперервним промацуванням і тиском на оборону і вклинюванням маленьких груп, що загрожує в підсумку «перфоруванням» фронту», - побоюється Шуригін.

Він попереджає, що «найближчими днями можна очікувати продовження українського наступу, і цілком можливо, що на іншому напрямку, вся розвідка США і НАТО зараз шукає вразливі точки нашого фронту».

Водночас Шуригін нарікає, що на ситуацію на фронті серйозно впливає відверта слабкість російської системи ППО. «І можемо тільки вже вкотре повторити: нам дуже сильно пощастило, що воюємо ми з таким супротивником, як ЗСУ, у якого засобів повітряного нападу кіт наплакав. Було б НАТО - ми б дорого заплатили за таку «систему» ППО», - прямо заявляє «експерт».

Крім проблеми з ППО ще одним «упущенням» Шуригін вважає «підхід до самої СВО».

«Росія поводиться вельми стримано, і їй уже час одуматися. Необхідні удари важким озброєнням по Банковій. Люди поставили себе поза будь-яким законом: використовують старих і дітей. Це справжні терористи», - обурюється «військовий аналітик», не уточнюючи, як саме Київ «використовує старих і дітей». 

Шуригін бачить «кілька варіантів завершення спецоперації, серед яких повна перемога Росії і беззастережна капітуляція київського режиму, а також завершення після досягнення найближчих цілей або зупинка конфлікту, як під час першої чеченської кампанії».

«Поки що оптимальним варіантом виглядає лише другий - звільнення старих-нових регіонів від ЗСУ і зайняття таких позицій і регіонів, які дозволять нам диктувати умови на переговорах», - якось скромно підсумовує «військовий експерт».

«Прорив фронту і капітуляція»

Прокремлівській газеті «Взгляд» не дає спокою той факт, що в Україні ніяк не можуть провести вибори.

«Власне кажучи, парламентські вибори в Україні мали відбутися 29 жовтня 2023 року, а президентські - 31 березня 2024 року. В умовах воєнного стану вибори не проводяться, тому їх було скасовано. Насправді президентські вибори мали бути проведені, оскільки 20 травня термін президентських повноважень Володимира Зеленського закінчився. Але цю обставину проігнорував як сам «гарант» української Конституції, так і колективний Захід. Однак 2025 року ситуація змінилася - президентом США обрано Дональда Трампа, який послідовно заявляє, що він має намір домогтися припинення війни в Україні. Припинення війни означає скасування воєнного стану, що знімає, таким чином, обмеження на проведення виборів», - радіє «Взгляд». 

Але ось заковика: «Росія не визнає легітимності колишнього українського президента - отже, мирний договір із ним підписано бути не може. Таким чином проведення виборів в Україні перестає бути внутрішньою справою України і стає елементом угоди між Росією і США. Тож чинній українській владі доведеться мати справу не з виборцями, які все прощають, а з Трампом, який поки що демонструє рішучий настрій (чи підуть рішучі дії - подивимося)».

«Взгляд» нарікає, що організації виборів президента в Україні заважає низка факторів: «По-перше, незрозуміло, в яких умовах будуть проводитися вибори. Можливо, наприклад, що припинення бойових дій і підписання перемир'я домогтися не вдасться, і тоді доведеться вносити зміни до Виборчого кодексу, щоб зробити можливим проведення президентських виборів під час воєнного стану. По-друге, необхідно відновити роботу реєстру виборців. Електронний реєстр було відключено на самому початку бойових дій, щоб підступний «агресор» не скористався ним у якихось своїх цілях. Якщо його просто так увімкнути, то виникне запитання: навіщо його вимикали? У будь-якому разі старий реєстр не відповідає реальності в жодному пункті - ні за охопленою територією, ні за кількістю зареєстрованих виборців... Тобто його доведеться фактично відновлювати. По-третє, необхідно вирішити питання з голосуванням біженців. За оцінками української сторони, всередині країни близько 4-5 млн «тимчасово переміщених осіб», за кордоном - 5-8 мільйонів. Загальна кількість виборців на Україні раніше була близько 35 млн осіб».

«По-четверте, вирішення питання з місцями для голосування. Зазвичай виборчі дільниці розміщуються в різних публічних приміщеннях - навчальних або адміністративних. У прифронтових районах вони в масовому порядку використовувалися як пункти дислокації військових підрозділів і часто зруйновані», - додає «Взгляд».

До того ж, запевняє газета, в Україні зараз «активність політиків збільшилася». - «Прикладом тому є те, що прокинувся колишній лідер нині забороненої на Україні “Опозиційної платформи” Юрій Бойко, який нагадав, що він теж трошки опозиціонер. Виступ цей, найімовірніше, був санкціонований офісом українського президента і є елементом програми формування «ручної» опозиції. Активно критикує чинну владу колишній спікер офісу президента Олексій Арестович, який ховається на Заході. Він, до речі, неодноразово говорив, що готовий брати участь у президентських виборах. І цілком імовірно, що це теж проєкт офісу. Також дуже активний у медіапросторі блогер Анатолій Шарій, у якого в минулому була нині заборонена партія... Неймовірно активна Юлія Тимошенко». 

«Утім, головна проблема в оцінці розстановки передвиборчих сил - участь у них колишнього головкому, а нині посла України в Лондоні Валерія Залужного. Його вважають найрейтинговішим кандидатом, але він досі не дав відповіді ні посланцям офісу президента, які пропонували йому перше місце у списку президентської партії (нею буде вже не «Слуга народу»), ні представникам штабів Порошенка і Тимошенко, які пропонували підтримку його кандидатури. Залужний у принципі ніколи не рвався в політику - він простий служака. Але в цьому випадку в нього, схоже, вибору не залишається. Для ситуації відсутності вибору він поводиться абсолютно правильно - вичікувати до початку виборчої кампанії, а потім уже висувати свої умови», - вказує «Взгляд».

«Отже, Україна у 2025 році зіткнеться з точки зору виборів із трьома варіантами. Або Зеленський сам, або на прохання заокеанських «партнерів», залишить посаду (що радикально змінить розстановку сил); або він буде змушений піти за підсумками виборів, поступившись своїм кабінетом Валерію Залужному (становище якого буде нестійким); або ж київський режим остаточно впаде до стану особистої диктатури Зеленського - в результаті сфальсифікованих виборів або ж взагалі без них», - заявляє «Взгляд».

Але тут же застерігає: «Утім, усі карти в цьому розкладі можуть змішати події в зоні бойових дій. У разі прориву фронту і капітуляції ЗСУ політичну систему України, можливо, доведеться створювати наново - але пророкувати, що це станеться у 2025-му, було б зараз занадто сміливо».

Про те, що «прорив фронту і капітуляція» можуть відбутися у зворотному напрямку, «Взгляд» чомусь не допускає. Чи боїться?

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»