«Чи означає це, що в січні-лютому все відразу на фронті й почнеться?». Російські ЗМІ про Україну

Газета «Московский комсомолец» розповіла, як Донецьк, виявляється, «відбудовується під обстрілами». «...Відновлення об'єктів інфраструктури та житлових будинків у Республіці триває прискореними темпами і за російськими стандартами. На сьогодні акцент робиться на навчальних закладах, лікарнях і котельнях, оскільки ЗСУ протягом усього періоду протистояння цілеспрямовано знищували саме дитячі садки, школи, корпуси вишів і медустанови», - пише «МК» явно в розрахунку на росіян, які не знають, що в Донецьку відбувається насправді...

«Тікати від обстрілів краще рівними дорогами»

«Радує донеччан і ремонт доріг, - продовжує переконувати «МК». - Там, де років тридцять були самі ями й гола земля, за кілька діб з'являється справжній якісний асфальт. Робітники відновлюють фасади будівель, посічені осколками снарядів, прокладають нові труби, оскільки питання з водопостачанням для Республіки залишається досить гострим навіть після запуску нового водоводу». 

Утім, «МК» дозволяє собі подивитися на ситуацію і частково «критично»: «Але чи все так райдужно насправді? Капремонти об'єктів соціальної інфраструктури хороші там, де не рвуться снаряди. Це факт. Але як показує практика, ця умова дуже суперечлива. З вересня в Донецьку відкрилися школи, які до цього не працювали понад два роки. Це викликало досить бурхливу реакцію серед батьків, які турбувалися про життя своїх дітей. Прилетіти снаряд може куди завгодно, жителі міста знають цю прописну істину, але це не привід залишити школи в тому стані, в якому вони перебувають довгі десятиліття: без опалення, без нових класів, комп'ютерів, парт, шкільних дощок. Завдяки регіонам-шефам, у ДНР було відновлено більше шкіл, ніж за України. Теж стосується і лікарень. Неможливо обстежити людей, які потребують якісної медичної допомоги, на обладнанні, що працювало ще за часів СРСР. Серце радіє, коли проїжджаєш повз новий перинатальний центр. Але й душа болить, коли уявиш, що десь поруч розірветься снаряд».

«Ризики того, що ЗСУ завдадуть ударів по одних і тих самих місцях, величезні. Але люди не залишають Донецьк, їм потрібні лікарні, їхні діти повинні ходити до шкіл, нехай навіть у віддалених районах міста, та й тікати від обстрілів краще рівними дорогами. Ось і виходить ситуація, давно описана однією фразою «вони бомблять - ми будуємося», - пафосно і слізливо додає «МК».

І визнає «недоліки»: «Однак будується не скрізь. Якщо ви проїдетеся Донецьком, діставшись його прифронтових районів, то на вас дивитимуться сотні забитих дерев'яними листами і затягнутими плівкою вікон. Подати на компенсацію пошкодженого житла можна, але чекати інколи надто довго, та й доцільніше почекати до моменту, коли ЗСУ відсунуться від Донецька. Ще однією невирішеною проблемою Донецька залишається водопостачання. У деяких районах вода подається цілодобово, в інших люди не бачили її вже понад рік».

Але всі ці біди, на думку «МК», мабуть, зовсім не біди, тому що «для зручності спілкування на такі гострі теми за дорученням глави регіону створено телеграм-чати адміністрацій районів».

«Чи можна скаржитися безпосередньо туди? Можна і навіть потрібно. Чи допоможе? Усе залежить від самої адміністрації. Наприклад, адміністрація Ворошиловського району, на думку донеччан, реагує в рази краще за інших. Особливо з питань водопостачання. А ось якщо ви вирішите запитати про причини відсутності води в адміністрації Будьонівського району, то чекати на відповідь доведеться дуже довго, часом кілька місяців. І проблему свою вам доведеться розв'язувати на вищому рівні, звертаючись до мера і глави ДНР, після чого зазвичай надходить письмова відповідь від водоканалу з поясненнями, а потім - дзвінок з уточненням, чи вирішилася проблема», - діловито повідомляє «МК».

І тут же запевняє: «Проблема в більшості випадків дійсно вирішується і в крані з'являється вода.  Як зізнаються жителі міста, краще зустрітися з главою адміністрації особисто на прийомі, ніж писати скарги в інтернеті або телефонувати диспетчерам «Вода Донбасу», які здебільшого відповідають за шаблоном «води немає, але ви тримайтеся».

Є в «республіці» і ще одна нібито проблема. «На тлі масштабного будівництва в регіоні не надто тішать новини про іпотечне будівництво.  Як упевнений виконувач обов'язків міністра будівництва та ЖКГ Микола Циганов, для донеччан буде вигідно придбати квартиру в 52 квадратних метри на 25 років за 25-27 тисяч рублів на місяць. Багато людей відреагували на цю заяву досить різко, оскільки звичайний робітник у ДНР не може дозволити собі оплачувати іпотеку за зарплати в 20-25 тисяч рублів. Він часом не може навіть зняти квартиру в «тихому» районі, оскільки за останні місяці орендна плата збільшилася в кілька разів і тепер за «бабусин варіант» доведеться викласти 10-15 тисяч рублів», - нарікає московська газета.

«Виходить, що квартира трохи більше 50 квадратів обійдеться донеччанам понад 8 мільйонів рублів, що в кілька разів вище іпотечного кредитування в інших регіонах Росії. Ось і виходить, що жителям Донецька залишається тільки чекати миру для відновлення своїх будинків і сподіватися, що ціни, які зростають буквально на все, коли-небудь поповзуть вниз», - мудро підсумовує «МК».

«Київські шкуродери не зможуть...»

Газета «Аргументы и факты» в публікації під заголовком «Чекають свіжої крові» перейнялася долями української молоді, яку «Лондон вимагає від Києва відправити в бій».

«Бен Воллес, донедавна міністр оборони Великої Британії, звернувся до президента України Володимира Зеленського і закликав його нарешті позбутися ілюзій і скоріше призивати якомога більше української молоді. На його думку, тільки це, ну і, звичайно, військова допомога Туманного Альбіону, «дасть змогу ЗСУ перемогти». «Середній вік солдатів ЗСУ на фронті 40 років. Я розумію прагнення Зеленського зберегти молодь для майбутнього, але факт у тому, що будь-яка пауза дасть змогу РФ побудувати нову армію», - написав Воллес у своїй статті для газети The Telegraph», - зазначає «АиФ».

І нагадує: «Ще недавно в українських пабліках пройшла інформація про можливу зміну призовного віку в Україні, скорочення його нижньої планки до 17 років. «Не буде такого, - запевняли київські політики. - Ми що, цвіт нації пошлемо на забій?» І ось, на тобі, - інтерв'ю британського «яструба» про те, що пора б подумати Зеленському про приплив «молодої крові» в бойові з'єднання ЗСУ».

Як «експерта» «АиФ» цитує такого собі «доцента департаменту соціології Фінансового університету при уряді РФ» Володимира Єраносяна, який, звісно ж, підтакує газеті: «Моя думка, що варто чекати найближчим часом змін в українському законодавстві. Без зниження планки призовного віку київські шкуродери не зможуть забезпечити мобілізацію для чергового «контрнаступу», який, звісно, плануватимуть для них у натовських штабах. Просто так Захід не надаватиме Зеленському озброєння і фінансову допомогу. Зброя в обмін на українських солдатів».

А далі «АіФ» згадує якогось безіменного «українського нациста»: «Ми скоро закінчимося». Це лейтмотив виступу чергового українського нациста, якому дозволили оголосити свої «шалені думки» на публіку. Він говорить про великі втрати на передовій серед найбільш мотивованого прошарку української армії - бойовиків націоналістичних підрозділів. Це і скарга, і водночас погроза з боку пробандерівськи налаштованих молодиків пересічним громадянам, які правдами і неправдами «косять» від армії. «Кому ви розповідаєте, що вас мобілізують незаконно? - говорить на камеру добре відгодований товстомордий нацист. - Але, люди, йде війна. Усі на фронт». Далі він віщає, що в стрій мають стати всі від малого до великого і там скласти голову за «вільний світ». Віщає чомусь десь далеко від передової. Усе це чудово лягає в контекст екстрених заходів, яких вживають у Києві, щоб поповнити поріділі за літо лави ЗСУ».

Не забула «АиФ» для переконливості і про главу міграційної служби України Наталію Науменко, яка «вимагає від західних союзників не створювати додаткових програм для інтеграції українських біженців за кордоном. «Ми їх не розглядаємо, як біженців», - пише Науменко».

«Схоже, що і доморощені, і західні політики розглядають українців виключно як «гарматне м'ясо». І чим воно молодше, тим їм краще», - запевняють «Аргументи і факти».

«А чого тягнути?»

Так звана «Свободная пресса» публікує міркування такого собі «капітана першого рангу запасу» Сергія Іщенка, якому «стало зрозуміло, коли по позиціях ЗСУ буде завдано рішучого удару наших резервних армій».

«...Що в найближчі місяці в умовах круто мінливої обстановки на фронті зробить Росія? Чекати, поки противник зуміє всюди ґрунтовно заритися в землю? Приблизно, як ворог після 2014 року зробив це в Авдіївці? Від якої до Донецька, нагадаю, всього якихось півтора десятка кілометрів. Але ось уже скоро два роки, як наші військові під час СВО марно намагаються ці кілометри подолати, щоб припинити нескінченні артилерійські обстріли з Авдіївки столиці Донбасу. Нічого поки що не виходить. Тому вихід один - противника треба гнати. І негайно, не даючи йому можливостей на додаткове серйозне інженерне обладнання позицій за прикладом Авдіївки», - проголошує Іщенко.

Він запевняє, що «якщо спробувати проаналізувати відкриті джерела (наші та зарубіжні), то складається враження, що до сьогоднішнього дня Росії в глибоких тилах СВО вдалося зібрати серйозний і поки що не розтрачений в оборонних боях наступальний потенціал», і наводить довгий перелік «вкрай вражаючих досягнень нашої оборонки, яка працює на майбутній рішучий наступ російських військ в Україні».

А завершує перелік «своєрідною «вишенькою на торті».

«Називається вона ЕМІ-ракетою «Алабуга»... З відкритих джерел відомо, що новаторську електромагнітну ракету з 2011 року створюють у нашому концерні «Радіоелектронні технології». Принцип дії в тому, що, спрацьовуючи на висоті 200-300 метрів над позиціями противника, завдяки випромінюванню високої потужності ракета в змозі на певний час придушити роботу електронних пристроїв (комп'ютерів, РЛС, систем зв'язку, головок самонаведення високоточної та керованої зброї), які перебувають у радіусі дії «Алабуги». Або взагалі вивести їх з ладу... Наскільки відомо, радіус надійного ураження ворожої електроніки електромагнітним імпульсом «Алабуги» становить приблизно 3,5 кілометра. Чого замало буде для смуги оборони навіть окремо взятої мотострілецької або механізованої дивізії. Але уявіть, що станеться, якщо бойова частина «Алабуги» перед початком наступу рвоне над вирішальною ділянкою битви. В окопах ворога вся апаратура тут же «осліпне і оглухне». Вийде з ладу система зв'язку та управління військами. Продовження бою в таких умовах буде можливе тільки на наших умовах. Решту дороблять російські танки і піхота», - уже перемагає Іщенко.

«І останнє: коли все це можна очікувати на Україні? Тут я пропоную звернути увагу на один важливий факт. За дивним, на перший погляд, збігом, майже всім нашим резервним арміям, корпусам і дивізіям, які завершують формування і бойову підготовку, поставлено завдання бути в готовності до введення в бій до кінця 2023 року. Чи означає це, що в січні-лютому все відразу на фронті і почнеться? Подивимося. Але привід так вважати, припускаю, у нас є. А чого тягнути?», - підсумовує московський «полководець».

«Виявилися одними з найбідніших»

У газеті «Ивестия» виступила зі своєю «думкою» якась московська дама Галина Сорокіна. За посадою вона - аж «професор кафедри світової економіки та міжнародних економічних відносин Державного університету управління». А ось по розуму...

«30 вересня 2022 року відбулася найважливіша подія останніх десятиліть - додому, в Росію, на основі вільного народного волевиявлення повернулися споконвіку російські території, які сьогодні становлять Донецьку і Луганську народні республіки, Запорізьку і Херсонську області. Сьогодні багато говориться про політику, суверенітет самовизначення. Я ж хочу поговорити про економіку», - починає «професор» Сорокіна і одразу стає зрозумілим, про яку «економіку» він розповість.

«Що являють собою нові (а точніше, ті, що знову повернулися) російські регіони?.. На жаль, але за роки їх перебування у складі їх використовували виключно як ресурсний придаток. У підсумку, позбавлені інвестицій, ДНР і ЛНР уже до 2014 року розгубили весь свій потенціал. Найбагатші регіони, в які колись були готові їхати з усього Союзу, за рівнем життя населення виявилися одними з найбідніших. До початку геноциду народу Донбасу з боку українського керівництва, що розпочався після майдану 2014 року, регіони, що увійшли 30 вересня 2022 року до складу Росії, забезпечували Україні понад третину всього промислового виробництва держави і понад 20% від валового внутрішнього продукту. Сьогодні це регіон, що виробляє широкий діапазон продукції чорної металургії, починаючи від видобутку вугілля і залізної руди, закінчуючи виробництвом сталі та різноманітного металопрокату. З урахуванням широкого розвитку машинобудування в усій Росії додаткові виробничі потужності та нові постачальники створять мультиплікативний ефект економічному зростанню країни. Погодні умови і структура ґрунтів дає змогу місцевим сільгоспвиробникам отримувати багатий врожай, а з урахуванням зростання попиту на російське зерно у світі регіон здатний забезпечувати себе і спрямовувати на експорт зерно та олійні культури», - повідомляє «професор» Сорокіна.

І продовжує переконувати: «За роки, коли регіони входили до складу України, вони використовувалися як ресурсний придаток із мінімальними інвестиціями. Сьогодні перед нами стоїть амбітне завдання - відновити втрачене. Але зробити це потрібно на якісно новому рівні, впроваджуючи найсучаснішу техніку і технології, так, щоб у підсумку їхня конкурентоспроможність виявилася достатньою для домінування на світових майданчиках. У зв'язку з цим дуже важливо організувати підтримку інтеграції економіки регіонів в економіку Російської Федерації. Причому цю інтеграцію важливо здійснювати не тільки на основі створення економічних і логістичних виробничих і торгових ланцюжків, а й за допомогою максимального залучення молоді...».

«Виші також активно включаються в цю роботу. Організовуються спільні проєкти, конференції та заходи. Університети надсилають партнерам із нових суб'єктів підручники та методичні посібники. Також активно розвивається олімпіадний рух... Планомірна робота як суспільства, так і державних органів всієї Росії допоможе швидкій інтеграції мешканців нових суб'єктів Російської Федерації, тим самим зміцнивши і розширивши потенціал розвитку людського капіталу країни в цілому. Безумовно, це потребуватиме багато часу, сил і коштів. Але я впевнена, що це цілком виправдає себе», - наполягає «професор» Сорокіна.

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»