«Без активного задіяння ядерного фактора війну не виграти». Російські ЗМІ про Україну

«Роздуми на шляху до перемоги». Велику статтю під таким «багатообіцяючим» заголовком опублікував журнал «Россия в глобальной политике». Автор статті - голова редакційної ради зазначеного журналу Сергій Караганов, він же - «доктор історичних наук, заслужений професор, почесний голова президії Ради з питань зовнішньої та оборонної політики», а фактично - один з ідеологів Кремля. І свою статтю він починає по-кремлівськи просто: «Росія почала перемагати в боротьбі проти агресії Заходу на Україні». Але тут же Караганов застерігає: «Заспокоюватися рано і небезпечно. Боротьба тільки розгорається»...

«Перестати плентатися у хвості»

Караганов проголошує, що «стратегічна мета російської політики ще й у тому, що наша перемога має зупинити сковзання світу до Третьої світової війни».

«Перемогу над Заходом на Україні потрібно зробити її заміщенням. Головний інструмент - різке підвищення опори на ядерний фактор у нашій сукупній потужності і стратегії, і в міжнародних відносинах загалом...», - відкрито заявляє глава підконтрольного Кремлю журналу.

Докладно розмірковуючи про «стратегічні» завдання Росії в боротьбі зі США, Караганов акцентує, що «бойові дії в Україні, доки ми не піднімемося рішуче сходами ядерної ескалації, нічим не загрожують Сполученим Штатам, але зате вкрай їм вигідні».

«І головне - правляча еліта, навіть її більш національно-орієнтована частина (трампісти), поки не готова повністю відмовитися від ролі світового гегемона. Для цього потрібен час. І як мінімум ще одна поразка (на Україні). Потрібно постаратися зробити її не принизливою для США», - радить Кремлю Караганов.

І сміливо називаючи війну війною, заявляє: «Першорядною і головною метою нинішньої війни має бути рішучий розгром на Україні реваншизму, що піднімається в Європі. Це війна за запобігання Третьої світової. За те, щоб не допустити повернення західного ярма, здатності Заходу грабувати і пригнічувати решту світу. Якщо на Україні Захід зазнає ще однієї рішучої поразки, Європа посиплеться швидше. США - з усіма коливаннями і конвульсіями - прискорять відхід з позицій глобального гегемона (що в новому світі в кінцевому підсумку вигідно і для самої Америки). Але не менш важливо - скоротиться ймовірність Третьої світової».

«Перемога в Україні є і повинна подаватися в пропаганді як найважливіша передумова зупинки ковзання світу до Третьої світової, яке триває вже кілька років, «війна за запобігання глобальній війні - всесвітній катастрофі», - повчає Караганов.

І знову підкреслює: «Потрібно продовжувати наступ, але без активного задіяння ядерного чинника війну не виграти (або ж це занадто дорого - потрібно берегти наших найкращих)».

При цьому Караганов допускає, що «переговори вести можна. Але тільки, щоб забезпечити необхідний темп та інтенсивність наступу. І для уникнення виходу ескалації з-під контролю».

«Пора, нарешті, перестати плентатися в хвості ескалації Заходу і почати задавати її темп. Мета - не стільки повалення київської хунти і повна капітуляція, а демілітаризація, можливо, з безпольотною зоною, територій, які залишаться у складі української держави. Мета - зламати волю Заходу, особливо озвірілих євроеліт до продовження війни і зупинити ковзання до Третьої світової», - твердить Караганов.

І вказує, що «початкова переговорна позиція очевидна, заявлена і не повинна бути змінена - повернення НАТО до кордонів 1997 року».

«Природно, Трамп намагатиметься піднімати ставки. Потрібно діяти на випередження. І тоді «угода», яка закінчить війну і, будемо сподіватися, гостру конфронтацію на заході Євразії, відбудеться. Європейців поки слухати безглуздо, вони своїми руками підірвали свій суверенітет і суб'єктивність. Їх варто просто відсторонити, показавши, чим загрожує їхнє нерозважливе і самовбивче прагнення розв'язати чергову світову війну. Доведеться чекати їхнього протверезіння. Щиро сподіваюся, до застосування крайніх заходів», - підсумовує кремлівський ідеолог.

«Шанси на удар у відповідь»

У газеті «Известия» такий собі Тигран Мелоян - «аналітик Центру середземноморських досліджень російської Вищої школи економіки» - задумав розібратися, «чи має український конфлікт, як і раніше, контрольований характер».

Застосування Росією балістичної ракети середньої дальності «Орєшнік» Мелоян закликає «інтерпретувати як сигнал до готовності».

«Все-таки застосовується не локальна зброя, а балістична ракета, призначена насамперед тим самим «партнерам». Для Росії видається, що Захід не боїться ескалувати не тому, що недооцінює Москву, а тому, що не вірить у її рішучість. Тому першочергове завдання для РФ - переконати опонента у протилежному і тим самим відбити бажання у нього підніматися сходами сходів ескалації далі», - міркує Мелоян.

І продовжує: «Пріоритетним залишається питання, чи відповість Білий дім новим витком напруженості в проксі-війні з Росією руками України до приходу Дональда Трампа, фактично вибиваючи в останнього одну з небагатьох карт, яку республіканці могли розіграти проти Москви як частину переговорної стратегії. При цьому Вашингтону для цього достатньо нічого не робити, а просто дозволити Києву і далі застосовувати далекобійну зброю. У разі ж збереження Штатами та їхніми союзниками наміченого курсу Росії знову доведеться підвищувати ставки, і ось тут ми наближаємося до дуже небезпечної точки, коли шанси на удар у відповідь по одному з членів НАТО зростають до максимальних значень».

Водночас Мелоян розуміє, що «з іншого боку, за реалізації такого сценарію немає гарантій, що конфлікт і далі зберігатиме контрольований характер».

«Наприклад, це здатне спровокувати ланцюгову реакцію взаємних відповідей між НАТО і Росією. Тим часом по-особливому загострює обстановку те, що обидві сторони не будуть точно знати, з якою начинкою до них летять балістичні ракети, зі спеціальною бойовою частиною або з болванками. А це вже зовсім інший щабель ескалації, і кроки у відповідь тут будуть теж відповідними», - припускає кремлівський «аналітик».

Він уже знає, що «у Сполучених Штатів є другий варіант розвитку подій - повернутися в колишні рамки українського конфлікту і накласти негласну заборону на застосування західних ракет на території Росії в межах 1991 року».

«Однак у такому разі Захід автоматично підтвердить, що російське стримування спрацювало, а отже - зазнає іміджевих витрат. У такій ситуації найкращим варіантом для Вашингтона залишається перший - продовжувати і далі тестувати реакцію Москви, принаймні доти, доки ця реакція не вийде за рамки українських кордонів», - повчає Мелоян.

«Узагальнюючи все вищесказане, Захід продовжує використовувати Україну як інструмент для досягнення своїх стратегічних цілей, а Росія, з огляду на застосування БРСД «Орєшнік», - як випробувальний полігон, тестуючи й демонструючи на Україні свої нові зразки озброєнь, призначені головним чином для стримування НАТО. І Росія, і НАТО перебувають зараз у такій ситуації, коли, принаймні поки що, відступати ніхто не має наміру, але й вступати в прямий конфлікт одна з одною обидві сторони не прагнуть», - підсумовує «аналітик».

«Бути уважними і на інших напрямках»

Телеканал «Царьград» попереджає Кремль, що «ЗСУ готують потужний наступ: обрано дату і місце, а з Румунії йдуть колони з бронетехнікою».

«Не дивлячись на нестачу українських військовослужбовців на Донецькому напрямку, де російська армія звільняє селище за селищем і де ось-ось впаде Курахове, в тилу ворог накопичив достатньо живої сили для чергового кидка. На цей наступ Київ кине всі сили. І, найімовірніше, він застосовуватиме американські ракети ATACMS - скоріш за все, буде бити по Білгородській області, куди ЗСУ знову спробують зайти. Перед вступом Дональда Трампа на посаду президента США противник має намір максимально підвищити градус ескалації», - розвиває думку шовіністичний рупор Кремля, який навіть російську армію називає «руською».

Якийсь «військовий експерт і аналітик» Сергій Простаков побоювання «Царьграда» повністю поділяє: «Київ уже давно діє всупереч будь-якій військовій необхідності. Його єдине завдання, поставлене західними господарями, - це завдати якомога більшої шкоди Росії з метою спровокувати або ще страшнішу війну в Європі, або відразу розвал нашої країни».

Простаков також нагадує, що «торік з боку України вже була спроба напасти на Бєлгородську область, і зараз повторення цієї атаки з новими силами виключати не можна».

На думку «експерта», території Бєлгородської, Курської, Брянської областей «можуть становити для Заходу чималу цінність»: «Вони здатні бути як предметом тиску на наше керівництво з метою торгу, так і служити в пропагандистських цілях для організації масових заворушень у Росії та для легітимізації маріонеткової колабораціоністської «влади».

Водночас Простаков упевнений, що «незважаючи на резерви для нападу, які все ще є, українська сторона зіткнеться з куди більш підготовленими російськими військами, вже зосередженими в регіоні в рамках операції під Липцями та Вовчанськом».

«Тому необхідно бути уважними і на інших напрямках, тому що дії противника, який не має раціональної мотивації, прорахувати важко. Чинна київська влада створена Заходом піклуватися не про збереження України, а про максимальний збиток для Росії. З цієї причини очікувати потрібно будь-яких, навіть на перший погляд самовбивчих і як завгодно зухвалих нападів», - попереджає Простаков.

Ще один «аналітик» - такий собі «учасник СВО та публіцист» Танай Чолханов повідомляє «Царьграду», що «прямо зараз, мабуть, ухвалюється рішення, використовувати проти Росії власні сили НАТО чи ні».

«Якщо масований наступ буде, то місце, найімовірніше, буде обрано виходячи з можливості нового заходу на нашу територію. Чому? Тому що це дуже болісно. Захоплення нашої території, жертви серед мирного населення - дуже сильний удар по самій концепції спецоперації», - визнає Чолханов.

І теж побоюється: «Використання сил НАТО стане серйозним викликом для адміністрації Трампа. Відкрите використання військ альянсу змінить весь розклад. Пряме зіткнення - війна, глобальний конфлікт. Зрозуміло, ми за крок від застосування ядерної зброї. І це дуже погано».

«Царьград» робить глибокодумний висновок: «На даний момент у глобальному сенсі суспільство стоїть на порозі технологічної сингулярності. Йдуть наукові технологічні прориви, які можуть продовжити життя, підвищити якість життя. Розвивається робототехніка. Але ліберальна формація готова пожертвувати майбутнім, розв'язати страшну світову війну і відкинути нас у часи середніх віків. Тому ми зараз воюємо за майбутнє».

«Раз у раз затівають вологе прибирання…»

Кореспонденти урядової «Российской газеты» не перестають захоплюватися «відродженням» Донбасу. Захопившись нещодавно зруйнованою російськими бомбардуваннями, але вже «щасливою» Авдіївкою, вони потім побували і також захопилися окупованим Луганськом, життя якого у складі «ЛНР» несподівано й сміливо назвали «8 роками безвременья». Тепер московські кореспонденти приїхали захоплюватися в Донецьк. 

Кореспондент «РГ» пройшов вулицями Донецька і побачив, як місто «зараз намагається жити звичним міським життям».

Ось голі цитати з цього репортажу, огидна «правдивість» якого обурить будь-якого розсудливого донеччанина:

«Містом його роблять електричне освітлення, потік машин на вулицях, яскраві та стильні вивіски магазинів, переповнені театри і філармонійні зали та обов'язкове сидіння в кав'ярнях, кафе і ресторанах, що перетворює кожен обласний центр на маленький Париж. Один відомий донецький воєнкор зізнавався відомій донецькій поетесі, що його тягне до Донецька, як до свого роду Парижа».

«Три бійці в характерному хакі заходять до підвального (у підвальних закладів тут усе ще не вичерпалися переваги) ресторану «Базилік», замовляють суші і сашимі тут і з собою, і паличками, з виглядом спокійних завсідників кафе й ресторанів (військові сьогодні люди заможні) упускають тихі слова, від яких мороз по шкірі: «шторми», «закрепи», «позиції».

«Напівпрокинувшись, уславлений місцевий кінорежисер, який потопив (за зразком хоч Москви, хоч чужого нам нині Нью-Йорка) свою талановиту голову в чорному капюшоні худі, обов'язково забіжить у кав'ярню з патоковою назвою «Вершки» і вип'є філіжанку кави. Три вродливі університетські пані великої вихованості, гумору й відкритості надвечір з'являться у відомій кав'ярні, замовлять гарне вино й цікаві їм дві страви на трьох. Потім одна несподівано вголос скаже: «Смс-ка від родички: Курахове взяли. Наші бійці на вулицях». І незнайомка через столик засяє, а інша обережно знизує плечима: «Навряд чи все Курахове, напевно, якийсь район».

«- Я бачив вулиці цього мільйонного міста лише з двома проїжджаючими по них машинами, - розповідає Віктор, стародавній волонтер із Мінусинська, який фурами привозить у ДНР адресні посилки бійцям із малої батьківщини - півдня Сибіру: гумові чоботи, медикаменти, антидроновие ковдри... - Сьогодні машин, як кораблів у порту, багато, але заторів усе-таки немає. Утім, донеччани кажуть, що їхнє топографічно ясне, розумно влаштоване місто ніколи особливо не славилося заторами». 

«Перехожі теж не рідкість, але ходять містом частіше по одному, компаніями не збираються, особливо на гарному, але порожнюватому бульварі Пушкіна: пам'ять про ракету ЗСУ, що криваво розчавила тут людей, які стоять у якійсь черзі».

«Місто щодня додає у своєму оживанні - у готелі фарбують стіну під модне панно або інсталяцію, встановили банкомати, раз у раз затівають вологе прибирання. На сніданку тобі по-свійськи додадуть щось, чого бракує до нього - сік або молоко. Але в номерах прибирання через день, прохолодно і гаряча вода по годинах. У цьому одночасно можна прочитати і як прогрес місцевого комфорту, і як недолік його».

«Вночі з минулого четверга на п'ятницю було голосно. Так, що я було вирішила вдягнутися і провести залишок ночі на готельних сходах. Але потім усе стихло. Відпрацювало наше ППО. Осколки збитих українських ракет нічого серйозного в місті не зачепили. Тільки жінки в кафе на ранок розповідали, що довелося впускати в будинок перелякану собаку, а чоловік уперше не наважився на звичний коментар: повернись на інший бок і спи».

«За маршрутом - від готелю до церкви - повз два театри, бібліотеки, пам'ятники, російські прапори на високих флагштоках, мережеві магазини, шашличні та кінотеатри - проходиш, із невблаганністю лічильника Гейгера фіксуючи як посічені осколками колони та зашиті фанерою вікна з вибитими в обстрілі шибками, так і ожилі кіоски у підземному переході, милу кав'ярню або онлайн-приймальню «Єдиної Росії».

«Донеччанам подобається, коли їхнім містом захоплюються за мирними і творчими статтями. Так у вас тут ресторани працюють! Так у вас тут такий вибір книг у магазинах! Так у вас тут трамваї ходять! Та у вас тут у театр не дістати зайвого квиточка! Особливо на «Війну і мир».

«У Донецьку майже всі товари дорожчі, ніж у решті Росії - бізнес поки що продовжує закачувати в ціни свої страхи та ризики. І навіть сорокоусти в церкві на порядок дорожчі. Але все одно подаєш їх - за себе, за рідних, за поетів і воїнів, з якими щойно зустрівся. Багато значить сама думка, що за тебе молитимуться в Донецьку».

«Побувати в Донецьку - це не те, щоб виконати людський обов'язок перед ним, не те, щоб бути причетним до історії міста (бути йому причетним після визволення Авдіївки та зменшення обстрілів набагато легше). Але це дотик до реальності нещодавніх трагедій і страждань його мешканців і радісний підрахунок позитивних очок, які помаленьку набирає мирне життя в місті»...

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»