Падіння режиму Башара Асада в Сирії, антиурядові протести в Грузії, політичні кризи в Німеччині, Франції і Південній Кореї – світові є, за чим спостерігати, крім України, де нічого нового не відбувається і, імовірно, не відбуватиметься до інавгурації Дональда Трампа. Тим не менш, оглядачі неодноразово звертали увагу на Україну в контексті подій і в Сирії, і в Грузії, і в США і інших західних країнах. Зокрема, у The New York Times написали про підтримку України сирійськими повстанцями. Посилаючись на Муаза Мустафу, виконавчого директора американської гуманітарної організації Syrian Emergency Task Force, у NYT зазначили, що “повстанці взяли до уваги шкоду, завдану пейджерними атаками на членів Хезболли в Лівані, а також ізраїльськими авіаударами по лідерах іранського Корпусу вартових ісламської революції в Сирії. За його словами, ці атаки стали сигналом для повстанців, що настав час для одного з їхніх власних нападів. Він додав, що бажання допомогти Україні було ще одним фактором, який спонукав до наступу, щоб завдати удару по Росії, спільному ворогу, сказав він”. “Мустафа зазначив, що між повстанцями та Україною існувала і продовжує існувати координація з таких питань, як протидія російській дезінформації та надання медичної допомоги”, – додали в американському виданні. “Українські посадовці не коментують сирійський наступ, але Кирило Буданов, голова української військової розвідки, неодноразово заявляв, що його війська будуть намагатися атакувати російські війська в будь-якій точці світу”, – говорилося також в тексті NYT. Сирія за Україну В іншому тексті The New York Times спробували проаналізувати причини і наслідки падіння режиму Асада для Росії. “Масштаби наслідків для Москви від усунення Асада ще належить визначити. Ключове питання, на думку аналітиків, полягає в тому, чи вдасться Росії домовитися з новим урядом Сирії про збереження її військово-морської бази в Тартусі та авіабази Хмеймім, де Путін виголосив переможну промову у 2017 році. (Московський аналітик, що спеціалізується на Близькому Сході, Антон) Мардасов сказав, що не впевнений, що Росія зможе укласти таку угоду, враховуючи, що Росія використовувала ці бази для приголомшливих авіаударів по сирійській опозиції після того, як Кремль втрутився в громадянську війну в Сирії у 2015 році”, – зазначили в американському виданні. На думку кореспондента NYT, “втрата сирійських баз завадить реалізації деяких амбіцій Путіна щодо відновлення Росії як світової держави, оскільки вони мають вирішальне значення для здатності Кремля грати м'язами в таких далеких місцях, як Західна Африка. “Сирія – це їхній єдиний реальний плацдарм на Близькому Сході і в Середземномор'ї”, – сказав Юджин Румер, директор програми Росії та Євразії Carnegie Endowment for International Peace у Вашингтоні. Перемога повстанців, за його словами, стала “частиною ціни, яку вони платять за війну в Україні”. “Кремль, ймовірно, також понесе більш широкі витрати для свого іміджу, – припустив кореспондент. – В умовах зростаючого конфлікту Путіна із Заходом він намагається позиціонувати Росію як рішучого, надійного лідера глобальної коаліції проти того, що він називає американською гегемонією. “Яка користь від Росії як партнерки, якщо вона не може врятувати найдовше залежну від неї державу на Близькому Сході від групи ополченців?” – Запитує Румер. – Крім оперативної невдачі, це також дипломатичний і репутаційний удар””. У NYT наголосили, що “після того, як контроль Асада над владою став видаваnbся надійним, Росія використовувала свої сирійські бази як плацдарм для боротьби з Заходом за вплив в таких африканських країнах, як Лівія, Малі та Центральноафриканська Республіка. Але після вторгнення Путіна в Україну в 2022 році Сирія різко впала в списку пріоритетів Кремля. Російські бази в Сирії стали відомими як місця, куди командирів, які зазнали невдачі в Україні, відправляли на пенсію, і як приманка для солдатів, які сподівалися уникнути українських окопів. За словами московського аналітика Мардасова, Сирія перетворилася на “курорт” для російських солдатів у порівнянні з кривавою бійнею на фронті в Україні. А для недостатньо ефективних генералів, за його словами, служба в Сирії “стала своєрідним засланням””. Так, “одного генерала Москва відправила до Сирії після того, як він керував невдалою атакою Росії на столицю України Київ на початку вторгнення. Другий прибув після того, як його визнали винним у тому, що він послав на смерть елітні російські повітряно-десантні війська. Третій прийняв командування в Сирії після того, як його війська не змогли захопити Харків на північному сході України”. “Зосередженість на Україні поставила Росію в глухий кут, коли почався новий наступ повстанців. Росія завдала ударів по сирійських повстанцях, але з набагато меншою інтенсивністю, ніж у розпал свого втручання в громадянську війну. Один американський чиновник заявив, що Сполучені Штати вважають, що це пов'язано з тим, що багато російських літаків було виведено з Сирії для операцій в Україні”, – додали у NYT. “Військові літаки, які Росія могла б в іншому разі відправити для поновлення жорстоких бомбардувань, замість цього було спрямовано в Україну. Військові кораблі, які Росія могла б відправити з Чорного моря, не змогли пройти в Середземне море через договір, який дозволяє Туреччині закрити свої протоки для військово-морського флоту воюючої країни. А сирійські операції колись грізних російських найманців, групи Вагнера, було припинено минулого року після того, як лідер групи Євгеній Пригожин організував невдалий заколот проти російського військового керівництва”, – підсумували у The New York Times. The Washington Post, своєю чергою, звернули увагу на інші проблеми, які заважають Росії надалі, зокрема, втручатися в інші країни. Там зазначили, що санкції проти Росії і російські воєнні видатки спричинили високу інфляцію, для подолання якої російський Центральний банк змушений підвищувати процентні ставки. Тепер керівники крупних компаній наполягають, що цей крок може призвести до зупинки всієї російської економіки. “За словами керівників, можлива хвиля банкрутств, зокрема, у стратегічній військовій промисловості Росії, де, за прогнозами, наступного року сповільниться бум виробництва, яке підживлює російську війну в Україні. Результатом може стати те, що Росія більше не зможе відновлювати техніку, яка втрачається на полі бою, такими високими темпами”, – написали у The Washington Post. Проти “фінляндизації” України Після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США лідери держав-союзниць України, не зволікаючи, взялися переконувати його продовжувати підтримку України. Зокрема, новий генеральний секретар НАТО, колишній прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте нещодавно розповів журналістам про свою зустріч з Трампом у листопаді, передали The Washington Post. Рютте, за його словами, переконував Трампа, що угода про мир в Україні, якої той обіцяє досягнути, щойно заступить на посаду, має бути такою, щоб ні Росія, ні інші авторитарні держави як Іран, Китай і Північна Корея не вбачали її як запрошення до схожої агресії проти незалежних демократичних держав. В іншому тексті The Washington Post розповіли про спроби президента Франції Емануеля Макрона виступати зв’язуючою ланкою між Трампом і лідерами країн Європи, зокрема, України. Це Макрон зміг організувати зустріч президента України Володимира Зеленського з Трампом у Парижі, куди лідери приїхали на відкриття відремонтованого після пожежі Собору Паризької Богоматері. “Макрон заявив, що нічого не повинно вирішуватися “щодо України без українців і нічого щодо Європи без європейців”, і що підтримку України має бути посилено, щоб вона мала сильну позицію, якщо відбудуться переговори, – написали у The Washington Post. – Президент Франції був одним з перших, хто зателефонував Трампу після виборів. Під час цієї розмови вони обговорили Україну, і за словами посадовців, знайомих з розмовою, Макрон сказав Трампу, що будь-які переговори повинні передбачати значні поступки з боку Росії. Київ був вдячний Макрону за організацію розмови в суботу, сказав український посадовець, який говорив про делікатну зустріч на умовах анонімності. За словами співрозмовника, зустріч була “приземленою””. The Guardian звернув увагу на дії на підтримку України іншої високопоставленої людини з іншого боку. Як Марк Рютте, Кая Каллас віднедавна виступає у новій ролі, залишивши посаду прем’єр-міністра Естонії, щоб стати високою представницею Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки. “Не дивно, що у свій перший день на посаді головної дипломатки ЄС Кая Каллас вирушила до України, – написали у The Guardian. – Каллас, яка залишила посаду прем'єр-міністра Естонії, щоб прийняти цю роль, у неділю в Києві супроводжували новий президент Європейської Ради Антоніу Кошта та комісарка з питань розширення ЄС Марта Кос, що ознаменувало зміну керівництва в інституціях ЄС, яка відбулася 1 грудня. “Під час мого першого візиту з моменту вступу на посаду, моє послання є чітким: Європейський Союз хоче, щоб Україна перемогла у цій війні”, – сказала Каллас”. “Верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики не є найвирішальнішим діячем у припиненні війни, але слова Каллас все одно будуть вітати в Києві: це не просто розпливчасті обіцянки багатьох лідерів ЄС підтримувати Україну “стільки, скільки знадобиться”, а однозначна відданість перемозі”, – зазначили у британському виданні. На підтримку України і проти нав’язування їй мир у на умовах Росії висловився також президент Фінляндії Александр Стубб, який сказав в інтерв’ю Le Monde, що він “категорично проти” “фінляндизації” України. “Ми повинні бути дуже чіткими з росіянами. Якщо вони хочуть підштовхнути нас до безпекових домовленостей в Європі, ми повинні їм сказати: вони у нас вже є з часів Гельсінських угод 1975 року, підкріплених у 1992 році Паризькими угодами, які заснували ОБСЄ. Повернення до Ялти не буде”, – сказав Стубб. ““Ялтинський момент був тоді, коли великі держави вирішили розділити Європу на сфери інтересів. Гельсінським моментом було рішення ґрунтуватися на трьох стовпах міжнародного права: незалежності, територіальній цілісності та суверенітеті”, що передбачає “право обирати, до якої організації ти хочеш належати””, – процитували у французькому виданні. “Як фін, я надаю великого значення цим трьом стовпам, – наголосив Стубб. – У 1944 році, за сталінським миром, Фінляндія зберегла свою незалежність, але втратила територію і частину суверенітету. Вона відновила свій суверенітет лише у 1991 році з розпадом Радянського Союзу. Тоді ми змогли обрати власну долю, приєднавшись спочатку до Європейського Союзу (у 1995 році), а потім до НАТО у 2023 році”. За продовження військової підтримки України майбутнім урядом Німеччини для того, щоб посилити її позиції на мирних переговорах з Росією, висловився в інтерв’ю Der Spiegel член Християнсько-демократичного союзу – найбільшої зараз опозиційної партії Німеччини, – депутат Бундестагу і колишній службовець Бундесверу Родеріх Кізеветтер. Німеччина готується до позачергових парламентських виборів після розпаду правлячої коаліції. “До миротворчої місії ще далеко, але розумно почати планувати її вже зараз, – сказав він. – Новий німецький уряд на чолі з ХДС повинен взяти в цьому участь, в тому числі для того, щоб дати сигнал Москві: ми нічого не виключаємо у військовому плані, нас не залякати. Ми готові поставити крилаті ракети Taurus, зробити все можливе, щоб Україна перемогла, як сказав Фрідріх Мерц. А потім ми готові відправити війська для забезпечення миру. Макрон, а також Бербок дотримуються цієї стратегічної багатозначності. Олаф Шольц, з іншого боку, малює червоні лінії, з яких президент Росії Владімір Путін може потім виткати собі червону доріжку”. Кізеветтер ще кілька разів повертався до критики української і російської політики Шольца, яка, на його думку, зробила Німеччину аутсайдеркою нових дипломатичних процесів, які стосуються цих країн, за участю лідерів країн ЄС. “Польща наразі організовує коаліцію охочих, – звернув увагу він. – Нещодавно Туск запросив Францію, країни Балтії та північної Європи. Німеччини там не було. На відкритті Нотр-Даму переговори між Трампом і президентом України Зеленським, знову ж таки, координував Макрон. Шольца там не було. У Києві також не залишилося непоміченим, що Німеччина відіграє дедалі меншу роль в європейській расстановці. Шольц і його СДПН хочуть запобігти вступу України до НАТО, і уряд на чолі з ХДС повинен зайняти чітку позицію щодо цього”. Але на запитання, чи зможе лідер ХДС Фрідріх Мерц, якщо стане канцлером, задовольнити очікування Києва і Варшави від Німеччини, Кізеветтер відповів, що “це буде залежати від того, з ким ми створимо коаліцію. В ХДС є дві школи думок. Одна з них виступає за зв'язки України з Заходом і вважає членство в НАТО найкращою гарантією безпеки для України. Однак у нас також є угруповання, як у СДПН, яке є дуже близьким до Москви і прагне тіснішої економічної співпраці. Мерц приєднається до Макрона і Туска, якщо у нього буде партнер по коаліції, який не є частиною московських зв'язків”. Такими імовірними партнерами він назвав Зелених і Вільну демократичну партію, які входили в коаліцію з Соціал-демократичною партією Олафа Шольца. Кізеветтер сказав, що частина ХДС, яка хоче тісніших зв’язків з Москвою, категорично проти коаліції з цими партіями. Не справджуються поки що очікування Києва і низки інших столиць від Сеула. Всупереч очікуванням, що Південна Корея приєднається до союзників у наданні військової підтримки Україні, і відповідним сигналам з боку південнокорейського президента, цього не відбувається. Одна з причин – перемога на виборах у США Дональда Трампа, на якого тепер орієнтуються найвищі посадовці Південної Кореї і який неодноразово висловлювався проти, щоб таку підтримку продовжували надавати Штати, написали у Le Monde. Крім цього, “проблема полягає в тому, що існує багато непідтвердженої інформації про розгортання північнокорейських сил. Наприклад, повідомлення про те, що 500 північнокорейських солдатів загинули в Курську під час ударів британськими ракетами, не підтвердилося”, – пояснив Le Monde Кім Донг-юб, професор Університету північнокорейських досліджень у Сеулі. “Зараз на рівні міністерства оборони не розглядають нічого для підтримки України в сфері озброєння. Допускається відправка спостерігачів в Україну, але це одна з тих речей, які ми розглядаємо, тому що нам це потрібно, а не тому, що цього бажає український уряд”, – прокоментували французькому виданню у міністерстві оборони Південної Кореї. Дорогою до Києва Про один зі способів самої України доносити до союзних лідерів її потреби і побажання написав The New York Times. Його журналісти розповіли про потяги Укрзалізниці, якими в Україну прибувають високопоставлені гості з тих пір, як у 2022 році зупинилася цивільна авіація. Як побачили у NYT, “ці поїздки є чимось більшим, ніж просто логістичним досягненням. Вбачаючи можливість у довгих годинах, які іноземні посадовці проводять на борту потяга – часто більше, ніж на місці, – українська влада перетворила поїздки на інструмент завоювання їхньої прихильності. У поїзді посадовцям пропонують традиційні українські страви та книги про історію України та її боротьбу під час війни, щоб поглибити їхнє розуміння країни. Після досягнення ключових домовленостей у Києві українська влада залишає у вагонах записки з подякою. Іноді такі жести бувають більш конкретними. На початку минулого року, коли Україна лобіювала серед своїх західних союзників, включно з Фінляндією, постачання танків Leopard, під час візиту фінського президента члени екіпажу потяга носили шарфи з леопардовим принтом”. “Для перевезення іноземних посадовців Україна перепрофілювала розкішні вагони, спочатку призначені для заможних пасажирів, які до війни орендували їх для поїздок країною, – розповіли в американському виданні. – Для перевезення решти членів делегації до VIP-вагонів причеплені стандартні спальні вагони. …Оздоблення поїздів може бути розкішним, з золоченими деталями від стін до освітлювальних приладів у вагонах. Під час спільної поїздки в Україну в червні 2022 року лідери Німеччини та Італії піджартовували над президентом Франції Еммануелем Макроном щодо його нібито кращого вагону. “Мій набагато менш розкішний”, – жартував Маріо Драгі, тодішній прем'єр-міністр Італії, з усміхненим Макроном”. Проте, як зазначили журналісти, “не всі політики їздять у покращених потягах, адже їх лише одиниці. Габріелюс Ландсбергіс, міністр закордонних справ Литви, який за час війни здійснив 11 поїздок до України, подорожує у стандартному спальному вагоні, зарезервованому для його делегації. Ландсбергіс використовує довгі переїзди потягом, щоб підготуватися до зустрічей наступного дня, проводячи брифінги з помічниками у крихітних купе. “Деякі з моїх найкращих снів були в поїзді, – сказав Ландсбергіс. – Можливо, це через гойдання””. “Магдалена Андерссон, колишня прем'єр-міністерка Швеції, розповіла, що під час тривалої подорожі до Києва влітку 2022 року вона усвідомила стрес, який переживали українці, знаючи, що атака може статися будь-якої миті. “Подорож країною, яка перебуває у стані війни, звісно, дає чимало приводів для роздумів, коли ви маєте стільки годин без зв'язку”, – сказала вона. За її словами, для неї було дуже важливо побачити на власні очі масове поховання в Бучі поблизу Києва та докази інших жахів, скоєних російськими військами. “Повернувшись додому, я змогла поговорити про це з громадянами Швеції так, як не змогла б зробити без цього””, – процитували у The New York Times. Огляд підготувала Софія Петровська, “ОстроВ”
