<p style="text-align: justify;">Звичайно, прифронтовий статус області накладає свою специфіку на все. Про те, як у Дніпропетровському регіоні працює «швидка», про вплив реформи, дивні виклики, скаржників та «Надію» розповів директор Дніпропетровського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Радій Шевченко.</p> <div class="article__content__img"><img class="" title="" src="/upload/media/2024/09/06/001.jpg" alt="" /></div> <p style="text-align: center;"> </p> <p style="text-align: center;"><strong>Дехто був як собака на сіні</strong></p> <p style="text-align: justify;"><strong><em>– Радіє Анатолійовичу, розкажіть, що таке «екстрена служба», як розпочався ваш шлях в обласному центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф?</em></strong></p> <p style="text-align: justify;">– У 2002 році я трішки керував обласною базою спецмедпостачання. Там зберігався резерв на випадок надзвичайних ситуацій. Така собі трохи застаріла інституція. Вона не зовсім відповідала вимогам реального часу: старі резерви, старі кровоспинні джгути, поїдені мишами подушки, ліки, які не оновлювались. Щось намагалися робити, щось ремонтували, але час минув і це все не відповідало ні стандартам, ні здоровому глузду.</p> <div class="article__content__img"><img class="" style="display: block; margin-left: auto; margin-right: auto;" title="" src="/upload/media/2024/09/06/002.jpg" alt="" /></div> <p style="text-align: justify;">Потім мені запропонували очолити так звану санавіацію. Знаходилася вона на території лікарні імені Мечникова. У складі лікарні існував відділ виїзної консультативної допомоги. Це коли досвідчені спеціалісти: хірурги, анестезіологи, неврологи, кардіологи виїжджали на допомогу районним і міським лікарням Дніпропетровської області. Вони консультували, оперували, приймали пологи. Чому називали саме санавіація? У 50-60 та 70-х роках не було нормальних доріг, не було достойного санітарного транспорту. За лікарем приїздив старезний УАЗ і відвозив на аеродром у Підгородне <strong>(авт, - передмістя Дніпра).</strong> Лікар сідав в гелікоптер. Цей гелікоптер летів, сідав на поле в 5 кілометрах від межівської лікарні (<strong>ред, - одна з найвіддаленіших лікарень в Дніпропетровській області).</strong> З межівської лікарні виїздила ще якась автівка, забирала того бідного лікаря. Спеціаліст консультував пацієнта, оперував, за необхідності забирав з собою у Дніпро. І знову долав такий довжелезний шлях вже разом з хворим. Слово «санавіація» так і залишилося, хоча зараз вже не користуємося повітряним транспортом. Так от цей відділ санавіації або медицини катастроф я очолив 2 червня 2002 року. До цього вже пройшла сесія Дніпропетровської обласної ради. Мій попередник зробив юридичне відокремлення від лікарні Мечникова і влітку 2002-го ми отримали назву обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Дніпропетровської обласної ради. Наш штат був малесенький. Ми всі вміщалися на території приймального відділення. Чергували лікарі, які на той час вже були у нашому штаті. Це дорослі та дитячі анестезіологи, неореаніматологи. Шість наших штатних бригад мали змогу їздити Дніпропетровщиною, допомагали громадянам. Така ситуація була до реформи екстренки.</p> <p style="text-align: justify;"><strong><em>– Як далі розвивалася служба швидкої допомоги? </em></strong></p> <p style="text-align: justify;">– На щастя, за ініціативи міністерства, регіональних керівників у 2012 році був прийнятий Закон про екстрену медичну допомогу. Багато для цього зробив на той час заступник міністра, анестезіолог за фахом Володимир Юрченко. Ми вважаємо його одним із батьків закону. Ціла низка актів, розпорядження, шість постанов Кабміна поступово реформували екстренку. Все це дало їй змогу стати тією, якою ми побачили її на початку АТО. І тим більше на початок повномасштабного вторгнення.</p> <p style="text-align: justify;">Згідно з законом, з 2012 року до нашого малесенького центру екстреної допомоги стали приєднувати всі інші станції швидкої допомоги в області: дніпровську, новомосковську, нікопольську, павлоградську, кам’янську (на той час дніпродзержинську). І останньою в Україні приєднали криворізьку станцію, хоча цього дуже не хотіло керівництво Кривого Рогу.</p> <p style="text-align: justify;">Вони були як собака на сіні: віддавати не хотіли, але й фінансувати теж не могли. Але були змушені це зробити, адже на той момент фінансування нашої галузі вже було від Національної служби здоров’я України (НСЗУ) Так у 21 році ми стали єдиним обласним центром екстреної медицини на всю Дніпропетровську область. Зараз це 6 станцій.</p> <p style="text-align: justify;"> </p> <p style="text-align: center;"><strong>Можуть викликати перевести стрілки годинника</strong></p> <p style="text-align: justify;"><strong><em>– Як складалася ситуація з кадрами тоді і зараз?</em></strong></p> <p style="text-align: justify;">– На жаль, невелика заробітна плата, плинність кадрів, війна змусили центр скоротити кількість бригад. Було 280 бригад, переробили штат на 230. На сьогоднішній день працює 200 бригад екстреної медично допомоги. Нові лікарі не дуже йдуть на нашу спеціальність. Наприклад, на сьогодні 11 осіб в академії закінчили інтернатуру і перейшли до нас на роботу. Не знаю, як надовго вони затримаються. Є і 18 нових інтернів першого року навчання. Скажу чесно, вони не всі мріяли стати лікарями екстреної медицини. Частина з них свідомо прийшли, проте це крапля в морі. Але це не критично. Чому? Бо у світі лікар виїздить тільки на масову травму, ДТП, терористичний акт, вибух, де він необхідний як координатор на місці масштабної події, а все інше – справа фельдшерів.</p> <p style="text-align: justify;"><strong><em>– Навантаження ж зростало? АТО, коронавірус, повномасштабне вторгнення</em></strong></p> <p style="text-align: justify;">– Ми забезпечуємо надання допомоги, хоча розуміємо, що не всі виклики є екстреними і критичними. Сьогодні швидка виконує не тільки функцію порятунку життів, а й соціальну. Де той сімейний лікар, то до нього не змогли додзвонитися, то ще щось. Тому нашу службу люди використовують не за призначенням. Екстренка приїздить як мінілабораторія: виміряє тиск, рівень цукру у крові, зніме кардіограму. Інколи навіть бабуся викликала перевести стрілки на годиннику з зимового часу. Часто проводимо елементарне обстеження, надаємо якісь призначення і їдемо. Є люди, які зловживають цим і викликають швидку кілька разів на добу. У нас є скаржниця, яка потребує для своєї доньки такого препарату як «Сибазон». Так вона скаржиться Президенту, міністру, на всі гарячі лінії, які тільки можна, замість того, щоб пролікувати доньку на відповідному стаціонарі. Вона зловживає, відволікає нашу службу. Тому якщо говорити про раціональну роботу, то 200 бригад задовольняють потреби.</p> <p style="text-align: justify;">За кордоном інша ситуація. Наприклад, у США викликати швидку можна, вона приїде, без проблем. Але якщо виклик не закінчується госпіталізацією, то потрібно заплатити від 700 до 1000 доларів. Це не штраф – це вартість виклику. Прибутків не треба. Така ж ситуація з викликом швидкої до людей у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. Ти сів нетверезий за кермо, влетів в огорожу… Ти маєш право отримати допомогу. Але, будь ласка, сплати за неї, бо ти п’яний це скоїв.</p> <div class="article__content__img"><img class="" style="display: block; margin-left: auto; margin-right: auto;" title="" src="/upload/media/2024/09/06/003.jpg" alt="" /></div> <p style="text-align: justify;"> </p> <p style="text-align: center;"><strong>«Надія» рятує воїнів</strong></p> <p style="text-align: justify;"><strong><em>– Жителі Дніпра та інших міст щодня бачать постійне курсування швидких. Рятують військових. Плюс прильоти. Розкажіть, як повномасштабна війна вплинула на роботу екстренки?</em></strong></p> <p style="text-align: justify;">– Зараз додалося викликів… Ми всі розуміємо які. У нас щоденні транспортування військових, я не буду говорити, з яких локацій. Першими працюють військові медики, ми забираємо поранених військових в лікарнях першого контакту або стабілізаційних пунктах. Це великий обсяг роботи, робота складна, оскільки один виклик може займати 10-12 годин. По протяжності 500 км.</p> <p style="text-align: justify;">Зараз Дніпропетровщина – це медичний хаб. Тому у нас є й інший вид роботи. Вивільняємо ліжко-місця у наших лікарнях і відправляємо військових на подальшу реабілітацію у інші медичні заклади України. Звісно, перевозимо вже стабільних.</p> <p style="text-align: justify;"><strong><em>– Автопарк швидких справляється?</em></strong></p> <p style="text-align: justify;">– Ми працюємо не тільки на звичайних реанімобілях. У нас є два автобуси підвищеної ємності. Один з них носить назву «Надія», нещодавно потрапив у ДТП. Я дякую страховій компанії, яка за свій кошт зробила розбите скло. Ще один автобус ми отримали завдяки ініціативі голови обласної військової адміністрації Сергія Лисака. Нам його подарувала Чехія. Особисто я підписував меморандум з послом Чехії, він приїздив сюди. Коли підписував, то не вірив… Але ми отримали цей автобус. Новий чеський автобус для евакуації 13-ох лежачих бійців, оснащений всім необхідним. Сподіваюся, що ці автобуси стануть музейними експонатами. Ми будемо показувати їх нашим нащадкам, розповідатимемо, як вони допомагали рятувати бійців.</p> <p style="text-align: justify;"><em><strong>– Давайте ще поговоримо про реформування. Зокрема нові вимоги до складу бригади. Планувалося, що лікаря замінить фельдшер, та нові функції покладатимуться на водія. Розкажіть про це детальніше.</strong> </em></p> <p style="text-align: justify;">– У світі не має такого, щоб до людини на виклик приїздив лікар і надавав консультації. Це дуже дорого. Люди підписують декларацію з сімейним лікарем і звертається до нього, коли потрібна консультація. А вже сімейний лікар надає направлення до вузького спеціаліста. У нас люди звикли, що до них може приїхати кардіологічна бригада, дитяча педіатрична бригада.</p> <p style="text-align: justify;">Щоб розібратися з новими вимогами, треба прояснити термінологію. Зараз широко популяризується слово «парамедик». Ми 10 років виборювали, щоб у нас залишилося звичне для всіх слово «фельдшер». Не треба міняти назву, просто дайте нашим фельдшерам кваліфікаційні вимоги, перенавчіть їх, але залиште це слово. Не вдалося, боротися з цим вже і не будемо. Відповідно, з 1 січня 2025 року в складі бригади буде або лікар-парамедик і водій, або просто парамедик і водій. Звичайна європейська бригада. Тільки водій в бригаді зветься екстрений медичний технік.</p> <div class="article__content__img"><img class="" style="display: block; margin-left: auto; margin-right: auto;" title="" src="/upload/media/2024/09/06/004.jpg" alt="" /></div> <p style="text-align: justify;"><strong><em>– Можна щодо водіїв детальніше.</em></strong></p> <p style="text-align: justify;">– Водії, які за станом здоров’я відповідатимуть вимогам екстреного медичного техніка, з часом пройдуть перенавчання. Це не великий обсяг знань і практичних навичок. Але він має стати помічником парамедику. Це не означає, що на виклик приїде один водій, витре з рук мазуту і піде реанімувати. Це означає, що водій, не повинен сидіти, як в радянські часи в автівці і читати газету поки лікар-фельдшер стоїть навколішки і реанімує постраждалих. Він повинен знати, де взяти дефібрилятор, як його підключити, як увімкнути кисень, що таке ковшові ноші, як взяти дитячий чи дорослий спинальний щит. Водій повинен орієнтуватися в обладнанні і бути механічним помічником парамедику, або на сьогодні фельдшеру.</p> <p style="text-align: justify;"><strong><em>– На якому етапі зараз перебуває реформа екстренки? </em></strong></p> <p style="text-align: justify;">– Основний і найскладніший етап реформи завершився, служба працює і як єдина система в кожній області, і як всеукраїнська система. Зараз проходимо процедуру отримання сертифікату захисту інформації. До речі, Дніпропетровська область є пілотною в етапі цифровізації екстреного надання інформації про надзвичайну ситуацію. Щоб наші керманичі в Києві не чекали, що хтось зателефонує, скаже, який потрібний ресурс для подолання наслідків надзвичайної ситуації. А все приходитиме в спеціальній формі. Там буде інформація про те, який задіяно ресурс, чи справляється екстренка, скільком постраждалим потрібний стаціонар, скільки серед постраждалих дітей і тд. Реформа продовжується, але Буратіно випиляли, тільки ніс йому шліфуємо.</p> <p style="text-align: justify;"> </p> <p style="text-align: center;"><strong>Допомогти і захистити</strong></p> <p style="text-align: justify;"><strong><em>-– У ваших соціальних мережах інколи читала пости-вдячності підприємцям, благодійникам, які підтримують станції швидкої. Отже, можемо казати про підтримку екстренки в громадах? Чи це поодинокі випадки?</em></strong></p> <p style="text-align: justify;">– Не можу так сказати. Це виключення. Наприклад, нікопольській екстренці допоміг мій товариш, місцевий бізнесмен Роман Конопатенко. Він не виїхав з Нікополя, хоча мав можливість. Продовжує працювати, сплачує податки, не зважаючи на те, що місто знаходиться під постійними обстрілами. Я звернувся до нього і кажу: зробиш душову в екстренці. Він каже: зроблю, і зробив таку лялечку, як у п’ятизірковому готелі. А колеги почали просити і те, і те. То товариш уже жартує, хай вони зупиняться, бо він не бездонний. Я теж пожартував і кажу, що в тебе тепер є сертифікат на 10 викликів швидкої. Але хай він не знадобиться.</p> <p style="text-align: justify;">Якщо говорити серйозно, то наші співробітники отримають зарплату від НСЗУ, відповідно перераховується податок на прибуток з фізичних осіб. Це шалені кошти. По Дніпру і Кривому Рогу за рік десятки мільйонів гривень. Менші громади – це мільйони гривень. Так от, я написав листи буквально на кожну територіальну громаду з проханням прийняти невеличку програму розвитку та підтримки служби екстреної медичної допомоги. У цій програмі передбачити матеріальні стимули для тих, хто рятує життя. Був епізодичний приклад у Покрові, де міський голова Олександр Шаповал ініціював доплати на кілька місяців співробітникам нашої екстренки. Хочеться, щоб кожна громада була більш відповідальною у цьому напрямі. Щоб замість бруківки, дерев, які випустили дві гілки, додали кілька тисяч гривень медику і водію екстренки. Адже зарплата у них дійсно невелика.</p> <p style="text-align: justify;">Дехто відгукується. За кошти громади ми встановлюємо пластикові вікна у екстренці, купуємо телефони. Це ж не просто телефон, а мобільний термінал, в який надходить повна інформація про виклик.</p> <p style="text-align: justify;">Колись губернатор, який був при владі 5-6 років тому, питає: «Радій, що треба? А я кажу:, «Треба гроші, окрім НСЗУ». А він мені російською відповідає: «А зачем вам такие большие деньги». Я кажу: «У нас 200 бригад, 3500 людей». А він мені: «Зачем вы сколько сотрудников скорой помощи наплодили в области. Сокращайте и вам хватит денег». Колись були такі люди…</p> <div class="article__content__img"><img class="" style="display: block; margin-left: auto; margin-right: auto;" title="" src="/upload/media/2024/09/06/005.jpg" alt="" /></div> <p style="text-align: justify;"><strong><em>– А зараз?</em></strong></p> <p style="text-align: justify;">– Зараз влада розуміє потреби: дає автобуси, дає швидкі. Від Сергія Лисака і Миколи Лукашука (голова Дніпропетровської обласної ради – ред.) йде повна підтримка. Вони розуміють, які ми виконуємо функції, і виконуємо достойно. Тут все супер. Обласна адміністрація на базі одного з лікувальних закладів створила медичний хаб, де ми 1,5 роки повномасштабного вторгнення отримували ліки, видатковий матеріал, обладнання. Це все мільйони гривень від обласної влади.</p> <p style="text-align: justify;">Також компанія «Інтерпайп» звертає увагу на наші потреби. Ми намагаємося бути вдячними, проводимо навчання для їхніх співробітників. Люди бачать колони швидких, які прямують до Дніпра, розуміють нашу ситуацію. Допомагали і раніше. Були фури видаткового матеріалу на 8 млн гривень під час коронавірусу. Нещодавно компанія передала холодильники на станції. Колеги з регіоні телефонують, дякують. Є інші благодійники, всіх не назвеш. Надавали потужні генератори у період блекауту, старлінки, для Нікопольщини, яка була обезвожена після підриву Каховської ГЕС, - кубові ємності для води. Тобто з початком повномасштабної війни активізувалися благодійники. Але це джерельце мілішає.</p> <p style="text-align: justify;"><strong><em>–</em><em> На жаль, на Дніпропетровщині фіксувалися напади на членів бригад «швидкої», але у державі немає чіткого законодавчого механізму захисту медиків. Ви навіть ініціювали петицію щодо цього. Яка ситуація зараз?</em></strong></p> <p style="text-align: justify;">– Не розумію, чому не має зрушень. Зазвичай закон не приймається, коли є лобі та антилобі, коли не співпадають інтереси. Тут всі на нашому боці, але закону немає. За 2 місці до повномасштабного вторгнення директори центрів екстреної медицини добилися зустрічі у Верховні Раді. Ми доповідали про наші тригерні критичні питання, про кадровий дефіцит. Моя малесенька доповідь стосувалася саме ситуацій з побиттям. Нам казали, що будуть зрушення. Але нічого… На щастя, не має летальних випадків, на щастя, не такі часті ці випадки. Зараз всі виснажені, з фронту повертаються люди скалічені і фізично, і морально, і психічно. І як не крути подібних ситуацій буде більше. Вибачте за тавтологію, люди, можливо, вимагатимуть неможливого від наших співробітників.</p> <p style="text-align: justify;"><em><strong>Тетяна Гренадьорова, Дніпро, для "ОстроВа"</strong></em></p>