Ми звикли у побуті користуватися термінами “олігарх”, “клан”, “сім’я”, говорячи про сучасну українську економіку чи політику. А між тим ситуація в кланово-олігархічному середовищі поступово змінюється, відбуваються різноманітні мутації. У 1999 році, під час виборів президента, в Україні були одні дійові особи. Минув час, і вже ніхто всерйоз не говорить про впливовість Олександра Волкова чи Ігоря Бакая. Натомість прийшли інші люди. Останнім часом ситуація в цій площині стала більш складною і заплутаною. Збільшилася кількість гравців. Створено нові правила гри. З’явилися нові інтереси. Отже, як виглядає нині поле політичних та бізнесових ігор в Україні? Донецька група Попри усталену думку про нібито монолітність “Донецької групи”, насправді це – конгломерат різних груп та різних інтересів, які врівноважуються одним-єдиним чинником – необхідністю створення колективної системи безпеки. Тому варто говорити не про одну структуровану “Донецьку групу”, а про кілька груп, що можуть конкурувати і навіть ворогувати на регіональному рівні, але достатньо єдиних у своїх діях на зовнішньому напрямку. На думку “Інвест-газети”, “якщо бізнес у Донецькій області в кожної ФПГ свій, то у політиці донеччани звикли триматися разом”. Нині під контролем вихідців із донецького регіону перебувають посади прем’єр-міністра України (В.Янукович), першого віце-прем’єра та міністра фінансів (М.Азаров), віце-прем’єра з питань ПЕК (В.Гайдук), першого віце-спікера парламенту (Г.Васильєв), першого помічника президента і голови наглядової ради “Укртелекому” (С.Льовочкін), керівника Державного управління виконання покарань (В.Льовочкін), першого заступника голови НАК “Нафтогаз України” (О.Шелудченко), голови Фонду держмайна України (М.Чечетов), голови наглядової ради “Ощадбанку” (Е.Прутник). У парламенті донецька група представлена двома фракціями – “Регіони України” (керівник – Раїса Богатирьова) та “Європейський вибір” (керівник – Володимир Пєхота). Загалом дві фракції мають представництво в парламенті на рівні 63 народних депутатів. Серед донецьких груп варто виділити: 1. “Старшу донецьку групу” Представники старшого покоління донецьких політиків і бізнесменів нині втратили свої впливи на ситуацію в регіоні. Ставлення до них з боку молодших колег визначається звичайною повагою та даниною традиціям. Старше покоління – це покоління піонерів бізнесу. Вони були законодавцями моди на початку 90-х. Вони у 1993-му році здійснили перший похід на Київ у прагненні здобути владу – і здобули її (тоді було усунено від влади прем’єр-міністра Леоніда Кучму, виконуючим обов’язки прем’єра став Юхим Зв’ягільський, а першим віце-прем’єром – Валентин Ландик). Згодом Леонід Кучма завдав низку серйозних ударів по Донецьку. Зв’ягільський опинився в Ізраїлі, а бізнес донецької групи було суттєво підірвано. Старша донецька група репрезентована насамперед іменами народних депутатів Юхима Зв’ягільського, Валентина Ландика, Володимира Бойка, Володимира Щербаня (хоча останній стоїть дещо осторонь самої групи; самі донеччани про Щербаня відгукуються без належної пошани. Доводилося чути таку думку: “В нас бізнес розвивається “по понятіях”, а Щербані (Володимир та покійний нині Євген) були “бєспрєдєльщиками”). Під контролем старшої донецької групи все ще перебувають завод “Норд”, агрофірма “Шахтар”, Шахта ім. Засядька, частково – Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча. До “групи ветеранів” належать також народні депутати Георгій Скудар та Микола Янковський. Скудар очолює Новокраматорський машинобудівний завод, Янковський – найбільший в Україні хімічний концерн “Стирол”. Особливу увагу привертає директор ММК Володимир Бойко. Один із реліктів епохи “червоних директорів”, соратник легендарного Олександра Булянди, який у 1993 році був одним із кандидатів на пост прем’єр-міністра і конкурентом Леоніда Кучми. Володимир Бойко тривалий час очолює Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча. Він зумів добитися від Верховної Ради прийняття закону про продаж трудовому колективу підприємства контрольного пакета акцій. Згодом Бойко відстояв підприємство від спроб конкурентів порушити справу про банкрутство заводу. До структури ММК включені Донецький хіміко-металургійний комбінат, а сам Бойко веде боротьбу за Долинське родовище цирконієвих руд – одне з найбільших у світі. В управління ММК було також передано Маріупольський аеропорт та Комсомольське рудоуправління. Ланкою, яка поєднує старшу і молодшу генерації донеччан, є колишній мер Донецька, а нині – народний депутат Володимир Рибак. Рибак має впливи на міський середній бізнес у Донецьку, а також має певний контроль над Першим українським міжнародним банком (не так давно виходець із банку, Ігор Юшко, став новим фаворитом Леоніда Кучми, через якого Кучма піддав критиці кадрову політику першого віце-прем’єра Миколи Азарова, адже саме через Азарова Юшко позбувся посади міністра фінансів). “Газета” продовжує публікацію унікального дослідження відомого політолога, одного з наших постійних авторів Костя Бондаренка про реальний розподіл фінансово-політичних сил в Україні. Хто і чим володіє в Україні, хто і чому хоче обрати наступного президента, чому вони недоторкані? Про це ви зможете прочитати тільки в “Газеті”. 2. Бізнес-середовище Ріната Ахметова 37-річний президент футбольного клубу “Шахтар” Рінат Ахметов, за оцінкою окремих зарубіжних видань, є найбагатшою людиною в Україні. Його капітали обчислюють мільярдами доларів. Нещодавно медіа оприлюднили інформацію – схеми, за якими працює пан Ахметов, і про підприємства, які перебувають під його повним або частковим контролем. Отже, Рінат Ахметов є акціонером “Донгорбанку” та власником понад 60% акцій фірми “Люкс”. Також Ахметову належать 90% акцій компанії “Сістем Кепітал Менеджмент”. За посередництвом СКМ Ахметов володіє 98% ТРК “Україна”, 24% акцій Краматорського машинобудівного заводу ім. Куйбишева, 24% Керченського металургійного комбінату, 27% Дружківського рудоуправління, 52% торгового дому “Азовсталь”, 17% страхової компанії “АСКА”, 99% акцій ФК “Шахтар”, 99% акцій готелю “Донбас-Палас”. Йому належать 98% акцій пивзаводу “Сармат”. Через “Сармат” він володіє 50% акцій фірми “Полтавпиво”, 93% акцій Пиво-безалкогольного комбінату “Крим”, 90% Луганського пивоварного заводу, 51% Пиво-безалкогольного комбінату “Дніпро”, 70% Київського пивзаводу №1. Триває процес поглинання “Сарматом” структур київської “Оболоні”. Окрім того, Ахметову належать 60% фірми “Гефест” і 51% акцій оператора стільникового зв’язку DCC. Близькою до Ахметова є група “АРС”. У Донецьку популярна легенда, згідно з якою абревіатура “АРС” розшифровується як “Алік, Рінат, Самсон”. Достовірність цієї інформації перевірити важко. Однак достеменно відомо, що “Самсона” (Якова Богданова) було вбито у квітні 1995 року. У жовтні 1995 році вибухом на стадіоні відправили на той світ “Аліка Грека” – президента ФК “Шахтар” Ахата Брагіна. Рінат Ахметов ніколи не демонстрував своєї приналежності до групи “АРС”, однак у нього склалися приятельські стосунки з генеральним директором “АРСу” Ігорем Гуменюком. Фахівці справедливо зараховують “АРС” до групи Ахметова. Сьогодні “АРС” контролює ДХК “Краснодонвугілля”, ДХК “Добропіллявугілля”, шахту “Комсомолець Донбасу”, ДХК “Макіївкавугілля”, ДХК “Красноармійськвугілля”, шахту “Південнодонбаська №1”, шахту “Південнодонбаська №3”, 40% акцій ВАТ “Центральна збагачувальна фабрика “Добропільська”, 36% акцій ВАТ “Центральна збагачувальна фабрика “Жовтнева”, 50% ВАТ “Запоріжкокс”, 50% “Донецького коксохімічного заводу ім. Кірова”, 50% ВАТ “Авдіївський коксохімічний завод”, 25% акцій ВАТ “Харківський коксовий завод”, ЗАТ “Коксан”, ВАТ “Горлівський коксохімічний завод”, ТВК “Укрвуглемаш” (заступником директора якого свого часу працював лідер КПУ Петро Симоненко), 20% ВАТ “Краснолуцький машинобудівний завод”, 25% ВАТ “Донецький енергозавод”, ВАТ “Дружківський машинобудівний завод”, 25% акцій ВАТ “Нікопольський хлібокомбінат”, 50% ЗАТ “ВЕСКО”, готельно-розважальний центр “Вікторія”. Окрім того, “АРС” володіє Каменським і Шахтинським машинобудівними заводами на території Російської Федерації. Оглядачі вважають, що Рінат Ахметов має певний вплив на компанію “Данко”, яка володіє, зокрема, Єнакіївським металургійним заводом. Його близьким приятелем є голова Донецької облради Борис Колесников, під контролем якого перебувають кондитерська фірма “Київ-Конті” й Артемівський завод шампанських вин. У володінні групи Ріната Ахметова перебувають ТРК “Україна”, газети “Салон Дона и Баса”, “Вечерний Донецк”, видавничий дім “Сегодня” з однойменною газетою, а також київська редакція “Радіо Люкс”. Сайт “Террикон” порівняв Ріната Ахметова зі спікером парламенту. Інтернет-сайт “Украина.ru” писав: “Ріната Леонідовича можна дійсно порівняти зі спікером у парламентській, а не президентській республіці. Тобто фактично з першою людиною в державі, від якої залежить майже все (в тому числі й прем’єр, якого обирає та знімає парламентська більшість). 3. Концерн “Енерго” Концерн “Енерго” стоїть дещо окремо від основних політичних розкладів у донецькому середовищі. Створений 1992 року за ініціативою колишнього директора шахти “Жданівська” пана Нусенкіса, концерн почав активно просуватися на ринок коксу та металу. У 1994 році концерн очолив Володимир Логвиненко, нинішній заступник голови Донецької ОДА. 1999 року в “Енерго” відбулося протистояння з компанією “Данко” за Макіївський металургійний комбінат. “Енерго” при цьому пограло. Сьогодні у Верховній Раді “Енерго” представлене народним депутатом Леонідом Байсаровим і віце-спікером парламенту Геннадієм Васильєвим. Під контролем “Енерго” перебувають Українсько-кіпрсько-ліберійське СП ВАТ “Концерн “Енерго”, Українсько-ліберійське СП ВАТ “САВІ”, зареєстрована в Голландії фірма Indtec Finance B.V. (через цю фірму концерн “Енерго” співпрацює з “Укрпромінвестом” Петра Порошенка), зареєстроване в Ірландії підприємство Homertron Trading ltd. Концерну також належать Ясиновський коксохімічний завод, ВАТ АКБ “Кредитпромбанк”, ВАТ “Агрофірма “Агротис”, ВАТ “Мар’їнський міжгосподарчий комбікормовий завод”, шахта “Красноармійська-Західна №1”, ВАТ “Регом”, а також два підприємства на території Російської Федерації – шахта “Зарічна” та шахта “Костроміська” на території Кузбасу. 4. Індустріальний союз Донбасу Індустріальний союз Донбасу виник у грудні 1995 року. Його співзасновниками стали Донецьке регіональне відділення Академії технологічних наук України, Академія технологічних наук України, Академія економічних наук України, Донецька торгово-промислова палата, ВАТ “Азовінтекс” (м. Маріуполь), ЗАТ “Візаві”. Остання структура і стала найбільш визначальною в ІСД. Серед засновників “Візаві” експерти називають Віталія Гайдука та Сергія Льовочкіна. Вважають, що акції “Візаві” розподілили так: 51% отримав Гайдук, 49% – Льовочкін. Керівниками ІСД є Сергій Тарута й Олег Мкртчан. Нині ІСД контролює ВАТ “Азовсталь”, ВАТ “Алчевський металургійний комбінат”, ВАТ “Харцизький трубний завод”, ВАТ “Алчевський коксохімічний завод”, ВАТ “Дніпровський трубний завод”, ВАТ “Енергомашспецсталь”, агрофірми “Ольга” і “Зоря”, Діанівську птахофабрику, ЗАТ “Бахмуцький аграрний союз”, ВАТ “Каранський елеватор”. Через структуру Донецького індустріального союзу контролюють шахту “Красноармійськвугілля”, шахту ім. Бажана (ДХК “Макіїввугілля”), шахту “Родинська” (ВО “Червоноармійськвугілля”), шахту “Холодна балка” (ДХК “Макіїввугілля”), шахту “Північна” (ДХК “Макіїввугілля”), шахта “Комуніст” (ДХК “Жовтеньвугілля”), шахту “Краснолиманську”. Корпорація ІСД контролює Авіакомпанію “ІСД-Авіа”, Краматорський цементно-шиферний комбінат “Пушка”, НДІ гірничої механіки ім. Федорова, ВАТ “Узнафтагазбуд” (на території Узбекистану), ВАТ “Центральний гірничо-збагачувальний комбінат”, 51% акцій ЗАТ “Степнотехсервіс” (Таврійський ГЗК), 25% ВАТ “Азовмаш”, ВАТ “Слов’янський завод важкого машинобудування, ВАТ “Сніжнянськхіммаш”, ВАТ “Старокраматорський завод важкого машинобудування”, ВАТ “Дружківський машинобудівний завод”, ВАТ “Кам’янський машинобудівний завод, завод гірничорятувальної техніки “Горизонт”, а також, спільно з ЗАТ “АРС”, корпорацію “Укрвуглемаш” (шість заводів в Україні та два російські підприємства). Цій групі також належить Камиш-Бурунський залізорудний комбінат, ряд залізорудних і марганцевих ГЗК. ІСД є великим газотрейдером, що закуповує газ в “Ітери”, у Туркменістані й Узбекистані. Під контролем ІСД перебуває футбольний клуб “Металург”. Експерти схильні зараховувати до сфери впливів ІСД інтернет-видання Pro-Ua й “Інвест-газету”. Рік тому серед політиків ширилася чутка, що люди, близькі до ІСД, намагаються розкрутити (за допомогою тодішнього віце-прем’єра уряду Олега Дубини) проект “Президент-2004”, при цьому на головну роль пропонували висуванця ІСД, директора Харцизького трубного Віктора Пантелеєнка. Основною завадою на шляху втілення проекту стала сварка, а потім і відверте протистояння Віталія Гайдука й Олега Дубини. 5. Брати Клюєви Андрій і Сергій Клюєви становлять окрему групу в донецькому бізнесі. Клюєви в багатьох моментах конкурують і протистоять Ахметову. У середині 90-х Клюєви створили корпорацію “Укрпідшипник”. Згодом Андрій Клюєв пішов у політику (займав посади заступника губернатора з політико-правових питань, а у 2003 році став народним депутатом України; нині очолює комітет ВР з питань паливно-енергетичного комплексу), а бізнесом займається переважно Сергій. Перебуваючи у структурі облдержадміністрації, Клюєв контролював вільні економічні зони, розташовані на території Донбасу, що вони останнім часом стали предметом критики з боку президента. Під контролем братів Клюєвих є такі підприєства, як “Донбаскабель”, “Донецьккокс”, Артемівський завод з обробки кольорових металів. Також Клюєви мають зацікавлення в регіональній енергетиці. Нині вони є одними з найближчих помічників і соратників прем’єр-міністра Віктора Януковича. 6. “Укрінтерпродукт” Структура нинішнього народного депутата Олександра Лещинського. Вона стоїть окремо від інших донецьких структур, а з Рінатом Ахметовим Лещинський намагається підтримувати нормальні стосунки, водночас не лягаючи у фарватер цього “господаря Донбасу”. “Укрінтерпродукт” є найбільшим оператором на українському ринку продовольчих товарів. Йому належать пакети акцій 18 хлібокомбінатів у Донецькій, Кіровоградській і Київській областях, двох цукрових заводів на Хмельниччині, кондитерських фабрик, м’ясокомбінатів, зокрема 66,7% Шахтарського комбікормового заводу, 32,89% Артемівського елеватора, 61,35% ВАТ “Хлібпром”, 37,3% Вінницького переробного підприємства, 13,22 ВАТ “Бериславська харчосмакова фабрика” (Херсонська область), 23,46% ЗАТ “Донм’ясопром”, 24,95% Гайсинського консервного заводу (Вінницька область), 33,1% Макіївського м’ясокомбінату, 20,56% Красноармійського м’ясокомбінату, 26,4% Макіївського заводу продтоварів, 27,52% Макіївського заводу безалкогольних виробів, 68,04% Маріупольського рибоконсервного комбінату, 100% Макіївської кондитерської фабрики, 16,77% Харцизького заводу харчоконцентратів, 14,78% Донецького міського молокозаводу №1, 20,17% ЗАТ “Будматеріали” (м. Слов’янськ), 10,62% ЗАТ “Донецьке автотранспортне підприємство”, 18,36% донецького готелю “Україна”, 85% науково-юридичної корпорації “Спектр”, 82,2% донецького крупнопанельного домобудівництва, 38% ЗАТ “Колос”, 24,93% Експериментально-дослідного заводу (м. Київ), 18,44% Вінницького підшипникового заводу, 24,49% ЗАТ “ДОТІ” (м. Донецьк), 24,8% ЗАТ “Альтаїр” (м. Горлівка). Останнім часом Лещинський вирішив зайнятися рибним промислом у Криму. 7. “Радон” Невелика ФПГ, очолювана Володимиром Скубенком, не бере активної участі у політичному житті. Попри це, “Радон” володіє значними промисловими активами. У складі АТ “Радон”: збагачувальна фабрика коксівного вугілля у м. Горлівка, збагачувальна фабрика “Калінінська” виробничою потужністю 1,5 млн. т на рік; завод зі збагачення вугільного дріб’язку потужністю 60 т/год. із вихідної сировини (введено в експлуатацію 1996 року); завод зі збагачення вугільних шламів потужністю 100 т/год. з вихідної сировини (введено в експлуатацію 1997 року), завод з розливу безалкогольних напоїв продуктивністю 1200000 пляшок на місяць. Є акціонером таких підприємств: спільне українсько-британське підприємство “Міжнародні вугільні технології” (35% акцій), Ясинівський коксохімічний завод, м. Макіївка (15% акцій), електромеханічний завод “Радонмаш”, м. Донецьк (95% акцій), машинобудівний завод “Донецькгірмаш”, м. Донецьк (42% акцій), два сільськогосподарські закриті акціонерні товариства загальною площею ріллі близько 8000 га. Група “Трудова Україна” Одна з найвпливовіших політичних і бізнесових груп також має складну структуру. Вперше про неї заговорили у середині 90-х. Спершу це була політична партія “Трудова партія України” проросійського лівоцентристського спрямування. У 1998 році вона програла вибори до Верховної Ради, однак кілька депутатів, які потрапили до парламенту, вигравши вибори в мажоритарних округах, вирішили створити групу “Трудова Україна”. Влітку 1998-го Трудову партію України очолив нардеп, герой конституційної ночі Михайло Сирота. Наступного року в партії відбувся розкол. Сирота з незначною кількістю однодумців відійшов і забрав партійний бренд. Основні фінансисти партії залишилися, при цьому зареєстрували партію “Трудова Україна” з народним депутатом Ігорем Шаровим на чолі. У 1999 році “ТУ” відігравала роль одного зі штабів під час виборів Леоніда Кучми, на який було покладено креативні функції. У листопаді 2000 року партію очолив Сергій Тігіпко. Впливовість групи визначається близькістю до президента двох основних її гравців – Віктора Пінчука (громадянський зять Л. Кучми) й Андрія Деркача (друг сім’ї Л. Кучми ще з дніпропетровських часів). У той же час спостерігають приховане протистояння між Андрієм Деркачем і Віктором Пінчуком, яке урівноважують інші фігури (Ігор Шаров, Дмитро Табачник). Тепер група “Трудова Україна” є конгломератом кількох ФПГ. Під контролем “ТУ” перебувають Національний банк України (С.Тігіпко), посади віце-прем’єра з гуманітарних питань (Д. Табачник), міністра екології та з питань європейської інтеграції (В. Хорошковський), міністра транспорту (Г. Кірпа). У парламенті група представлена фракцією у складі 43 депутатів. Продовження читайте на www.gazeta.lviv.ua. Кость БОНДАРЕНКО, "Львівська газета", 3-4-8 липня 2003 р.
