Відзначення ювілею Помаранчевої революції на Прикарпатті пройшло надзвичайно скромно й майже непомітно, принаймні з огляду місцевої преси. Тільки кілька газет згадують про четверту річницю Майдану, але відводять цій події дуже скромні місця на своїх сторінках і часом пишуть досить крамольні речі, які ще рік тому навіть не можна було б собі уявити. Нагадаємо, що саме Івано-Франківщина була одним з найбільш активних регіонів у проведенні революційних подій та першою з усіх областей не визнала результатів другого туру виборів Президента України в 2004 році. Так, газета «Галицький Кореспондент» називає річницю заголовком статті: «День свободи – сумне свято». Тут автор описує святкування в столиці Прикарпаття так: «Четверта річниця Помаранчевої революції минула сіро й безглуздо. В Івано-Франківську на віче замість сподіваних 10 тисяч прийшли тільки 2 тисячі студентів ( за версією Інтернет сайту ZIK - тільки одна тисяча студентів), та й то через нагоду прогуляти пари». Далі автор зазначає, що головні чиновники ОДА навіть не вийшли до студентів: «На площі перед ОДА лунали пісні Майдану та гасла «Схід і Захід разом!», «Свободу не спинити!», які залишаються актуальними й сьогодні, і від цього було чи не найсумніше. Представники ж «дорослої» обласної влади …обмежилися відвідинами концерту до Дня свободи в облфілармонії, і … вразили присутніх своїми виступами. М. Палійчук (голова ОДА) «привітав присутніх з Днем свободи, акцентувавши увагу на потребі збереження народних звичаїв та традицій, і наголосив на підтримці обласною владою розвитку культури на Прикарпатті». В підсумку губернатору Прикарпаття вдячні представники художньої самодіяльності вручили сувенірну продукцію з його рідного Яремче - топірець і булаву». Газета «Івано-Франківський Оглядач» наводить цікавий філософський роздум про четверту річницю: «Крізь призму часу тепер можна, зітхнувши, сказати: «Символ революції» - баба Параска вже надто співзвучна із українським – «поразка», то чого було ще сподіватися?.. цьогорічне поєднання свята «День свободи» із Днем пам’яті жертв Голодомору … не спромоглися розвести в різні часові рамки. Адже не можна з кармічної точки зору бачення поєднувати світле свято повстання духу нації, яке започаткувала Помаранчева революція із жалобним вшануванням жертв Голодомору – чорним днем української нації». А от обласний тижневик «Прикарпатська правда» в статті Б.Федьківа «Жалобне свято» пробує з’ясувати економічні наслідки Майдану: «Де ті п’ять мільйонів додаткових робочих місць, які обіцяв створити В.Ющенко у своїй програмі «Десять кроків назустріч людям»? Через чотири роки правління помаранчевих бачимо абсолютно протилежну картину. Людей відправляють у безоплатні відпустки, взагалі звільняють. Стрімко зростає рівень офіційного безробіття. За цим показником Івано-Франківщина «випереджає» решту областей… у нас на 10 вакансій претендує 150 осіб. Мало чим ліпша ситуація в інших західних регіонах, які свого часу були найбільшими постачальниками живої сили для потреб оранжевого майдану». Головна газета області «Галичина» піддається активному «штурму» мешканців області, що потерпіли від стихійного лиха (повені). Вони сподіваються в редакції газети знайти допомогу на вирішення своїх проблем. Про це йдеться в статті «Стихія «дармових» грошей». «Виплата компенсацій прикарпатцям, котрі постраждали від липневої стихії, чим далі, тим дужче провокує антагонізм у селах. .. розділяє …загал потерпілих од стихії на два табори – задоволених підтримкою держави й скривджених», - пише газета. А вся причина - в оцінці владою суми нанесених негодою збитків: «є випадки, що пошкодження майна в господарів, котрі під час повені опинилися в епіцентрі й відмовилися від евакуації, бо боялися мародерів, оцінено на третю категорію, а за тими особами, які відбулися лише переляком, закріплено другу?» Часом трапляються такі випадки, коли «дві сусідні сільські садиби зазнали однакових руйнувань, але власника однієї занесено до списків третьої категорії, а прилеглої – до другої через те, що то родичі …самого сільського голови». І найгірше, що самі «голови деяких сіл у різних районах незаслужено «поприсуджували» й собі вищі категорії, причому нерідко за рахунок інших – тих, кому справді потрібна максимальна підтримка держави». Голова Тлумацької РДА Василь Сенів в коментарі газеті намагається пояснити причини такої ситуації: «Проблеми у ході відшкодування втрат, було закладено ще в самій постанові уряду про виплату компенсацій за завдану повінню шкоду…Найперше - поспішність прийняття рішення щодо визначення категорій потерпілих. Адже ще тиждень після стихії на підтоплених обійстях і вулицях стояла вода. …Але уряд довів нам завдання у триденний термін визначитися з колом осіб, які потерпіли, розбити їх на категорії, під які першою постановою КМУ відводилися певні суми коштів – так звані авансові платежі. Тож вирішили, що комісії ходитимуть від хати до хати й наочно пересвідчуватимуться, які в кого руйнування. Але ж як комісія може ходити дворами, якщо там ще стоїть вода? А триденний термін зобов’язує. Тож робили так: сільський голова з кількома однодумцями зачинялися в кабінеті і на око визначали, хто під яку категорію підлягає. Вирішували так: де більша вода стояла, там, отже, вища категорія належить, де менша – там нижча». Відтак чиновник розповідає типову історію чоловіка середнього віку, що прийшов до нього на прийом: «Той все життя чесно працював, своїми руками звів собі оселю з цегли …на високому фундаменті. А по сусідству живе у старенькій хаті однокласник, котрий усе життя пиячив… Під час повені води на обох обійстях було однаково. Але перший все робив, аби перешкодити великій воді: копав рови, обставляв вхід до хати мішками з піском. А сусід... три дні п’яний спав на стриху. В результаті – його житло «витягує» на третю категорію. А хату сусіда повінь зруйнувала. Перший отримав п’ять тисяч, а «пияк» - 250 тисяч гривень, які він може тепер просто пропити». Газета «Вечірній Івано-Франківськ» друкує величезне журналістське розслідування під назвою «Обласна рада намагається відібрати в дітей-сиріт інтернат». Йдеться про школу-інтернат №1 по вулиці Чорновола в Івано-Франківську. «Спочатку на території цього навчального закладу – ласого шматочка івано-франківської земельки – намагалися спорудити житло для працівників управління служби безпеки в Івано-Франківській області. Але не вийшло - бо депутати міської ради не прийняли рішення на користь УСБУ… А відтак цей заклад рішила прибрати до рук обласна рада в особі керівника обласного управління освіти Зінаїди Болюк… Спочатку ця освітянська пані вирішила віддати частину приміщення інтернату під гуртожиток інституту післядипломної освіти. Але міська влада знову не дала згоди…Відтак Зінаїда Андріївна зажадала праве крило школи для створення… приватного юридичного закладу». Далі газета обурюється тим, що «помаранчева» дама підкріпила себе «авторитетним» листом на ім’я міського голови за підписом Сергія Ківалова. Власне у листі С.Ківалов просить віддати все приміщення інтернату для створення приватного (чи державного) юридичного закладу. Зрештою З.Болюк не чекала на реакцію міського голови та виграла у нього справу про передачу об’єкта в місцевому господарському суді. Тепер справа перебуває на оскарженні в Львівському апеляційному господарському суді. І хоч цій темі газета присвячує аж дев’ять шпальт, проте ціла низка питань залишається не розкритими. ( Журналісти «Острова» готують статтю в якій розглянуть всі аспекти судової тяганини довкола цієї школи-інтернату). Газета «Репортер» також переймається проблемами землі. У статі «Чому церкву підставили?» йдеться про конфлікт довкола релігійної громади: «У 2000 році громада Св.Миколая УПЦ Київського Патріархату отримала дозвіл на проведення проектно-пошукових робіт для будівництва церкви на розі вулиць Тролейбусної та Хіміків в місті Івано-Франківську…Через рік громада встановила хрест на честь будівництва храму, обгородила територію, а у 2003 році була освячена невеличка церква‑каплиця… Але вже у січні 2007 року вони отримали відповідь від першого заступника міського голови про те, що земля на розі Тролейбусної-Хіміків ще у 1999 році передана у постійне користування ТзОВ «ІФРО», та ще й для влаштування продуктового ринку». Проте, на цьому все не закінчилося, а «ситуація довкола цієї православної церкви ще більш загострилась, коли нещодавно буквально навпроти території храму‑каплиці Святого Миколая священики Української Греко-Католицької церкви освятили хрест на честь будівництва своєї богослужбової каплиці». Таким чином в місті закладаються підвалини для ще одного міжконфесійного конфлікту. Тим часом газета «Галицький Кореспондент» з’ясовує більш приземлені проблеми мешканців Прикарпаття. В головній статі номеру «Горілка тече в тінь» автор переймається проблемою самогоноваріння поставленого на виробничу потужність: «Збільшення (урядом) акцизів на спирт та коньяк призводить до тінізації лікеро-горілчаної галузі… Наслідки не забарилися: у більшості магазинів Івано-Франківська горілчані напої вже подорожчали в середньому на 5 гривень… Якщо з наступного року акциз на спирт, як і заплановано, зросте на чверть, а на коньяк на 170%, то горілка подорожчає приблизно на половину». Однак автор статті вважає, що «додаткові прибутки перепадуть не державному бюджету, а підпільним ґуральням. Через зниження платоспроможності населення переважно купуватиме й вживатиме дешевшу контрафактну продукцію». А далі газета публікує рецепт виготовлення алкогольного сурогату й схему його ефективного продажу. З уст анонімного відставного офіцера податкової міліції мешканці області дізнаються про можливості швидкого збагачення: «Виробництво фальсифікату дуже просте…Береться спирт найнижчої якості, зазвичай мелясовий. Вода у найкращому випадку дистильована, у найгіршому – звичайна водопровідна. Усе це перемішується в певній пропорції та розливається в пляшки, які спритні “підприємці” закуповують на пунктах прийому склопосуду. Пробки виготовляються з жерсті за допомогою спеціального верстата, який можна замовити на будь-якому заводі за ящик горілки, як і закатні машинки. Етикетки штампують на кольоровому принтері або купують на дрібних лікеро-горілчаних заводах просто на прохідній, теж, відповідно, за дві-три пляшки горілки. Готовий “продукт” розвозять на оптові ринки, у дрібні магазини, кіоски». А щоб у підприємливого читача не виникло побоювань про можливі проблеми з правоохоронними органами, то цей же колишній податківець розповідає як треба забезпечити «кришування» такого бізнесу: «виявлення “тіньової жили” нерідко зводиться до гри в котика-мишку, коли службовець, покликаний виявляти порушення, і той же “злісний порушник”, мило розпиваючи “оковиту”, домовляються: давай я буду вдавати, ніби тебе ловлю, а ти будеш вдавати, ніби від мене ховаєшся…. серйозними судовими вироками закінчуються одиниці? Найчастіше просто конфіскують товар і штрафують». Після таких публікацій невідомо наскільки постраждає авторитет уряду, який «щемить» виробників алкогольних напоїв, а от споживачі напевно постраждають серйозно, адже окремі мешканці Прикарпаття навряд чи відмовляться скористатися рекомендаціями колишнього блюстителя податкового режиму. Підготував Василь Хом’як, «Остров»
