Громадській організації «Бахмут Український» 8 років. І починаючи з 2014-го головна направленість її діяльності – допомога військовим та вимушеним переселенцям. Невелике приміщення, де мешкають та працюють волонтери організації, наразі є єдиним логістичним штабом на Донеччині, де військові отримують вкрай важливі життєві речі, бо далі Бахмута волонтерів вже не пускають... До лютого цього року організація налічувала близько сотні волонтерів і членів, за останні три місяці кількість учасників процесу збільшилася майже втричі. Мешканці громади, які виїхали чи залишилися, українці, які давно живуть за кордоном, небайдужі іноземці, які переймаються долею України і продовжують допомагати, підприємці, які власним коштом купують потрібні військовим речі, перевізники, що безкоштовно доставляють посилки бійцям, вантажники, що переносять щодня тони речей і продуктів – всі вони відчувають себе причетними до волонтерського руху Бахмута. Наталя Роменська працює в штабі «Бахмута Українського» майже 24/7, а «на телефоні» дійсно цілодобово. Наталя Роменська завжди на зв’язку За її словами, гуманітарно-логістичний штаб покриває потреби трьох категорій: вимушених переселенців, територіальної оборони і військових. Всі вантажі, які надходять до Бахмута, зберігаються, розподіляються, видаються саме тут. Дуже допомагає одна з волонтерок організації Катерина Арисой, яка тимчасово мешкає в Дніпрі. Вона купує необхідні речі, отримує вантажі від родичів військових, знаходить перевізників, які безкоштовно доставляють посилки, слідкує, щоб посилки доходили адресату. «Дуже радіємо, коли військові приїжджають за своїми посилками, а коли щось довго залишається на складі, стає сумно і тривожно, – говорить Наталя Переселенців зараз стало менше, але інколи все одно приходять, і ми допомагаємо пільговим категоріям». Жінка згадує, коли в перші дні війни оголосили про допомогу, то понесли все і всі: хтось одяг, хтось їжу, хтось обладнання. «Пам’ятаю одне подружжя похилого віку, вони принесли млинці з медом. Інші – розпочату пачку рису. Це так зворушливо, бо віддають своє останнє… Це нас дуже об'єднує і надає сили, – каже Наталя. – А ще відгукнулися підприємці, інші організації, волонтери, які забезпечують майже всім необхідним». За словами жінки, хотілося б більше допомоги від керівництва громади, «бо хлопцям десь помитися треба, попрати речі – вони могли взяти це на себе». Наталія І Валерій Вишневецькі в «Бахмуті Українському» з самого початку, Валерій деякий час очолював організацію. І сьогодні також разом, працюють волонтерять, часто приїзджають до міста. Відповідальність Наталі – фінансова частина організації, вона відкрила «на себе карту», веде постійний облік грошей, які надходять від громадян, підприємців, донорів. Звітує про діяльність організації на офіційній сторінці ФБ. Жінка каже, що поки, на жаль, не можуть вказати багатьох меценатів за прізвищами (в цілях безпеки), але потім, після нашої перемоги, кожному віддячать. Сама жінка віддала своє приміщення, що використовувала в бізнесі, для складу гуманітарки, за власні кошти і кошти фірми купує ліки, одяг, взуття, та багато чого іншого для потреб військових та переселенців. Подружжя Вишневецьких ГО «Бахмут Український» зараз співпрацює з різними українськими та міжнародними організаціями, фондами, донорами, просто з не байдужими людьми. «Немає жодної української громади, з якою ми б не співпрацювали, нам допомагають і грошима, і інформаційно! Донька мого чоловіка зараз мешкає в Німеччині – так вона організувала там збір і доставку до нас гуманітарної допомоги. Відпрацювали великий грант від чеської «Людина в біді» (отримали 800 тисяч гривень для допомоги вимушеним переселенцям), зараз працюємо з фондом «Разом» – зможемо витрати 25 тисяч доларів США для переселенців і територіальної оборони. Американка Natasha Wanchek організувала збір коштів в Америці, вони закупають тактичні аптечки, а ми роздаємо військовим», – розповідає Наталя. Олександр Друп підключився до волонтерського руху за тиждень від початку війни, як тільки відвід доньку з онуками на безпечну територію країни. А жінка залишилася в Бахмуті – працюють вдвох на перемогу. Багато років чоловік фахово займався спортивним туризмом, і все знаряддя, що мав, передав на потреби військових. Дружба та знайомство з українцями, що люблять активний відпочинок, допомогли налагодити взаємовідносини з громадськими та волонтерськими організаціями з різних куточків України, що в свою чергу дозволило збільшити та прискорити допомогу для військових на сході України. Олександр працює не сам, а з «другом» – його автомобіль на "волонтерській посаді" ще з 2014 року, і хоча машинка маленька, до неї вміщається багато речей. «Привожу, забираю, розвожу, буваю і на «нулі». Хлопці кажуть – ви працюєте і робити велике діло, ми там по своєму, а ви тут, в тилу, – по своєму!», – говорить чоловік. Олександр Друп Валерій Подаваленко з жінкою Валентиною переселенці двічі, спочатку в 2014-му році виїхали з Луганська до Сєверодонецька, тепер живуть в Бахмуті. Щоранку моляться за померлих та загиблих, проводять хвилину мовчання, вшановуючи бійців і цивільних, моляться Пресвятій Богородиці за здоров'я військових. А ще Валерій для кожного бійця як батько – з радістю зустрічає, обіймає, питає, що потрібно, чого не вистачає, і, здається, нібито хоче захистити кожного своєю добротою. Валерій Подаваленко (ліворуч) Ще декілька місяців тому підприємиця Світлана Вітенко опікувалась власним магазином будівельних матеріалів. Зараз він, зрозуміло, не працює. Спочатку жінка прийшла просто плести сітки, а потім почала формувати посилки, дізнаватися про потреби військових, зустрічати хлопців і передавати їм все, що вони замовляють. «Це такий мінімум, що я можу зробити для нашої армії, нашим захисникам, для нашої перемоги. Тому я прийшла сюди, чимось я маю допомагати, я не можу просто сидіти і дивитися, що відбувається, як вбивають мою країну, моїх земляків», - каже Світлана. Світлані часто говорять, що її посмішка допомагає психологічно, відволікає від війни. «Намагаємося створити для них атмосферу мирного часу, – розказує жінка. – Вчора плели сітки, приїхали хлопці, то з дівчатами побігли їх зустрічати, пили разом чай, посміхалися, фотографувалися, просили «фото звіт» звідти. Я вірю, що наші захисники знаходять підтримку у нас, отримують позитивні емоції і обмінюються енергією, а ми можемо обпертися на їхні мужні плечі, відчути захист і разом йти до перемоги». Світлана Кравченко з ГО «Бахмут Український» організувала чергування у військовому шпиталі. Жінки приходять до шпиталю щодня (зранку і після обіду), допомагають чим можуть і роблять те, що кажуть лікарі. Місцева зоозахисниця Оля Литовченко розподілила свій тиждень між людьми і тваринами: чотири дні доглядає за безпритульними тваринами, а три – волонтерить в шпиталі. Також там працюють і інші жінки з міста. Олі Литовченко вистачає на всіх Олена Зурілина військовозобов’язана, і приходить до гуманітарного штабу плести сітки у вільний від служби час. Також Олена волонтерить у воєнному госпіталі: переодягає бійців, годує, лікує словами. Іі чоловік – стоматолог, зараз мобілізований, донька з внучкою виїхала на західну Україну, тому усе своє внутрішнє тепло жінка дарує пораненим бійцям. «Я роблю це тому, що треба зберігати життя наших бійців і техніку, яка коштує дуже дорого. Коли буваю в шпиталі, намагаюся бути для них «мамою», бачу, що їм подобається. Медсестри дуже зайняті, а волонтери для того існують, щоб хлопці відчули, як вони нам потрібні, як ми їх поважаємо і вдячні», - говорить Олена. Олена Зурілина плете сітки і лікує словом Сергій Колесніков у мирному житті працював на одному з місцевих заводів. Жінку з дитиною поки з Бахмута вивіз, а сам прийшов до гуманітарного штабу – наближати перемогу. Плете сітки, допомагає військовим. Підприємець, волонтер, керівник ГО «Бахмут Український» Віктор Зипир займається координацією та відслідковує напрями діяльності, веде перемовини з представниками громад, донорськими організаціями, формує стратегію майбутнього організації, і при цьому з гордістю додає, що процес не потребує контролю, бо колеги дуже злагоджено працюють. Зараз він мешкає в Дніпрі, де готує фундамент для життя та роботи тих людей, що виїхали з місць бойових дій на сході України. «Запит на евакуацію знов виріс, також ми маємо надію, що в Дніпрі і за його межами буде більш-менш безпечне життя. Тому треба налагоджувати співпрацю з керівництвом громад. Наприклад зараз спілкуємося зі Слобожанською, з представниками грантодавців для створення умов життя і праці переселенцям. Вони мають отримувати психологічну, юридичну допомогу, мати доступ до ринку праці. Також хочемо створити реєстр отриманої гуманітарної допомоги, бо є такі, що отримали по декілька разів, і такі, що жодного разу», – розповідає Віктор. Зрозуміло, що розказати про щоденну роботу кожного і кожної з сотень волонтерів неможливо. Але саме завдяки таким людям, завдяки цій безоплатній цілодобовій праці в Бахмуті, як і в інших куточках України, а також за її кордонами виборюється НАША ПЕРЕМОГА! Альона Щекодіна, Бахмут, Донецька область, спеціально для «ОстроВа». Фото авторки
