Михайло Гергелюк з позивним “Катана”, боєць батальйону “Донбас”, пішов на війну за Незалежність добровольцем у 2014 році. Потім мобілізувався. Після демобілізації, відпочивши, знов повернувся на фронт добровольцем. Наразі “Катана” разом із побратимами відновили статус батальйону “Донбас” як добровольчого підрозділу. Вони перебувають на передовій, як і на початку війни, - в якості партизан. А допомагають їм, як завжди, волонтери. Михайло Гергелюк Чому я став добровольцем “Це був 2014 рік, коли я пішов воювати добровольцем. І тепер я знову доброволець, бо вважаю, що саме добровольчі, партизанські підрозділи мають найбільшу ефективність в такій гібридній війні. Близькі, звісно ж, сильно переживають. Та багато, дуже багато людей не розуміють. Не раз доводилось вислуховувати нерозуміння і докори в свою сторону. Але я знаю, що правда на моїй стороні. Я не боюсь того, що можуть наступити наслідки, так як це бойові дії, це війна. Мене можуть вбити, можуть тяжко поранити і я лишусь калікою...але мене це не лякає, бо я знаю, що мені потрібно виконувати цю роботу. Потрібно воювати заради того, щоб потім жити краще. Щоб жили всі українці краще. Щоб наше майбутнє настало набагато швидше і воно було до нас ближче.” Радянський погляд командування на війну “Наразі ми повертаємось назад до радянських стандартів, що вже давно застаріли. Ми не йдемо вперед, немає прогресу. Навчились на певному етапі воювати, навчились виживати. Але до кінця стати професіоналами не навчились. Як каже японський вислів, “Краще бути самураєм в саду квітучих сакур, ніж садівником на війні”. Так ось, на жаль, ще немає професійних військових в такій кількості, такого оснащення і рівня підготовки, аби ми могли пришвидшити перемогу. Щоб ми її взяли славетно, швидко і за короткий термін. Я вважаю, що низький рівень професіоналізму і підготовки офіцерів нам заважає отримувати перемоги як під час літньої кампанії 2014 року. Саме офіцерів, починаючи від капітана, закінчуючи генералом. Саме тут засіла проблема. Бо бійці вже навчились перетворюватись, із “садівників” у “самураїв”. А от командування — не хоче перевиховуватись, не хоче дивитись на проблематику війни під іншим кутом. Офіцери дивляться на все ще за старими радянськими стандартами, що призводить до сумних наслідків.” Команда на вогонь у відповідь “З точки зору офіцера і добровольця, мені команда на вогонь у відповідь не потрібна. Бо я прийшов на війну воювати, захищати свою Батьківщину. І мені не потрібна, як патріоту України, команда або дозвіл на захист своєї країни. З точки зору військовослужбовців Збройних Сил, то мене ситуація із забороною вогню у відповідь дивує. Тому що президент України Петро Порошенко при перших Мінських домовленостях зробив заяву, що будь-який військовослужбовець, якщо буде атакований терористами, має повне право відкрити у відповідь вогонь. А ще є устав. І в уставі сказано, що при прямому нападі з боку ворога, вартовий може відкрити вогонь без попередження. Тому не потрібно ні у кого питати, робити запитів...дозвіл на це не вимагається. Це дуже цікава ситуація, коли бійці питають дозволу на відкриття вогню. Коли прямий наказ головнокомандуючого, тобто президента Порошенка, каже про те, що ми не потребуємо таких дозволів. Виходить дивний парадокс. Таке можливо тільки в одному варіанті, коли розвідгрупа повертається із завдання і вона має пройти непоміченою. В такому разі, бійцям не можна відкривати вогонь аби не нашкодити. Але, не по всій же лінії розмежування гуляють наші розвідгрупи, які 24 години на добу безпосередньо знаходяться перед нашим стволом.” Блокада торгівлі з терористами “Ми, ветерани батальйону “Донбас”, разом з хлопцями з “Айдару” та інших підрозділів, ініціювали створення Штабу по блокаді торгівлі з так званими “ЛНР”, “ДНР”. Ми поставили ультиматум: якщо не почнеться обмін полоненими — ми готові блокувати автомобільні і залізничні шляхи. І ця блокада може принести вражаючі успіхи. Оскільки ми давимо цією блокадою на певні верстви населення. Зараз Україна повністю живить терористів, а тому, якщо ми заблокуємо це живлення, - тут почнуться проблеми з місцевим населенням. Тоді не виникне глобальної проблеми у підрозділах банформувань “ДНР”, “ЛНР”. У них виникне інша проблема: люди почнуть висказувати своє незадоволення. І це може перерости в бунти. І як тільки це почнеться, швидше за все, з таким результатом відпустять наших полонених. Але, якщо продовжити блокаду і далі, і не тільки щодо товарообігу, а й заблокувати енергопостачання, інші стратегічні комунікації — тоді люди досить швидко відчують, що Донбас — це Україна. Що він прив'язаний до неї усім. І люди просто зрозуміють, що банди, які прийшли, показують із себе великих царьків — нічого не варті. І їх можуть просто погнати геть.” Після мобілізації “Si vis pacem, para bellum. Хочеш миру — готуйся до війни. І ця фраза зараз актуальна для нас як ніколи. Потрібно тримати порох сухим постійно. Не забувати про те, що війна не завершена після демобілізації, закінченню контрактів. В будь-яку мить нам потрібно згуртовано стати до бою і завдати серйозного удару противнику. Зараз ця тягучка вимотує наше військо. Вона заставляє нас втомитися. А ми маємо не воювати, а виграти цю війну, досягнути цілі. Є радянська приказка “Головне не перемога, а участь”. У нас якраз навпаки. Головне — перемога…”. Ольга Воліна, для "ОстроВа"
