В кінці січня пройшли вибори громадської ради при Донецькій обласній адміністрації. Сформовано, хоч і з боями (і навіть на трагічному фоні смерті учасника установчих зборів) нову громадську раду на 2013-2014 роки. Здавалося б, політика взаємодії з громадськістю та забезпечення її участі у впливі на роботу обладміністрації, яка голосно декларується президентом і урядом, підтверджена. Та залишився гіркий присмак і багато питань. Як голова попередньої громадської ради і член ініціативної групи по підготовці установчих зборів нової, я бачив процес і тенденції, тому сумно за результат. Можна чітко констатувати наступ на громадянське суспільство, згортання навіть тієї невеликої дози «керованої» демократії, яку «дозволяли» ще в 2011 році донецькі чиновники та впровадження прямого контролю за громадськими об’єднаннями. Це перший висновок. Другий – зрілості, самосвідомості і готовності відстоювати свої законні права на контроль за діяльністю чиновників, на участь у формуванні місцевої політики і її впровадження в інтересах людей за останні роки у представників громадянського суспільства області не додалось. Тому утверджена нині модель взаємодії керівництва облдержадміністрації з громадськістю, якщо говорити мовою політичної науки, є жорстко авторитарною, підданською. А по-простому – відносинами панства і холопів. І якщо від донецької влади вже мало хто очікує іншого,то від більшості громадських організацій, інших інститутів громадянського суспільства, які, що називається, мають бути ближче до простих людей, очікувалось більше самоповаги і відповідності цілям, записаним у їх статутах. Але у цієї ж більшості учасників установчих зборів громадськості області перемогли страхи перед владою, готовність їй прислужувати і терпіти брутальне ставлення до себе і від чиновників, і від їх «засланих козачків». Обгрунтуємо ці висновки і наведемо коротку історію становлення і діяльності консультативно-дорадчого органу громадськості при ДонОДА та його відносин з адміністрацією. Чому це зараз важливо? Ну, по-перше, хто не знає історії, ризикує повторити помилки попередників. Хоча може для нашої влади, у якої завжди апріорі винуваті «папєрєднікі», цей аргумент не працює. Але для нової громадської ради і для громадськості Донеччини, може бути корисним. По-друге, треба розказати про це тому, що в ЗМІ, підконтрольні адміністрації, закидається чиновниками викривлена інформація, простіше - напівправда, яка небезпечніше відкритої брехні. Міфи, що громадська рада взагалі не працювала, що громадянське суспільство в області настільки слабке, анархічне, що до конструктивної роботи зовсім не здатне і т.п. Розвінчаємо їх фактами. Породила громадські ради при виконавчих органах влади відома громадськості Постанова Кабміну № 996 від 3 листопада 2010 р. Вона стала результатом активних вимог громадського сектору країни розширити вплив громадськості на формування і реалізацію державної політики. Ще однією причиною стало зростаюче розуміння більш ліберальної частини чиновників з центральної влади необхідності мати легальні клапани для виходу соціальної напруженості і невдоволення людей олігархічною економічною і соціальною політикою «донецького клану». Постанова уряду була достатньо прогресивним документом і розширювала можливості впливу громадськості на виконавчі органи влади. В ній розумно було закладено два взаємопідкріплюючі елементи. Визначено механізми взаємодії через консультації з громадськістю у різних формах. Запропоновано інструмент – громадські ради при виконавчих органах влади. Вони самостійно формуються громадськістю з інститутів громадянського суспільства. Представники виконавчої влади в них не входять. Тодішнє керівництво обладміністрації у виконанні постанови пішло у 2011 році шляхом дотримання букви документа і практично не включало адмінресурс. Громадська рада була сформована демократично і у січні 2011 року почала конституюватись як консультативно-дорадчий орган громадськості. В неї ввійшли 71 представник організацій – всі, хто висловив бажання працювати в ній. Робочими групами підготували і радою затвердили два ключові документи – Положення про громадську раду і Регламент її роботи. Створилися 13 постійних комісій за напрямами діяльності, демократично вибрали правління ради. Сформувалось певне ядро, команда, які розуміли задачі громадської ради, мали певні професійні навики роботи і готові були віддавати свій час і енергію громадській роботі. Звичайно - в дискусіях, гострих спорах, непорозуміннях і взаємних підозрах, що відбивало реальний стан достатньо незрілого громадянського суспільства області. Багато чого не виходило, вчились в процесі, але багатьох надихала можливість зробити корисну справу. Внутрішня самоорганізація в раді йшла під гаслом - «з парового котла зробити парову машину», здатну працювати. Обговорили і прийняли в роботу принципи відкритості, критичного конструктивізму та деполітизації громадської ради. Працювали при нейтрально-скептичному, проте не підозріло-ворожому ставленні до новоствореного органу громадськості з боку керівництва обладміністрації. Чиновники – люди ієрархії, отримавши команду згори на дотримання робочих відносин з громадською радою, керівники більшості управлінь проявляли достатню толерантність до представників громадськості, тим більше, що і їм ця робота була новою, не зовсім знаною. Почалося практичне освоєння основних методів роботи громадськості у консультативно-дорадчому органі при ОДА: інформаційних запитів, моніторингу окремих напрямів місцевої політики, експертизи нормативних дозвільних актів, громадської експертизи окремих обласних програм розвитку. Налагодили інформаційний супровід всіх кроків в роботі громадської ради, запрацював власний сайт. Все це вимагало конкретних знань, тому була організована серія тренінгів для громадських активістів по освоєнню різних методик. Із конкретних результатів роботи в цей рік варто згадати три позитивних. Перший пов'язаний із загостренням обстановки і локальними протестами груп батьків проти закриття шкіл в області. З цього питання громадська рада настояла на розробці відкритих правил і процедур консультацій з усіма зацікавленими сторонами при наявності намірів закрити якісь навчальні заклади. Спільно з управлінням освіти наші експерти розробили таку методику і вона обладміністрацією була направлена в усі міста і райони. Після цього жодної школи закрито не було. Другий приклад пов'язаний з реалізацією пілотного проекту реформування охорони здоров’я, який мав явно недостатній інформаційний супровід і призвів до певного суспільного напруження. Йшла в цілому конструктивна робота з управлінням охорони здоров’я ОДА по залученню громадського і експертного потенціалу до процесу впровадження медичної реформи в області. Третій відноситься до активного підключення Громадської ради до розробки і лобіювання обласної цільової Програми сприяння розвитку громадянського суспільства в Донецькій області. В неї було закладено багато іноваційних підходів, які стали прикладом для наслідування громадськістю багатьох областей України. Незалежним моніторингом УНЦПД за результатами дев’яти місяців роботи Донецька громадська рада була визнана однією з найефективніших в країні. Її голова був обраний спікером всеукраїнської координаційної ради голів обласних громадських рад. Детально роботу громадської ради при ДонОДА ми проаналізували на Форумі громадськості Донеччини 1лютого 2012 року і опублікували річний звіт «Громадська рада 2011: підсумки та перспективи». Тоді ж, обговорюючи загрози у подальшій роботі, ми публічно звернули увагу на різку зміну ставлення до громадської ради нового керівництва обладміністрації. З осені 2011 року спроби налагодити конструктивний діалог натикалися на глуху стіну чиновницького ігнорування. Попередні напрацювання торпедувались. Розроблена і обговорена Програма сприяння розвитку громадянського суспільства в області фактично була похована. Обіцянки керівників обладміністрації підтримувати взаємодію з громадськістю не виконувались. Нові так звані «технократи» в керівництві областю виявилися менш компетентними, ніж старі «партократи». Стало явно видно нерозуміння ними важливості для влади конструктивної співпраці з громадськістю, не підготовленість до реалізації сучасних методів державного управління, умовою ефективності яких є забезпечення постійного діалогу з громадянами. Чиновникам нижчого рівня дана команда не помічати. Тоді голова громадської ради та його заступники прийняли рішення публічно подати у відставку на знак протесту проти згортання співпраці з громадськістю. Була невелика надія розблокувати ці негативи. Однак вона не справдилась. Стало зрозумілим, що керівництву обладміністрації потрібна повністю «ручна», підконтрольна громадська рада як «фіговий листок» для забезпечення «одобрямса». Не маючи легальних підстав розігнати легітимний орган громадськості Донеччини, зроблена ставка на паралізацію його активності та підготовки обрання нової громадської структури, більш відповідної методам нового керівництва. Така правда про «бездіяльність» громадської ради. Якщо в деяких областях процес взаємодії з громадськістю обласних адміністрацій йшов по висхідній, то в 2012 році в нашій області він був стабільно низхідний. Донецька область за результатами всеукраїнського моніторингу в 2012 році по трапила до числа 8 областей –«резервацій» для громадянського суспільства. На серйозні проблеми в реалізації державної політики взаємодії з громадськістю кілька раз обласному керівництву вказували навіть з секретаріату Кабінету міністрів та з Адміністрації президента. План консультацій з громадськістю, проводити які зобов’язав адміністрації уряд, в області був не реалізований. Визначене Стратегією державного сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затвердженою Указом президента, завдання обладміністраціям прийняти в 2012 році обласну Програму розвитку громадянського суспільства керівництво області також не виконало. Апофеозом чиновницького маніпулювання та адміністративного тиску на громадськість стали установчі збори по виборах нового складу громадської ради 25 січня 2012 р. Чиновники обладміністрації особисто обдзвонювали підконтрольні громадські структури з вказівками подати документи на участь у зборах. Мобілізували, за класиком, «і мертвих, і живих, і ненароджених». Прийняли документи у 272 громадських структур, значна частина яких навіть формальну вимогу показати якусь роботу за два останні роки не змогла виконати. Найбільшу частину складали організації, які знаходяться на систематичній грантовій підкормці обладміністрації і тому залежні від неї. Багато прямо пов’язаних з Партією регіонів. А козацьких організацій з найоригінальнішими назвами подалось більше 10%. Відомі дієві громадські організації були практично розчинені в цій масовці. Найбільш оригінальним з претензією на всеукраїнське «ноу-хау» стало подання заяви на участь у громадській раді діючого заступника голови обладміністрації, в посадові обов’язки якого прямо входить забезпечення взаємодії з громадською радою. Знущальні публікації в деяких ЗМІ про те, як чиновник буде сам собі розробляти рекомендації по покращенню власної роботи та ще контролювати їх виконання, заставили останнього вже на зборах відкликати свою заяву. У проведенні зборів відкинули навіть позірність дотримання чесних правил гри. «Бульдозерний» варіант на викидання будь-якими способами так званих «підозрілих», занадто активних організацій запустили не криючись. Ведення зборів через деякий короткий час прямо взяв у свої руки заступник губернатора. Сам собі надавав і слово. Виступи по обговоренню уроків роботи попередньої громадської ради заборонив, повністю проігнорувавши прийнятий регламент зборів. Кілька штатних провокаторів з маргінальних громадських структур з дозволу чиновника брутально закрикували найменші спроби повернути збори до нормальної роботи. Затверджена регламентом норма про можливість таємного голосування навіть не була запропонована до розгляду. Саме ж голосування по обранню у члени громадської ради виконувалось у «кращих» традиціях чечетовського диригування у Верховній раді. На жаль, повністю справдились попередження від деяких відомих громадських організацій про підготовку до повного згортання партнерської взаємодії влади з громадянським суспільством і недоцільність взагалі брати участь у таких акціях влади по «похованню» громадянської демократії. Громадськість виявилась неспроможною протистояти такому брутальному тиску та чиновницькому адмінресурсу. Напевно, метанням бісеру були б зараз заклики до обласної влади відкинути свої ментальні страхи перед голосом громадськості, вибрати стратегію діалогу та партнерства. Нинішня політика прямо суперечить публічно проголошуваним вимогам керівників держави, нормам Закону України «Про громадські об’єднання». Може, така політика місцевих чиновників також відноситься до визначення, про яке недавно говорив президент своїм урядовцям, звинувачуючи в саботажі реформ у країні? І це велика проблема, що провінційні виконавці мають можливість спотворювати державну політику. Невже не зрозуміло, що каток - не універсальний інструмент для управління регіоном? Що особливо зараз, в достатньо важкій суспільно-економічній ситуації в країні, потрібні незакупорені канали двосторонньої комунікації з людьми, з групами громадськості? Що гасіння протестних пожеж вчителів і студентів, чорнобильців, афганців і підприємців, як це було в попередні роки, стане реальністю і в наступні, при небажанні чи невмінні чути громадян? Перспективнішим все-таки бачиться звільнення все більшого кола інститутів громадянського суспільства від своїх ментальних страхів перед владою. Нарощування готовності бути не підданими, не холопами, а громадянами, відстоювати свої законні права та інтереси. Активним громадським об’єднанням, які все ж попали в нову громадську раду, винести уроки з історії попередньої. Шукати можливості, освоювати надані законами методи впливу на місцеву політику в інтересах громади. Протистояти перетворенню органу громадськості в «приводний ремінь» чиновницького контролю над громадянським суспільством краю. Не допустити політизації громадської ради правлячою в області партією. Наскільки зараз це вийде – звичайно велике питання. Але, «дорогу осилит идущий». Бачиться також, що назріла потреба формування відповідальної громадянської платформи з самодіяльних громадських організацій, альтернативної структурам, обслуговуючим владу. Звичайно, здається, що вимагати у влади, тиснути на неї, заставляти її бути більш ефективною, більш відповідною своєму призначенню служити людям у наших реаліях неможливо. Сили державної машини, приватизованої нині чиновниками і олігархами, неспівмірні впливу нашого задавленого громадянського суспільства. Однак це не зовсім так. Пригадалася назва автобіографічної книги О.Солженіцина «Бодался теленок с дубом». Солженіцин, молодий учитель математики, фронтовик, потім в’язень сталінських тюрем і таборів, письменник, автор всесвітньовідомого «Архіпелагу ГУЛАГ», лауреат Нобелівської премії, дисидент, борець зі сталінським режимом і комуністичною системою, вигнанець з СРСР, що після розпаду радянської імперії з тріумфом повертається. Назва книги, як і життя його, дуже символічні. По іронії, а може й по закону історії слабеньке телятко «забодало» дуб, коріння якого згнило, втратило зв'язок із землею. Мораль прозора: влада, яка втрачає довіру людей, яка не бажає чесного діалогу з громадськістю, майбутнього не має. Додам: ні в глобальному вимірі, ні в регіональному. Кіпень В.П., голова ГО Донецький Інститут соціальних досліджень і політичного аналізу, для «ОстроВа»
