<p style="text-align: justify;">У Донецьку вже давно не чути сміху. Гучного, заливистого, щасливого. Як це було до літа 2014-го, коли сміялися не лише діти, а й дорослі. І не тому, що на вулицях міста зараз немає людей. Просто всі втомилися від невідомості та страху. Закінчився запас міцності та терпіння. Від нескінченних переживань та тривог зникло бажання радіти. А разом з ним зникло почуття емпатії та співчуття. В очах перехожих часто читається біль та агресивність.</p> <p style="text-align: justify;">З весни 2022 р. чимало донецьких жінок втратили синів та чоловіків, а діти своїх батьків, яких забрали по мобілізації та кинули на передову, як гарматне м'ясо. Від кількості чорних косинок та заплаканих очей спочатку хотілося вити. Потім прийшло усвідомлення, що якось непомітно для себе перестала рахувати їх у салоні автобуса або в черзі до каси. Ніби не помічаєш людську скорботу, не бачиш її впритул. Але це лише внутрішній самозахист. Адже кожна нормальна людина розуміє, що горя насправді не поменшало. Бо з кожним днем помирало все більше донеччан, і не лише на війні. І це стало звичним явищем для оточуючих, яких поки що біда не торкнулася.</p> <p style="text-align: justify;">Весною я вперше почула нотки докору від жінки, сина якої мобілізували. Вона кричала сусідці по дому: "Ти от розкажи мені, чому твого сина не забрали? Купили броню? А я от ночами не сплю..." Але не всі так кричали. Багато хто носив свій біль у собі. До певного моменту.</p> <p style="text-align: justify;">Час йшов, а попереду, замість обіцяного " руськомірівцями " раю, маячила лише чорна діра, що з кожним місяцем збільшувалася у розмірах. І зовсім не полегшало після того, як "ДНР" урочисто оголосили частиною Росії. Навіть навпаки. Донеччани бачать, як цинічно знищується їхнє улюблене місто, що всі атрибути "народної республіки" насправді виявилися фікцією та обманом, а людей прирікають на злидні необґрунтовано високими цінами на продукти харчування, комунальні та інші послуги. Тому цілком зрозуміло, чому життя перестало дарувати фарби не лише тим, хто зазнав болю втрати.</p> <p style="text-align: justify;">Думаю, ні для кого не є секретом, що в Донецьку залишилися ще "успішні люди". Викладачі, артисти, художники, письменники, лікарі, підприємці та навіть модельєри. Через свої політичні переконання вони не покинули місто 2014-го, зберегли колишній статус, а хтось навіть зробив кар'єру. Всі ці роки кожен з них вів досить активний спосіб життя і пристрасно чекав на зміни. Довгий час їхні пости у соціальних мережах були сповнені оптимізмом і вірою у світле майбутнє, яке, зрозуміло, невід'ємно було з Росією. Однак усьому є своя межа. Нарешті й вони почали усвідомлювати , що колишнього Донецька немає. Він помер. Якщо не з приходом "російського світу", то після омріяного "приєднання" до РФ. Вони зрозуміли, що місто мільйона троянд перетворилося на військову базу Росії, а місцеві раптом стали людьми другого гатунку.</p> <div class="article__content__img"><img style="display: block; margin-left: auto; margin-right: auto;" src="/upload/media/2023/01/26/s1.jpg" alt="" /></div> <div class="article__content__img"><img style="display: block; margin-left: auto; margin-right: auto;" src="/upload/media/2023/01/26/s2.jpg" alt="" /></div> <p style="text-align: justify;">Те, що в Донецьку з 2014 року багато "чужинців" видно неозброєним оком. Вони вважають себе новими донеччанами, а деякі навіть господарями регіону. Хтось обіймає високі посади в "республіці", хтось відновлює місто після чергових обстрілів, хтось допомагає комунальним службам, хтось прийшов "звільняти". Усі вони різко відрізняються від корінних жителів Донбасу. Вичислити їх можна не лише за зовнішніми ознаками та характерною говіркою. Вони багато матюкаються та смітять. У громадських місцях поводяться по-хамськи і до оточуючих ставляться навмисне зневажливо. Навіть якщо хочуть проявити доброту і повагу до людей похилого віку - це виходить у них як образа. Для розуміння наведу приклад. У супермаркеті біля каси стояла жінка років вісімдесятьох. Вона була добре одягнена і не створювала враження що потребує грошей. Однак російський військовий, який стояв за нею, вирішив показати свою "людяність". "Мати, що там у тебе виходить до оплати? Я заплачу", - заявив він безапеляційно. Зрозуміло, старенька відмовилася та порадила йому допомогти іншим людям. Говорила вона тихо та ввічливо, але очі були злі та колючі. "Ну, як знаєш. Хотів тобі життя полегшити", - ображено відреагував "визволитель". Сам того не розуміючи, що донеччани тільки тоді з полегшенням зможуть зітхнути, коли всі вузькоокі та бородаті "захисники" заберуться з Донбасу.</p> <div class="article__content__img"><img style="display: block; margin-left: auto; margin-right: auto;" title="" src="/upload/media/2023/01/26/s-3.jpg" alt="" /></div> <p style="text-align: justify;">Про те, що до Донецька "понаїхали" чужинці з довгостроковою перспективою, свідчить і ринок нерухомості, який останнім часом різко пожвавився. За словами ріелторів, попит перевищує пропозицію. Пов'язано це насамперед із тим, що господарі нерухомості, які з початком конфлікту поїхали в Україну, не готові зараз їхати до Донецька 3 дні, щоб укласти угоду. А як відомо, українські доручення тут не дійсні. Залишилися лише пропозиції тих, хто мешкає на території "республіки". Тому цілком закономірно підскочили ціни на квартири. Зрозуміло, це також злить донеччан. Тому що "гідну" заробітну плату їм обіцяють майже дев'ять років, а росіяни, які приїхали "на допомогу", насамперед військові, її мають за фактом народження на споконвічно російській землі. Та й висновок знову-таки напрошується невтішний - люди з автоматами заміщають лікарів, учителів, підприємців та інженерів, які виїхали з Донецька.</p> <p style="text-align: justify;">Злить донеччан і те, що у нової "влади" немає межі лицемірству та брехні. Ще недавно вони "тихо заздрили" своїм родичам та знайомим із Маріуполя, яким дали квартири у новобудовах замість зруйнованого житла. Безкоштовно. Як у Радянському Союзі. Але за фактом виявилося, що не зовсім безкоштовно. Тобто, зовсім не безкоштовно. А так би мовити, дали якийсь час пожити, щоби по телевізору було що показати як приклад турботи про народ, а тепер виявилося, що квадратні метри треба викуповувати.</p> <p style="text-align: justify;">"Новоселам" раптом повідомили, що на ці квартири потрібно оформлювати іпотеку під 2% річних. А хто не має грошей на початковий внесок, має звільнити приміщення. І ціни зовсім не умовні виставили за умовне житло без фундаменту. Наприклад, двійка в такому курені коштує близько 3 мільйонів рублів, це приблизно 45 тисяч доларів. За такі гроші цілком можна підшукати квартиру у Києві. І люди розуміють, що їх у черговий раз обдурили.</p> <p style="text-align: justify;">Похмурі люди без посмішок на обличчі. Так часто описували радянських людей іноземці, які приїжджали до СРСР. Але ідеологи "російського світу" та їхні адепти не хочуть згадувати, чому у громадян країни Рад був погаслий погляд. Чому жінки у 40 років виглядали глибокими старухами, а чоловіки пили горілку літрами. Адже куди приємніше дивитися на артистів із фільмів тієї епохи, що зображують тріумф і захоплення від укладання шпал і валки дерев. Цю кальку вони використовують і сьогодні.</p> <p style="text-align: justify;">Життя "республіки" у телевізорі радикально відрізняється від реальності, в якій живуть донеччани. Там і квартири роздають безкоштовно, і зарплати із пенсіями підвищують із казковою прогресією. І діти дзвінким голосом щось викрикують, схоже на "дякую товаришеві Сталіну за наше щасливе дитинство!". Але варто лише вийти з дому і картинка різко змінюється. Сірість, убогість, гнітюча тиша, що періодично порушується звуками гармат. По вулицях ходять похмурі люди з маскою скорботи та невдоволення. Рідко у кого можна побачити подібність усмішки на обличчі. Усі стиснуті до краю, немов пружини. Чи то від страху, чи то від втоми, чи від злості.</p>