Яна Літвінова – міський голова третьої каденції. Працювати їй довелось у різних форматах. Спочатку в рамках міста. Згодом, внаслідок адмінреформи, – у рамках міської територіальної громади (МТГ). Після виборів, що відбулись у жовтні 2020-го року, громада збагатилась селами кількох колишніх сільрад Старобільського району. Попрацювати таким чином вдалось рік і чотири місяці. А тоді в країні почалась активна фаза війни, і Старобільська громада опинилась в окупації. Отже, останні півроку очільниця МТГ працює у так званому екзилі (тобто перебуває поза межами батьківщини через обставини, яких хотілося б уникнути). Фізично пані Яна знаходиться у Львові, куди виїхала після окупації рідного міста. Що встигли зробити в громаді за передвоєнний період та що відбувається тепер, коли громада опинилась в окупації, дізнавалася кореспондентка «ОстроВ». За хвилини до війни Старобільска громада – одна з тих, що опинились в окупації у лютому 2022 року. Між тим Старобільськ перед початком активної фази війни був не просто центром громади, а таким собі двигуном змін. Змінювати доводилось все й одразу – від документації, на якій мала базуватись робота органу місцевого самоврядування, до будівель комунальних закладів. Та ще й паралельно вирішувати нагальні проблеми на кшталт ремонту шлюзу на річці Айдар чи асфальтування доріг. Отже, у першу чергу йшлося про переведення органа місцевого самоврядування, комунальних закладів та підприємств «на нові рейки». Але попри те, що громада проіснувала в зазначеному форматі недовго, були і суттєві здобутки. «Що стосується медичної реформи за 2021 рік Старобільській громаді вдалося зробити більше, ніж за будь який попередній рік, в першу чергу завдяки вірно побудованій роботі в громаді, комунікації з депутатським корпусом та міжнародними партнерами, – каже директор КНП «Старобільська багатопрофільна лікарня» Роман Чередниченко. – На 2022-й ми мали більш амбітні плани…». До речі, медичний заклад релокований до Дніпра й продовжує співпрацю з очільницею міста. …Буквально «за п’ять хвилин до війни» у громаді встигли збудували дві сільські амбулаторії. Сільські лікарі мали у своєму розпорядженні автомобілі, а міська багатопрофільна лікарня – сучасне нове обладнання. Громада мала міжнародні програми підтримки місцевої медицини. Державний проєкт «Велике будівництво» в Старобільському районі мав свою «родзинку»: за сприяння обласної влади дороги ремонтувалися не лише на проміжках внутрішньо обласного сполучення, а і в межах міста. Перед початком активної фази війни у громаді відремонтували шлюз, реалізували програму «Поліцейський офіцер громади», отримали нові авто для охоронців громадської безпеки, почали відновлення освітлення на сільських вулицях і розглядали план реконструкції та розвитку мережі освітлення у громаді, зводили спортмайданчики для дітей та молоді, планували зробити велику реконструкцію головного стадіону громади «Колос», спортивної школи, «Зеленого кінотеатру» в парку тощо… Місцевий стадіон реконструювали відповідно до сучасних стандартів Напередодні вторгнення росії місто прийняло новий Статут, Стратегічний план розвитку міста, Стратегію економічного розвитку, опорний історико-архітектурний план, багато інших документів, які в мирні часи забезпечують органу місцевого самоврядування можливості вирішувати покладені на нього завдання. «Літвінова – керівниця, яка нестандартно мислить. І ця її якість дуже багато дала громаді за період її каденцій, – каже журналістка місцевого видання (прізвище не називаємо з міркувань безпеки). – В останні півтора роки органу місцевого самоврядування працювати було складно через те, що в громаду, крім міста, увійшли села, а це зовсім інші території, з іншими проблемами. І тим не менш, у нас ніколи не було таких доріг, такого парка, такої кількості ремонтів і такої кількості міжнародних проєктів, які були залучені в місто, як за цей період». Серед партнерів Старобільської громади були Пульс/USAID, Асоціація міст України, ООН Жінки в Україні, програма «U-LEAD з Європою» тощо. Станом на лютий 2022 року Старобільська громада довела свою спроможність за великою кількістю проєктів «Міська рада була і є активним учасником різних конкурсів, грантових програм, навчальних заходів, які приносили користь місту та громаді, – каже Літвінова. – Наша команда працювала за принципом: стукати слід у всі двері, щоб отримати результат, потрібний громаді». З останніх здобутків, про які згадує пані Яна, – запуск роботи громадського бюджету: «Ми навіть визначили переможців, але втілити в життя проєкти вже не встигли через війну». Робота «на відстані» В перші тижні війни громада опинилась в окупації. Розпочався період, коли очільниці громади довелось продовжити роботу на фоні російських танків та чоловіків у чужій військовій формі, які наводнили місто. Її позиція була категоричною: жодної співпраці з окупантами. «Пригоди» міської голови того періоду – окрема тема. Її складовими були спілкування з земляками (вони потребували відповідей на питання, на які відповідей не існує в принципі), гасіння пожеж (у прямому сенсі відром), розмови з окупантами, страх за близьких… І зрештою виїзд. Зараз, працюючи у Львові, пані Яна зізнається: вона сумує за діяльністю, яка мала результатом щось матеріальне – відремонтовану дорогу, новий автомобіль для комунальників, обладнання у харчоблоках шкіл чи садочків... Міська голова каже, що сумує за тією роботою, яка мала наслідками реальні результати Між тим, саме завдяки її знанням та зусиллям співробітники місцевих комунальних установ (лікарні, згаданої вище, або шкіл) можуть юридично працювати «під Україною», переселенці зі Старобільська – отримувати допомогу в гуманітарних хабах, а школярі окупованої Старобільської громади можуть продовжити навчання за українськими програмами. - Існують проблеми з оплатою праці на тих комунальних підприємствах громади, де керівники перейшли на сторону окупантів, при цьому нехтуючи інтересами своїх працівників, не перереєстрували підприємства в українському правовому полі, а значить, не мають доступу до фінансування з місцевого або державного бюджету, – каже Яна Літвінова. – Наразі в умовах тимчасової окупації наших територій українські органи місцевого самоврядування не можуть повноцінно функціонувати, але ми докладаємо зусиль, щоб все ж забезпечувати життєдіяльність громади, хай поки і частково. Команда Старобільської міської ради працювала за принципом: стукати слід у всі двері, щоб отримати результат, потрібний громаді Одним з напрямків її роботи наразі є допомога переселенцям з Луганської області – причому не лише зі Старобільщини. Так, гуманітарний штаб для переселенців з Луганщини був відкритий у Львові 20 серпня, і його роботу координує Старобільська міська рада. У роботі голови громади, яка опинилась в окупації, є наразі й абсолютно нематеріальна складова: весь період, починаючи з 24 лютого, вона лишається опорою для людей, які обрали її на посаду. З перших днів окупації вона підкреслювала й підкреслює, що чужий прапор, причеплений над містом за підтримки чужих автоматів, не можна назвати легітимним вибором громадян. До речі, у перші дня окупації містяни підтверджували її слова як мінімум тим, що, прийшовши на центральну площу Старобільська, зняли прапор окупантів і спалили його… «Мене вражало й вражає те, як Літвінова, лишаючись в окупованому місті, гідно поводилась, до останнього – наскільки це було можливо – тримала владу, відмовлялась від співпраці з ворогом, підтримувала мешканців, викладала у соцмережі відповідні відео», – зауважує старобільчанка Наталія Шликова, яка виїхала з родиною в безпечний регіон України й вірить у те, що повернеться в рідний регіон. «Влада в громаді легітимна, її жителі зробили свій вибір у жовтні 2020 року. Інші варіанти нав'язані самозванцями», – каже пані Яна, підкреслюючи, що Старобільська міська територіальна громада – це Україна. «Наш вибір, наші традиції, наше ставлення та опір «примусу до миру» не перебороти зброєю, наше бажання – жити у вільній незалежній державі. Які б чужі прапори тимчасово не висіли на будівлях у нашій громаді, ми живемо і працюємо за українськими законами, діємо в українському правовому полі», – підкреслює міська голова. Про «після війни» - Вірю у Збройні Сили України та в те, що всі міста нашої держави буде деокуповано. Старобільчани також чекають на повернення української армії і на покарання колаборантів. Ми повернемося на свої звичні робочі місця, відбудуємо громаду. Бо Перемога в цій війні однозначно за нами! – переконана жінка. «А щодо планів? – замислюється пані Яна, –Час покаже. Знаю одне: як би не склалося життя, частину себе, свого серця завжди буду віддавати рідному Старобільську. Бо робота для мене це та частина, що називатиметься «після війни». Часто думаю про те, що там, у тому часі на нас чекає. Розумію, що це чимало труднощів і роботи. Але попри все впевнена, що ми впораємося з усіма викликами і побудуємо успішну країну, і – кращу за всі інші – Старобільську громаду. Земляки тим часом визнають, що її чітка позиція дійсно надихає і їх. «Ми йшли за Літвіновою, – каже Роман Чередниченко, який всіляко сприяв релокації КНП «Старобільська багатопрофільна лікарня» і тепер разом з очолюваним колективом працює в Дніпрі. – Далеко не всі керівники в той час обрали для себе цей найскладніший шлях, та якби було інакше, то вже була б не Яна Літвінова. Наразі пані Яна об’єднала нашу Старобільську команду вже на підконтрольній території, працюють служби громади, тримається колектив, кожен робить те, що має. Ми йдемо далі, разом, до перемоги, яка обов’язково буде за нами!» Юлія Сабаєва, Луганська область, спеціально для «ОстроВ». Фото з архіва Яни Літвіновой
