Вугільна трансформація: як зробити не боляче?

Обіцянки прем'єра Дениса Шмигаля залишити у роботі перспективні держшахти не скасовує курсу на "зелену" трансформацію української економіки – поступової відмови від вугілля в промисловості та енергетиці. Це станеться не завтра. Але про своє майбутнє мешканцям шахтарських міст Донбасу та Західної України треба думати вже зараз.

З цією метою створено Асоціацію вугільних громад України, що включає 16 міст та селищ, у яких знаходяться шахти та теплові електростанції (ТЕС). Установчі документи підписано 9 листопада у Києві, на форумі "Справедлива трансформація 2023: багаторівневий національний діалог".

Перед його учасниками виступив Д.Шмигаль. Він запевнив, що "держава не збирається зараз закривати вугільні шахти, які мають перспективи та можливість добувати".

Ключове у цій фразі – слово "зараз". Тобто, навіть перспективні шахти, що діють, припинять роботу. Інакше й не може бути: Україна підтримала проголошений Євросоюзом "зелений курс".

Він передбачає табу на застосування вугілля у виробництві електроенергії (е/е) та промислових товарів до 2050 р. Очевидно, що вугледобувні підприємства закриють набагато раніше. В т.ч. й в Україні.

Один із головних аспектів вугільної трансформації – соціальний. Що буде з містами, де більшість населення працює на шахтах або ТЕС? Відповідно і самим населенням. А це сотні тисяч людей.

Війна (на жаль) багато в чому вже вирішила цю проблему на Донеччині. Шахти зупинено (і навіть затоплено на окупованій території), колишні шахтарі разом із сім'ями стали біженцями та поїхали з рідних місць по обидва боки від лінії фронту. Їхнє повернення малоймовірне, оскільки повертатися багатьом буде просто нікуди.

Проте трансформація залишається актуальною. Насамперед для шахтарських містечок у Львівській, Волинській та Дніпропетровській областях. А також у Донецькій – на території, підконтрольній українській владі.

Про "справедливу трансформацію" вугільних регіонів (тобто комплексне вирішення питання, а не просто закриття шахт) на рівні Кабміну вперше заговорили у 2019 р. Але тільки зараз, на київському форумі, Д.Шмигаль вперше озвучив, як в уряді розуміють цю "справедливість".

"Шахти, які вичерпали свій ресурс, планово закриватимуться, а громади – справедливо трансформуватимуться. Тут важлива правильна послідовність дій. Спочатку дати людям альтернативу у працевлаштуванні та забезпеченні своїх сімей, а потім вирішуватимуть долю тих чи інших шахт", – підкреслив прем'єр.

Навряд чи хтось стане сперечатися з таким трактуванням. Але як зробити, щоб вона справді стала дорожньою картою дій, а не перетворилася на порожнє гарне гасло?

 Made in Germany

Організатором форуму "Справедлива трансформація 2023" виступило німецьке урядове агентство Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit. При цьому зазначалося, що GIZ консультує владу України щодо вугільної трансформації.

Справді, Німеччина має такий досвід. У 1956 р. німецький вуглепром видав "на-гора" 151 млн т готової продукції. На той момент у країні працювало понад 170 шахт. Всі вони розташовувалися на території регіону Рур – це, по суті, німецький Донбас.

А у 2018 р. там закрилася остання вугільна шахта Prosper-Haniel. Чисельність працівників у галузі знижувалася паралельно із закриттям підприємств.

Як вирішувало проблему зайнятості цих людей уряд Німеччини? По-перше, за рахунок заохочення шахтарів до дострокового виходу на пенсію. Яка сплачувалася у розмірі 90% від зарплати.

Очевидно, що це була дуже хороша пропозиція для тих, кому залишалося працювати кілька років. За даними німецьких джерел, цією програмою скористалося понад 10 тис. шахтарів.

Також очевидно, що уряд України не зможе зробити те саме. За підсумками 2022 р. витрати Пенсійного фонду (ПФУ) перевищили його доходи (включаючи дотації з держбюджету) на 30,3 млрд грн. Причому останніми роками є чітка тенденція зростання дефіциту.

Дефіцит бюджету Пенсійного фонду України за роками, млрд грн. (за даними ПФУ)

У таких умовах ніхто не піде на додаткове зростання видатків ПФУ, пов'язане з достроковим виходом шахтарів на пенсію.

Але була у Німеччині та інша програма, ще лояльніша. Вона передбачала виплату у повному обсязі зарплати звільненим через скорочення шахтарям. До виходу на пенсію. Зрозуміло, що в українських реаліях цього ніколи не буде.

Джерелом фінансування цих програм були 2 спецподатки, які платило все населення Німеччини. Зокрема, т.зв. Kohlenpfennig ("вугільна копійка") включався до тарифу на е/е для побутових споживачів.

Навряд чи уряд України зможе скористатися таким рецептом. До нього однозначно не готове суспільство. До того ж, запровадження нових податків суперечить президентській концепції, де основна ідея – зниження податкового тиску на громадян і бізнес.

Наступний момент – перекваліфікація. Тобто, одержання звільненими працівниками нових спеціальностей. Як правильно зазначив Д.Шмигаль, це є ключовим інструментом вугільної трансформації.

На відкриття нових навчальних закладів у Рурі для перенавчання шахтарів федеральний уряд лише у 2016-2017 роках витратив €4 млрд, тобто по €2 млрд на рік. При цьому не варто забувати, що німецька економіка – найпотужніша в Європі.

За загальних доходів федерального бюджету €1,351 трлн (за 2016 р.) можна дозволити собі такі витрати, що називається, "не скривившись". Але є дуже великий сумнів, що це зможе зробити наш Кабмін. Ймовірно, якісь кошти на ці цілі з держбюджету все ж таки виділятимуться. Але, звичайно, вони не зможуть у повному обсязі закрити проблему.

Проте, досвід Німеччини може стати в нагоді, коли йдеться про інженерно-технічні рішення. Наприклад, вищезгадану шахту Prosper-Haniel німці перетворили на гігантську станцію, що акумулює, для зберігання е/е, отриманої на сонячних і вітрових установках.

Чому б не використовувати так само закриті шахти в Україні? Ось тут консультації інженерів із Німеччини були б безцінними.

Надія на себе

Отже, доводиться (на жаль) констатувати, що глобально зробити вугільну трансформацію за німецьким рецептом в Україні не вийде. Але вона у будь-якому випадку відбуватиметься. Від цього нікуди не подітися.

Процес було запущено ще до повномасштабної війни. На засіданні Кабміну 6 липня 2021 р. Д.Шмигаль анонсував пілотні проєкти з вугільної трансформації у Мирнограді та Червонограді (Донецька та Львівська обл.).

Тоді трансформацію потрібно було провести у більш ніж 60 містечках та селищах, війна зменшила цю цифру. Зараз у Донецькій обл., крім Мирнограда, під програму підпадають Торецьк та Добропілля.

Відповідь на запитання, чому уряд вибрав для "пілотників" саме Мирноград та Червоноград – можна знайти, проаналізувавши публікації у ЗМІ на цю тематику. З них випливає, що ці міста краще за інших готові до змін.

Наприклад, станом на грудень 2021 р. у Мирнограді вже здійснювалось 12 інвестпроєктів загальною вартістю понад 400 млн грн.

І місцева мерія власними силами, не чекаючи, поки це зробить міністерство розвитку громад та територій, розробила ще низку проєктів, тобто конкретні пропозиції для бізнесу.

Вони полягають не лише у готовності надати земельні ділянки під нові підприємства та сприяти швидкому оформленню всіх дозвільних документів. Хоча і це важливо. Не менш важливо, що місцева влада готова на старті сприяти інвесторам фінансово.

Постає питання: звідки у маленького містечка є гроші на таке сприяння? Але в тому й річ, що гроші не бюджетні. Це кошти, які готові надавати зарубіжні установи та організації у межах своїх програм.

Наприклад, Мирноград у 2016 р. став учасником програми "Угода мерів" під егідою Єврокомісії.

Що для цього потрібно? Розробити та подати до Брюсселя "План дій сталого енергетичного розвитку та клімату до 2030 р.". Отримати схвалення (для цього документ має бути максимально конкретним та реалістичним). І потім під цей план, за сприяння Єврокомісії, отримуватимуть гранти та кредити від цільових європейських фондів.

Виявляється, є такі можливості. Але чи багато мерів в Україні знають про це? А з тих, хто знає скільки хочуть цим займатися? (Оскільки мати справу з євробюрократами не легше, ніж з українськими).

До речі, має мирноградська мерія і успішний досвід партнерства з німецьким урядовим агентством GIZ, організатором листопадового форуму в Києві: з 2017 р. Мирноград брав участь у проекті GIZ "Енергоефективність у громадах".

Червоноград також співпрацював із GIZ. Там мерія розробила проєкт індустріального парку на 80 га із потенціалом розширення ще на 130 га. Нині у місті вже запрацювала меблева фабрика (ось вони, робочі місця для шахтарів, що звільняються).

За словами мера Андрія Залівського, це польські інвестиції. Крім того, наступного року планується будівництво двох вітрових електростанцій. Місцева влада до цього готується, вона не просто сидить і чекає на прихід інвесторів.

"Минулого року ми розпочали перекваліфікацію чи навчання молоді нових спеціальностей. Замінили одну шахтарську спеціальність на фах з ремонту сонячних панелей. За тиждень набрали цілу групу. Цього року ми ще хочемо відкрити нові спеціальності, пов'язані з альтернативними джерелами (виробництва електроенергії – авт.). Ми єдині (у Львівській обл. – авт.) обираємо промисловість як основу розвитку своєї території", – зазначав О.Залівський наприкінці червня ц.р. на лондонській інвестконференції URC2023, присвяченій економічному відновленню України.

Варто особливо наголосити на правильності вектору, обраного владою Червонограда. Під час обговорення майбутнього шахтарських міст експерти та чиновники багато говорять про розвиток т.зв. "індустріального туризму". І при цьому посилаються у т.ч. на досвід Німеччини. Там, в Емшері, на території колишніх вугільних шахт створено величезний музей індустріальної культури просто неба площею 800 км2. У ньому як екскурсоводи працюють кілька десятків колишніх шахтарів.

Але, по-перше, працевлаштувати до музею можна у рази менше людей, ніж на нове промпідприємство (на ту саму меблеву фабрику у Червонограді). Та й зарплата екскурсовода буде значно меншою, ніж у працівника меблевої фабрики. Не всі колишні шахтарі на це погодяться.

По-друге, парк індустріальної культури, як і промисловий туризм загалом – об'єкт досить специфічний, розрахований на специфічну аудиторію любителів.

Іншими словами, набагато більше людей волітиме оглядати середньовічні замки або виставки картин, ніж вивчати покинуті виробничі будівлі. Тобто, говорити про масову відвідуваність такого об'єкта було б надто оптимістично.

Аналізуючи досвід пілотних проєктів у Мирнограді та Червонограді, можна дійти головного висновку: вугільна трансформація в Україні може бути успішною та безболісною для місцевих громад та самих шахтарів.

Пункт другий. Успіх вугільної трансформації в українських реаліях визначатиметься людським чинником. У разі, коли (фінансові) можливості центрального уряду обмежені, першому плані виходять організаторські здібності мерів шахтарських міст.

Якщо голова місцевої громади справді "вболіває" за своє місто, а посаду міського голови розглядає як можливість реалізації своїх менеджерських талантів, а не як джерело корупційного збагачення – шанси на успіх є високими.