"В Україні знову заговорили про мирні переговори з Росією".  Російські ЗМІ про Україну

Низка прокремлівських ЗМІ підозріло одночасно підняли тему «мирних переговорів». При цьому підкреслюється, що ініціативу проявляє, природно, Україна, а Росія, мовляв, і так завжди була «відкрита для переговорів». Ну й ультимативно заявляється: «Сьогодні неможливо не враховувати нові територіальні реалії під час проведення переговорів із будь-ким»...

«Ніби ми перебуваємо в якомусь магазині...»

«В Україні знову заговорили про мирні переговори з Росією. Щоправда, цього разу в Києві вказують на невигідні позиції для діалогу. Як запевняє лідер фракції «Слуга народу» Давид Арахамія, конфлікт міг бути зупинений ще навесні минулого року, якби не позиція Лондона. Які цілі переслідують заяви Арахамії, про що він промовчав і чому його слова лише підтверджують позицію Росію щодо спецоперації?», - ставить «логічні» запитання газета «Взгляд».

«В експертному співтоваристві зазначають, що ідеї, озвучені Арахамією, багато в чому не можна реалізувати. Ба більше, він навмисне спотворює деякі аспекти переговорів у Стамбулі, намагаючись у такий спосіб вселити аудиторії неправдиву інформацію», - легко і звично звинувачує «Взгляд».

А ось і якась «політолог» Лариса Шеслер підтакує: «Будь-яка спроба провести будь-які опитування або референдуми на території, яка контролюється Зеленським, свідомо приречена на провал. Рівень репресій і контролю над населенням настільки великий, що ні про яке вільне волевиявлення і мови бути не може».

На глибоке переконання Шеслер, «якщо такий референдум дійсно захочуть провести, він буде націлений на підміну реальності».

«Це буде спробою обдурити і західні країни, і Росію. Цікаво й те, що зараз остаточно зруйновано поняття колективного Заходу, оскільки американці, німці, французи та англійці в Україні переслідують абсолютно різні цілі. Єдиного курсу, по суті, вже немає», - стверджує «політолог».

«Що стосується «слабкості переговорної позиції», про яку говорить Арахамія, то я б звернула увагу на сам факт допущення якихось переговорів. З одного боку, Україна заборонила собі вести діалог із Росією. З іншого боку, українське законодавство є чимось на кшталт сценаріїв «Кварталу 95», які легко коригуються», - поблажливо іронізує Шеслер.

І продовжує: «Те ж саме стосується конституції, де з 2019 року закріплено курс України на вступ до НАТО. Цей документ неодноразово змінювався. Якщо буде потрібно скасувати це положення - його буде скасовано, і Рада проголосує як треба. Комічно інше: Захід робить вигляд, нібито переговори потрібні Росії».

«Я нагадаю, що Москва ніколи не відмовлялася від своїх слів і досі відкрита для переговорів. Але вони мають бути змістовними. А нам намагаються навіяти, ніби ми перебуваємо в якомусь магазині, що це покупцеві потрібно купити каструлі, а не продавцеві їх продати», - повчає «політолог».

І підкреслює, що, як виявляється, «Росія пішла на ці переговори в Стамбулі, щоб мінімізувати жертви на полі бою».

«При цьому ми були непохитні в питаннях територіальної цілісності Росії, захисту прав росіян в Україні та низці інших питань. Нейтралітет України, про який говорить Арахамія, не був єдиним критерієм, але він вважає за краще замовчувати про це», - суворо підсумовує Шеслер, так і не сказавши нічого по суті.

«Саме час просигналізувати Москві»

Ще один кремлівський «політолог» - такий собі Олександр Ведруссов - на сторінках газети «Известия» розмірковує про «прагнення Заходу вийти з українського глухого кута через свідомо нездійсненний Мінськ-3».

«Давайте будемо просто воювати» - саме так, якщо вірити голові української делегації на переговорах із Росією, відреагував тепер уже колишній прем'єр Великої Британії Борис Джонсон на попередні мирні домовленості, досягнуті Москвою і Києвом у лютому-березні 2022 року. Не те щоб сенсаційне зізнання. Примітно лише те, що озвучується воно саме українським керівництвом. І в перекладі російською означає: справи у Києва зовсім швах. «Контрнаступ» захлинувся. Потоки західної військової допомоги вичерпуються. Саме час просигналізувати Москві про готовність до чергових переговорів. Усе б нічого, та ось тільки на шляху до довгоочікуваного миру залишаються рівно ті ж самі перешкоди, які не дозволили зупинити кровопролиття ще торік, адже зрив переговорного процесу стався тоді через перманентно ескалаційну установку Заходу на нанесення Росії стратегічної поразки», - заявляє Ведруссов, очікувано спотворюючи реальну політичну картину.

«...Хіба з усіма цими байденами, джонсонами та іншими сунаками зараз можливі якісь адекватні домовленості, які переживуть хоча б прийдешню зиму? Явно ні... А чи готовий до серйозних переговорів Київ? Чи втратив чинність указ президента на основі рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 вересня 2022 року, який по суті забороняє домовлятися з чинним керівництвом Росії? Чи перестали у високих кабінетах на дніпровських схилах буденно міркувати про те, що права громадян України, які вважають себе росіянами, «мають бути ущемлені»? Ні і знову ні», - розлагольствує Ведруссов.

І просто-таки слізно нагадує: «Росія за весь час конфлікту жодного разу не відкидала з порога ідею переговорів. І раз по раз робила жести доброї волі, які, між іншим, без особливого захоплення сприймалися всередині нашої країни. Переговорні позиції Москви в лютому-березні 2022 року, по суті, звелися до одного принципового пункту - нейтралітету Києва і невступу України в НАТО. Тим самим Кремль давав зрозуміти, що в основі конфлікту лежить необхідність безумовного забезпечення стратегічної безпеки на західних кордонах країни, а не просторова експансія. Це був максимально можливий компроміс, на який російське керівництво було готове піти тоді заради миру».

Але жалісливість кремлівського «політолога» перетворюється на жорстку непохитність: «Тоді, але не зараз. Сьогодні неможливо не враховувати нові територіальні реалії під час проведення переговорів із будь-ким. Луганська і Донецька народні республіки, Херсонська і Запорізька області тепер є регіонами Росії. Ця обставина не має бути предметом торгу, так само як і російська приналежність Кримського півострова».

«Необхідність забезпечення прав росіян на Україні теж не може бути знята з порядку денного. А це неможливо здійснити при збереженні ультранаціоналістичної ідеології як державного мейнстриму. Якщо зовсім грубо, то Києву доведеться вибирати: або мир, або бандери з шухевичами. Як показала практика, одне, по суті, виключає інше. Держава, заснована на теорії та практиках нацистських колаборантів, апріорі не може бути не те що дружньою, а хоча б просто нейтральною по відношенню до Росії, та й до власних громадян, які не бажають бути об'єктом насильницької гомогенізації в рамках реалізації ідеї української винятковості», - пафосно переказує кремлівські методички «політолог».

А потім раптом починає лити сльози: «...Не ризикну говорити за всіх, але особисто в мене немає жодного знайомого, хто марив би про війну «до останнього українця». Ненависть до близького народу, за винятком рідкісних, зовсім уже маргінальних сплесків, відсутня в нас геть. Навіть неприязні до українців, незважаючи на те, що як політична нація вони буквально зі шкіри геть лізуть, щоб назавжди зіпсувати стосунки з росіянами, у нашому суспільстві практично не спостерігається».

«Але це все, як то кажуть, лірика, - витирає сльози Ведруссов. - А «фізика» геополітичних процесів у світі така, що довгострокового миру, який зафіксував би об'єктивне співвідношення сил на західних кордонах Росії, поки не проглядається. На жаль, Захід, як і раніше, націлений на використання України як полігону для проксі-війни з Росією. Саме тому небезпечною помилкою було б вважати, що деструктивний потенціал Києва вичерпано. А вкидання-напівнатяки, що почастішали, на можливість перемир'я, нову 38-ту паралель та інші фантазії «анонімних джерел» у західних урядах не варто сприймати інакше, як нерішучі потуги виторгувати певну паузу для пошуку виходу з українського глухого кута».

«Чи означає це, що Росії пора полишити спроби домовитися із Заходом щодо України в рамках позначених Москвою ще в грудні 2021 року параметрів загальноконтинентальної безпеки? Зовсім ні... Чи варто при цьому вважати, що будь-яка угода із Заходом буде сьогодні і надалі коштувати хоча б того паперу, на якому написана? Зрозуміло, не варто. У цьому сенсі «примиренські» сигнали з Вашингтона, Лондона і навіть Києва повинні фіксуватися в Москві відповідним чином: Захід уже починає усвідомлювати, що загнав себе в глухий кут на Україні, але ще нескінченно далекий від думки про необхідність піти на реальне, а не шулерське примирення з Росією. З цього і будемо виходити», - зарозуміло підсумовує кремлівський «політолог».

«Розкрадуть і розпродадуть»

Газету «Московский комсомолец» мучать непевні сумніви: «чи залишилися шанси повернути скіфське золото до Криму?».

«Із самого початку суперечка навколо експонатів, які виїхали з Криму, коли півострів ще входив до складу України, була політичною. Юридично рішення про передачу Україні експонатів виставки «Крим - золото і таємниці Чорного моря» підкріплюється тим, що договір про виставку підписували з Україною, і цій країні після закінчення проекту експонати і віддають. Однак тут ідеться про предмети, які були знайдені на території Криму і роками зберігалися в місцевих музеях - Центральному музеї Тавриди в Сімферополі, Бахчисарайському музеї-заповіднику, Херсонесі Таврійському, Керченському музеї старожитностей. За ідеєю, згідно з Гаазькою конвенцією про захист культурних цінностей, експонати повинні мати імунітет - вони «прив'язані» до території, де історично зберігалися. Тож, незважаючи на рішення суду і сам факт передачі скіфського золота Україні, його статус залишиться спірним. Щонайменше з точки зору Криму і Росії», - анітрохи не бентежачись, ділить чуже добро «Московский комсомолец».

Газета цитує гнівного російського «главу півострова» Сергія Аксьонова, який «вважає, що артефакти в Україні розкрадуть і розпродадуть по приватних колекціях, а крапку в суперечці можуть поставити тільки результати досягнення цілей СВО, поставлених президентом».

«Щонайменше в одному Аксьонов точно правий: у цій суперечці все залежить від того, як вирішиться спецоперація. Коли це станеться, які шанси тоді повернути його до Криму?», - нервує «МК» і просить прокоментувати ситуацію адвоката Юлію Вербицьку, «на рахунку якої кілька процесів навколо суперечливих колекцій творів мистецтва росіян, які було заарештовано у західних країнах, а зрештою завершилися на користь громадян РФ».

«Зрозуміло, подібні геополітичні рішення, ухвалені за кожною конкретною суперечкою, не кінець. У низці випадків це тільки початок, - поспішає заспокоїти Вербицька. - Спочатку справу розглядали в окружному суді Амстердама (за місцем фактичного знаходження артефактів), і він ухвалив, що скіфське золото як єдина музейна колекція належала на правах власності державі, на території якої її було знайдено і поставлено на державний облік. А оскільки на момент набуття колекції та постановки її на державний облік півострів Крим входив до складу України, належним власником скіфського золота є держава Україна. Історія походження колекції в межах конкретного територіального утворення має, безумовно, суттєвий характер. Ймовірною причиною програшу в суді, крім очевидних геополітичних чинників, могло стати і недостатнє опрацювання позиції та доказів, що дозволяє захистити й обґрунтувати наявність прав Республіки Крим на культурні цінності. Але ж позиція Криму у цій справі сильна».

Вербицька погоджується з «МК», що «існують прецеденти у світовій юридичній практиці, подібні до цього випадку», і навіть наводить «приклад» - «спір про «мармури Парфенона».

«Суть суперечки в тому, що на початку ХIХ століття британський посол в османській Туреччині, куди на той момент входили Афіни, Томас Брюс із дозволу султана Селіма III вивіз до Великої Британії 17 скульптур, 15 із 97 рельєфних плит і 75 зі 160 метрів внутрішнього фризу. 1816 року «мармури Парфенона» викупив уряд Великої Британії та виставив їх у Британському музеї. Греція вимагає їх повернення з XIX століття саме за принципом їхньої територіальності. Слід зазначити, що влада Греції діє досить ефективно...», - міркує Вербицька, вільно проводячи потрібні їй «паралелі».

Щоправда, на запитання «МК», «чи можна назвати рішення суду в Нідерландах правомірним, з огляду на Гаазьку конвенцію про захист культурних цінностей», відповідає вже розсудливо: «Будь-який судовий акт за наявності та розробці належної правової позиції може бути оскаржений. Ось тільки досягається це не ображеними коментарями на адресу суддів».

«Отрута для нових глав»

Газета «Комсомольская правда» розповіла, як «США поставили Україні отруту для замаху на глав нових регіонів Росії».

«У Росії є незаперечні докази застосування агентами спецслужб Києва токсичних хімікатів проти влади нових російських регіонів. Таку заяву зробив глава російської делегації, заступник міністра промисловості і торгівлі Кирило Лисогорський на сесії Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ). Він також поставив до відома держав-учасниць Конвенції про заборону хімічної зброї (КЗХЗ), що США та їхні союзники по НАТО постачали в Україну токсичні хімікати. Виходить, колективний Захід постачав в Україну отруйні речовини, за допомогою яких СБУ або ГУР намагалися вбити цивільних людей. Це здається сенсацією, хоча в такому стані справ немає нічого дивного», - розповідає кремлівське видання. 

І підкреслює: «У цьому випадку жертвами отруєння хімікатами мали стати глави нових регіонів. Жодного замаху, на щастя, не вдалося. Однак про один такий замах відомо: на початку серпня 2022 року за допомогою бойової отруйної речовини намагалися вбити голову Херсонської області Володимира Сальдо. Він розповідав про це в одному з інтерв'ю: отруту підсипали в його їжу... Володимира Сальдо терміново госпіталізували, перевезли спочатку до Криму, а потім до Москви, в НДІ Скліфосовського. Лікарям вдалося врятувати політика».

«Найімовірніше, мається на увазі саме цей випадок, хоча, не виключено, були й інші, - охоче підтверджує «КП» «колишній член комісії ООН з біологічної та хімічної зброї» Ігор Нікулін. - Замах на Сальдо навряд чи можна вважати застосуванням хімічної зброї, така зброя все-таки розрахована на масове застосування. Але це, безсумнівно, теракт із використанням спецзасобів, які перебувають на озброєнні спецслужб. У будь-якому разі це потребує серйозного розгляду».

«Як ми знаємо, жоден теракт на нашій території з боку України не проходить без участі Заходу. Тож тут є про що поховорити з колегами з ОЗХЗ», - підкреслив Нікулін. Так і сказав: «поховорити». Мабуть, західні отруйники вже дісталися і до нього...

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»