<p style="text-align: justify;">Ситуацію у охороні здоров'я "ДНР" не можна порівняти з довоєнним періодом – сумно констатують донеччани. Лікарі все частіше зриваються на пацієнтів. Будь-яке додаткове питання викликає агресію, а не бажання розібратися із симптомами та знайти спосіб вилікувати хворобу. І це ті лікарі, які роками лікували цю людину і були уважні та терплячі ще якихось пару років тому.</p> <p style="text-align: justify;">Звичайно, їхню поведінку можна пояснити надмірним навантаженням, яке вони змушені відпрацьовувати через нестачу медперсоналу. Згідно з офіційною статистикою, у "ДНР" не вистачає 3 тисячі медиків. Можна пояснити і тим, що часто трапляються затримки із виплатою заробітної плати. А може, це банальне вигоряння на тлі затяжної безперспективності та невизначеності, в якій їм доводиться жити понад десять років.</p> <div class="article__content__img"><img style="display: block; margin-left: auto; margin-right: auto;" src="/upload/media/2024/09/18/scr01.jpg" alt="" width="600" /></div> <div class="article__content__img" style="text-align: center;"> <div class="article__content__img"><img style="display: block; margin-left: auto; margin-right: auto;" src="/upload/media/2024/09/18/scr02.jpg" alt="" width="600" /></div> </div> <p style="text-align: justify;">З цієї причини донеччани все частіше відкладають свій візит до лікаря. Так би мовити, терплять до останнього. Або викликають невідкладну допомогу. Однак, службу швидкої допомоги назвати швидкою можна досить умовно. Бо їхати можуть на виклик не менше години. А то й зовсім зателефонують і скажуть, що машина зламалася. Мовляв, опишіть симптоми, а ми вам телефоном скажемо, що потрібно зробити. Або порадять викликати дільничного лікаря. А якщо навіть і приїдуть на виклик, то не факт, що нададуть необхідну допомогу. У фельдшерській валізці може не виявитися необхідних медикаментів.</p> <p style="text-align: justify;">Або ще гірше: коли на виклик приїжджають студенти, яким знову-таки через брак медперсоналу дозволили практикувати до закінчення вузу. Молоді обдарування починають відгадувати за скаргами пацієнта назву недуги. Відповідно і надання допомоги може бути дуже сумнівної якості. Наприклад, сусідові після "консиліуму" два недоучені медики вирішили вколоти знеболюючий препарат, оскільки він скаржився на погане самопочуття та біль у руці. Після уколу вони пішли з почуттям виконаного обов'язку.</p> <p style="text-align: justify;">А виявилося, що у нього стався інфаркт. Але про це він дізнався пізніше, коли не посоромився і за чотири години викликав швидку повторно. На його щастя у бригаді був досвідчений фельдшер, який здогадався зробити кардіограму та поставив правильний діагноз, з ним чоловіка госпіталізували до кардіології.</p> <p style="text-align: justify;">Але лягти до лікарні Донецька чи іншого міста "республіки" – не означає отримати необхідну допомогу. Там можуть прокапати глюкозу, дати якусь пігулку про людське око – типу аспірин чи парацетамол. А потім приголомшать інформацією, що для подальшого лікування потрібні такі препарати, яких у лікарні немає. Після цього вручають величезний список: що потрібно придбати для продовження лікування.</p> <p style="text-align: justify;">Хоча по телевізору розповідають про щедру гуманітарну допомогу, яку каравани везуть із Росії. Якщо послухати чиновників, то "республіка" забезпечена всім необхідним медичним обладнанням та медпрепаратами. Особлива турбота – про гіпертоніків та сердечників. За фактом виявляється, що це чергова брехня. Та гуманітарка, що отримують медустанови "ДНР", прямує виключно до шпиталів на потреби військових. А до простого народу вона не доходить.</p> <p style="text-align: justify;"> В аптеки "народної" страшно заходити. Ну, по-перше, космічні ціни на всі препарати, які при Україні коштували копійки. А по-друге, практично все – фальсифікат. Місцеві називають їх крейдою. І зрозуміло чому – через низьку якість.</p> <p style="text-align: justify;">Тому донеччани воліють замовляти доставку з Таганрога чи Ростова, а то їдуть самі отоварювати список, отриманий із медустанови. Хоча, як то кажуть, і на російські аптеки надії мало. Хіба що ціна нижча. Згадують із сумом, як українські пігулки швидко знижували тиск чи знімали серцевий спазм. А ті, що зараз змушені купувати, малоефективні чи зовсім не допомагають.</p> <div class="article__content__img"><img style="display: block; margin-left: auto; margin-right: auto;" src="/upload/media/2024/09/18/scr03.jpg" alt="" width="600" /></div> <div class="article__content__img"> <div class="article__content__img"><img style="display: block; margin-left: auto; margin-right: auto;" src="/upload/media/2024/09/18/scr04.jpg" alt="" width="600" /></div> </div> <p style="text-align: justify;">Найбільше від такої ситуації у фармакології та охороні здоров'я страждають хворі на цукровий діабет. Тому що навіть у Росії існує проблема з інсуліном. І щоб отримувати лікування, люди з таким діагнозом просять родичів чи знайомих, хто періодично їздить до України, привезти потрібні медичні препарати.</p> <p style="text-align: justify;">На цій біді швидко навчилися заробляти місцеві ділки. Вони привозять невеликими партіями медикаменти з України та перепродають їх із потрійною накруткою. Але люди купують. Тому що змушені.</p> <p style="text-align: justify;">У соціальних мережах навіть групу створили для пошуку ліків. Пишуть, чого потребують і чекають, поки хтось відгукнеться і запропонує свою космічну ціну. Але все одно купуватимуть, щоб далі жити. Як сказала моя знайома: щоб дочекатися, чим ця маячня закінчиться.</p>