«У камері ізолятора СБУ Коломойському зараз безпечніше». Російські ЗМІ про Україну

1 вересня в Москві трапилася гучна відставка - з посади директора Інституту США і Канади був звільнений член-кореспондент Російської академії наук Валерій Гарбузов. Путінські ЗМІ причину звільнення Гарбузова не приховували. Навпаки, одне з прокремлівських видань прямо вказало, що Гарбузова звільнили за те, що за три дні до цього опублікував у «Независимой газете» «антиросійську статтю, в якій звинувачував свою країну в необґрунтованих імперських амбіціях». При цьому видання процитувало низку кремлівських, - вибачте за вираз, - «експертів» і «журналістів», кожен з яких виплеснув на Гарбузова відро помиїв. Один із них обурено заявив буквально таке: «Керівництво Російської академії наук і профільних міністерств і відомств 17 (сімнадцять!!! Сімнадцять, сука!) років знало, що Інститут Сполучених Штатів Америки і Канади РАН очолював відвертий русофоб, зрадник і нікчема?»...

Публікація Гарбузова дійсно знакова: по-перше, її опублікувала «Независимая газета», яка завжди дотримувалася вельми обережного тону щодо Кремля, і це означає, що в заляканих російських ЗМІ починають з'являтися ознаки сміливості; по-друге, незважаючи на те, що у статті Гарбузов жодним чином не говорить про Україну, цілком очевидно, що розв'язана Кремлем війна проти України і є тією причиною, через яку ця стаття з'явилася.

«Росія немов застигла в минулому»

У заголовку і підзаголовку до статті в «Независимой газете» Гарбузов одразу позначив, що пише «про втрачені ілюзії епохи, що минає», підкреслюючи, що «для самопізнання Росії необхідні знання, а не міфи».

«Найчастіше правлячі еліти авторитарних і тоталітарних політичних режимів навмисно формували утопічні уявлення і міфи, які цілеспрямовано поширювали в масах. Таке масове маніпулювання свідомістю суспільства одразу ж породжує в мільйонів людей утопічну картину сприйняття світу, даючи змогу об'єднувати розрізнені політичні та соціальні групи навколо національного лідера в ім'я якоїсь конкретної мети. Водночас воно також є потужним інструментом тривалого утримання особистої влади. І російська історія тут аж ніяк не виняток», - пише Гарбузов.

Він акцентує, що «заряд зовнішньополітичного експансіонізму не полишав Росію ніколи, переслідуючи її впродовж усього історичного розвитку, саме він став одним із рушіїв формування Російської держави».

Гарбузов нагадує, що «більшовики, які прийшли до влади в жовтні 1917 року, з ентузіазмом підхопили прапор російського континентального експансіонізму», а радянська пропаганда почала успішно експлуатувати міф про «американський імперіалізм, що захоплює всю земну кулю і перешкоджає просуванню решти світу до світлого комуністичного майбутнього».

«Щоразу ідеологічні шарахання незмінюваної радянської партійно-державної верхівки, занурюючи суспільство у світ ілюзій, вели до створення хибної картини світу... Однак реалії (як це часто буває) виявилися зовсім іншими», - підкреслює Гарбузов.

І далі відкриває очі читачам на путінську пропаганду: «Сьогодні на хвилі антизахідних настроїв в атмосфері псевдопатріотичного божевілля, що охопило населення Росії, яке регулярно слухає «старі пісні про головне» і яке з разючою легкістю, наївно і бездумно сприймає тези тотальної державної пропаганди, створюють нові міфи, а разом із ними формується і сучасна утопічна свідомість. Ці міфи поширюються вдень і вночі за допомогою нового покоління добре проплачених професійних політичних маніпуляторів та учасників численних телевізійних ток-шоу. В умовах повзучої реставрації сталінізму їхніми зусиллями впроваджуються нові догми - про кризу глобалізації та всього «англо-саксонського» світу (що б це означало у XXI столітті?), про нову антиколоніальну революцію (у світі залишилося лише 17 колоній!), про втрату американського домінування (і це після розпаду СРСР?), про велику світову антиамериканську революцію, загалом про занепад Заходу (друге пришестя «загальної кризи капіталізму»?!)».

Гарбузов змушений доводити росіянам очевидне: «Домінування США - об'єктивний постійно діючий чинник, що почав процес свого формування з початку XX століття й існує (на превеликий жаль сучасних вітчизняних псевдопатріотів) і дотепер..., і будь-які спроби сколочення нової антиамериканської коаліції в глобальних масштабах (що наполегливо здійснюються сьогодні російською владою, охопленою прагненням «повернути втрачене») навряд чи призведуть до успіху».

«Таким чином, сьогодні на планеті існує всього лише дві неформальні імперії - США і Китай. Росія являє собою колишню імперію, спадкоємицю радянської супердержави, яка переживає вкрай болючий синдром раптово втраченої імперської величі. Те, що в Росії сьогодні спостерігається яскраво виражений постімперський синдром, - радше трагічна закономірність, ніж історична аномалія. Його особливість у тому, що він не проявився одразу після розпаду СРСР 1991 року, а дався взнаки набагато пізніше, з приходом до влади Путіна. Через понад 30 років відкладений синдром, можливому зародженню якого раніше не надавали особливого значення, набув загрозливого характеру», - попереджає Гарбузов.

Він знову підкреслює, що «Росія, яка сьогодні проходить через вкрай болючий постімперський синдром, намагається сформувати власну глобальну геополітичну програму».

«Але вона поки що занадто хитка, нестійка й еклектична. Судіть самі: програма (скоріше набір установок) ґрунтується на змішуванні ідей євразійства, «русского мира», на агресивному антиамериканізмі, протиборстві з однополярним світом і «загниваючим» Заходом загалом. У ній також містяться ідеї «суверенної демократії», «глибинного народу», туга за традиційними цінностями і православною вірою. Вся подібна суміш тримається на консервативному клеї, що з'єднує її різнорідні компоненти...», - сумно констатує Гарбузов.

Він упевнений, що «сучасна Росія, яка виявилася головним спадкоємцем радянської наддержави і відчуває ностальгію за колишньою величчю і втраченим впливом, переживає сьогодні відкладений постімперський синдром, незважаючи на свою малу питому вагу у світовій економіці,... намагається поки безуспішно взяти запізнілий реванш».

«Однак скласти реальну конкуренцію США і Китаю і перетворитися на самостійний геополітичний антизахідний локомотив вона поки так і не зуміла. Та й за допомогою новостворюваної державної міфології навряд чи вже зможе. Мета всього цього цілком очевидна - неприховане і навмисне безстрокове утримання влади за будь-яку ціну, що занурює власне суспільство у світ ілюзій, і супроводжується великодержавною і патріотичною риторикою, збереження власності та політичного режиму нинішньої правлячої еліти й інтегрованого з нею олігархату. В умовах інформаційного століття, заміщаючи реалії ілюзіями, Росія немов застигла в минулому, все ще сподіваючись на царя-батюшку або іншу тверду руку верховної влади, намагаючись водночас безуспішно повернути собі колишню велич, втрачені володіння і світовий вплив», - виносить свій вирок Гарбузов, і зрозуміло, що це теж про Україну.

І підсумовує Гарбузов тим самим: «Знання, а не міфи про інший народ і державу дають змогу зрозуміти не тільки його, а й самого себе, сформувавши всебічний і водночас критичний погляд на власну країну...».

Прості й очевидні слова вченого. Але Кремль тепер боїться навіть таких слів.

«За наполяганням американців»

Газета «Известия», вирішивши розтлумачити, «чому в Україні змінюють міністра оборони», одразу натякає - це тому, що «все вкрали».

«Президент України Володимир Зеленський оголосив, що міністр оборони Олексій Резніков залишить свою посаду... За Резніковим тягнеться цілий шлейф корупційних скандалів. Найгучніший стався в січні нинішнього року. Тоді з'ясувалося, що військове відомство закуповувало для військовослужбовців харчові продукти за цінами в 2-3 рази вищими, ніж у звичайних магазинах... Після цього спливало безліч подібних історій. ЗМІ публікували дані про крадіжки на закупівлях бронежилетів, касок, шоломів, курток, штанів, сухпайків і багато чого іншого. Схему використовували одну й ту саму: за документами витрачали суми, які виявлялися набагато вищими за роздрібні...», - з явним задоволенням повідомляють «Известия».

І з посиланням на західні ЗМІ, не уточнюючи, щоправда, коли саме вони це повідомляли, стверджує, що за часів Рєзнікова і «частина західної зброї дійсно була вкрадена».

«Новим міністром оборони України стане Рустем Умеров, - пишуть далі «Известия». - Він народився в сім'ї депортованих кримських татар у Самарканді. Відомий своїми широкими міжнародними зв'язками. Так, він тривалий час навчався у США, став стипендіатом американської програми обміну майбутніх лідерів (FLEX), займався бізнесом. Пізніше зміцнив зв'язки у Вашингтоні, коли був помічником голови кримсько-татарського меджлісу (екстремістська організація, заборонена в Росії) Мустафи Джемілєва і супроводжував його в закордонних поїздках. Крім того, Умеров встановив тісні контакти з турецьким керівництвом. Тривалий час був топ-менеджером мобільного оператора Lifecell, яким володіє турецький Turkcell. Потім використовувався в різних схемах із постачання турецької продукції на Україну. У київських політичних колах циркулюють чутки про те, що в Умерова прямий вихід на Реджепа Ердогана, офіс українського президента нібито саме через нього контактує з Анкарою».

Оцінити призначення Умерова «Известия», звісно, пропонує кремлівським «експертам». Щоправда, чомусь тільки двом.

Перший із них, такий собі «політолог» Марат Баширов вважає, що «Зеленський прибрав Резнікова за наполяганням американців».

«У Вашингтоні стурбовані долею тієї допомоги, яку відправляють Україні. На носі у США виборча кампанія. Демократам доводиться вдавати, що вони дійсно ведуть боротьбу з українською корупцією. Я думаю, представники президента Байдена зажадали від Зеленського прибрати Рєзнікова і поставити на його місце когось, хто розуміється на тендерах і держзакупівлях».

Баширов додає, що «реальної боротьби з корупцією не буде», тому що «в Україні створено цілу систему злодійства, заміна однієї людини нічого не дасть».

У тому, що за кадровою перестановкою «стоять американці», впевнений і «військовий експерт» Василь Дандикін.

«Умеров навчався у США, американці легко знайдуть із ним спільну мову. Другий момент - новим міністром стане кримський татарин. Мабуть, у Вашингтоні сподіваються за допомогою такого кроку реанімувати в Росії, в Криму національне питання. Третій момент - хтось повинен відповісти за слабкі результати українського контрнаступу», - пояснює Дандикін.

«Я думаю, Рєзніковим усе не обмежиться, своїх посад у найближчому майбутньому позбудуться деякі представники українського генералітету», - лякає «військовий експерт».

«Мобілізація, аналогічна гітлерівській»

Після розпочатої в Україні кампанії проти воєнкомів-корупціонерів і ухилянтів газета «Аргументы и факты» робить свій висновок: «Київ набирає до армії людей похилого віку, шизофреніків та інвалідів».

«...З прийняттям Києвом оновленого списку хвороб для оцінки фізичного і психічного стану мобілізованих можливість «відкосити» від армії зникає. Ні, правильніше сказати - можливість залишається, тільки грошей заплатити за «білий квиток» треба буде вдвічі більше. Тепер за наявності пари рук і ніг здоровими визнаються всі українські новобранці, навіть якщо в голові в них «таргани» розміром зі слона або одна легеня «з'їдена» туберкульозом. «Атака на російські окопи лікує краще за будь-якого лікаря», - вважають українські політики», - заявляє «АиФ», звісно, не вказуючи, яких конкретно політиків газета має на увазі.

«Не встигли українські «Слуги народу» в особі керівника фракції Давида Арахамії озвучити думки про примусову екстрадицію на батьківщину військовозобов'язаних українців, як Польща вже відрапортувала, що віддасть усіх. Як пише видання Rzeczpospolita з посиланням на дані польської прикордонної служби, українців призовного віку вже затримують на кордоні, їх передають українській стороні. Загалом же на території Польщі перебуває понад 80 тисяч потенційних «смертників». Цю категорію біженців екстрадувати можна буде тільки після офіційного запиту української прокуратури та рішення польського суду. Але, найімовірніше, віддадуть усіх», - упевнено заявляє «АіФ».

І в надії, що ніхто її перевіряти не буде, нагадує, що «за даними МВС Німеччини, на території країни перебуває 163 287 українців призовного віку».

Такий собі «доцент департаменту соціології Фінансового університету при уряді Росії» Володимир Єраносян підтакує «Аргументам»: «Якщо скласти «польських» і «німецьких» українців, то це мало не половина діючої української армії. Київські політики не приховують, що вже ведуть переговори з європейськими країнами про депортацію військовозобов'язаних на територію України. Це дасть змогу ЗСУ відновити літні втрати і готуватися до чергового витка ескалації навесні наступного року».

«Українські територіальні центри комплектування (ТЦК), змінивши воєнкомів, які найбільше засвітилися в корупції, з подвоєною енергією взялися підчищати людські резерви на підзвітних територіях. Українські ЗМІ, посилаючись на джерела в офісі Зеленського, пишуть, що для весняного наступу наступного року Генштаб ЗСУ запросив щонайменше 300 тисяч осіб. ТЦК такої кількості солдатів дати не в змозі. Вони насилу зараз набирають не більше дев'яти тисяч рекрутів на місяць. А цієї кількості новобранців не вистачає навіть на покриття поточних втрат», - стверджує «АиФ».

І черговий «військовий експерт», такий собі Олександр Івановський, тут же підтримує: «Без тотальної мобілізації, аналогічної гітлерівській у 1945 році, Києву не обійтися. Знімуть усі обмеження за здоров'ям, розширять вікові планки призову: від 17 до 70. У топку чергової наступальної авантюри кидатимуть усіх без розбору». 

«Зараз масові облави йдуть переважно в російськомовних регіонах: Одеська область, частини Херсонської, Запорізької та Харківської областей. На початку серпня в ці регіони направлені воєнкоми із західних областей України. На місцях уже працюють «польові військкомати», які гребуть «сепаратистів», як називають жителів східної України, у штурмові частини, на найнебезпечніші ділянки лінії бойового зіткнення. На заході країни охочих воювати небагато. Чоловіки призовного віку намагаються виїхати за кордон або отримати «білий квиток», що звільняє від армії. Але в міру виснаження мобілізаційних ресурсів сходу і центру України руки в Зеленського дійдуть і до західної частини, тоді від передової вже не відкрутитися», - чи то радіють, чи то сумують «Аргументы и факты».

«Подяка учня вчителю»

Урядова «Российская газета» вже знає, «чому український олігарх Ігор Коломойський вирішив залишитися у в'язниці».

«Український олігарх Ігор Коломойський знову увірвався в український порядок денний. Йому висунули підозру в шахрайстві, легалізації злочинно нажитого і взяли під варту. Поки що все виглядає як чергова інсценізація для української та американської аудиторії, але є й ймовірність, що будь-якої миті для президента Зеленського та його політичного наставника все стане всерйоз. Востаннє Коломойський стикався з українськими правоохоронцями майже рівно рік тому, коли в його карпатському шале провели обшук оперативники Національного антикорупційного бюро (НАБУ). Тоді цим усе й закінчилося, жодного продовження історія не отримала. Хоча ще в березні 2021 року США запровадили проти Коломойського жорсткі санкції. І навіть йшли розмови про екстрадицію бізнесмена, оскільки за океаном темні справи олігарха вивчають ще з 2016 року. Тільки з цієї причини він сидить в Україні і не може виїхати до Швейцарії або Ізраїлю. Тепер за Коломойського взялася СБУ», - пише «РГ».

Газета звертає увагу, що «неприємностям Коломойського передували дві цікаві події»: «По-перше, нещодавній візит усього керівництва американської «антикорупційної вертикалі» в Україні - бюро, прокуратури і суду - до Вашингтона, де з радником Байдена з нацбезпеки Джейком Салліваном багатозначно обговорювали поглиблення їхньої «незалежності». По-друге, намір Зеленського, що збігся з цим візитом, делегувати СБУ справи про корупцію, щоб під слушним приводом убезпечити «своїх» людей від представників тих служб, які летіли до США і президенту не підкоряються. Враження таке, що і висуненням підозри Коломойському - не плутати з відкриттям кримінальної справи, і його затриманням Зеленський запустив зустрічний вогняний вал, аби випередити американців. І від внесення застави в 12 мільйонів доларів Коломойський, імовірно, відмовився не з жадібності, а тому що в камері ізолятора СБУ, де, без сумніву, буде забезпечено максимальний комфорт, йому зараз безпечніше».

При цьому «Российская газета» стверджує, що їй відомий «справжній зміст процесів, що відбуваються».

«І, звичайно ж, публічний тиск на Коломойського розіграє Зеленський під час візиту до Нью-Йорка на Генасамблею ООН, під час переговорів зі спонсорами та господарями. Простих українців біди скандального олігарха теж можуть на деякий час відволікти від переживань з приводу тотальної мобілізації та життєвих тягот. Але в обох випадках ця медійна складова історії виглядає не головною, а приємним збігом. Справжній зміст процесів, що відбуваються, у тому, що зараз в Україні триває мало помітна зовнішнім спостерігачам боротьба «глибинної української держави» - пострадянських олігархів, вихідців із «лихих 90-х», що приватизували країну, та нових глобальних господарів, міжнародних інвестиційних компаній, банків, транснаціональних корпорацій, які скуповують державу за копійки. І ні Коломойський, ні Ахметов, ні будь-хто ще зі списку українського Forbes їм не потрібні. Україна тут не оригінальна: у країнах Східної Європи та Прибалтики колись теж були свої олігархи, і всі вони не витримали нерівної боротьби з колективним Заходом, втративши активи, вплив, репутацію, а іноді й свободу», - упевнено заявляє «РГ».

«Не випадково діяння Коломойського в Канцлерському суді штату Делавер розглядаються за федеральним законом RICO - як проти злочинної організації. Є ненульова ймовірність, що якби він опинився на лаві підсудних, потягнути за собою може дуже багатьох, щоб пом'якшити покарання. Тому спроби Зеленського нехай і в такий оригінальний спосіб не допустити видачі Коломойського до США - не тільки подяка учня вчителеві - у наявності таких людських чеснот в обох є сумніви. І не боязнь брудного компромату, який, імовірно, в олігарха є. Це вимога всього олігархічного класу України, а також розуміння того, що слідом за Коломойським непотрібним глобальному Заходу стане і Зеленський разом із державою Україна», - доходить очікуваного висновку «Российская газета».

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»