“У березні, з’явилися нові накази: пускати під укіс потяги, які перевозили зброю в Україну”. Західні медіа про Україну

Днями The New York Times опублікував резонансний текст, в якому йшлося про тиск союзників на українське командування заради відведення сил від східних ділянок фронту і концентрації на контрнаступі на півдні. На публікацію змушений був відреагувати президент України Володимир Зеленський, заявивши, що “хтось розуміє, скільки там людей, скільки там окупантів на сході? Приблизно 200 тисяч. …Давайте візьмемо звідти наші збройні сили й кудись їх перекинемо. Але після цього пара днів, і Словʼянськ, Краматорськ, далі вони підуть на Павлоград, Дніпро, відріжуть береги. Але ми цього не допустимо, і нехай усі аналітики світу на це навіть не розраховують”.

Про те, як виглядає зараз ця ділянка фронту, розповів Le Monde. “У будівлі за місцями боїв на Донбасі солдати чекають, коли їх заберуть на заміну, – починався його репортаж з Курахова біля Мар’їнки, що поруч з окупованим Донецьком. – Мар’їнка – це місце, де 79 Бригада вела найкривавіші бої, підтвердив полковник Ярослав Чепурний, прес-офіцер. Потрапити в місто – це саме по собі “героїчний вчинок”, як вони вже знають. Над єдиною дорогою до фронту, доступною для українських військ, у цьому шахтарському краї нависають терикони – чорні пагорби із відходів вуглевидобутку. Їх всі утримує російська армія на домінуючих позиціях. Тому 79 Бригада не може завести туди ані танки, ані навіть авто. Щоб забезпечити ротації, солдатам доводиться пробиратися вночі, маленькими групами, і долати чотири кілометри пішки з 45 кілограмами спорядження на спині. Під час останньої заміни лише трьом солдатам з п’яти вдалося дістатися своєї позиції. Решта, поранені, не змогли дійти до кінця шляху”.

“Сьогодні в міру того як український контрнаступ закріплюється на південному фронті, бої на сході стають більш жорстокими, особливо запеклими в місцях як Мар’їнка, куди росіяни намагаються прорватися, – говорилося далі в репортажі. – Результат війни, втім, не вирішується тут, і полковник Чепурний міг би навіть сказати, що ця місцевість не має насправді великого значення. “Але ми не можемо дозволити собі відступити. У цій частині Донбасу, якщо зміститься хоч одна точка, дестабілізується вся лінія фронту. І це відкриє двері ворогу”. Тож у цьому місті-привиді, розрізаному надвоє лінією фронту, потрібно триматися, за будь-яку ціну”.

“Ні дня не минає без російських атак. “Коли бачиш, як вони наступають, виринають з-під руїн, це маса, вчетверо більша за нас, набагато краще озброєна. Їх артилерія і танки особливо жахливі”, – пояснює один сержант. Тут немає ні окопів, ні будинків – нічого, щоб сховатися, і всюди цей дим, від якого мружаться очі, і цей запах смерті. Блукають собаки, іноді з людськими рештками в пащах. Чоловіки б’ються серед руїн, присівши за купами цегли або у широких тунелях серед підірваних підвалів. Один з них кілька годин тримався за згорілим холодильником. Це може також бути заглиблення, простий бліндаж, де двоє солдатів ховаються стоячи. Трапляється, що українці помічають росіян у своєму сховку, не більше ніж в 50 метрах. Вони їх відганяють. Через десять хвилин туди приходять вже нові”, – свідчили у французькому виданні зі слів українських військовослужбовців, посадовців, і місцевих мешканців, які змушені були тікати. У Мар’їнці не залишилося мирного населення, говорилося в тексті Le Monde.

“Ми виснажені, це війна на виснаження, де ми місяцями тримаємо оборону. Намагання просуватися були б безглуздими. Потрібні нові, відпочилі, навчені, скоординовані”, – каже один командир підрозділу, – процитувала авторка репортажу. – Йому не дає спокою заклик про допомогу від колеги, який він отримав у травні: він повідомив, що його поранено на позиції у розпал бою. Але в той час поблизу не було жодного “медика” – спеціаліста з першої медичної допомоги на фронті, яких загалом не вистачає. Не було нікого, щоб прийти і допомогти, не було навіть безпечного місця, щоб сховатися. Колега все зрозумів. Він стріляв, доки не помер”.

The Washington Post  опублікував не менш страшний репортаж з Куп’янська Харківської області, де наразі відбувається евакуація цивільного населення. “Оскільки російські сили ціляться по місцях розміщення військ і б’ють по цивільній інфраструктурі артилерією, мінометними мінами і авіабомбами, українці окопуються на своїх позиціях у лісах і вздовж доріг і б’ють у відповідь. На кону контроль над стратегічним маршрутом військового постачання і залізничним вузлом. Майже постійні обстріли вбивають від п’яти до десяти мирних мешканців міста і околиць щотижня, сказав голова обласної адміністрації. Хоча чиновники тут не бажають визнавати ризик другої російської окупації, вони кажуть, що більше не можуть гарантувати безпеку тих, хто бажають залишитися”, – пояснили в американському виданні.

Як розповіли автори репортажу, “60-річна Тетяна Скриннікова стояла на вулиці і плакала. Минулого четверга вона планувала залишити свій дім, але затрималася ще на один день, щоб зібрати картоплю з городу. Щойно вона закінчила свою роботу, російська ракета вдарила по сусідньому будинку і вбила її подругу дитинства Людмилу Токареву. Вона безпорадно дивилася, як полум’я захоплювало будинок Токаревої. Коли пожежники – у бронежилетах і шоломах – нарешті згасили вогонь, у коридорі всередині вони знайшли обгорілі рештки жінки. Вибух розкидав її посуд з полиць, всіявши її тіло уламками білих тарілок з українськими орнаментами. Скриннікова, чиї власні поранення просочувалися кров’ю крізь її коричневу сукню, плакала в телефон. “Люда померла! – Плакала вона. – Ми збирали картоплю”.

“Галина і Володимир Коваленки, 80 і 86 років, втекли, нарешті, зі свого села біля лінії фронту у четвер, – продовжувався текст The Washington Post. – “Нам було страшно, тому що було багато шуму і багато переміщень важкої військової техніки і танків, особливо вночі”, – сказала Галина у притулку у Харкові наступного дня. Їхнім єдиним цінним майном був 12-річний пес Рибко і велосипед. Велосипед вони залишили. В іншому притулку в Харкові 82-річна Ніна Шип сиділа, оточена роботою свого життя: стосами вишивок, які вона взяла з собою, коли тікала. Її життя було сповнене страждань: у 1940-х, сказала вона, вона пережила голод. Її сім’я вижила завдяки вареним черепахам, яких вона допомагала ловити у річці біля їх будинку”.

“В іншій кімнаті лежали поряд на вузьких ліжках сестри Валентина і Ганна Лобанови, 86 і 92 років, – говорилося далі в ньому. – Ганна, вчителька математики на пенсії, достатньо стара, щоб пам’ятати день, коли її батька призвали до радянської армії воювати у Другій світовій війні. Історія України тісно переплетена з її власною: вісімдесят років потому, у перший день вторгнення у лютому 2022 року, російська армія зруйнувала її будинок. Вона перебралася до сестри в околицю Куп’янська і виходила з квартири відтоді тільки двічі: коли намагалася забрати свою пенсію і коли волонтери евакуювали її до Харкова. Тепер, вимушено переміщена, вона боїться, що вони з сестрою не зможуть собі дозволити тривалу опіку і їх розлучать. У четвер вночі вона заснула, думаючи про дім. В її сні, розповіла вона, “хтось кричав: “В Україні мир! Війна скінчилася!” Вона прокинулася у притулку, сказала вона, і зрозуміла, що це не так”. 

“Росія повторила модель аутсорсингу, яку давно застосовують терористичні угруповання, в тому числі Ісламська держава”

Протягом тижня західні видання також мляво обговорювали передачу Україні американських винищувачів F-16. Мляво – тому що суперечка про це тягнеться ледь не від початку повномасштабної війни і, попри зрушення минулого тижня, коли США, нарешті, дали дозвіл Данії і Нідерландам на передачу їхніх F-16 Україні, все ще неясно, коли саме українські війська зможуть їх отримати і задіяти через тривалу підготовку самих літаків для передачі і українських пілотів для управління ними.

Про це написали у The Economist, де зазначили, що “ніхто не припускає, що вони змінять правила гри. Але якщо всі 61 данських і нідерландських F-16 опиняться в Україні, це збільшить бойовий склад українських повітряних сил більше ніж на половину. Більше того, вони створять платформу, яку можна буде повністю інтегрувати з американськими і європейськими ракетами повітряного базування і каналами передачі даних, а також з наземними радарами протиповітряної оборони НАТО, як ті, що використовуються для ракетних комплексів Patriot. Оснащені максимум шістю “надгоризонтними” ракетами Аmraam або меншої дальності Sidewinder, вони мають бути набагато більш ефективними у збиванні російських крилатих ракет і відлякуванні російських винищувачів-бомбардувальників, ніж будь-що, що є в України зараз”.

“Менш ясно, чи допоможуть Україні F-16 на полі бою, де контрнаступ просувається повільно, – написали також в британському виданні. – Скидування короткої дальності бомб, які вже застосовують українські МіГ-29, поставить їх під загрозу російських винищувачів з більш просунутими радарами. …Але F-16 важливі з інших причин. Їхнє прибуття піднімає бойовий дух. Що ще більш важливо, як відзначає (Дуглас) Беррі (спеціаліст з питань військової авіації і космосу в аналітичному центрі International Institute for Strategic Studies в Лондоні), – вони позначають початок переходу України до військово-повітряних сил, сумісних з НАТО. Це буде мати велике значення для боєздатності країни і для стримування її велетенського супротивника від подальших нападів, коли війна закінчиться”.

У The Washington Post написали також про неочевидні специфічні обставини, в яких відбувається передача будь-якої західної військової допомоги Україні. “Загадкові оголошення про вакансії почали з’являтися онлайн на початку цього року, – починався цей текст. – Робота була некваліфікована: розклеювання листівок або розвішування вивісок у публічних місцях, а оплата мізерна. Але для жменьки біженців зі сходу України перспектива швидких грошей була надто привабливою, щоб відмовитися. Ті, хто відгукнулися, скоро зрозуміли підступ: робота передбачала поширення проросійської пропаганди на користь анонімного роботодавця. Для тих, хто тим не менш побажали виконувати завдання, робота набувала все більш зловісного характеру. За словами польських слідчих, через декілька тижнів завербовані отримали завдання спостерігати польські морські порти, розміщувати камери вздовж залізничних шляхів і ховати пристрої стеження у військових вантажах. Потім, у березні, з’явилися нові приголомшливі накази: пускати під укіс потяги, які перевозили зброю в Україну”.

“За словами польських посадовців, які підтвердили їх колеги з розвідки США, не маючи змоги або не бажаючи покладатися на власних агентів, Росія зібрала команду аматорів, зокрема, за допомогою російськомовних постів у Телеграм-каналах у Польщі, які часто відвідували українські біженці. …Якби ця схема спрацювала, вона окупилася б на багатьох рівнях: уповільненням постачань зброї і сіянням невдовлнення 1,5 мільйонами українців, які втекли до Польщі з початку війни. Навіть якби вона провалилася, Москва понесла би обмежені втрати, оскільки у польських тюрмах опинилися б переважно вимушено переміщені українці, а не співробітники ГРУ”. 

В американсському виданні наголосили, що “цей випадок є політично чутливим для Варшави, де чиновники не визнали публічно, що серед затриманих є 12 українських біженців, намагаючись уникнути негативної реакції, на яку, ймовірно, розраховувала Росія. Решта заарештованих – це один росіянин і троє громадян Біларусі. В інтерв’ю посадовці підкреслювали, що хоча більшість українських підозрюваних були зі східних регіонів, які традиційно більш прихильні до Москви, вони, схоже, були більше мотивовані грошима, ніж ідеологією. Слідчі виявили свідчення того, що Росія планувала інші, смертельні операції. Завербованим доручали підпали і вбивства, сказав слідчий служби внутрішньої безпеки Польщі, ABW, безпосередньо залучений до цієї справи. Слідчий не став обговорювати мішені”.

Заглиблюючись в деталі, автори тексту розповіли, що “пости для заманювання потенційних виконавців було розкидано посеред пропозицій роботи, порад щодо житла і Інтернет-шахрайства, які заполонили Телеграм-канали, відвідувані біженцями у Польщі, - розповіли посадовці. В них обіцяли оплату від кількох доларів за нанесення повідомлення у вигляді графіті до $12 за наклейку оголошення, сказав слідчий ABW. За інформацією, яку надала ABW, були листівки і плакати з написами “ПОЛЬЩА ≠ УКРАЇНА”, “НАТО, ЙДИ ГЕТЬ” і “НЕ БУДЬ БАЙДЕНОМ”. За словами чиновників, поширення таких матеріалів мало дві мети: розпалювання антиукраїнських настроїв у Польщі і випробовування бажання завербованих виконувати завдання проти держави, яка їх прихистила. Ті, хто надали фотографії-підтвердженя, що вони зробили те, чого від них просили, отримували більш небезпечні завдання. Деяким дали вказівку купити телефони для разового використання і камери, які через схованки було б передано іншим завербованим, які почали колесити Польщею, щоб відправляти звіти і фото з залізничних станцій, аеродромів і морських портів”.

“За словами посадовців, завербованим платили криптовалютою і переказами з банківських рахунків, які неможливо відстежити. Для оцінки колективного ентузіазму приховані організатори цієї роботи публікували свої ставки оплати в електронних таблицях. На верхівці шкали були завдання з підриву потягів, підпалу і вбивств, але навіть за них пропонували лише по кілька сотень доларів, розповіли посадовці ABW. Росія, схоже, шукала тих, чиї вік і походження найменш вірогідно привернули би увагу служб безпеки, сказали посадовці. Більшість із завербованих – 20-річні, одному лише 16”.

Кореспонденти The Washington Post зазначили, що “змова у Польщі повторює модель аутсорсингу, яку давно застосовують терористичні угруповання, в тому числі Ісламська держава, з використанням Інтернету для вербування виконавців і дистанційного керування атаками, мета яких – сіяння паніки на Заході. Це значний відхід від практики російських шпигунських служб, зокрема, ГРУ, чиї агенти брали безпосередню участь у спробі отруєння російського перебіжчика в Англії у 2018 році і вибухах на складах боєприпасів у Болгарії і Республіці Чехія”.

“Польща задіяла сотні агентів для захисту транзитних шляхів і прикордонних переходів, за якими також ведуть нагляд західні дрони, літаки-шпигуни і супутники, кажуть посадовці. За їх словами, російська група саботажників залишалася, втім, непоміченою, доки перехожий не звернув увагу на об’єктив камери, що визирав з-поміж дерев і кущів на важливій ділянці дороги, і повідомив владу про це відкриття. Пристрій – звичайна відеокамера на сонячних батареях – передавав відео вантажів, що проїжджали, в цифрове сховище з дистанційним доступом через пароль”, – розповіли у The Washington Post.

Далі, “використовуючи дані з камери, записи мобільних телефонів і найближчих веж стільникового зв’язку, слідчі змогли визначити не тільки коли було встановлено пристрій, але й хто був поруч у той час: одна з кількох очевидних професійних помилок погано навчених росіянами виконавців. Пошук на інших ділянках шляху виявив додаткові камери в місцях, які урядовці показали The Post: одну на стовбурі тополі біля мосту, де потяги мають зменшувати швидкість, іншу на гілках, які виходять на бічні колії, куди відводять вантажні вагони в очікуванні звільнення колій попереду. Через кілька днів урядовці затримали підозрюваного, який “надав нам інформацію про інших членів угруповання”, в тому числі свого куратора, розповів слідчий. Стеження, перехоплення і інші заходи вивели до інших членів і осередки”.

Огляд підготувала Софія Петровська, “ОстроВ”

Статті

Донецьк
31.10.2024
07:53

До Донецька повертаються люди, щоб продати квартири

Усі, хто їде до Донецька, знають, що без російського паспорта вхід до будь-якої «державної» установи закрито. Тому насамперед вони йдуть у паспортний стіл та подають документи на набуття російського громадянства. «Продамо квартиру і порву цей...
Світ
30.10.2024
08:00

«Київський «гросмейстер» намагається знову обвести нас навколо пальця». Російські ЗМІ про Україну

Навіть якщо уявити, що Росія взимку припинить завдавати ударів по українській енергетичній інфраструктурі, владі України буде надзвичайно важко пройти зимовий період без потрясінь
Донецьк
29.10.2024
10:19

Пані Ольга та донецькі бджоли. Як жінка евакуювала пасіку з Волноваського району

З бджолами працювала до останнього. Міни лягають на сусідні городи, а я біля вуликів. Чоловік поруч моркву саджає та пригинається. Я кажу, та вони далеко летять, не бійся...
Всі статті