Порівняно з лютим 2022 року життя в Донецьку сильно змінилось. Тому, хто виїзжав, а зараз, з якоїсь причини, змушений був повернутись, це кидається у вічі. Воно починається о шостій ранку, а о 17:00 вулиці вже порожні. Раніше такого не було. До речі, ті хто виїхав після лютого 22-го, повертаються переважно щоб поховати близьких, які залишились і пішли з життя. Але це стосується тих, хто виїхав до росії. З Європи їхати довго, небезпечно і є ризик, що це короткотермінове повернення можуть позбавити соціальної допомоги в країні-приймачі. Машин громадського транспорту в місті стало значно менше. Іноді люди чекають на зупинках більше ніж півгодини. Колосальний дефіцит води. Технічна вода подається раз на три дні увечері протягом 3-х годин. До верхніх поверхів багатоповерхівок не доходить взагалі. Питну воду (очищену) видають населенню щотижня. З того, про що публічно не говорять - люди намагаються зайвий раз не ходити в туалет, миються один раз на тиждень, пруть раз на місяць. І це вже після запуску водоводу з Ростовської області. До запуску водоводу ситуація з водою, кажуть, була в рази гірша. Телебачення та радіо люди дивляться російські. Українські канали для багатьох недоступні. Здебільшого переглядають розважальні програми. Російським новинам не довіряють, як і до повномасштабного вторгнення. Але сприймають інформацію пасивно, фоново. Мало хто шукає новини про поточні події цілеспрямовано. Потрібну інформацію отримують із соціальних мереж. У яких часто зустрічаються фейки, як, наприклад, про «заборону» виїзду на естонському кордоні власникам українських внутрішніх паспортів. Віри в безперечну перемогу росії вже немає: «Вова замахнувся на великий шматок. Звідси всі біди ... Ще рік, максимум два. Але швидше за все вирішиться вже цього року». Що саме вирішиться і на чию користь люди намагаються навіть не думати. «Ти уявляєш рівень мотивації людей з того боку? Скільки людей взяли до рук зброю? І вони не відступлять, будуть йти до кінця. А у нас тут, ці буряти постійно питають «На х*я ми тут? Від кого захищаємо цей клятий Донбас?». Російських бурят мало, а мотивованих українців зі зброєю - мільйони!» «На тому боці теж війна. Я дивився репортаж, як горів будинок у Донецьку і як горів будинок у Дніпрі – і там загинули люди і в нас загинули. Наші люди і там гинуть, і тут. Нас змушують вбивати один одного». Здивував своєю проповіддю молодий священик із церкви на Ларинці (Ленінський район Донецька): «За все, що зараз відбувається у нашому з вами місті – винна не геополітика, та не росія з Україною. Винні ми з вами. Кожен із нас. Ми згадуємо Бога тільки коли біда приходить у дім. Хто з вас востаннє молився, хто востаннє був у церкві? Молитися треба щодня, а не час від часу. Бог забув нас, бо ми забули Його…». Величезний дефіцит медсестр та профільних лікарів. Більшість стаціонарних відділень лікарень зачинені. Цивільних лікують амбулаторно. Для військових відкрили окремі стаціонарні відділення. У місті всього 2 хоспіси. До них величезна черга. Потрапити немає можливості навіть за великі хабарі. Лікарі швидкої не мають знеболювальних препаратів і рекомендують родичам «Залиште ви вже хворого вмирати вдома, бо стаціонари закриті, у хоспісах місць немає, везти нам його нема куди, не треба мучити ні його, ні нас…». Взагалі ситуація з медициною катастрофічна. На фоні обстрілів і постійних стресів у людей загострились всі хронічні хвороби, різко зросла кількість онкохворих. Але лікувати їх немає кому та немає чим. Та й в людей немає грошей щоб лікуватись… Обезболюючих також немає. Але виїжджати не наважуються, виправдовуючи себе тим, що не хочуть створювати проблем близьким. Хоча це чистий егоїзм , оскільки, навпаки, створюють рідним і морально-психологічні і матеріальні проблеми, коли потім приходиться їхати через кілька кордонів ховати близьку людину, якій ти не допоміг. Та й далеко не всі можуть приїхати навіть на похорон. Приходиться жити з відчуттям провини, а це – джерело хвороб… Якщо людина помирає, а рідних поруч немає, місцева поліція (якщо має телефон родичів) повідомляє: «Або ви у триденний термін приїжджаєте та організовуєте поховання, або вашого родича буде поховано в братській могилі, а нерухомість стане власністю республіки…». Дорога з Європи до Донецька через РФ в середньому триває 5 днів… Школи працюють дистанційно. Але для школярів. Вчителі повинні бути присутніми на робочих місцях. Міністерство освіти Росії потребує відповідності російським стандартам від шкіл Донецька, які працюють в умовах війни. Усі школи пошкоджені артобстрілами – відсутні вікна, опалення, водопостачання. Міська влада по півроку тягне з ремонтними роботами. Вчителі мерзли всю зиму. Вчителі обурюються, але не звільняються – Росія суттєво (у кілька разів) підняла зарплати вчителям та медикам, які залишилися в окупації. Продукти є. Але ціни високі. Багато продуктових магазинів за останній рік зникли. До Донецька масово входять російські торговельні мережі. Їхня цільова аудиторія – військові та мобілізовані, чиї зарплати становлять від 2000 до 3000 доларів на місяць. Різко зросла вартість нерухомості. Трикімнатна квартира в районі, що обстрілюється (необстрілюваних не залишилося) оцінюється приблизно в 50 тис. дол. Навіть за обстріляний будинок, із зруйнованим дахом і стінами, що обвалилися, гнилими комунікаціями, з землею в шість соток пропонують 50 тис. дол. Люди між собою кажуть, що нерухомість продовжуватиме зростати та рекомендують не поспішати продавати. Проте росія намагається почати регулювати ринок нерухомості в «ДНР». Найближчі півроку в «республіці» заборонено укладати будь які угоди з нерухомістю, допоки «народна» не перейде на російські стандарти. І друга умова – угоди буде дозволено укладати лише особам, які отримали російське громадянство. Якщо до листопада 2023 року ти не встиг подати документи на російське громадянство, то ти вважатимешся «іноагентом» без права розпоряджатися власністю. Право власності також втрачають ті українці, хто виїхав і щонайменше півроку не оплачував комунальні послуги. Не дивно, що з такого «раю» люди намагаються виїхати, та і це не так просто. Втім, це вже інша історія. Тому, як кажуть: далі буде. Максим Ксилант‘єв, для «ОстроВа»