Самоліквідація «руського миру» в Україні. Дорога через звільнені села

Північ Донеччини, південь Харківщини. Температура мінус 8. Мости зруйновані. Заблукали в пошуках переправи через Сіверський Донець. В'їжджаємо до села – не димить жодна труба. Оглядаємось – жодного цілого будинку. Це село Богородичне, біля Святогірська. До війни – супер-престижне, супер-багате. Жодної живої душі. Скелетований купол церкви на фоні руїн. Зверніть увагу на фото - вже складені, але кинуті похапцем холодильники і пральні машини.

 

Далі дорога до Харківської області. Такі ж зруйновані села, але в окремих будинках ще теплиться (у прямому сенсі) життя. Ні електрики, ні інтернету. Щоправда, місцеві хвалять владу – привозять гуманітарку і навіть хліб додому безкоштовно. Загалом, люди не кинуті.

Одна бабуся розповідає, нібито, реальний випадок. У селі стояли «вузькоокі» (чи якути, чи буряти). Один тягне пральну машинку.

- Синку, навіщо ти її тягнеш, у вас же там навіть водопроводу немає?

- Вона у мене як тумбочка стоятиме...

Кажуть, багато хто навіть російською не розуміли. Не знали, куди їх привезли. Коли наші наступали, руські втекли першими, а цих покинули. Вони плакали від страху.

– Я не розумію, – каже мужик біля місцевої крамниці. – Вони навіть по горілку крім як на танку чи БТР не приїжджали, техніки було – жах! І тут з'являються ЗСУ на пошарпаних пікапах і усю цю броньовану погань ніби водою змиває. Як це? - дивується він.

Багато розповідей про місцевих колаборантів. В принципі, вони й до війни не приховували своїх поглядів, але на це ніхто не звертав уваги. А під час окупації наробили багато зла: здавали на тортури АТОшників, переконували людей, які не маюли жодної інформації (росіяни, коли дали світло, спеціально розстрілювали супутникові тарілки на будинках), що Росія перемогла і треба лише підкоритися. Багато розповідей про молодих «дівчат», які гуляли з «руськими»…

Повертаємось. Дорогою - стада кинутих людьми корів, яких, якщо не переловлять на м'ясо «цигани», взимку вб'ють мороз і голод... Війна прокотилася цими місцями так, що, повертаючись, ми сперечаємося: чи буде все це відновлено? І чи потрібно це відновлювати? Чи повернуться люди на руїни свого життя, чи почнуть нове в інших місцях? А що, тоді з цим краєм?

Звісно, життя візьме своє. Може, в інших формах. Єдине, що можна сказати точно – російський світ на цих територіях вже не проросте ніколи. Занадто багато болю він приніс цим старим, землі, коровам, пораненим лісам…

Сергій Гармаш, «ОстроВ»

Раніше «ОстроВ» підтримували грантодавці. Сьогодні нашу незалежність збереже тільки Ваша підтримка

Підтримати

Статті

Країна
17.03.2025
16:00

Політолог Костянтин Матвієнко про перспективи перемир'я: Путін буде тягнути час, це його звична тактика

Росія в жодному разі не погодиться на перемир'я, тому це все марні розмови. Чесно кажучи, можна погоджуватися на всі вимоги Трампа, тому ще все одно Путін не піде на пропозиції, які буде висувати президент США.
Донбас
16.03.2025
20:24

Тридцять срібняків: зарплата у журналістів-зрадників хороша, але маленька... Огляд ЗМІ окупованого Донбасу

Минулого тижня колишні українські журналісти, які нині працюють на пропагандистську машину Кремля, несміливо обурилися, що їм перестали виділяти і без того невелику плату за зраду. Під час обговорення цієї «несправедливості» з'ясувалося, що дорогою...
Світ
14.03.2025
12:55

Відповідь Путіна щодо перемир'я: це було «Так» чи «Ні»?

- Це було «так» – Трампу, але «ні» – пропозиції Трампа про швидке перемир'я. Так, 25 років при владі зробили Путіна добрим дипломатом, навчили говорити «ні», вимовляючи «так».
Всі статті