Приватизація-2024: відкладена "детоксикація"?

Новий голова Фонду держмайна Віталій Коваль місяць тому анонсував поновлення т.зв. "великої приватизації". Вона передбачає продаж стратегічних підприємств і компаній, що належать державі.

Аналогічні плани відомство мало і 2023 року. Але їх не пощастило здійснити. Як, зрештою, і в попередні роки. Відповідь на запитання "чому так вийшло?" дозволить оцінити реалістичність нинішніх намірів влади.

Еволюція наративів

Приватизація в Україні триває 25 років. За цей час двічі змінювалися тези, що пояснюють суспільству необхідність позбутися присутності держави в різних галузях економіки, включаючи стратегічні.

Спочатку високопосадовці стверджували, що тільки "ефективний приватний власник" здатний витягнути з кризової ями заводи та інші активи, зробити їх прибутковими.

Цей наратив просувався зі старту – тоді президентом був Л.Кучма. Поступово ставало все більш зрозуміло, що "ефективний приватний власник" насправді виявився (м'яко кажучи) не таким уже й ефективним.

Запорізький алюмінієвий комбінат (належав російському олігарху О.Дерипаске), Сумське НВО (належало українсько-російському олігарху К.Григоришину), Кременчуцький КрАЗ (належав українському олігарху К.Жеваго), маріупольський "Азовмаш" (належав колишньому директору О.Савчуку) – ці підприємства були флагманами української промисловості, її "блакитними фішками".

Зараз їх занедбаними цехами можна водити на екскурсії шанувальників індустріальної культури. І список таких об'єктів для промислового туризму не повний, він охоплює десятки найменувань.

Але навіщо заглядати далеко в минуле, взяти бодай зупинення всіх феросплавних заводів України їх власником, олігархом І.Коломойським – він це зробив восени 2023 р.

Це свіжа та досить яскрава ілюстрація наслідків передачі державою своїх активів у "ефективну приватну власність". Тому 2014 року теза змінилася.

Це зробив тодішній прем'єр А.Яценюк. Він першим заговорив про те, що підприємства, що залишилися в управлінні держави, загрузли в корупційних "схемах". І що позбутися цих схем можна лише шляхом приватизації.

Тоді у списку "на продаж" фігурували ті самі підприємства, що й зараз. За минулі 10 років їх так і не вдалося передати у потрібні руки приватизувати.

Частково через зовнішні незалежні причини. Епідемія COVID-19 у 2020 р. різко знизила економічну активність у всьому світі.

Тому Верховна Рада ухвалила закон про тимчасове призупинення "великої приватизації". Було зрозуміло, що отримати більш-менш значну суму від продажу держпідприємств в умовах коронакризи не вдасться.

Через рік, у лютому 2021 р., заборону на "великий розпродаж" депутати зняли. І повторно запровадили у липні 2022-о, після початку повномасштабної війни з росією. З тих же причин, що й під час коронакризи.

Скористатися "повною мірою» вікном можливостей, що відкрилося в проміжок між пандемією та війною, Фонд держмайна (ФДМУ) не зумів.

За цей час розпродати вдалося лише підприємства держконцерну "Укрспирт". Не всі вони мали велику цінність. Але загалом держава добровільно відмовилася від стратегічно важливої та надприбуткової галузі.

Яка, треба визнати, справді давно і глибоко загрузла в "тіньових" схемах. Як наслідок, держава не отримувала і десятої частини реального прибутку від цих активів.

На прикладі "Укрспирту" добре видно, що не так уже не правий був А.Яценюк. І всі наступні прем'єри (включаючи нинішнього), які повторювали тезу "приватизація – єдиний можливий засіб економічної санації проблемних держпідприємств".

З одного боку, знак питання тут все ж таки можна поставити. Оскільки, просуваючи таке рішення, глави уряду начебто розписувалися в нездатності налагодити ефективне управління на важливих держпідприємствах.

З іншого боку, якщо виходити з класичного "маємо, що маємо" – А.Яценюк, В.Гройсман, А.Гончарук та Д.Шмигаль просто констатували очевидний факт.

Оскільки прем'єр-міністр не має реального впливу на роботу силових органів. Без втручання яких вивести держактиви з "тіні" неможливо.

Другу зміну тез відносять до сьогодення. Вона сталася наприкінці травня 2023 року, коли Рада зняла заборону на "велику приватизацію". Тодішній голова ФДМУ Р.Умеров пояснив це у такий спосіб.

"Який для нас усіх зараз головний пріоритет? Це, звичайно, перемога. Для перемоги потрібне озброєння. А для цього потрібні гроші. Приватизація та оренда держмайна це фінансові джерела, які можуть допомагати у забезпеченні наших Сил оборони необхідним озброєнням", – сказав він в інтерв'ю ЗМІ.

Новий голова ФДМУ, по суті, повторив цю тезу. "Сьогодні час пошуку внутрішніх резервів держави", – заявив В.Коваль на початку грудня на зустрічі із закордонними експертами.

На перший погляд дуже логічно. Але… У листопаді минулого року заступник голови Фонду С.Симонов повідомив, що 2024 р. відомство планує отримати від приватизації 4 млрд грн. Із них 1 млрд грн – від "малої приватизації". Тобто, очікуваний виторг від "великої приватизації" – 3 млрд грн.

Тепер звернемося до даних Міноборони України, згідно з якими у 2024 р. на закупівлю зброї, техніки, БПЛА та боєприпасів, а також ремонт пошкодженої в боях техніки спрямують 265,4 млрд грн.

Поставивши поряд ці цифри, 265,4 млрд грн та 3 млрд грн – можна дійти єдиного висновку. "Велика приватизація" під час війни перемогу в цій війні не наближає від слова "зовсім". Навряд чи Р.Умеров як голова Фонду держмайна (а тепер як міністр оборони) цього не розуміє.

Звичайно, він та інші високопосадовці могли не змінювати приватизаційний наратив. Але тоді їм довелося б визнати дуже незручну річ. Що навіть під час повномасштабної війни "схематози" нікуди не поділися, великі держпідприємства продовжують бути джерелом збагачення впливових корупціонерів.

Приватизаційні ризики, чи "справедливість" по-голландськи

С.Симонов серед об'єктів "великої приватизації" на 2024 р. вказав Об'єднану гірничо-хімічну компанію (ОДГХК), Одеський припортовий завод (ОПЗ), ПАТ "Центренерго", київський фармзавод "Індар", Уманський лікеро-горілчаний завод, Демурінський гірничозбагачувальний комбінат (ГЗК), столичні готель "Україна" та торгово-розважальний центр (ТРЦ) Ocean Plaza.

Трохи пізніше В.Коваль як заплановані до продажу назвав ОПЗ, ОГХК, а також харківські заводи "Електроважмаш" та "Об'єднані енергетичні машини" (раніше – "Турбоатом"). 

З перерахованих активів найбільші шанси перейти до нових власників у Демурінського ГЗК та Ocean Plaza. Вони належали санкційним росіянам. ГЗК – екс-топ-менеджеру держкорпорації "Ростех" М.Шелкову, ТРЦ – сім'ї олігарха А.Ротенберга.

Частка 33,35% в Ocean Plaza наразі контролюється українським мільярдером А.Івановим, співвласником ФПГ "Київська інвестиційна група". Швидше за все, саме він і викупить у держави решту – 66,65%. Або його партнер із ФПГ, мільярдер В.Хмельницький.

На Демурінський ГЗК (займається здобиччю та збагаченням пісків, що містять титан, у Дніпропетровській обл.) у середині минулого року з ознайомчим візитом приїжджали представники криворізької компанії "Рудомайн" К.Караманиця.

"Рудомайн" орендує у держави криворізький залізорудний ГЗК "Укрмеханобр" та володіє недобудованим Криворізьким ГЗК окислених руд у Кіровоградській обл. Очевидно, саме ця компанія – найімовірніший покупець Демурінського ГЗК.

Частка 29,2% в "Індарі" належить Д.Бежуашвілі, братові екс-міністра оборони Грузії Г.Бежуашвілі, соратника екс-президента М.Саакашвілі. Брати є співвласниками Georgian Industrial Group (GIG) та мають добрі зв'язки з близькими до керівництва України людьми.

Голова парламентської фракції "Слуга народу" Д.Арахамія та співвласник GIG Д.Бежуашвілі

GIG активно інвестує в нашу економіку: у 2020 р. їхня компанія Risoil отримала в концесію від держави Херсонський морський торговельний порт (МТП). А 2023 р. розглядала можливість приватизації Ізмаїльського МТП.

Risoil – один з найбільших експортерів сирої олії в Україні, володіє перевалочними терміналами в портах "Південний" та "Чорноморськ" (раніше "Іллічівськ").

Тому можна з практично 100% впевненістю припустити, що якщо "Індар" виставлять на продаж, державну частку в цій компанії купить група Бежуашвілі. Її треба включити і до найбільш реальних претендентів на готель "Україна".

Ось, власне, і всі об'єкти, які ФДМУ цього року справді має шанси продати. І за які сумарно пощастить отримати близько 3 млрд грн.

Характерна деталь. С.Симонов, коментуючи плани на поточний рік, сказав, що завдання Фонду – встановити "справедливу" стартову ціну об'єктів, що продаються.

Не ринкову, а саме "справедливу". З одного боку, говорити про їхню ринкову вартість під час війни і справді безглуздо. Інша річ, що "справедливість" у цьому випадку – поняття дуже розпливчасте. Кожен може трактувати його по-своєму.

Є дуже великі ризики, що державні активи перейдуть у приватну власність за дріб’язкову ціну. Ба більше,  відповідні приклади у практиці Фонду вже є.

Так, у вересні 2023 р. ФДМУ продав непрацюючий Триліський спиртзавод (Київська обл.) за… 6,5 тис. грн.

Триліський спиртзавод простоював з 2010 р.

Щасливим покупцем виявився колишній головбух цього спиртзаводу, за даними ЗМІ. Це стало можливим, оскільки Фонд вирішив цього разу (раніше торги двічі скасовувалися через відсутність учасників) продавати актив на "голландському" аукціоні.

Він має на увазі покрокове зниження ціни, якщо на запропоновану продавцем ніхто не відгукнувся. Очевидно, за такої схеми було дуже легко збити вартість об'єкта зі стартових 650 тис. грн до 6,5 тис. грн – у 100 (!) разів.

Тут слід пояснити, чому такий аукціон називається "голландським". Як відомо, Голландія – один із світових лідерів квіткової торгівлі. І коли у виробників залишаються незаконтрактовані обсяги, влаштовується такий аукціон.

Оскільки троянди і тюльпани – товар, що дуже швидко псується. Його залишки треба або продати сьогодні за копійки (скільки дадуть, і на тому спасибі), або просто викинути.

Задавшись питанням "що спільного у спиртзаводу та тюльпанів?" – отримаємо відповідь, наскільки доречним було використання "голландського" аукціону в цьому випадку.

І якщо такий "фінт" проходить у рамках "малої" приватизації, що заважає повторити його в рамках "великої"? З набагато більшими та ціннішими об'єктами. Проте, у Фонді вважають продаж Триліського спиртзаводу "справедливим".

Там пояснили, що на цьому підприємстві накопичилася заборгованість 11,439 млн грн, із них із зарплати – 3,944 млн грн, перед бюджетом – 5,736 млн грн. З боргами має розрахуватися покупець.

Крім того, щодо заводського майна на момент продажу діяло 2 (!) арешти та 1 податкова застава, завод вів 20 судових спорів (з них 18 – про стягнення заборгованості із зарплати).

У такому разі продажну вартість Триліського спиртзаводу можна (умовно) вважати "справедливою". Але це не скасовує того факту, що вона виявилася «гріш ціна». Оскільки ФДМУ виставив на аукціон "токсичний" актив.

Багаж із минулого

Проблема в тому, що решта об'єктів у переліку "великої" приватизації на 2024 р. також із категорії "токсичних".

Взяти той самий «Турбоатом». Раніше він переважно продавав свої турбіни для російських АЕС. Після припинення торговельних відносин із країною-агресором основним ринком збуту став український, а головним замовником – держкомпанія НАЕК "Енергоатом". З яким склалися непрості стосунки.

У середині 2021 р. "Турбоатом" заявляв про борг "Енергоатому" на 937 млн грн – що виник через несплату за продукцію за поточний та минулі роки. З цього приводу адміністрація харківського підприємства тоді зверталася до прем'єра Дениса Шмигаля та до судів.

Тобто, новий власник дуже залежатиме від того, як складуться відносини з керівництвом "Енергоатому". Яке раніше пропонувало Кабміну включити "Турбоатом" до складу своєї компанії.

Щодо ОПЗ є невиконане рішення стокгольмського арбітражу про стягнення з підприємства понад $300 млн боргу перед компаніями з орбіти санкційного олігарха Д.Фірташа. Воно датується ще 2016 р. І за цей час ще встигла "набігти" кругла сума за прострочення.

Так, Верховний суд України у червні 2021 р. відмовив представникам Д.Фірташа у виконанні цього рішення. Але він не може це рішення скасувати.

Тому в олігарха залишаються можливості домагатися виконання арбітражного вердикту у закордонних судах. А також в українських (як варіант – у разі зміни влади в Україні).

Не поставлено крапку і в позовах зі структурами Д.Фірташа щодо об'єднання "Сумихімпром". Так, наприкінці листопада минулого року ФДМУ та Мін'юсту вдалося припинити банкрутство цього підприємства рішенням Госпсуду Сумської обл. Але це лише проміжний етап юридичних баталій.

Сторони ще мають дійти до розгляду у Верховному суді, після розгляду справи в апеляційному госпсуді. Суперечка стосується сумнівних боргів "Сумихімпрому" перед компаніями Д.Фірташа на 1,4 млрд грн, створеними в період президентства В.Януковича.

Через ці борги і було розпочато процедуру банкрутства, в рамках якої представники олігарха отримали контроль над підприємством.

Зрештою, у "Центренерго", оператора Зміївської та Трипільської теплових електростанцій, ведуться судові "розбірки" з групою "Укрдонінвест" торезського бізнесмена В.Кропачова. Який вимагає стягнути з компанії 1,4 млрд грн.

За даними ЗМІ, у період президентства П.Порошенка тодішнє керівництво "Центренерго" (що нині фігурує у матеріалах кримінальних проваджень НАБУ) уклало дуже невигідний договір з "Укрдонінвестом".

За умовами контракту, за незакупівлю вугілля у структур В.Кропачова "Центренерго" має виплатити йому штраф. Навіть якщо це вугілля держкомпанії не потрібне, і вона його не отримувала. І тепер власник "Укрдонінвесту" намагається в судах вибити "належне".

Це далеко не повний перелік проблем об'єктів "великої" приватизації. Але й цього достатньо, щоб зрозуміти, чому вони з категорії "токсичні". Для будь-яких інвесторів (насамперед зарубіжних).

Для Фонду держмайна такі активи – біль голови. Якої б він з радістю позбувся. Раз і назавжди. Але… виходить замкнене коло. Держава хоче продати ці об'єкти, бо вони "токсичні", а серйозні інвестори не хочуть мати з ними справу якраз через "токсичність".

Малоймовірно, що цього року це коло вдасться розірвати. Якщо, звичайно, не повторювати кейс із продажем Триліського спиртзаводу.

Статті

Світ
21.11.2024
19:00

Політолог Костянтин Матвієнко: У РФ немає стратегічного запасу, щоб довго продовжувати війну. Вони викладають останні козирі

Ближче до ядерної війни ми не стали, це абсолютно однозначно. Я впевнений, що РФ не наважиться на ядерну ескалацію, що б ми не робили з далекобійними ракетами США та інших країн.
Країна
21.11.2024
18:00

«Рубіж» чи останній рубіж?

«Рубіж» - це справді межа можливостей Москви у конвенційній зброї. Тому йому краще щоб усі думали, що в РФ є така зброя і боялися, ніж знали це напевно. Тим більше, що кількість "Рубежів" може бути суто демонстраційною.
Країна
20.11.2024
13:55

Звільнений з полону оборонець Маріуполя Андрій Третьяков: "Азовсталь", тортури та обмін

Навіть чеченці краще за росіян в плані поводження з військовополоненими. Коли заїжджали чеченці, то ставлення було більш-менш прийнятним. Найгірше ставлення до нас було саме з боку росіян у Таганрозі.
Всі статті