«Прийнятний варіант для нас один - повна капітуляція Києва». Російські ЗМІ про Україну

Масована атака українських безпілотників на «передмістя Москви і Підмосков'я» 11 березня очікувано викликала гнівну реакцію в кремлівській владі. По гарячих слідах перший заступник голови Комітету Ради Федерації РФ з міжнародних справ Володимир Джабаров назвав українську атаку «великою помилкою Зеленського» і відразу пригрозив, що «відповідь із боку Росії обов'язково буде»...

«Буде всіляко кочівряжитися»

У коментарі «Парламентской газете» Джабаров заявив, що Київ для масованого удару безпілотниками мав два приводи: «Насамперед це бажання київського режиму показати, що Україна сильна і готова продовжувати бойові дії проти Росії. За рахунок цього, ймовірно, Київ захоче пред'явити більш жорсткі вимоги на переговорах щодо українського врегулювання, зокрема щодо територіальних поступок з боку Росії. Другий привід теж значущий - це приїзд 11 березня в Росію генерального секретаря Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) Ферідуна Сінірліоглу. Київ у такий спосіб також намагається продемонструвати, що має можливості завдавати ударів по російській столиці. Думаю, це велика помилка Зеленського».

Зазначена «помилка», на переконання Джабарова, «показує всьому міжнародному співтовариству, що київський режим не готовий до миру і робитиме все можливе, щоб відтягнути реалізацію будь-яких мирних ініціатив».

«Команда Зеленського буде тут всіляко кочівряжитися, сперечатися у відстоюванні своїх позицій на будь-яких переговорах про мир в Україні», - додає Джабаров, наполягаючи, що і на американсько-українських переговорах у Джидді 11 березня «Київ намагатиметься виторгувати і навіть вибити собі кращі умови».

«Але, гадаю, увесь світ уже звернув увагу: за останні три роки, коли Київ відвідувало багато глав зарубіжних держав, Росія жодного разу не використала ці приводи для нанесення повітряних ударів по столиці України, щоб поставити під сумнів безпеку цих лідерів на українській території. А київському режиму на ці речі наплювати - після атаки дронами на московський регіон це стає очевидним для всіх. Як очевидно і те, що всі переговори щодо якихось «українських» планів Макрона або Стармера - нісенітниця. Тому що Києвом рухає, як і раніше, одне - обдурити нашу країну ціною тимчасового перемир'я, під час якого продовжити озброєння і переозброєння України», - лицемірно міркує Джабаров.

«Трамп і його оточення розуміють, що в Києві править сьогодні абсолютно пронацистський режим - коли знищують мирних громадян, вбивають дітей і людей похилого віку, ґвалтують жінок, інакше цю владу охарактеризувати не можна. Тому сідати за один стіл переговорів із нинішньою владою України і вже тим паче робити їм якісь поступки для нас неможливо - чесно кажучи, мені здається, що наш народ цього не зрозуміє і ніколи б не зрозумів. Прийнятний варіант для нас один - повна капітуляція київського режиму», - гнівно заявляє російський «сенатор».

А на запитання, «чи можливі повтори подібних атак українських БПЛА на Москву і Підмосков'я найближчим часом», заспокоює і погрожує: «Києву це буде зробити непросто, навіть незважаючи на те, що в Україні налагоджено серійне виробництво дронів, а ще й отримують вони їх з-за кордону. Але для частих атак у них можливостей, вважаю, немає - Києву потрібен час, щоб підготувати нову серію безпілотників для нападу. А в нас є час, щоб визначити цілі, по яких ми зможемо завдати удару за атаку ЗСУ на світанку 11 березня. І ні в кого не повинно бути сумнівів, що така відповідь з боку Росії обов'язково буде».

«Москва на 100% захищена»

Газета «Комсомольская правда» атаку українських безпілотників на Підмосков'я 11 березня назвала «терором мирного населення».

«Київський режим направив безпілотники на столицю, коли її відвідував Генсек ОБСЄ», - підкреслила прокремлівська газета, попросивши прокоментувати ситуацію «директора Центру військово-політичних досліджень, професора МДІМВ» Олексія Подберезкіна.

«Усе це планувалося ще рік тому - так звана стратегія НАТО-2024. Передбачалася спецпрограма з постачання великої кількості безпілотників Києву. Там західні країни брали на себе зобов'язання. Велика Британія - мільйон БПЛА поставити обіцяла. Латвія, Литва, Польща - всі вскладчину збирали і направляли ці безпілотники у великій кількості. Це один бік проблеми. Другий бік - політичний. Що гірші справи у ЗСУ на фронті (а зараз вони дуже погані), то активніше Київ використовує безпілотники по мирних об'єктах. Та сама стратегія 2024 року передбачала перехід ЗСУ до «активної оборони», що передбачало посилення терористичних атак на Росію», - роз'яснює «професор».

Він наполягає, що це були «саме терористичні атаки, які не мають жодного військового значення».

«Три з гаком сотні українських безпілотників - які вони військові цілі в Росії змогли вразити?  У Москві - жодної. По області - кілька цивільних об'єктів зазнали шкоди. Підкреслю: жодного військового значення ці атаки не мали. Припинили роботу цивільні аеропорти - звичайні мирні люди постраждали. Це - типовий тероризм, як і підриви будівель, вибухи газу, підпали... Сотні літаків кілька годин усі аеропорти Москви не приймали. Тисячі людей чекали затриманих рейсів, це їм не подобалося. Обурення людей - на це, зокрема, робився розрахунок», - переконує Подберезкін.

Водночас він упевнений, що російська система ППО показала «високу ефективність», наводячи тому «докази»: «У Москві жоден безпілотник нічого не вразив. Постраждали схід і південний схід Підмосков'я».

«Так, по Курській, Тульській, Рязанській, Бєлгородській та інших областях теж били. Дуже важко на такій великій території створити абсолютно непроникну систему протиповітряної оборони. Але і за таких умов робота нашої ППО близька до ідеальної... Москва на 100% захищена. Інші регіони - на 98-99%. При такій протяжності фронту, понад 1200 кілометрів, і великому виборі можливих маршрутів безпілотників - це дивно», - хвалить «професор».

А те, що російська ППО все ж не відбила українську БПЛА-атаку, виправдовує тим, що «безпілотники досить тихохідні».

Подберезкін не сумнівається, що «ця наймасованіша атака дронів ЗСУ також пов'язана з переговорами делегацій України і США в Ер-Ріяді 11 березня - заради демонстрації своєї «могутності і рішучості» Трампу».

«Позиції сторін протилежні. На зустрічі в Саудівській Аравії представники Трампа спробують підштовхнути до переговорів команду Зеленського - і спробують зблизити позиції. Українська сторона хоче показати, що вони ще щось можуть. А оскільки вони реально мало що можуть у боях, фронт ЗСУ ледве тримає, то Київ цими ударами безпілотників демонструють, що клієнт скоріше живий, ніж мертвий, - але це погана демонстрація», - намагається переконати Подберезкін.

«Трамп міг засвоїти»

Якийсь «експерт клубу «Валдай» Андрій Кортунов на сторінках газети «Известия» міркує, «чи буде Трамп домагатися відставки Зеленського і про перспективи тиску США на Україну».

«Судячи з усього, американський президент Дональд Трамп не надто симпатизує своєму українському колезі Володимиру Зеленському... Для такого ставлення є цілком раціональні причини. Свого часу київський лідер занадто рішуче зробив ставку на Джо Байдена і занадто багато надій поклав на другий термін правління Демократичної партії у Вашингтоні, який так і не відбувся. Можливо, у Трампа присутнє і якесь підсвідоме відторгнення Зеленського. Хоча вони - свого роду «політичні тварини», обидва належать до різних видів, а ймовірно, навіть і до різних родин різноманітного світу політики... Адміністрація у США останнім часом дедалі частіше почала доносити думку про відставку Володимира Зеленського з посади президента», - пише Кортунов.

«...Дональду Трампу взагалі не так-то легко сподобатися… Трампу, мабуть, куди комфортніше спілкуватися з жорсткими, але такими, що вселяють довіру, партнерами маскулінного типу, на кшталт прем'єра Угорщини Віктора Орбана, президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, ізраїльського лідера Біньяміна Нетаньягу або російського президента Володимира Путіна... Зеленський як особистість Трампа, вочевидь, узагалі не дуже-то цікавить. У разі потреби президент США цілком міг би запросити в Білий дім екс-головкома ЗСУ Валерія Залужного, главу офісу Зеленського Андрія Єрмака або, скажімо, керівника ГУР Кирила Буданова, не кажучи вже про чарівну Юлію Тимошенко. А ось Україна Трампа цікавить як актив, у який США вже дуже серйозно вклалися. І хоча сам Трамп не ухвалював безпосереднього рішення щодо цих інвестицій і, можливо, від самого початку оцінював їх як неприйнятно ризиковані, йому, звісно ж, хотілося б відбити зроблені фінансові та політичні вкладення по максимуму. Звідси й підвищена увага до рідкоземів, транспортно-логістичної інфраструктури, чорноземів і будь-яких інших матеріальних активів цієї країни. Тому Вашингтон і не бажає просто голосно грюкнути дверима, попередньо списавши Україну за графою чистих збитків», - запевняє «експерт клубу «Валдай».

І продовжує: «Але щоб відбити вже вкладені Америкою в Україну мільярди, потрібно все-таки домовитися з Києвом, що може статися 11 березня на двосторонній зустрічі в Ер-Ріяді. Найімовірніше, повторення сценарію 28 лютого ми не побачимо: українська сторона буде змушена покірно прийняти всі головні умови, запропоновані Вашингтоном, включно зі згодою на повне або часткове зупинення бойових дій у найближчому майбутньому. Після конфузу у Вашингтоні договороздатність Києва для Трампа далеко не очевидна, і йти на скільки-небудь істотну передоплату поки що не наданих йому послуг він навряд чи захоче».

Кортунов переконаний, що «Трампу доведеться домовлятися з Москвою, і чим швидше, тим краще».

«Ця розмова обіцяє бути більш важкою і проблематичною для Трампа, ніж зустріч в Ер-Ріяді. Москва, на відміну від Києва, сьогодні діє з позиції сили, і до прийняття пакету американських умов може виявитися не готовою, якщо вважатиме їх надлишковими або просто неактуальними наразі. Тиснути ж на Володимира Путіна марно, як Трамп міг засвоїти ще за роки свого першого президентства. Але й просто прийняти умови Москви Трамп не може, не втративши обличчя у себе вдома. Власне, саме переговори з Росією, а не з Україною і повинні сприйматися Трампом як центральна ланка в ланцюжку його миротворчих зусиль», - радить «експерт».

«І, нарешті, фінальною сценою цієї дипломатичної постановки американського президента та його команди, якщо попередній акт не завершиться невдачею, може стати малоприємне, але неминуче спілкування з численними європейськими партнерами США, які муситимуть у тій чи іншій формі визнати й ухвалити домовленості, досягнуті не надто приємним для них Дональдом Трампом без їхньої безпосередньої участі. Таке визнання і прийняття - справа вкрай образлива і навіть у чомусь принизлива для європейців. Тим паче що значна частина їхніх власних вкладень в «український проєкт» у цьому разі виявиться втраченою. Але у європейців, загалом-то, і не буде іншого вибору», - зверхньо переконує кремлівський «експерт».

«Закріпити реальність, яка нас влаштовує»

Напередодні переговорів делегацій України та США в Ер-Ріяді якийсь московський «поет і публіцист» Ігор Караулов у газеті «Взгляд» мучився глобальним російським питанням, «чи можна домовитися з Україною?».

З відвертим лицемірством Караулов відразу повчає: «Навесні 2022 року, коли велися переговори в Стамбулі, російська сторона прислухалася до доводу українців про те, що вони не можуть домовлятися про мир під дулом пістолета. Як «жест доброї волі» російські війська залишили позиції під Києвом, пішли з Чернігівської та Сумської областей. Результат - новий обман. Сьогодні, коли не тільки американці, а й європейці починають усвідомлювати необхідність мирного врегулювання конфлікту навколо України, основним пунктом розбіжності між Росією і Заходом стає характер майбутньої угоди. Якщо Заходу (так само як і деяким нашим мислителям, які оголосили себе «партією миру») ідеальним бачиться припинення вогню на лінії бойового зіткнення, яке може тривати як завгодно довго, але може й бути порушене будь-якої миті, то Росія послідовно наполягає на твердому та остаточному врегулюванні, яке б назавжди зафіксувало реалії, що склалися, «на землі» та унеможливило можливість подальших суперечок, не кажучи вже про поновлення воєнних дій».

«Тут, звісно, виникає питання змістовного плану: нелегко уявити, щоб адміністративна межа між областями, а тим паче випадкова лісосмуга, біля якої зупиниться фронт, могла стати межею двох світів, які обрали різну історичну долю... Але є й інша проблема чи то юридичного, чи то психологічного характеру. Оскільки українська державність, мабуть, зберігається, і нам, і Заходу доведеться якось домовлятися не тільки між собою, а й з Україною. Однак якщо новій адміністрації США, яка просуває свій проєкт угоди з Києвом про рідкісноземельні метали, ще належить дізнатися, наскільки це нелегко, то в Росії є на цю тему повчальний досвід, отриманий як у новітній, так і у віддаленій історії. Згадаймо XVII століття, коли запорізькі козаки намагалися продавати свою лояльність то Москві, то полякам, то турецькому султану...», - по-путінськи перебріхує історію московський «поет і публіцист».

І так само легко бреше, як «восьмирічне небажання Києва виконувати «мінські угоди» стало однією з головних причин початку СВО», як «українська сторона визнала, що вона і не збиралася нічого виконувати, що угоди від самого початку було підписано несправжньою мовою», а «європейські «гаранти» мінського процесу заохочували своїх підопічних до такої поведінки, однак в основі цього тривалого фінту вухами все-таки лежала принципова недоговороздатність України» і т. п.

«Сьогодні можливість про щось домовитися з людьми, які представляють українську державу (тобто не тільки отримати від них потрібні підписи, а й примусити їх виконувати те, під чим вони підпишуться), здається ще більш проблематичною. Мало того, що при владі залишається все той самий хитромудрий «політикум», у якому обман вважається вищою чеснотою, але ж ці люди ще й перестали бути легітимними», - цинічно міркує кремлівський «поет і публіцист».

«Отже, жодної юридично бездоганної і довготривалої угоди з Україною наразі бути не може. Чекати, що в цій країні зміниться весь політичний клас і прийдуть до влади принципово інші люди, теж було б важко. Проте Росії необхідно закріпити за собою нові регіони і забезпечити нейтральний статус України. І якщо про це не можна домовитися з самою Україною - значить, потрібно домагатися цього від інших країн. Якщо США дійсно хочуть миру, то з ними можна було б у тій чи іншій формі домовитися про закріплення тієї реальності, яка нас влаштовує», - зарозуміло проголошує Караулов.

«Хоча за великим рахунком найвірнішим способом припинити цю трагічну суперечку було б возз'єднання Росії та України в єдиній державі. Щоб разом користуватися спільною спадщиною і не розбиратися, що кому належить і хто на що більше має прав», - поблажливо підсумовує кремлівський «поет».

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»