Минулого тижня в Європейському Союзі вголос говорили про війну. Розмови, імовірно, розбурхав міністр цивільної оборони Швеції Карл-Оскар Болін, який заявив на початку січня, що "у Швеції може бути війна", тож громадяни мають бути до неї готові. За великим рахунком, рішення уряду Швеції минулого року порушити тривалу традицію нейтралітету і приєднатися до НАТО, а також частково повернути обов’язкову службу у цивільній обороні, мало би тлумачитися саме таким чином, але висловлена прямим текстом, вірогідність війни вразила шведську – і не тільки шведську – публіку. Тему підхопили інші країни і інші високопосадовці. "Через кілька років після перерви в бойових діях за Україну Кремль користується моментом і завдає удару по країнах Балтії. У той час, як сили НАТО забивають перевантажені автомобільні і залізничні шляхи через Німеччину і Польщу, кинувшись зміцнювати лінію фронту, росіяни захоплюють більше половини території трьох країн і більшість їхніх великих міст. Сувалкський коридор – сухопутний міст, що з'єднує країни Балтії з рештою країн НАТО – розірвано. Перш ніж НАТО може почати серйозно намагатися відвоювати втрачені позиції, президент Путін використовує російськомовні меншини у своїх нових балтійських володіннях, проводячи фальшиві референдуми, на яких вони негайно приєднуються до Москви і потрапляють під її ядерну парасольку. Це кошмарний сценарій, змальований німецьким командувачем НАТО, відповідальним за підготовку оборони північно-східної Європи, генерал-лейтенантом Юргеном-Йоахімом фон Сандрартом. Це не прогноз, а попередження, базоване на тому, що сталося в Україні, і свідчення відчуття невідкладності, що зростає, серед лідерів Альянсу", – написали, зокрема, у The Times. "Хоча я переконаний, що НАТО має інші можливості, ніж Україна, ціна, яку доведеться заплатити країнам, що зазнали нападу, якщо їм доведеться відвойовувати свою територіальну цілісність в ході операції з "повернення", є основою для відчуття загрози в Польщі і трьох країнах Балтії, – сказав фон Сандрарт в інтерв'ю The Times на своїй базі в північно-західному польському місті Щецін. – І це є основою для того, що я вважаю обґрунтованим закликом цих країн до альянсу: наша оборона не може бути побудована таким чином, щоб ми обмінювали простір на час, згідно з девізом "Затягніть ворога вглиб своєї території, виграйте час, а потім перейдіть у контрнаступ". В Україні ми дуже чітко бачимо, що це означало б для населення. Тому ми не можемо дозволити Росії досягти цього доконаного факту". "...якщо американська допомога вичерпається…" Європа до війни явно не готова – ні психологічно, на що вказали і Болін, і фон Сандрарт, ні матеріально. Про матеріальну готовність написав цього разу The Economist, кореспондент якого зазначив, що "війни на виснаження, якими зазвичай стають масштабні конфлікти між такими високорозвиненими у військовому відношенні супротивниками, як Росія і Україна, як правило, вирішуються на користь тих, на чиєму боці краща військова промисловість. Економіка Росії майже в 14 разів більша за українську, але сукупні ресурси союзників України настільки більші, що вона повинна мати здатність перемогти. Проте зараз, з настанням третього року конфлікту, саме російська оборонна промисловість повільно обертає війну на свою користь". "Ніщо не демонструє проблему сильніше, ніж артилерійські снаряди, – продовжували у британському виданні. – У розпал літнього контрнаступу Україна використовувала близько 7000 снарядів на день – значно більше, ніж росіяни. Це змінилося: з минулого місяця, в той час як українські війська отримали норму у 2000 снарядів на день, росіяни випускають у п'ять разів більше. Захід нині стоїть перед вибором, зазначив на початку цього місяця Джек Вотлінг, експерт лондонського аналітичного центру RUSI. Він може дати Україні те, що їй потрібно, "або уступити Росії безповоротну перевагу". У тексті наголошувалося, що США і ЄС, і окремі держави ЄС, вживають заходів для збільшення виробництва зброї і боєприпасів, але "жодне з цих зусиль не відповідає нагальності ситуації. Цього року військові витрати Росії зросли на 68 відсотків, досягнувши 6,5 відсотків ВВП. За даними Міністерства оборони Естонії, російське виробництво артилерійських боєприпасів цього року зросте до 4,5 млн одиниць. Джастін Бронк з RUSI вважає, що Росія виробляє 100 ракет дальнього радіусу дії на місяць, що більш ніж удвічі перевищує її спроможність на початку вторгнення". При тому у The Economist навіть не вказали на союзників Росії, Іран і Північну Корею, які поставляють їй боєприпаси власного виробництва, заодно тестуючи і, імовірно, покращуючи якість і спроможності виробів своїх оборонних промисловостей за рахунок ударів по українських військових, цивільних і критичних інфраструктурних об’єктах. У The Economist припустили, що "одним із способів для Європи рухатися швидше може бути пом'якшення технічних вимог. Снаряди все одно рідко відповідатимуть налагодженим вимогам точності, якщо випускати їх з часто зношених українських артилерійських стволів (країні, ймовірно, знадобиться 2000 нових стволів на рік). А правила безпеки для довготривалого зберігання не мають сенсу для снарядів, які буде випущено протягом кількох днів. У війнах на виснаження потреба в кількості майже завжди переважає над якістю". "Виробництво інших видів боєприпасів, зокрема, керованих реактивних систем залпового вогню (GMLRS) і наземного базування перехоплювачів протиповітряної оборони (GBAD), ще складніше для Європи, – зазначалося також у тексті. – За оцінками Міністерства оборони Естонії, до 2025 року Україна потребуватиме 8760 GMLRS на рік. Європа може виробляти GMLRS і перехоплювачі, але не в такій кількості. Естонці кажуть, що річний обсяг виробництва деяких європейських систем протиповітряної оборони вимірюється в кількостях до десятків. Ніко Ланге, колишній радник міністерства оборони Німеччини, каже, що для того, щоб найбільший в Європі виробник ракет, компанія MBDA, відкрила нові заводи, уряди повинні купити щонайменше десятирічне виробництво продукції. Якщо інвестиції будуть зроблені зараз, то, підрахував він, ракети можуть почати надходити у 2026 році". "Цього року Європа буде намагатися втримати Україну у боротьбі, якщо американська допомога вичерпається. У довгостроковій перспективі, коли американська підтримка стає все більш невизначеною, континент не має іншого варіанту, крім відновлення власної оборонної промисловості", – підсумували у британському виданню. Американська військова допомога Україні, долю якої Білий дім сподівався вирішити у січні, не просто все ще під питанням, а все більше під питанням, і колумніст The Washington Post дійшов висновку, що конгресмени-республіканці, які поставили її прийняття у залежність від міграційної реформи, але фактично саботують переговори з адміністрацією президента Джо Байдена, насправді мають на меті повністю припинити надання допомоги Україні. На думку автора тексту в американському виданні, "перспективи ухвалення будь-якої угоди щодо імміграційної політики і допомоги Україні в Палаті представників, очолюваній республіканцями, близькі до нуля цього місяця і ще менші в наступні місяці. Від самого початку ультраправі республіканці в Палаті представників мали намір знищити допомогу пов'язуванням її з імміграційною реформою – і Білий дім та Сенат потрапили в пастку MAGA ("Make America Great Again", "Зробити Америку знову великою" – виборчий слоган Дональда Трампа у 2016 році, коли він виграв президентські вибори. Аббревіатуру з тих пір використовують для позначення запеклих прихильників Трампа – "ОстроВ")". На думку кореспондента The Washington Post, "стратегія MAGA підступна: активно знищувати допомогу Україні, відмовляючись визнати це. Але не вводьте себе в оману: якщо Конгрес бездіяльно дозволить припинити допомогу Україні, підручники історії назвуть Джонсона і Трампа відповідальними за допомогу Росії виграти війну". "Найгірше те, що до цього занадто звикаєш" Україна продовжує, між тим, страждати від війни і втрачати своїх найкращих людей. Кілька провідних західних видань написали про загибель на фронті на Харківщині поета і активіста Максима Кривцова, який служив кулеметником у ЗСУ. "Як видатна постать на українській культурній сцені, …в смерті Кривцов не самотній. Список, складений Українським ПЕН, містить імена 95 видатних художників, музикантів, режисерів, акторів і письменників, які загинули в результаті конфлікту станом на грудень 2023 року. Перед тим, як вона також загинула, Амеліна оглянула вплив цієї втрати на культурну еліту країни у передмові до щоденника іншого автора, Володимира Вакуленка, якого було вбито під час російської окупації Ізюма. "Мій найгірший страх збувається: я всередині нового Розстріляного Відродження", – написала вона", – йшлося, зокрема, в тексті The Times, де також опублікували переклади двох віршів Кривцова. Автор тексту розповів, що в останні тижні перед виданням його збірки 22 грудня поет дуже часто питав свою подругу і видавчиню про стан готовності збірки до видання, ніби відчував, що може не встигнути її побачити. Його вбили 6 січня. The Washington Post розповів про зусилля українських тенісисток тримати Україну у фокусі іноземних журналістів. "Український гравець, який відмовляється потиснути руку росіянину чи білорусу біля сітки, став звичним явищем у тенісних турнірах за останні два роки. Для українських гравчинь, які змагаються на Australian Open в Мельбурні, це жест, який має більше значення, ніж будь-коли. "Це ще одне нагадування про те, що в моїй країні йде війна, – сказала Леся Цуренко у п'ятницю після матчу з Аріною Сабаленко з Білорусі. – Я роблю це для України. І я вважаю, що це правильно", – починався його текст. "Найгірше те, що до цього занадто звикаєш, – сказала Даяна Ястремська журналістам у Мельбурні цього тижня. – І це дуже погано. Тому що більшість людей забувають, що там відбувається. Ми знаємо про все, тому що ми отримуємо новини, ми читаємо, ми занурені в це, (але) слова не зачіпають так сильно, як це було, коли війна тільки починалася. Я думаю, що важливо про це пам'ятати і робити все можливе", – процитували у The Washington Post. – Костюк вважає, що журналістам потрібно продовжувати повідомляти новини. "Вони хочуть драматизму, вони хочуть новин, вони хочуть всієї цієї боротьби між гравцями і всього іншого, – сказала вона. – Війна все ще триває. Люди все ще гинуть щодня. Я досі не розумію, що всі ці (російські та білоруські) гравці тут роблять". У Le Monde, власне, поставили те саме запитання, звернувши увагу на російських і білоруських спротсменів, які збираються на Олімпіаду в Парижі цього року. У французькому виданні нагадали, що спротсмени виступатимуть під нейтральним прапором, але умовою їх участі залишається також дійсна політична нейтральність. А з нею все не так просто, звернули увагу журналісти. "За підрахунками Міжнародної федерації спортивної боротьби (UWW), чотири російські і два білоруські борці вибили допуск до Парижа завдяки високим результатам на чемпіонаті світу в Белграді у вересні 2023 року, – написали у Le Monde. – Серед них випадки Заура Угуєва (вільна боротьба, категорія 57 кг) і Заурбека Сідакова (вільна боротьба, категорія 74 кг) викликають запитання. Обидва чоловіки, олімпійські чемпіони в Японії у своїх категоріях, були помічені на московському стадіоні "Лужники" на мітингу на підтримку війни разом з Владіміром Путіним у березні 2022 року, через кілька тижнів після вторгнення в Україну". У Міжнародному олімпійському комітеті, до якого журналісти звернулися по коментар, твердять, що йдеться наразі про квоти на участь в Олімпіаді, а не про участь певних спортсменів, і що остаточне рішення МОК прийматиме після вивчення всіх поданих "нейтральних" кандидатур. У Le Monde таке "виправдання" прийняли скептично. Огляд підготувала Софія Петровська, "ОстроВ"
