Павло Лакійчук: У наших  оборонців є реальні шанси перехопити ініціативу на Донеччині

Минулого тижня ситуація у Курській області для українських сил почала суттєво загострюватися. Російські війська зосередили зусилля на вогневому контролі логістичних шляхів ЗСУ, після чого розпочали потужні контратаки. На сьогоднішній день відомо, що армія РФ прорвалася через український рубіж оборони південніше Суджі та зайняла декілька населених пунктів Курщини.

Поки іноземні ЗМІ прогнозують згортання Курської операції, військове керівництво України запевняє, що  ситуація лишається під контролем.

Водночас українські війська провели низку успішних контратакувальних дій в районі Покровська та Торецька.

Все це відбувається на фоні можливого старту переговорів про припинення вогню, зокрема, як пропонує українська сторона, у повітрі та на морі.

Керівник безпекових програм Центру глобалістики "Стратегія XXI", капітан першого рангу запасу ВМС України Павло Лакійчук в інтерв'ю "ОстроВу" розповів, чому на Покровському напрямку спостерігається зменшення активності з боку російських військ, чи є військовий сенс у продовженні Курської операції та чим може обернутися перемир'я у повітрі та на морі.

- Останнім часом загострилась ситуація в Курській області. На Вашу думку, українським силам доведеться відходити звідти найближчим часом?

- Можливо. Щоб зрозуміти логіку подій, треба повернутись на декілька місяців назад, коли почалась ця операція. Тоді наше військове керівництво говорило про те, що основна задача Курської операції – це скувати та відтягнути резерви противника. Чи вдався цей задум? Так. Спочатку у Курській області було приблизно 20 000 російських військ, потім  - 40 000, згодом  - 60 000, ще згодом  - 80 000. Зараз говорять про майже стотисячне угруповання разом з тилами, при чому це в тому числі морська піхота та підрозділи повітряно-десантних військ. Тобто мова йде про елітні та найбільш підготовлені підрозділи.

Суть боротьби на Курщині полягає в тому, щоб нанести максимальний урон противнику. З військової точки зору утримувати там якісь населені пункти немає сенсу, головне — завдати максимальних втрат. З цієї точки зору операція залишається успішною, поки ми завдаємо ворогу більше втрат, ніж витрачаємо на це зусиль. Якщо це співвідношення змінюється, і затрати на операцію перевищують здобутки, то, очевидно, її потрібно згортати.

- Але ж ми розуміємо, що розглядати Курську операцію треба ще й з політичної точки зору…

- Так, тут також виникає політичний фактор. Останнім часом, на жаль, політичне керівництво нашої держави заговорило про Курщину як розмінну карту на якихось міфічних перемовинах. Але ми повинні розуміти, що коли політики втручаються в справи військових, це не найкращий варіант. Якщо змінюються цілі та задачі, потрібен інший підхід, інший спосіб дій. Тож я б все ж таки орієнтувався на військову доцільність, коли ми говоримо про Курську операцію.

- Яка полягає в тому, що вже час відходити, я правильно розумію?

- Чесно кажучи, мені вже щонайменше тричі здавалося, що ми досягли там максимуму, і треба відходити. Але потім дивлюсь, і ми там далі працюємо досить успішно. Тож рішення приймає командування. Якщо у нього є достатній резерв, якщо він може перевернути успіх, який має зараз ворог, на його поразку, то це одна справа. Там же маневрена оборона, цей "вінегрет" там триває вже кілька місяців. Треба - зайшли, не треба - відійшли , ворог також намагається маневрувати. У Курській області відбуваються дуже складні бойові дії, і не позаздриш командирам та солдатам, які беруть там участь.

- Останнім часом військові говорять про те, що активність росіян на фронті зменшилася, дехто навіть каже про стабілізацію ситуацію. Якщо відкинути те, що останнім часом відбувається у Курській області, як Ви можете оцінити ситуацію на фронті?

- Я декілька місяців тому переглядав інформацію від ваших партнерів, зокрема від Міністерства оборони Франції, яке умовно ділить лінію бойового зіткнення на три фронти: південний (Запорізька та Донецька області  - до Часового Яру), південно-східний (від Часового Яру, плюс сіверський виступ та лимансько-куп'янський напрямок) та північний фронти (Харківщина та Курщина). Придніпровську ділянку французи не розглядають як зону активних бойових дій.

Якщо говорити про південний фронт, тобто бої на Донеччині, їх не можна розглядати без того, що відбувається на півночі. Проте задум противника зрозумілий — захопити Покровськ, потім з флангу вдарити по Константинівці, далі рухатись на Дружківку, Краматорськ, Слов'янськ. Одночасно вони діють на північному фронті, щоб в результаті розгромити наше донецьке угруповання.

Задум росіян був зрозумілий, але все пішло не так, як планувалося. Бої на Покровському напрямку показали, що росіяни почали знімати сили з цієї ділянки, направляючи їх на північ (Торецьк та Часів Яр). З одного боку, здається, що росіяни вважають, що вони справляються з оточенням Покровська та перерізанням траси Павлоград — Покровськ — Константинівка тими силами, які в них є.  З іншого - ми бачимо, що на Покровському напрямку їхні дії застопорились та не приносять успіху. Більше того, на тактичному рівні наші воїни контратакують.

Раніше росіяни користувалися недостатньою щільністю нашої оборони і проникали між нашими позиціями, змушуючи нас відходити. Тепер ситуація змінилася, і за логікою росіянам там варто переходити до оборони, але вони, незважаючи на все, продовжують наступальні дії. Ця тактика не зовсім зрозуміла.

Подивіться на Торецьк, коли росіяни заявили, що взяли цей населений пункт? А зараз все змінилось, там очевидно просування наших сил та контратаки. У Часовому Ярі тривають бої в центрі міста. Росіяни намагаються здійснити спільні дії з півдня, але, очевидно, їм не вистачає сил для цього. Але восьму армію вони не вводять, а кидають по батальйону, знаєте, шматочками.

- Це відбувається через брак ресурсів у росіян?

- У мене немає чіткого розуміння, що відбувається, але є стійке відчуття, що у росіян просто немає резервів. Ті сили, якими вони атакували та більше року намагалися вести наступальні операції, фактично їх стерли на прориві, не прорвавши нашу оборону.

Тому, як далі буде розвиватися ситуація - важко передбачити. Можливо, у росіян і є якісь стратегічні резерви, з введенням яких у бій вони поновлять наступальну операцію. Але, власне кажучи, при тому положенні, яке ми спостерігаємо зараз, у наших  оборонців є реальні шанси перехопити ініціативу на цій ділянці. Той, хто володіє ініціативою, той і диктує характер бойових дій.

- З огляду на те, що Ви зараз сказали, з військової точки зору, чи зацікавлений Путін у призупинці активних бойових дій?

- Путін - ні, але його генерали можуть мати іншу думку. У російського військового керівництва на шиї сидить Путін, який не зацікавлений у будь-якій зупинці наступу РФ. Він готовий сточити всю свою армію, але йти тільки вперед. Це радянська, "жуківська" школа. Колись на останньому етапі битви за Берлін все було і так зрозуміло, можна було зупинитись, перегрупуватись і за місяць просунусь далі з меншими втратами. Але Жуков сказав "вперед", йти  без затримок, продовжувати наступ, незважаючи на величезні втрати. У мене складається враження, що логіка Путіна саме така. Так вже у РФ влаштована ієрархічна система, що сперечатися з начальником - собі дорожче. Тому вони кладуть людей, не рахуючись з втратами.

- Але, якщо закінчуються резерви, чи не вигідніше їм призупинитися та перегрупуватися?

- Ми намагаємося застосувати раціональну логіку до цієї ситуації, але з росіянами вона не працює. Вони зациклені на тому, щоб не віддати ініціативу. 16 грудня в Москві відбулася розширена колегія Міністерства оборони, де підбивалися підсумки та обговорювалися плани на наступний рік. Генералітет і державне керівництво декілька разів підкреслили, що в 2024 році вони нарешті змогли перехопити в українців ініціативу на полі бою, і цю перевагу треба зберігати та посилювати.

Якщо раціонально мислити, Росії вигідно було б зупинитися, перегрупуватися, накопичити сили і рухатися далі. Але з точки зору їхнього командування, їм треба посилювати тиск, не зважаючи ні на що. Це те, що відбувається на Курському напрямку. Вони мислять наступним чином: якщо видавлять українців з Курщини, то звільняються додаткові сили, які можна буде використати на іншій ділянці. Далі перед ними відкриється вибір: продовжувати тримати фокус удару на Донеччині, чи спрямувати сили на північ (Куп'янськ, Лиман).

- Вже відомо, що Україна пропонує перемир'я у повітрі та на морі. Які можуть бути наслідки?

- Ми не ведемо прямих перемовин з росіянами. Перемовини відбуваються з американцями, і то в основному заочно. Американський план Трампа - це відсутність плану за великим рахунком. Вони говорять про гарантії безпеки післявоєнного періоду, але хто їх буде забезпечувати? Тобто вони вола ставлять не то що поза возом, а в кінці коридору. Все, що пропонує Трамп, це всеосяжне припинення вогню. Але на практиці такого не буває. Такі речі не відбуваються відразу.

План Зеленського або, як його ще називають, план Макрона, він дійсно передбачає поетапну деескалацію: обмін полоненими, секторальне припинення вогню, тобто на морі, в повітрі тощо. Кожен з цих етапів вимагатиме поступок з обох боків -  не тільки з боку України, що виглядатиме як капітуляція, а справжні поступки з обох боків, починаючи з обміну полоненими.

З одного боку, ми бачимо ефективність українських ударів по російській нафтопереробці, що негативно впливає на ворога, і з точки зору логіки, потрібно продовжувати ці удари. З іншого боку, ми спостерігаємо, як російські удари впливають на нашу інфраструктуру, зокрема на енергетику. Цього року росіяни завдали значної шкоди нашій газовій інфраструктурі та газовидобутку. Тож і ми, і росіяни зацікавлені в зупинці цих ударів.

- А що на морі?

- Ми ефективно працюємо по російських та кримських портах і базах логістики, але росіяни продовжують не дають спокою нашому морському коридору, намагаються завдавати ударів по нашим портам. Незважаючи на це все, зерновий коридор виживає. Якщо ми припиняємо протистояння на морі, ми відкриваємо можливість для забезпечення безпеки нашого морського трафіку, що є життєво важливо для нас. Тому від припинення вогню на морі ми маємо певні переваги. Але є і ризики.

- Які загрози несе таке перемир'я на морі? Ми давно не чули про небезпеку з боку Чорноморського флоту РФ.

- Звісно, небезпека існує. Зараз ми вигнали російські кораблі до Новоросійська, вони там ховаються. Якщо росіяни отримають можливість безпечного базування в Криму, вони повернуться туди, а це означає, що їхні ударні спроможності знову розширяться на північно-західну частину Чорного моря. Як тільки хтось заявить чи покаже, що не збирається дотримуватись перемир'я, то стартові позиції росіян будуть значно краще в порівнянні з теперішніми.

При будь-якому перемир'ї ризики зростають. Колись риторика нашого політичного і військового керівництва була дещо іншою, ми говорили, що нам потрібно не перемир'я, а звільнення України. Будь-яке перемир'я дає можливість ворогу перегрупуватися, накопичити сили на тих ділянках, де йому це потрібно, і з новими силами несподівано  розпочати новий наступ.