Говорити про те, що військове вторгнення росії в Україну зламало всім плани на життя – приблизно те саме, що увійти в море і сказати, що там мокро. У лютому-березні приблизно всі сфери життя пересічного українця були зневічені, не кажучи вже про тих, хто взагалі це життя втратив… Спорт не став винятком, і вимагати від наших спортсменів якихось надхмарних результатів на такому тлі було несправедливо. Більшість із них дістали заощадження з-під спортивних костюмів і почали активно донатити на армію, хтось використав свою славу для залучення фінансової підтримки для України, а хтось узяв зброю в руки і пішов захищати країну. На рівні чиновників стояло інше завдання і не всі з ним впоралися: забезпечити найжорсткіші санкції для російських та білоруських спортсменів. А нещодавні вибори президента Національного Олімпійського комітету України ще й оголили стару проблему - політиків, які все ще впевнені у своїй можливості обіймати високі посади за будь-якої влади. Загалом, 2022-й був насиченим на неспортивні події, але й високим досягненням тут теж знайшлося місце. Футбол: матчі в Польщі, благодійні тури, збірна повз ЧС-2022 Так склалося, що українські футбольні клуби взимку якраз перебували на тренувальних зборах. Чемпіонат України мав відновитися 26 лютого, але цим планам не судилося збутися. Деякі команди повернулися до країни, ще хтось затримався в Туреччині. Наприклад, футбольний клуб "Маріуполь", члени тренерського штабу якого в Україну так і не повернулися. Та й не було куди… У «Шахтаря» та «Динамо» виникли проблеми з легіонерами: латиноамериканці перші пару днів вторгнення перебували у прострації, а потім записали колективне відеозвернення в дусі «Рятуйте! Допоможіть!». Клуби та УАФ забезпечили їм можливість дістатися до кордону та залишити Україну. А далі вже – хто куди. Підлила олії у вогонь і міжнародна футбольна асоціація – ФІФА. У перші дні вторгнення вона дозволила легіонерам призупиняти дію своїх контрактів з клубами з України та Росії. Це викликало обурення генерального директора "Шахтаря" Сергія Палкіна, який протягом усього року критикував організацію, а кілька днів тому відкрито заявив: ФІФА вбиває український футбол. А все тому, що «Шахтар» має багато легіонерів, яких можна було б продати, але замість десятків мільйонів доларів від продажу, Рінату Ахметову та Ко доводиться задовольнятися дрібними сумами від оренди цих гравців. Деякі з них, швидше за все, покинуть клуб, як тільки контракт скінчиться. Таким чином, порушивши багаторічну бізнес-модель Ахметова: купувати талант у Бразилії за невеликі гроші, розкручувати в «Шахтарі» і продавати в європейські клуби вже за велику суму. «Шахтар» та «Динамо» у квітні-травні поїхали у благодійний тур європейськими країнами, у спробах зібрати грошей на підтримку ЗСУ, українських біженців та інші гуманітарні цілі. Водночас і контакти налагодили – матчі єврокубків наші клуби проводили у Польщі. Влітку «Шахтар» очолив хорват Ігор Йовічевіч, команда зробила ставку на українських футболістів, у тому числі й власних вихованців. І, диво, у Лізі чемпіонів провалу не сталося. А виступили навіть краще, ніж рік тому з купою дорогих легіонерів. У споконвічного конкурента «Шахтаря», київського «Динамо», склад менше залежав від легіонерів. Команда зберегла Мірчу Луческу на посаді головного тренера та відносно вдало зіграла у кваліфікації Ліги чемпіонів, дійшовши до останнього раунду, де програла португальській «Бенфіці». Виліт із 4-го раунду кваліфікації Ліги чемпіонів відправив «Динамо» у другий за престижем клубний турнір Старого Світу – Лігу Європи. І от там кияни з тріском провалилися, не вийшовши у плей-офф із дуже простої групи… Уболівальники знову активно заговорили про відставку Луческу, братам Суркісам згадали всі гріхи, а провал у чемпіонаті України під завісу осінньої частини вдалося пом'якшити – зимувати «Динамо» пішло на третьому місці. Низка клубів призупинила свою діяльність: донецький «Олімпік», який і так був клубом-переселенцем, «Краматорськ», чернігівська «Десна». Навіть «Волинь» із Луцька через фінансові проблеми не зіграла у новому сезоні у Першій лізі. Загалом буде цікаво подивитися, хто з цих клубів повернеться після перемоги України. А ще додадуться представники Криму. Збірна України з футболу мала грати матч за право виходу на чемпіонат світу проти Шотландії 24 березня. УЄФА (Європейська футбольна асоціація) пішла назустріч Україні та перенесла цю гру на червень. Шотландію ми перемогли, а от Уельс пройти не змогли – до Катару поїхали все ж таки британці. Але, до речі, не факт, що збірна України не провалилася б на такому дивному і нелогічному чемпіонаті світу, який завершився два тижні тому. Бокс: зміцніла любов до Вусика, все більше запитань до Ломаченка З перших днів війни найпопулярніші українські боксери Олександр Усик та Василь Ломаченко вступили до лав тероборони. Такий крок Усика виглядав логічним - у його будинку у Ворзелі оселилися рашисти, залишивши по собі багато сміття та іншого лайна, причому це слово в даному випадку не просто фігура мови. Але врешті-решт, Усик у певний момент також добровільно вийшов зі складу тероборони і як батько трьох дітей виїхав за кордон. Там він провів підготовку до бою у відповідь з британцем Ентоні Джошуа, захистив усі пояси і тепер готується вписати своє ім'я в історію, ставши абсолютним чемпіоном світу в суперважкій вазі. Для цього у 2023 році Усику потрібно перемогти британця Тайсона Ф'юрі. До речі, на свій бій проти Ентоні Джошуа Усик викупив частину телевізійних прав та передав їх загальнонаціональному мовнику, щоб усі українці змогли подивитися поєдинок та підтримати свого бійця. А ще Олександр Усик зібрав 13,8 млн. гривень і передав їх на відновлення села Мощун у Київській області, яке сильно постраждало від дій рашистів. На цьому тлі виросла і народна любов до Усика – він справляє враження свого хлопця, щирого та відкритого, що зближує його з народом. А от Василь Ломаченко продовжує, як то кажуть, дивувати без баяна. Він усе ще не навчився розмовляти з журналістами та вболівальниками. Він все ще продовжує просувати наративи РПЦ в Україні. Він також не використовує своїх боїв у США для нагадування про те, що в Україні триває війна. У результаті його двомільйонна аудиторія в Інстаграм читає не про жах російської армії в Україні, не про потреби українського народу та військових, а про братній народ та допомогу УПЦ МП. На його тлі у медійному розумінні добре виріс Денис Берінчик. Просто хлопець із Краснодона цього року отримав шанс боксувати прямо перед боєм Тайсон Фьюрі – Дерек Чісора, що відкрило для нього перспективу поборотися за титул чемпіона світу у своїй ваговій категорії вже наступного року. Одразу після своєї останньої перемоги над Іваном Менді, Берінчик приїхав у шпиталь до українських військових. А ще на цей же бій Денис вийшов у формі бойового загону ЗСУ «Кракен». Словом, як говорили 10 років тому: "Респект таким хлопцям". Кабінетна боротьба та падіння пам'ятників «Хто ж його посадить, він пам'ятник!», - пам'ятаєте цей вислів із культового радянського фільму «Джентльмени удачі»? 2022 рік очистив заповідник українських спортивних чиновників настільки, що крісла покинули навіть ті, хто сидів на своїх посадах понад 10 років. Головний із них – Сергій Бубка. Він очолив Національний олімпійський комітет ще 2005 року, змінивши на цій посаді… Віктора Януковича. Бубка дуже органічно лавірував на цій посаді за будь-якої влади, але настав момент, коли тиск суспільства змусив його не висувати свою кандидатуру на вибори президента НОК, які відбулися восени. Щоправда, і там не обійшлося без скандалу: Бубку змінив міністр молоді та спорту України Вадим Гутцайт. За словами його конкурента, Жана Беленюка, за Гутцайта агітували всі можливі методи. Адмінресурс, мовляв, задіяли найжорстокіший. Але переможців не судять – Гутцайт сів на шпагат між двома посадами. Щодо Бубки, то з початком російської військової агресії він обрав найбільш програшну позицію: мовчати. Один із людей у його оточенні розповідав, що таку модель поведінки він вибрав через те, що на окупованій території, у Донецьку, залишилися його близькі люди. Відкрито виступити проти Росії означало б створити їм ризики. Але тоді постає питання: якщо голова НОК України з якихось особистих причин не може обстоювати інтереси українських спортсменів (а санкції проти росіян – це воно і є, тому що наші спортсмени позбавлені можливості тренуватися вдома, що впливає на результати на змаганнях) , то навіщо тоді обіймати таку посаду? Загалом, ніхто не знає, що мотивувало Бубку не балотуватись на ще один термін, але факт є фактом – на виборах його кандидатури не було. Однак, того ж дня, коли було обрано Вадима Гутцайта, почався новий виток інформаційної бурі. Виявляється, до штату членів НОК було обрано депутатів від ОПЗЖ Григорія Суркіса і Нестора Шуфрича і ще ряд персонажів із сумнівною репутацією. Через це зі складу НОК почали виходити інші новообрані члени. Навіть легендарний футболіст Андрій Шевченко, який свого часу замазався у політичному проекті Наталії Королевської, таку компанію вважав за токсичну. Але процес «падіння мастодонтів» на чолі спортивних федерацій в Україні розпочався не 2022 року, зараз він лише посилився. Ще 2020-го закінчилася 8-річна гегемонія Ігоря Гоцула у Федерації легкої атлетики України. Тоді його змінив Равіль Сафіуллін, якого через рік, у свою чергу, змінив Євген Пронін, який все ще працює із приставкою «в.о.». У хокеї зі скандалом президентом Федерації у грудні позаминулого року став Георгій Зубко, який змінив Анатолія Брезвіна. Той керував українським хокеєм із 2006 по 2020 роки. Цього року тенденція продовжилась. Президент Федерації біатлону України Володимир Бринзак на своїй посаді здавався вічним: він керував цим проектом із 1998 року! Але у 2022 вирішив піти. За 24 роки в українському біатлоні було дуже багато скандалів, Бринзака звинувачували у тісній роботі з російськими функціонерами, у допомозі натуралізованим спортсменкам втекти до Росії з початком вторгнення тощо. Наразі Федерацію біатлону очолив депутат від партії «Батьківщина» Іван Крулько. Поки що рано судити про його результати, але змінність осіб у будь-якій верхівці – це добре і корисно. Переобрався на свою посаду президент Федерації баскетболу України Михайло Бродський. А от у Андрія Павелка в Українській асоціації футболу справи йдуть не дуже: за нього всерйоз взялися правоохоронці. Хоча Павелко поки що успішно відбивається, вніс заставу у 9,8 млн гривень, перспективи у нього туманні. Подейкують, що у немилість функціонер потрапив після того, як у мережі випливло відео з обшуку у його будинку. Нібито, його побачив особисто Володимир Зеленський і дав зелене світло на всі кримінально-процесуальні дії. Тож цілком можливо, що у 2023 році український футбол отримає нового керівника. Крах інфраструктури Бойові дії завдали відчутної шкоди спортивній інфраструктурі України. В одному тільки Маріуполі зруйновано басейн, льодову арену, футбольний стадіон імені Бойка та спорткомплекс Азовмаш, де колись грав однойменний баскетбольний клуб. У Бахмуті знищено місцевий стадіон, у Сєвєродонецьку – льодовий палац, у Чернігові – футбольний стадіон імені Гагаріна, а у Бучі – тенісний центр. Це лише найбільші об'єкти, так би мовити, верхівка айсбергу. Адже нещодавно з подачі президента України в країні реалізовували проект «25 спортивних магнітів», який передбачав створення великого спортивного об'єкта в кожному регіоні. У зв'язку з цим цікава доля льодової арени в Мелітополі, який поки що залишається під окупацією. З іншого боку, в Рівному, нарешті, довели до ладу реконструкцію місцевого стадіону «Авангард». Так, його ще доробляють, але футбольні матчі місцевий «Верес» вже грає там. Реконструкцією стадіону зайняті у Кривому Розі, у Києві відновлюють спорткомплекс «Авангард», до якого руки чиновників не доходили вже 12 років. Словом, навіть незважаючи на війну, українці продовжують вірити у краще та будувати, а не руйнувати. Кожен уболівальник нині вболіває лише за одну команду: Збройні Сили України. А головна перемога нашої країни ще попереду. Данило Вереїтін, «ОстроВ»
